Тема 7. Кількісна теорія грошей та сучасний монетаризм

1. Загальні основи кількісної теорії грошей.

2. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії.

Питання 1. Загальні основи кількісної теорії грошей

В економічній науці виділяються два підходи щодо аналізу теоретичних проблем грошей:

1) Перший підхід пов'язаний з дослідженням внутрішньої природи грошей, який виявляє суть грошей, причини їх появи та функціонування, розвиток грошей та їх історичні форми, формування вартості грошей тощо. Цей напрям включає номіналістичну, металістичну, державницьку, функціональну, марксистську та інші теорії.

2) Другий підхід розглядає гроші за їх проявом і тією роллю, яку вони відіграють у відтворювальному процесі. За цим напрямом гроші визнаються як активний фактор впливу на розвиток і структурні зміни в економіці. Тому для них головним є визначення сфери механізму застосування грошей в економічній політиці. У науковому аналізі грошей до цього підходу належить монетарна теорія.

Монетаризм (від англ. monetary – грошовий) – економічна теорія, згідно з якою, кількість грошей, що перебувають в обігу, є визначальним чинником цін, доходів і зайнятості. Монетаризм виник у США в 50-х pp. XX ст. Монетарній теорії належить провідне місце в науковій думці про гроші та грошові відносини. Зараз кожен уряд західних держав розпочинає реалізацію своєї економічної політики після визначення основного напряму монетарних рекомендацій, на яких він буде її будувати.

Основний напрям монетарної теорії – кількісна теорія грошей. Залежно від етапів розвитку вона поділяється на:

■ класичну кількісну теорію грошей;

■ неокласичну кількісну теорію;

■ сучасний монетаризм.

Відносно самостійним відгалуженням неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетарної теорії.

Детальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVII ст. англійським ученим Д.Юмом у трактаті «Про гроші». Ідеї Юма продовжували розвиватися представниками класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямків кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія отримала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії.

Відносно самостійним відгалуженням неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетарної теорії.

Класична кількісна теорія грошей виникла в XVI—XVII ст. з метою пояснення впливу грошей на економічні процеси суспільства виключно кількісною величиною, зокрема зміною маси грошей в обігу. Характерною ознакою кількісної теорії є положення про вплив зміни кількості грошей на рівень ринкових цін і вартість грошей. Чим більше грошей в обігу, тим нижча їх вартість і вищі ринкові ціни і, навпаки, чим менша кількість грошей в обігу, тим вища їх вартість і нижчий рівень ринкових цін. Тому шляхом впливу на ринкові ціни товарів і послуг зміною кількості грошей в обігу можна впливати на всі економічні процеси (зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту тощо).

Ідею залежності рівня цін від кількості благородних металів в обігу вперше висунув французький економіст Ж. Боден. Його послідовники Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк поступово перетворили ідею Ж. Бодена в прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії грошей такими постулатами (твердженнями):

1) постулатом причинності, згідно з яким причиною зростання цін є зростання маси грошей в обігу;

2) постулатом пропорційності, за яким міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей в обігу.

Неокласичний варіант кількісної теорії грошей знайшов своє відображення і у працях представників кембриджської версії, професорів Кембріджського університету А. Маршалла, А. Пігу, Д. Робертсона, Дж. М. Кейнса (у його ранніх працях).

Вклад Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей. Всупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки у своїх працях Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс важливе місце відвів аналізу мотивів нагромадження грошей.

Трансакційний – це мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності – це мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки у майбутньому.

Спекулятивний – це мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій в період очікування підвищення норми позикового відсотка. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позикового відсотка означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма відсотка.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Так, збільшення номінального доходу викликатиме збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву обачності. Відповідно зниження норми позикового відсотка збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму відсотка. Він перетворив гроші на один з важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а отже, і інвестиційного процесу. Тобто Кейнс став засновником одного з напрямків теорії грошей – теорії державної грошової політики. Як в теорії, так і на практиці особливу значимість має положення Кейнса "ро принципи здійснення «політики дешевих грошей» та пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі і Розробив концепцію регулювання ціноутворенням та контролювання інфляції.