14. Культура середньовічного міста.

Перехід до середньовічного міста відбувається у 10-11 стт. Цей перехід також мав величезний вплив на економіку села і сприяв зростанню продуктивних сил у сільському господарстві. Адже у ранньому середньовіччі в Європі панувало натуральне господарство. Вкрай нечисленними були і селяни-ремісники, що жили в селі і спеціально займалися поряд із сільським господарством яким-небудь додатковим ремеслом - ковальським гончарним, шкіряним і пр.

Звісно, і за тих часів міста вже існували (з античності), однак усі ці міста не були і не могли бути осередком ремесла і торгівлі (через вищезгадану відсутність розмежування сільського господарства і ремісничого).

Зміни виражалися в розвитку техніки і навичок ремісничої праці, в диференціації його галузей. Значно удосконалилися окремі ремесла: видобуток, плавка і обробка металів, перш за все ковальська і збройна справа, вироблення тканин, особливо сукон, обробка шкіри тощо.

У Західній Європі середньовічні міста раніше за все з'явилися в Італії (Венеція, Генуя, Піза, Неаполь, Амальфі), а також на півдні Франції (Марсель, Арль, Нарбонн і Монпельє), так як саме тут, починаючи вже з IX ст., розвиток феодальних відносин призвів до значного зростання продуктивних сил та відділенню ремесла від сільського господарства.

Середньовічні міста дуже відрізнялися за своїм зовнішнім виглядом від сучасних міст. Вони були оточені високими стінами – дерев'яними, частіше кам'яними, з вежами і масивними воротами, а також глибокими ровами для захисту від нападу феодалів і навал ворогів. Жителі міста – ремісники і купці. Вони несли сторожову службу і становили міське військове ополчення. Стіни, які оточували середньовічний місто, з часом ставали тісними і не вміщали всіх міських будівель. Навколо стін поступово виникали міські передмістя – посади, населені головним чином ремісниками, причому ремісники однієї спеціальності жили зазвичай на одній вулиці. Так виникали вулиці – ковальські, збройові, теслярські, ткацькі і т. д. Передмістя у свою чергу обносилися новим кільцем стін і укріплень.

Дрібну худобу (кози, вівці і свині) нерідко пасли прямо в місті, причому свині знаходили собі там багату поживу, так як сміття, залишки їжі і нечастоти зазвичай викидалися прямо на вулицю. Власне внаслідок антисанітарного стану у містах часто спалахували епідемії, смертність від яких була дуже велика. Часто траплялися і пожежі, так як велика частина міських будівель була дерев'яною. Таким чином бачимо, що перехід від села до міста був доволі плавним, адже міста, залишені у спадок з античних часів, існували, а тому далі просто йшов процес розвитку. Створення цехів, вдосконалення інтрументарію, розвиток ремісництва – все це творить нове місто, нові умови життя, віддаляє людину від природи. Вважається, що у всій Київській Русі на час монгольської навали налічувалося близько 300 міст. Населення Києва за найбільш обе­режними налічувало десь не менше 45 тис. чо­ловік.

15. Розвиток освіти в Україні в середні віки.

Відповідно, справа йде про 16 ст. У XVI ст. на українських землях, як і в попередні часи, при церквах і монастирях діяли початкові школи. Діти заможних верств суспільства мали можливість отримати домашню освіту. За допомогою вчителів-бакалаврів окрім читання, письма й арифметики вони вивчали латинську та грецьку мови, основи філософії. У 70-х pp. XVI ст. на українських землях відбувається становлення закладів середньої освіти. У Європі в цей час виникали середні школи, де навчали латинської мови і «семи вільних наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. В Україні навчальними закладами такого типу стали слов'яно грека латинські школи. Першу таку школу відкрив князь К.-В. Острозький у своєму замку близько 1578 р. Слов'яно-греко-латинські школи засновували також православні братства. Перша така школа на українських землях була створена 1585 р. при Львівському братстві. Одночасно з братськими діяли єзуїтські школи, протестантські (що, в свою чергу, робило певну конкуренцію і стимулювало розвиток православних братств).

Щодо книгодрукування, то у кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол”. Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького переїхав у його маєток. Тут Федоров працював над Острозькою Біблією, яка сколихнула весь європейський світ. Вже в першій половині XVII ст. в Україні нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з

яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті(напр., відома Граматика Смотрицького).