Київська Муніципальна Українська Академія танцю ім.С. Лифаря.

Реферат на тему:

«Капітал:суть,структура та його кругообіг і обіг»

Студентки другого курсу

відділення народної хореографії

Стринадкіної Альони

Київ 2012р.

План

Вступ

1. Капітал та його роль у розвитку економіки.

2. Кругообіг і обіг.

3. Сутність капіталу

Висновок

1. Капітал та його роль у розвитку економіки

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал,( походить від латинського слова capitalis – головний). У німецькій мові Кapital, у французькій – capital означає головне майно, головна сума.

Поняття "капітал" , або "інвестиційні ресурси", як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва ( всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників – затрат праці і землі – капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

В умовах капіталістичних виробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма – фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -– це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Предметом купівлі – продажу тут стає особливий товар-капітал. Специфічною особливістю його є те, що гроші одержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобто зростати за вартістю.

На ринку капіталів в угоді беруть участь дві особи: власник бездіяльного капіталу і бізнесмен, котрий використовує своєрідний товар – капітал для одержання прибутку. Істотна різниця між ними полягає в тому, що власник грошового капіталу позбавляється всіх турбот по його продуктивному й ефективному використанню. Він може жити розкішно за рахунок проценту з позички, часто взагалі не знати, на які цілі використовуються його гроші. Завдання підприємця - одержати прибуток на чужі грошові засоби. Ці засоби стають капіталом. Встановлюється певна ціна товару-капіталу.

Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та напівфабрикатів.

На монополістичній стадії розвитку капіталізму в результаті зрощення промислового і банківського капіталу утворюється фінансовий капітал. Це банківський монополістичний капітал, який злився з монополістичним капіталом промисловості. У ХХ ст. виявилось, що кредитна система має величезні можливості і здатність збільшувати розмір капіталу збагачуючи великих власників грошових засобів. Це особливо яскраво проявилось після утворення банківських монополій, які зосередили в своєму розпорядженні основну масу вільних грошових засобів. Це дозволило не тільки різко посилити вплив на діяльність промислових монополій, але й нерідко цілком визначити їх долю. У таких умовах промислові монополісти змушені були зміцнити свої зв'язки з великими банками, зокрема через купівлю їх акцій. Таким способом вони здобували місце в правліннях і директоратах. З метою присвоєння частини монопольно високого прибутку в свою чергу банківські монополісти активно проникають у промислові об'єднання. Цей процес проникнення відбувається через скуповування акцій цих монополій, які дозволяють стати співвласниками промислових корпорацій. Окрім того, великі банки здійснюють для промислових фірм емісію нових акцій та їх реалізацію на грошовому ринку, одержуючи від цього значні прибутки.

Ось так і виник фінансовий капітал – монополістичний промисловий капітал, який злився з монополістичним банківським капіталом. Капітал цей зосереджений у руках фінансової олігархії – небагаточисельної верхівки монополістичної буржуазії, яка панує над всіма галузями господарства. Економічна влада її в розвинутих країнах підтримує через особливий механізм, який дозволяє присвоювати переважну частину суспільного багатства. При цьому використовуються як традиційні способи збагачення за рахунок додаткової вартості, так і нові джерела доходу.

Фінансовий капітал одержує великі суми грошей насамперед при створенні акціонерних товариств. Розпродаж акцій забезпечує одержання величезних доходів у вигляді установчого прибутку, тобто різниці між сумою цін акцій, які продаються засновниками корпорацій по курсу, і дійсним капіталом, вкладеним у виробництво. Фінансові магнати мають можливість збагачуватись також шляхом активної участі в діяльності фондових бірж. Якщо монополістичний банк вводить на біржу нову корпорацію, він використовує свій вплив на керівництво біржею і маклерів. А як оплату за послуги банк одержує по номіналу частину акцій. Курс таких акцій після котировки ( визначення ціни) на біржі зростає. Таким шляхом банк одержує емісійний прибуток, який є доходом від випуску цінного паперу і визначення його ринкового курсу.

Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістична група, яка є сукупністю промислових, банківських, транспортних, торгових та інших компаній, що знаходяться під контролем одного або декількох зв'язаних між собою магнатів капіталу. В центрі групи знаходиться головне підприємство (великий банк, промисловий трест, страхова компанія), яка впливає на інші підприємства цієї групи. Головна корпорація розробляє лише основи їх загальної політики. Вона не втручається у повсякденну діяльність супідрядних фірм. Ефективним засобом впливу може служити панування в держательній (холдінговій) компанії, яка володіє

контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їх діяльністю.

Нині фінансова олігархія відкрила нові могутні джерела особистого збагачення. Так, наприклад, вклавши невелику частину свого капіталу в пакет акцій якоїсь корпорації фінансовий магнат присвоює не тільки дивіденд подібно до рядових акціонерів. Беручи участь в управлінні акціонерним товариством (АТ) він одержує великі оклади за директорські пости, за входження у правління, спостережні ради корпорації й т. п. Верхівці керівництва достаються також і особливі премії (бонуси, татьєми) , які нерідко перевищують оклади. Крім того вище керівництво корпорації отримує премії акціями за пониженою ціною з правом їх викупу за будь-якого часу.

Існує позичковий капітал, який позичається і дає власнику прибуток у формі процента. Він виділився у самостійну форму капіталу, що має особливий кругообіг, який відрізняється від кругообігу промислового і торгового капіталу.

Позичковий капітал – це грош9ові засоби, які видаються бізнесменам на встановлений термін при умові повернення і за певну плату, що береться під проценти. Він витрачається для ведення господарства з метою одержання прибутку.

Позичкодавці зосереджують у себе надлишкові грошові засоби підприємців та інших верств населення, сплачуючи їм порівняно невеликий процент. Якщо гроші не включені до обороту, вони не приносять ніякого доходу, а тому власники вільних грошей прагнуть віддати їх у позичку. Позичкодавці за значно більший, ніж ними сплачений, процент надають позики іншим бізнесменам, які потребують грошей для ведення господарства. Нині зростають тенденції до збільшення частки позичкових засобів у фінансуванні господарства. Так, наприклад, японські фірми за рахунок залучених ресурсів фінансують 4/5 всіх засобів на розширення виробництва.