5. Праслов’яни. Етнокультура слов’янського світу після “великого переселення народів”.

Дослідник Попович каже, що біля території Полісся і Біларусії (сучаносї) були народи балтської мовної групи. На півдні були іраномовні на­роди, спадкоємці скіфів та сарматів.

Сармати – народ, споріднений зі скіфами. Сармати контактували переважно з тюркомовними потомками гунів (наприклад, булгари).

Також треба згадати Хазарський каганат. В період його розквіту слов’яни підтримували з ним тісні торгівельні зв’язки. Про це каже велика кількість знахідок речей Салтово-Маяцької культури на території слов’ян.

УIX—X ст. на території Киргизії та Казахстану існувала дер­жава кимаків. Серед племен чи ет­носів, що входили до цього об'єднан­ня, були кипчаки (половці). УIX ст. кипчаки-половці розгроми­ли біля Аральського моря потюрче- них потомків давніх гетів (печеніги). Деякі печеніги підкорились половцям. і перейшли на один з діалектів кипчакської групи; їх на­щадки називаються сьогодні кара­калпаками. Загальновідомо, що ці кочовики завдавали великої шкоди слов’янам протягом багатьох століть. Але стосунки зі слов’янами не обмежувалися війною. Сутички між кочовиками нерідко приводили також до того, що потерпілі степовики шукали притулку у слов'ян, осідали на їхню землю і асимілювалися. Крім того, була торгівля залізом, знаряддями праці, тканинами, прикрасами. Часто це обмінювалось на худобу і шкіри.

Слов’яни – нащадки індоєвропейців. Відповідно, як зазначає Попович, шукати наше коріння треба десь у Малій Азії. Також, часто беруть початок від Трипільскої культури (5-3 тис. до н.е.), але трипільці не могли бути нашими попередниками. Щонайбільше – вони могли передати частину своєї культури праслов’янам.

Варто звернути увагу на гіпотезу В. Іванова та Г. Гамкрелідзе. Вони кажуть, що в прамові (а носіями були, звісно ж, праслов’яни) існувало багато слів на позначення ландшафту. Це каже про те, що степи Причорномор’я не можуть бути нашою прабатьківщиною. Крім того, багато запозичень із семітскьих мов, тому ймовірно індоєвропейці межували з семітами.

За античними джерелами нашими предками можна вважати неврів, гелонів, будинів (Північ).

Є версія, що праслов’янами були у Польщі у 1 тис. до н.е. культура підклошевих, але після неї була явно не слов’янська культура – пшеворська.

Основою світосприйняття давніх індоєвропейців була міфологія. Міф це священна розповідь, що не потребує доведення, адже *так було з покон віків*. Нормали поведінку заборони – табу. (напр. заборона інцесту). (розповісти про циклічніть про обряд очищення, сакральний час під час обряду блабла).

До сих пір існує думка, що перед розселенням на сході, давні слов’яни ділилися на три групи – західну, східно і південну. Звідси, до речі, і міф про три братніх народи. Хоч нам відомо близько шести десятків племен, дослідники того часу називають три – типів, венедів та склавинів.

З території на північ від Карпат слов'янські племена мігрують у долини річок Влтави і Ваг, потім звідти переселяються на північ, Слов'ян­ськими стають території усього при­балтійського Помор'я. З України і по­части з південних схилів Карпат по­чинається велике переселення на Подунав'я і на Балкани. Слов'яни засе­ляють Грецію аж до Пелопоннеса. З кривицької землі почалась колонізація піз­нішої Новгородської і Псковської землі.

Типічне житло того часу – напівземлянка. Однак ще жили і в землянках і наземних будівлях (ізба, хижа – з 9 ст. – хата). «Хижа» — «хата» роби­лася так: копали чотирикутну в плані яму (до 20 кв. метрів, глибина – до метра) і робили виступи для сидіння вздовж стін. Підлогу утрам­бовували і обмазували глиною. Зво­дили невисокі стіни, часто обшива­ючи їх колодами або дошками, звер­ху покривали дахом. В кутку ставили піч. Слов'янські поселення залишалися нетривкими, тимчасовими, бо земле­робство в середині І тис. н. е. було підсічно-вогневим. Переважало просо. Їжу переважно варили, а не смажили. Посуд ліпили руками. Орали дерев'яним ралом, або використовували наральники. Із заліза робили ножі, серпи, сокири, наконечники списів.

Ну і по літописам у 10-11 ст. склалися такі племена як дуліби, волиняни, поляни, дреговичі, кривичі.