3. Сутність капіталу.

Капітал – це авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб узяти необхідну суму грошей у борг. По-третє, він повинен найняти необхідну кількість робітників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник повинен вступити в економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші.

Таким чином, капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

• високорозвинене товарне виробництво і обіг;

• наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

• зосередження у частини господарчих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

• відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися.

Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи.

Значна частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход. Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці. Дж. С. Мілль – як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу. Названі підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоч навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити із засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Якщо розглядати капітал як певне вкладання, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладання у робочу силу. Цей підхід запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву "концепції людського капіталу". Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, на виробництві, піклування про власне здоров'я).

Значного поширення набув погляд на капітал як на один із виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.

Усі ці підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). Якщо є розглядати капітал з точки зору підприємця, то він є сумою вартісної оцінки майна та коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом.

Висновок

Отже, капітал має велике значення як для кожного підприємця окремо, так і для всієї економіки загалом. І на кожний даний момент для капіталу зайнятого в певній сфері виробництва характерне певне співвідношення між функціональними його формами. Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства даної сфери, а значить величиною виробничого капіталу. Так, для роздрібної торгівлі або побутових послуг великого капіталу не потрібно, тоді, як, наприклад, машинобудування потребує великих капіталів, бо оптимальний розмір підприємства тут значно більший. Чим довший процес виробництва, тим більше повинен бути виробничий капітал.

Список використаної літератури:

• Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ Г. Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко. – К.: Вища школа, 1994.

• Крачило М.П. Основи економічної теорії. – К., 1997.

• Пруссова Л.Г. Основи ринкової економіки: Виробничо-практичне видання. – К.: РВО Поліграфкнига, 1993.

• Рыночная экономика. Учебник. Теория рыночной экономики. Часть 1. Микроэкономика/ В.Ф. Максимова – М.: Соминтэк, 1992.