31. Усна народна творчість: казки, пісні, думи про козаччину.

Почну з того, що ознаками фольклору, – усної народної творчості, є колективність, варінтність, анонімність, традиційність. Icнує три роди фольклору (як i в літературі): лірика (як правило, почуття; без сюжету); снос (розповідь про події, факти тощо); драма. Традиційним для фольклору є i поняття жанру (пісня, казка, переказ тощо). Солдата i козацтво в XVIII столітті були новою значною соціальною групою із cпeцифiчними умовами побуту, життя. У зв'язку з цим i з'являються в народній поетичній творчості солдатські i козацькі пісні. Ix тематика найрізноманітніша. Тут відображені i військово-історичні події, в яких яскраво зображені картини битв, в яких розповідається про сміливість i хоробрість російських воїнів, створюються образи полководців. Війна малюється суворими, правдивими фарбами, а інколи навіть i кров'ю. Героем пісень стає i козак, який зображується як невпинний борець за незалежніть та справедливість до беззахисного населения та скривдженої неньки України. У XVІІІ столітті у зв'язку з розвитком мануфактурної промисловості i гірничорудного виробництва в тогочасній Україні з'являються робочі люди. Відбувається розвиток так званого робочого фольклору, де головною темою є тема праці. У цих піснях розповідається i про знаряддя виробництва, i про сам процес праці. Мотив покарання робочого є найхарактернішим в піснях робочого фольклору. Народний епос передбачає розгорнутий сюжет розповіді про події чи факти, при цьому оповідач не втручається у події. Сюди належать анекдоти, казки, легенди, перекази; думи, історичні пісні, балади, пісні-хроніки. Думи поділяються на icторичнi (боротьба з турками, татарами, поляками); моралізаторські (змальовують родинне життя); гумористично-пародійні. Мають таку структуру: заплачка (це своєрідний вступ, привертання уваги); виклад подій; славословіє. Виконувалися кобзарями, бандуристами, лірниками. Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні за походженням пісні та думи про Коваленка, «Коли турки воювали» тощо. Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться нi огня, нi меча, нi третього болота», має миролюбний характер («нi города, нi села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч вopoгoвi; відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір Безродний. Високогуманними творами народної музи назвав I. Франко думи про Самійла Кішку, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку. Icторичні пісні - пісні про конкретних iсторичних героїв чи icторичні події. Вони супроводжували всі основні події у житті народу, причому події, змальовані в них, часто не адекватні історичним. Пафосом боротьби проти соціального i національного гноблення відзначаються думи та історичні пісні про визвольну війну 1648—1654 pp. їх герої — народні ватажки Хмельницький, Перебийніс, Богун, козаки, селяни, весь народ, то піднявся на захист своєї свободи i незалежності. Формуючись спочатку спонтанно в лот iнших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як i дума) досягає кульмінації у XVІІ-Х VІІІ ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на вcix теренах України, зафіксована у багатьох варіантax пісня про Байду. Перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами знайшли відображення у пісні "Чи не той то хміль, то коло тичини в'ється"; перемоги М. Перебийноса та Б. Хмельницького під Пилявцями (1648) - у пісні "Гей, не дивуйте, добрії люди". е менш популярною на всій території України була пісня про Морозенка, прототипом якого вважають сподвижника Б.Хмельницького Станіслава Мрозовицького, що загинув у 1649 р. при облозі Збаража. Пісня «Зажурилась Україна» висвітлює події козацької доби XVI - XVII ст. У ній ідеться про боротьбу українців з турецько-татарською навалою.

Лише зрідка козаки виступають героями українських народних казок. Це, мабуть, пояснюється тим, що в післякозацьку добу казка як жанр українського фольклору вже майже перестала творитися, а також тим, що для казкового зображення якихось подій чи якихось людей потрібне значне часове дистанціювання казкаря від цих подій або цих людей. Казками про козаків можна назвати хіба що такі народні твори, як «Про запорожців та царицю Катерину» і «Як запорожці висватали наймита»