история

ЗМІСТ

СИСТЕМА ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА РУБЕЖІ ХІХ-ХХ ст.

Олександр ПИЛИПЕНКО

На початку XX ст. в Росії було запроваджено принцип обов'язковості по­ чаткової народної освіти. Т а к и й п р и н ц и п був прийнятий у багатьох євро­ пейських країнах, таких як: Великобританія, Франція, Іспанія, Португалія, Ш в е й ц а р і я , Швеція, Норвегія, Італія т о щ о . А з неєвропейських країн - у Австралійських колоніях, Японії, С Ш А т о щ о . Здебільшого тривалість по­ чаткової освіти була вісім років, початок відвідування ш к о л и визначався 5- 7-річним віком, а завершення 13-15-річним віком.

Початкові ш к о л и , які були у відомстві народної освіти, поділялись на де­ кілька видів: приходські училища, які засновувалися на підставі статуту

кові училища засновані були: в кавказькому навчальному окрузі-на основі

Приходські училища за статутом 1828 р. мали на меті: «розповсюджен­ ня початкових більш-менш потрібних між л ю д ь м и знань».[1, ст. 3426] В них викладалися Закон Божий, священна історія, читання церковних і цивіль­ них книг, рукописів, правопис і чотири перших правила арифметики . При­ ходські училища могли облаштовуватись у містах і селищах місцевими гро­ мадами. Як правило, вони мали один або два класи. [1,9] Закриття приходського училища допускалося лише з поважних причин з дозволу попечителя навчального округу, генерал-губернатора або губернатора. Вчителі призна­ чалися з осіб, які показали належні знання в повітових училищах. П р и ч о м у засновники приходських училищ мали право висувати своїх кандидатів. Вчи­ тель закону божого мав бути із числа священиків, які мешкали поблизу.

У народних училищах згідно зі ст. 3471 Статуту 1874 р. викладалися ті ж предмети, то і в приходських. Викладання велося ли ш е російською м о в о ю . Із підручників допускалися лише затверджені Міністерством народної освіти або духовитім відомством. Учнями могли бути діти усіх станів і віроспові­ дань . Д о з в о л я л о с ь створювати окремі чоловічі і жіночі училища . Діти обох статей могли навчатися в одному училищі лиш е за умови, що в таких зміша­ них закладах дівчата були не старші 12 років. [2, 14]

Н а р о д н і училища засновувалися урядовими відомствами, духовенством, земствами, міськими і сільськими громадами, приватними особами . Урядові відомства і духовенство могли засновувати училища без дозволу повітової училищної ради . Всі інші з а с н о в н и к и повинні були о т р и м а т и дозвіл для

32 О Л Е К С А Н Д Р П И Л И П Е Н К О

відкриття н а р о д н о г о училища у інспектора народних училищ і голови по­ вітової училищної ради, т о б т о предводителя повітового дворянства .

У випадку відмови м о ж н а було апелювати до вищої інстанції - губернсь­ кої училищної ради . У випадку безпорядків або шкідливого напрямку на­ вчання, народні училища могли тимчасово закриватися. Завідування народ­ ними у ч и л и щ а м и в губерніях доручалося директорам, інспекторам народ­ них училищ, предводителям дворянства і училищним радам .

Д и р е к т о р а призначав міністр народної освіти, а інспектора - попечитель навчального округу. Народні училища були однокласні і двокласні. В пер­ ших - повний курс навчання т р и в а в 3 роки, а в других - 5 років. Діти прий­ малися у віці 7-12 років.

Щ о д о початкових шкіл, які перебували у відомстві С в я щ е н н о г о Сино­ ду, то вони поділялися на церковноприходські і ш к о л и грамотності . Окрім п о ч а т к о в о г о навчання, їх метою було виховання дітей у дусі православної релігії. Вони були однокласні з двохрічним курсом і двокласні з чотириріч­ ним. В ш к о л а х викладалися церковний спів, церковна та світська літерату­ ра, письмо і арифметика . Викладання велося за підручниками, затвердже­ ними Св. С и н о д о м . Церковно-приходські ш к о л и відкривалися приходськими священиками, а ш к о л и грамоти т а к о ж земствами, громадами, прихожа­ нами . Викладачами в таких школах були служителі культу й світські особи. Головне управління д а н и м и складами належало С И Н О Д У , а місцеве - єпар­

Т а к и м чином, при 126 000 000 населення Росії у 1896 р. початкові училища налічували л и ш е 3 801 133 учня, що становило 3 % всього населення. Д л я

Середня освіта, яка була проміжною ланкою між початковим і вищим рівнем, не лише слугувала для підготовки до вищої освіти, а й могла мати професій­ ний характер і слугувати для підготовки до певних видів практичної діяльності. До таких середніх професійних учбових закладів належали комерційні, реміс­ ничі, промислові, сільськогосподарські та інші училища . А до загально­ освітніх - гімназії, прогімназії, реальні, міські та повітові училища.

Н а п р и к л а д , на Волині склалася ціла система громадських, приватних, а з другої половини X I X ст. - державних навчальних закладів. Деякі заклади

мали чіткі етнічні риси, оскільки створювалися для певних національних м е н ш и н Російської імперії: євреїв, греків, німців т о щ о . Серед них м о ж н а назвати грецьке Олександрівське училище у Ніжині та грецьке комерційне училище в Одесі.

Єврейських просвітників підтримав генерал-губернатор Південно-Захі- д н о г о к р а ю князь 1.1. Васильчиков . У 1859 р. він у доповіді уряду висловив думку про те, що євреї більше схильні до ремесел, ніж до інших занять, і з а п р о п о н у в а в відкрити у кожній із губерній по одній ремісничій школі . Він д е т а л ь н о р о з р о б и в п л а н , з г і д н о з я к и м п о т р і б н о б у л о у В о л и н с ь к і й , Київській та Подільській губерніях набрати із бідних єврейських сімей по ЗО хлопчиків для навчання в ремісничих школах і забезпечити утримання цих шкіл як місцевими к о ш т а м и , так і субсидією уряду.

У 1862 р. було відкрите перше в Російській імперії єврейське ремісниче училище в Ж и т о м и р і . О д н и м з його засновників став М . Д, Вайнштейн . На­ вчання в училищі було розраховане на п'ять років. П р о г р а м н і вимоги були розроблені міністром народної освіти генерал - ад'ютантом, г р а ф о м Путя­ ти ним. Велика увага приділялася в училищі арифметиці, геометрії, основам механіки, хімії, фізики, н а в ч а н н ю ведення господарських і фінансових книг. Крім загальноосвітніх предметів, у ньому навчалися ковальському, столяр­ ному, т о к а р н о м у , мідному та жерстяному ремеслам.

Вихованцям училища, які о т р и м а л и звання майстра, давалося право на п р а ц ю без запису в цехи, вони звільнялися від рекрутської повинності, за­ плативши за це 150 крб . в казну. Діти з бідних сімей, які не мали коштів, отримували гроші із запасного капіталу училища . [5, 125]

У Ж и т о м и р с ь к о м у ремісничому училищі навчалися учні не тільки на кошти казни, а й вільні слухачі. Д л я вирішення господарських справ, конт­ р о л ю за навчальним процесом і якістю професійного навчання учнів, при Ж и т о м и р с ь к о м у ремісничому училищі був створений спеціальний комітет. Він звітував губернатору Волинської губернії про стан училища і про хід навчання . Комітет щ о р о к у подавав загальний звіт про к о ш т и , виготовлен­ ня виробів, запасний капітал, який з дозволу генерал-губернатора витрачав­

н а в ч а н н я дівчат. У Ж и т о м и р і 20 л ю т о г о 1893 p. М. Грінштейн відкрила жіноче приватне училище. На початку XX ст. такі ж заклади було заснова­ но у Києві, Рівному, Острозі, Кременці та інших містах. [6, 130]

17 жовтня 1844 р. М и к о л а І підписав указ про створення в імперії рабинських училищ для підготовки вчителів єврейського закону та рабинів, що за обсягом загальних предметів п р и р і в н ю в а л и с я до гімназій. Урядом було вирішено відкрити рабинські училища в Ж и т о м и р і та Вільно. [7, 41]

26 років проіснувало Ж и т о м и р с ь к е рабинське училище (1847-1873 p p . ) . У 1873 р. рабинські училища у Вільно і Ж и т о м и р і були перетворені на учи­

графію, ботаніку, зоологію, арифметику, алгебру, геометрію, п р а в о п и с , м а л ю в а н н я , креслення, музику, гімнастику, іврит. 28 листопада 1885 р. цар затвердив указ про закриття Ж и т о м и р с ь к о г о єврейського учительського інституту.

До середніх загальноосвітніх учбових закладів можна віднести заклади, де готувалися майбутні педагоги - вчительські інститути та семінарії. Відповідно до Статуту ЗО липня 1871 р. гімназії мали на меті дати своїм вихованцям за­ гальну освіту протягом 8 класів. Особливо популярними в Росії були класичні гімназії, де вивчали латинську та древньогрецьку мови. Прогімназії започат­ ковувалися з чотирма або шістьма класами, не рахуючи підготовчого класу.

Гімназії та прогімназії відкривалися за р о з п о р я д ж е н н я м Міністерства народної освіти і знаходилися у відомстві попечителів навчальних округів.

на вступ до університету. Це був виключний привілей гімназій, яким не користувалися інші середні навчальні заклади.

Н а в ч а н н я в реальних училищах тривало шість років, не рахуючи підго­ т о в ч о г о класу. Відповідно до місцевих потреб 5 і 6 класи могли складатися із двох відділень: основного і комерційного . Окрім того, допускалося зас­ нування ще одного д о д а т к о в о г о в ищого класу, який слугував для підготов­ ки учнів до вступу у вищі учбові заклади.

Російським законодавством повітові і міські училища були віднесені до нижчих навчальних закладів. У 1872 р. повітові училища спеціальним по­ л о ж е н н я м були реорганізовані у міські. Мета цих училищ полягала в тому, щоб: «дітям купців, ремісників та інших мешканців міста, р а з о м із загаль­ н о ю освітою доставити ті відомості, які за способом їхнього життя і потре­ бами будуть найбільш корисними» . Повітові училища зазвичай мали три класи і п'ять вчителів.

Відповідно до ст. 311 П о л о ж е н н я 1872 p.. міські училища могли мати від одного до шести класів, але курс в усіх цих училищах мав бутті шестирічним. Отже в однокласних училищах учні розподілялися серед трьох відділень. Вчителями цих училищ могли бути випускники учительських інститутів або ті. хто склав відповідний іспит.

Існували і спеціальні жіночі навчальні заклади. Наприклад, жіночі інсти­ тути відомства закладів імператриці Марії. Це були закриті учбові закла­ ди, які п р и й м а л и виключно дівчат привілейованого стану або д о ч о к вищих цивільних і воєнних посадовців. Навчальні п р о г р а м и в них були схожі з п р о г р а м а м и жіночих гімназій, але нові мови в них вивчалися більш ретель­ но. Термін навчання, як правило, складав 7 класів без урахування підготов­ чого і спеціальних класів (пепінерських і педагогічних).

Жіночі гімназії поділялися на гімназії відомства Імператриці Марії та міністерські. Ті та інші були відкритими всесословними н а в ч а л ь н и м и зак­ ладами . Н а в ч а н н я тривало сім років, не рахуючи підготовчого та педагогіч­ ного класів.

Духовні жіночі училища призначалися для освіти дівчат духовного звання і поділялися на єпархіальні та марийські.

Г о л о в н и м видом вищих навчальних закладів, які мали науковий харак­ тер, були університети. П е р ш и м в и щ и м н а в ч а л ь н и м з а к л а д о м в Україні п р и й н я т о вважати К и с в о - М о г и л я н с ь к у академію, створену у 1638 p. Хоча г о л о в н о ю метою цієї академії була духовна освіта, а богослов'я було основ­ ним предметом, вона слугувала й загальноосвітнім цілям. [8, 302]

Епоха царювання Олександра І являє собою важливу епоху в історії на­ ших університетів. Окрім дерптського (юріївського) університету за його на­ казом були відкриті ще три нових університети: у Харкові, Казані (в 1804 р.) і Петербурзі (1819 р.) Управління цих нових університетів, як і Московсь­ кого, було організовано на нових началах, які забезпечили університетам значну самостійність і внутрішню свободу.

В Х а р к і в с ь к о м у університеті діяв статут 5 л и с т о п а д а 1804 р., за яким університет поділявся на чотири факультети:

1.Політичних наук (7 професорів);

2.Фізичних і математичних (8 професорів);

3. Медичних наук (6 професорів);

4. Славістичних наук (7 професорів).

Окрім професорів викладачами були ад'юнкти . О р г а н а м и університетсь­ кого управління був ректор, рада, яка складалась із професорів і деканів, а т а к о ж факультетські збори і правління, які складалися з деканів. Посади ректора і деканів заміщувалися шляхом виборів. Правління відало госпо­ дарськими с п р а в а м и університету і університетським судом, якому підля­ гали студеній і всі службовці в університеті. Університетський суд розгля­ дав цивільні справи та проступки, які не торкалися м а й н о в и х питань . Уні­ верситетам було надано право на власну цензуру і безперешкодну виписку підручників з-за кордону.

Н а г л я д за викладанням був доручений раді. Університетам підпорядко­ вувались гімназії, повітові й народні училища. До кінця ц а р ю в а н н я Олек­ сандра 1 свобода викладання була знищена, виборні начала - зруйновані, студенти - підпорядковані суворій дисципліні. Всі ці зміни були здійснені без зміни статуту шляхом адміністративних розпоряджень .

За часів М и к о л и І було закрито Віденський університет, але натомість зас­ новано університет святого Володимира у Києві. Цей університет власне був реорганізований з Волинського ліцею в м. Кременці, заснованого 1819 р. Після польського повстання 1831 р. було п р и й н я т о рішення перевести цей ліцей до Києва з перетворенням його в університет. Київський університет успад­ кував бібліотеку і професорів Кременецького ліцею.

Спочатку університет мав два факультети: філософський та ю р и д и ч н и й . Року 1841 відкрито медичний факультет, а в 1850 р. - філософський факуль­ тет поділено на два: історико-філологічний та фізико - математичний . Пер­ шим ректором був відомий енциклопедист, друг Гоголя та Шевченка, дос­ лідник історії й археології України М. М а к с и м о в и ч .

Київський університет став одним із головних осередків українського руху. Серед професури були видатні українські вчені. Так, д о ц е н т о м був М. К о с т о м а р о в ; довгий час кафедру історії посідав В. А н т о н о в и ч , видат­ ний історик. Й о г о учні пізніше п р а ц ю в а л и в різних університетах України-

3 6 О Л Е К С А Н Д Р П И Л И П Е Н К О

Д. Багалій - в Харківському, П. Голубовський та М. Довнар-Запольський - у Київському, І. Линниченко - в Новоросійському, М Грушевський - у Львівсько­ му, Б. Ляскоронський - в Ніжинському інституті. Всі вони поширювали так звану «Київську історичну школу» і передавали її своїм учням. Тим, чим був В. Антонович на історичному факультеті, став професор М. Владимирський-Бу­ данов для юридичного факультету. Він був творцем історії українського пра­ ва. [9, 380]

Статут університету св. Володимира, який був затверджений 25 грудня 1833 p., значно відрізнявся від статуту 1804 р. За його зразком у 1835 р. було видано загальний статут російських університетів. Ц и м статутом університе­ ти були звільнені від непритаманного їм завідування гімназіями і нижчими на­ вчальними закладами. Факультет нравственних наук було перейменовано в юридичний. При цьому викладання юридичних наук було поставлено наба­ гато повніше, аніж за статутом 1804 р.

З іншого боку університетська автономія була значно обмежена: виборне начало під час заміщення посади ректора і деканів скасоване, натомість поси­ лена влада попечителя, який отримав право широкого втручання в універси­ тетські справи. Привілей власного суду було скасовано. У 1842 р. було видано новий статут для університету св. Володимира. Нова редакція являла собою певні суттєві відхилення від загального університетського статуту: замість ви­ борів ректора було запроваджено представлення міністру освіти двох канди­ датів, обраних радою. Окрім того, запроваджено інститут доцентури, поділ навчального року на семестри тощо . [10, 37]

Наприкінці 40-х років, під час революційних подій у Західній Європі знову було визнано необхідним обмежити автономію університетів і утискувати сво­ боду викладання. Указом від 11 жовтня ,1849 р. міністру народної освіти було надано право обирати ректора і представляти обрану особу на затвердження вищої влади. Заміщення посад деканів могло відбуватися по вибору факуль­ тетів або за призначенням міністра на власний розсуд.

Олександр II скасував ці зміни, повернув університетам ті права, якими вони користувалися за статутом 1835 p., а 8 червня 1863 р. було видано новий уні­ верситетський статут. За цим статутом ректор обирався радою університетів на чотири роки і затверджувався вищою владою, а декани обиралися факуль­ тетами на три роки. Для розгляду проступків студентів було запроваджено університетський суд, який складався з трьох суддів, котрі обиралися радою з числа викладачів.

Для спостереження за студентами і вільними слухачами, університети мог­ ли обирати проректора з числа професорів або призначати інспектора. Вик­ ладачі розподілялися на професорів ординарних і екстраординарних, доцентів і приват-доцентів. Професори повинні були мати ступінь доктора, доценти - магістра, а приват-доценти - ступінь кандидата, захистити дисертацію і про­ читати дві пробні лекції. Професори і доценти обиралися радою за пропози­ цією факультетів. Професорів затверджував міністр освіти, а доцентів - попе­ читель. Приват-доценти допускалися до читання лекцій радою ігсля схвален­ ня попечителя.

Слухачі університету поділялися на студентів і сторонніх слухачів. Студен-

ти платили за право слухання лекцій по 50 карб, на рік в столичних універси­ тетах і по 40 карб. - в інших. Як перевідні, так і остаточні іспити складалися на факультетах. Випускникам, які отримали бал не менше З V, присвоювалось звання дійсного студента, а тим, хто отримав не менше 472 - звання кандида­ та. Ці дії здійснювалися на підставі «Положення про вчені ступені», виданого 4 січня 1864 р. Вищий нагляд і контроль над університетами було покладено на міністра народної освіти, а місцевий - на попечителів.

Статут також визначав які справи могли вирішуватися власною владою факультетів, радою, правлінням, а які - представлятися на затвердження по­ печителя або міністра. В цілому статут 1863 р. був дуже сприятливий для роз­ витку науки. Він надавав університетам широку внутрішню автономію: право обирати всю адміністрацію, професорів, доцентів. Але вже 1883 р. представле­ но було новий статут, за яким скасовувалися автономія, обрання адміністрації, участь професорів в управлінні. Життя університету підлягало суворій регла­ ментації та наглядові куратора шкільного округу. Запроваджений був конт­ роль над студентами, введено обов'язкову уніформу тощо . Цей статут діяв до 1917 р. із певними змінами після революції 1905 р. [10,37]

2.3 серпня 1884 р. був затверджений новий університетський статут. Його головні положення полягали в наступному: університетська автономія значно звужувалася порівняно зі статутом 1863 p., оскільки вибори ректора і деканів було замінено заміщенням цих посад за призначенням. Міністру надано право заміщувати кафедри на власний розсуд, не зважаючи на думку університетів, компетенція університетської ради обмежена, влада ректора і попечителя розширена. Ректор обирався міністром народної освіти з числа ординарних професорів і призначався міністерським наказом на чотири роки, а декан о б и р а в с я п о п е ч и т е л е м з числа п р о ф е с о р і в в і д п о в і д н о г о ф а к у л ь т е т у і затверджувався міністром на той же термін.

Щ о д о заміщення кафедр, то при появі вакансії, міністр міг заміщувати її на свій розсуд особою, яка відповідала певним вимогам, або надати можливість університету обрати кандидата і представити його на затвердження міністра.

Компетенція ради, яка складалася з ординарних і екстраординарних про­ фесорів, обмежувалася майже виключно справами учбового і наукового харак­ теру. При цьому остаточному рішенню ради підлягали лише деякі справи, в тому числі - затвердження вчених ступенів. Правління, яке збиралося під го­ ловуванням ректора, обраного з деканів і інспекторів, окрім господарських справ університету, завідувало певними студентськими справами і обирало деяких посадових осіб - бібліотекаря, секретаря правління, казначея тощо .

Більшість із справ правління також вносилися на затвердження попечителя та міністрів, а кошторис вират і прибутків університету вносився на розгляд ради. До компетенції факультетських зборів, які складалися з професорів на чолі з деканом, були віднесені учбові справи кожного факультету. П р и цьому, одні з питань вирішувалися факультетськими зборами окремо, інші - вноси­ лися на розгляд ради або затвердження попечителя чи міністра.

Ректору доручалось безпосереднє завідування всіма частинами університе­ ту, спостерігання за правильним ходом навчального процесу, належним вико­ нанням усіма службовцями своїх обов'язків, дотриманням студентами встанов-