27. Діячі української культури барокової доби.

Філософська думка: Сковорода ; Данило Велланський (1774-1847)(спр прізвище Кавунник) - філософ, фізіолог; Панфил Юркевич (1827-1874) - філософ і педагог

Література: характерні емблематичні та панегіричні вірші: І.Величковський В. Капніст "Ода на рабство" - протест проти російської централістичної політики., Клемент Зінов'єв, Дмитро туптало, Сковорода. Релігійний епос - Іван Максимович, Самійло Мокрієвич. Історичні драми: "Володимир" Теофана Прокоповича.

Мазепа: фундував будівництво храмів у Києві: Братський та Микольський монастирі, церква Всіх святих у Лаврі і ін. В Січинський нарахував 12 храмів, збудованих Мазепою.

"Доба барокко Заборовського" - митрополит Рафаїл Заборовський. належать твори архітектора Шенделя ( дзвіниці Києво-Печерської лаври, Софійського собору, Михайлівського монастиря)

Одночасно з Шенделем працювали С.Ковнір (посполитий Києво-Печерської лаври) та І.Григорович-Барський.

Різьбяр - Іван Кандалевич ( Богородчанський іконостас у Галичині).

Музика: музичні класи Концевича при Харківському колегіумі; капельмейстер при дворі Розумовського Андрій Рачинський з Підляшшя, учнями його школи були Артем Ведель, Березовський, Дмитро Бортнянський.

БАРАНОВИЧ Лазар (близько 1615 - 1693), вихованець, а згодом викладач і ректор (з 1650) Києво-Могилянської академії, письменник, церковний і політичний діяч. Він сповідав Богдана Хмельницького перед смертю, виголосив промову на його похованні і залишився вірним його заповітам. Обстоював незалежність українського духівництва від московського патріарха. У "Слові на всіх святих" возвеличив київські гори, освячені апостолом Андрієм Первозванним. Проповіді українських філософів-законовчителів відзначались бойовим, наступальним духом, і недарма одну з своїх збірок проповідей Л.Баранович назвав "Меч духовний". Він виступав за співробітництво православ’я, католицтва й унії. Підтримував особисті й листовні звязки з царським двором. В Ярославлі в одній з церков була знайдена ікона з ілюстрацією до одного з творів Л.Барановича, чиї твори були відомі в Росії. З 1657 р. він був архієпископом чернігівським і новгород-сіверським. Похований в Чернігов

БОРОВИКОВСЬКИЙ Володимир Лукич (1757 - 1825). Видатний український живописець-портретист. Син українського маляра Луки Боровика з Миргорода, першим вчителем Володимира був батько. Наприкінці 80-х р.р. XVIII ст. переїхав до Петербурга, де створив низку портретів російських діячів. Його небіжем був видатний український поет, філолог і етнограф Левко Боровиковський (1806 - 1889).

БУЖИНСЬКИЙ Гаврило Федорович(80-ті р.р. ХУІІ ст. - 1731). Український письменник, церковний діяч і проповідник. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, засвоївши тут іноземні мови, античну спадщину, західноєвропейські науки й філософію. Коли Москва палила книжки українських філософів і письменників, було спалено і "Вступ до історії європейської" Г.Бужинського, хоча він був запрошений до Москви і потім Петербурга. З 1706 р. він - професор московської Слов’яно-греко-латинської академії, потім її префект, а потім - протектор шкіл та типографій всієї російської держави. Він входив до "вченої дружини" Т. Прокоповича і був його особистим приятелем. Переклав російською мовою багато європейских книжок (Еразма Роттердамського та ін.), які знайомили росіян з ідеями гуманізму і досягненням світової науки. Зокрема він сприяв формуванню російської наукової термінології, після чого в наш час деякі росіяни заперечують право на існування української мови на тій підставі, що, мовляв, вся наукова термінологія нині - російська. Бужинський був архимандритом Троїце-Сергієвої лаври і радником синоду. Його перу належав перший в Росії посібник з етики - "Юности честное зерцало" - загальновідома книжка. Однак його "Феатрон" був заборонений. Його проповіді видавались неодноразово, востаннє - 1901 року.

ГАЛЯТОВСЬКИЙ Іоаникій(?-1688). Український письменник, громадсько-політичний діяч. Абсольвент і з 1657 р. - ректор Києво-Могилянської колегії. З 1659 р. - архімандрит Чернігівського Єлецького монастиря. Багато хто вважав його найосвіченішою людиною в Україні того часу. Спілкувався в Москві, листувався з російським царем. Низка його творів була перекладена з української й польської мов на російську. Трактат "Лебідь" (1679) був спеціально перекладений для Петра І. Книги його "Ключ розуміння" і "Наука альбо спосіб складання сказаній" поширювались в Росії як учбові посібники. В Ярославлі для церкви Іоанна Предтечі в Толчковській слободі була написана ікона з клеймами, які ілюструють окремі розділи книжки І.Галятовського "Небо нове" (збірка легенд, 1677). Всього написав близько 20 творів. Похований в Чернігові.

ГІЗЕЛЬ Інокентій (близько 1600-1683). Професор і ректор Києво-Могилянської академії, згодом - архімандрит Києво-Печерської лаври. Неодноразово бував у Москві, представляючи українську козацьку старшину та духівництво перед царем і його урядовцями. Богдан Хмельницький в супроводних грамотах до російського царя давав високу оцінку Гізелю як учителю "училищ київських". В ХУІІ ст. Гізеля вважали одним з найосвічених діячів України й Європи. Під час Андрусівських переговорів Росії з Польщею Гізель домагався участі в них представників України, та марно... Історично-літературний твір Гізеля "Мир з Богом людині" (1669) широко розповсюдився в Україні й Росії і багато разів перевидавався. Гуманізм цієї книги і її невідповідність монархічним нормам тодішнього російського суспільства стали причиною її заборони синодом в 1690 р. В 1674 р. Києво-Печерською лаврою було видано "Синопсис", що приписується Гізелю. Це був перший друкований підручник з східнословянської історії і до середини ХІХ ст. він перевидавася близько тридцяти разів.

ДОМЕЦЬКИЙ Гаврило (середина ХУІІ ст. - після 1708). Богослов, церковний діяч, вихованець Києво-Могилянської академії. З 1677 р. архімандрит та ігумен Симонова монастиря у Москві. 
1691 р. він був засланий на північ за розходження з московською церковною традицією. Пізніше - ігумен в Новгороді в Юріївському монастирі. Знову засуджений 1708 р., але був "помилуваний" і повернувся до Києва. Писав богословські, зокрема аскетичні трактати. "Путь к вічності" видано 1784 р., решта пізніше. Вони є спробою викладу богословських питань простою українською мовою.

ЗАРУДНИЙ Іван(?-1727). Видатний український архітектор і різбяр("спіцер"). Вчився в Києво-братській колегії. Відомий російський маляр і мистецтвознавець Ігор Грабар, також українець(з Закарпаття), у своїй "Истории русского искусства" писав про Зарудного, що той досяг вершин європейського мистецтва і "разом з тим не втратив звязку з рідним грунтом".

ІТАЛІНСЬКИЙ А.Я. (1743 - 1827). Народився в сім’ї священика в Лубенському повіті на Полтавщині. Після закінчення Києво-Могилянської академії вивчав медицину в Единбурзі, захистив докторську дисертацію, мандрував. Перебуваючи в Італії, вступив на службу до російського посольства статс-секретарем. Вивчав філософію, історію, археологію. Був обраний членом Російської академії наук і почесним членом Римської академії. У 1812 р. підписав мирний договір Росії з Туреччиною в Константинополі. Останні роки життя був російським посланником у Римі.

КОЗЕЛЬСЬКИЙ Яків Павлович (1728 - 1794). Український філософ і письменник. Походив з козацької родини Полтавського полку. Навчався в Київській академії. Викладав математику й механіку в Артилерійському та Інженерному корпусах. Переклав з французької й німецької мов. Засуджував загарбницькі війни як несправедливі і виправдовував війни, "коли скривджений нарід" (як зараз чеченці) захищає себе від "нападу владолюбних сусідів". Демократичні погляди Козельського були причиною його звільнення з сенату. В 1770 р. він повернувся на Україну.

ЛЕВИЦЬКИЙ Дмитро Григорович (1735 - 1822). Видатний український маляр-портретист. Вчився у свого батька видатного українського гравера Г.К.Левицького-Носа з козацької родини Носів, а потім - в Київській академії. 17 років викладав в Петербурзькій академії мистецтв, очолював в ній портретний клас,

ПРОКОПОВИЧ Теофан (1681-1736). Видатний український філософ і письменник, громадський і церковний діяч. Вчився в Києві, Польщі й Римі. Професор Києво-Могилянської академії, з 1710 - її ректор. У 1716 р. за викликом Петра І виїхав до Петербурга і фактично очолив російську церкву, з 1721 р. був віце-президентом Синоду. Підтримував реформи Петра І, сподіваючись від них користі і для України. У віршованій трагедокомедії «Владимир» розробив севастопільський сюжет - вивезення християнства з Херсонесу Таврійського і запровадження його в Київській Русі. Автор передмови до «Морського статуту» Петра І і багатьох інших праць. Брав участь у створенні Академії наук Росії. Сумував за Україною. Помер у Петербурзі.