18. Козаччина як політичне та культурне явище.

Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).

Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами.

Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. Важливим об'єднуючим чинником було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Разом із тим не можна не зазначити і внутрішньополітичних суперечностей — майнова нерівність, соціальне розшарування, конфронтаційні настрої.

У боротьбі за відстоювання прав і привілеїв козацтво поступово усвідомлювало себе окремим соціальним станом. Етнічна свідомість і запорозький гарт утверджували в козаках почуття власної гідності, лицарських ідеалів вірності, доблесті й честі. Ці поняття в ході національно-визвольного руху поширювалися з козацького середовища й на інші верстви населення. Тому цілком природно, шо саме світоглядні засади козацтва стали одним із вагомих чинників національної свідомості українців. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчої функції у представників князівських родин та шляхт і очолило національно-визвольний рух.

19. Козацька ідеологія та формування національної самосвідомості українців.

Інтелектуальна та політична культура Речі Посполитої, в якій тривалий час перебувало українське суспільство, надовго залишилась у його свідомості, сформувавши ментальні настанови, що зберігалися в тих чи інших виявах аж до XIX ст. Ідеологія козацтва, яке з першої половини XVI ст. перетворюється на провідну політичну силу в українських землях, стає визначальною складовою національного міфу; вона зазнає певної трансформації

впродовж століть, але в основі її залишаються все ті ж річпосполитські конструкції, присутність яких у якості відправного пункту видається цілком логічною. Шляхетські політичні ідеали, сповідувані інтелектуалами як з

церковних кіл, так і з самого козацького середовища, органічно входять у козацьку свідомість, адже значна частина козацтва мала шляхетське походження. Шляхетсько-козацькі конструкції, витворені ще у першій половині XVII ст., з уведенням козацтва до "політичного народу" Речі Посполитої ще більше зміцнюються в кінці

XVII - на початку XVIII ст., коли із неоднорідної козацької маси виділяється чи, точніше, юридичне закріплюється існування в ній привілейованого прошарку так званої "нової шляхти". Саме ця нова українська козацько-шляхетська еліта мала протистояти просвітницьким централізаторським починанням російських монархів. Однак треба сказати, що річпосполитськa концепція договірних взаємин, декларована в ідеологічних побудовах, не вписувалась у реалії XVIII ст. Пряме її застосування, попри органічну неприйнятність російською імперською

свідомістю, утруднювалось самим характером Переяславської угоди, на яку постійно посилалась українська еліта. Взагалі, якщо говорити про трансформацію сприйняття ідеалів Речі Посполитої, чи то, швидше, принцип їх застосування для побудови власних політичних концепцій, то, звичайно, Конституція Орлика зберегла їх у більш повній формі. Фактично модель відносин, накреслених Конституцією, повторювала модель відносин між королем Речі Посполитої та її "політичним народом". Водночас, сам факт появи Конституції є реалізацією лицарського права опору (jus resistendi). Фактично саме від цього права і відштовхувалась впродовж всього XVIII ст. українська шляхта, але використовувала вона його лише пасивно. Таким чином, Річ Посполита, від якої к

зацтво так прагнуло відірватись, залишилась його свідомості впродовж усього XVIII ст.

Щодо нац. Свідомості, класично і більш спрощено – у боротьбі за відстоювання прав і привілеїв козацтво поступово усвідомлювало себе окремим соціальним станом. Етнічна свідомість і запорозький гарт утверджували в козаках почуття власної гідності, лицарських ідеалів вірності, доблесті й честі. Ці поняття в ході національно-визвольного руху поширювалися з козацького середовища й на інші верстви населення. Тому цілком природно, шо саме світоглядні засади козацтва стали одним із вагомих чинників національної свідомості українців. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчої функції у представників князівських родин та шляхт і очолило національно-визвольний рух.