Концепція репресивної цивілізації та одновимірної людини (г.Маркузе).

Коротко

Спочатку розглянемо «Ерос і цивілізацію» , де Маркузе звертається до проблематики цивілізації. Він критикує Фройда, за те, що останній вважає неможливим існування нерепресивної цивілізації.

Поняття: «цивілізація»:вживається взаємозамінно слову «культура»,

«репресія» - вживається в нетехнічному значенні для позначення як усвідомлюваного так і несвідомого зовнішнього і внутрішнього процесів стримування, примусу та пригноблення.

Отже на питання «Чи існує нерепресивна цивілізація?» на противагу Фройду, Маркузе дає відповідь – Є!Це – Ерос як любов до всього, це світогляд, що не редукується до репресії чи інстинктів.

Еротичне ставлення до праці є невідчуженим. Краса сприймається як абсолютна доцільність без цілі.

Принцип продуктивності – головний сучасній цивілізації, адже продуктивність – необхідність кожної людини. Людина – частина машини.

Репресія виникає як наслідок розходження людини між природніми потягами та необхідністю виробництва.

Хоча потреба людини у праці така ж, як у релаксі.

Що цікаво, М. вважає, що технологія(а не терор ) є відцентровою силою, тобто технологія, оскільки вона скорочує часові затрати у виробництві, діє як відповідь на репресію, тобто вивільняє місце для розвитку потреб, котрі місцями виходять за межі необхідного.

Чим реальнішою є можливість звільнення від цивілізації, тим сильнішою стає необхідність їх зберегти і удосконалювати для уникнення розпаду установленого порядку. Саме тоді цивілізація починає самозахист від привида вільного світу.

Приладо Репресії в міфології вважається – ПРОМЕТЕЙ(бо пропагує працю), А Еросу – ОРФЕЙ(любов до всього живого), ДІОНІС, НАРЦИС(любов , що позбавлена прагматизму до світу)

Фрейд відрізняється від Маркузе ще і тим, що в нього Ерос редукується до інстинктів, а у М.Ерос – це всеохопна любов як світогляд.

(Детальніше)

За Фройдом, історія людини – це історія її пригноблення. Культурному пригнобленню підпадають не лише її суспільне, але і біологічне існування, не лише окремі сторони існування, але сама структура його інстинктів. Однак,за Фройдом, саме в такому примусі та пригнобленні існують передумови до прогресу. Основні інстинкти людини , що безперервно намагаються здійснитись, несумісні із будь – якими об’єднаннями заради самозбереження: вони розрушають навіть там, де з1єднують.Некерований Ерос так само згубний,як і інстинкт смерті. Руйнівна сила обох інстинктів витікає із їх бажання до задоволення, яке культура дати не може. Звідси витікає необхідність відхилити інстинкти від їх цілі, накласти на них заборону. Таким чином, цивілізація починається із відмови від первинного прагнення до цілісного задоволення потреб.

Після того, як принцип задоволення придушується людиною за допомогою болісного принципу усвідомлення реальності , настає розуміння реальності. Витіснення принципу задоволення принципом реальності – в вищій мірі травматична подія в розвитку людини. То, що принцип реальності повинен кожен раз заново утверджується в розвитку людини, вказує на слабкості його тріумфу над принципом задоволення. Також Ф. вважає, що цивілізація зовсім не означає кінець природного стану.

ПРО «ОДНОВИМІРНУ ЛЮДИНУ»

Суспільство організовується і організовує своїх членів. В результаті дій держави та панівних класів через засоби масової інформації навмисно формується одновимірне бачення світу:

_ орієнтація на абсолютну продуктивність виробництва,

_ орієнтація на штучне створення розпусне бачення людиною її потреб,

_ формування думки у суспільства про те, що технологічний розвиток людства = духовному розвитку людства.

Нав’язування хибного уявлення про необхідні товари , сервіс, продукти, еталони краси володіє переконливою маніпулюючою силою. Нам нав’язують стиль життя , поведінку, а не лише безневинну продукцію.І чим доступнішими стають нав’язувані продукти, тим із просто реклами вони перетворюються на стиль життя кожного із нас.Як наслідок утворюється одновимірне мислення,воно систематично насаджується тими, хто творить політику і їх намісниками в ЗМІ.

Внутрішній світ і особистий простір зводиться до нуля. Саме формування хибних, репресивних потреб , котрі прив’язують індивіда до сучасного суспільства, а не репресія стає основою саморегулювання сучасної індустріальної цивілізації.

В результаті Маркузе проходить до висновку, що неможливо змінити сучасну цивілізацію, тому закликає до «Великої Відмови».

2)

Маркузе починає розгляд репресивної цивілізації на індивідуальному рівні. У своїй роботі „Єрос і цивілізація” розглядаються, насамперед, про природні інстинкти людини, які пригнічуються сучасною цивілізацією. І хоча цивілізація у Маркузе є поняттям, взаємозамінним із культурою, але у роботі „Одновимірна людина” можна побачити, що тоталітарним (репресивним) є вся цивілізація, але не лише культурна спадщина людства, а й усі соціально-політично-економічні умови, які складають дискурс сучасного суспільства.

Отже, основними поняттями (концептами), якими автор послуговується у своїй роботі, є інстинкти як первинні потреби організму, що історично модифікуються та виявляються як на психічному, так і на соматичному рівнях; базовими інстинктами Маркузе називає Ерос як потяг до життя (не плутати із інстинктом продовження роду як несвідомого бажання сексу) та деструктивний інстинкт – потяг до руйнування.

Наступне поняття – репресія та репресивність, що вживаються у нетехнічному сенсі для позначення як свідомого, так і несвідомого зовнішнього і внутрішнього процесів стримування, примушення та пригнічення.

За основу маркузе бере концепцію людини Фрейда, який розглядає всю історію людської цивілізації як процес постійного пригнічення основних інстинктів, що є безперечною передумовою прогресу.

Модифікації інстинктів – це модифікації психічного апарату людини, у результаті якого відбувається зміна цілей та методів їх досягнення (цінностей), що передбачає відповідність до цивілізаційних потреб. Суб’єктом цих змін є соціально-історичний світ.

Перехід від бажання задоволення до його гальмування і затримки, від гри до роботи, від відсутності репресій до безпеки розглядаються Фрейдом як перехід від принципу задоволення до принципу реальності. Це теж ключові терміни, що використовуються у даній роботі.

Але перехід до принципу реальності передбачає не лише затримку природного задоволення, а модифікацію сутності самого задоволення.

Технологічні досягнення людини зараз дають багато можливостей для задоволення бажань, але не бажання і техно прогрес змінюють реальність. Суспільна організація змінює і те, і інше. Цивілізація – це боротьба із свободою як відсутністю пригнічення.

Принцип реальності розвивається як онтогенентично (засвоєння дитиною цьогопринципа від батьків і передання наступним поколінням), так і філогенетично (мається на увазі первинна орда, праотець, кланові стосунки, що зараз матеріалізуються у соціальні та політичні інститути).

Репресія – це історичний феномен. Праотець як архетип панування починає ланцюгову реакцію панування-бунт-знову панування, що розгортається як історія цивілізації. Але на індивідуальному рівні панування інтроеціюється індивідом/

Зараз лише фантазія залишається під владою принципу задоволення. Моторна розрядка слугує для відповідної зміни реальності.

Сила, що примушує людей модифікувати інстинкти є боротьба за виживання. Мотив – економічний: щоб звижити фізично, треба направити сексуальну енергію на працю.

У Фрейда примушення є необхідним атрибутом цивілізації. Інакше неможливо. Найвищі культурні цінності – це наслідок жорстокої боротьби між еросом і танатосом . Цивілізація антагоністична щастю.

Вивільнення пам’яті і фантазії спонукає несвободного індивіда до прагнення щастя, яке було колись (память) і яке може бути.

Репресія психологічного апарату відбувається на двох рівнях – онтогенез і філогенез.

Домінуюче положення в системі Фрейда має сексуальний інстинкт, який насправді є потягом до життя взагалі.

Я контролює ВОНО і нав’язує йому принцип реальності. Інтроекція зовнішніх репресивних впливів формує НАД-Я.

Індивід репресує себе за нескоєні вчинки, які не відповідають цивілізаційним вимогам.

Для розвитку своєї теорії репресивної цивілізації Маркузе вводить ще 2 поняття: додаткова репресія – та, яку накладає соціальна влада, на відміну від основної репресії – модифікації інстинктів для виживання людини у цивілізації. Та принцип продуктивності(проізводітельності) – панівна історична форма реальності.

Потреби і їх задоволення ніколи колективно не розподілялися між індивідами. Іх накладало на плечі індивідів панівна влада. Панування – це не раціональне використання влади, тому ірраціональні потреби завжди були.

Різні типи панування продукують різні принципи і форми реальності. Різні форми репресії виникають при різному розподілі праці, направленості на споживання або на прибуток, при відмінностях економічної системи. Але всі вони супроводжуються специфічними для цього принципу реальності репресивними інститутами, окрім загальної репресії. Це ї є додаткова репресія.

Основна репресія – потреби, що спонукали десексуалізацію організму, яка б не дозволила йому стати знаряддям праці. Додаткова – та, що накладається ієрархічним суспільним розподілом потреб і праці.

Всю важкість репресій на себе взяв сексуальний інстинкт. Принцип реальності прагне створити пріоритет генітальності і прив’язати його до продукування нащадків. Принцип реальності відволікає сексуальність свого тіла на об’єкт протилежної статі і зводить всі задоволення до збереження роду. Таким чином, сексуальність як принцип отримання задоволення за допомогою всього тіла стала функцією, що обмежена у часі і просторі і стала з автономного принципу існування стала службовою функцією. Регламентована як неслужбова сексуальність стала б на заваді всіх несексуальних (цивілізаційних) стосунків навіть на стадії зрілої гетеро сексуальної генітальності. Сексуальність зосереджується саме у тій області тіла, яка не може бути використана для продуктивної праці.

Якщо Ерос – це потяг до життя і, за /Фрейдом, до об’єднання всього, то він не заперечував би цивілізацію як форму колективного співіснування людей. Таким чином, репресія Еросу відбувається саме внаслідок додаткової репресії.

Специфічною формою нашої цивілізації є принцип продуктивності. Суспільство розшаровується відповідно до конкурентної економічної діяльності членів. Людська праця підкоряється апарату, який не контролюється ними. Подальший розподіл праці веде до більшого відчуження праці і часу, що на неї затрачений. Лібідо перемикається на виконання суспільних функцій.

Енергія, витрачена на працю, збагачує життя індивіда, тому не приєднується до деструктивної несублімованої енергії. Обмеження видаються тим більше раціональними, чим універсальнішими вони стають і пронизують все суспільство. Воно проникає в свідомість індивіда і змінює його бажання на ті, які „потрібні”. І він щасливий.

Відпочинок використовується або як пасивне відновлення сил для нової праці, або контролюється індустрією розваг, яку репресивна цивілізація створила, щоб не давати лібідозній енергії індивіда виходити назовні і давати мозку можливість відкинути репресивне і репресоване Я.

Сексуальні прояви мають бути лише як функція для підготовки або власне дітонародження.

Для суспільства ерос – протилежний танатосу, оскільки вивільнений у сексуальних пер версіях ерос мав би припинити продуктивне виробництво і відтворення людства в цілому. Тож культурна функція еросу – перешкодити деструктивні потяги.

Цивілізація перетворює і використовує також і інстинкт смерті. Під табу потрапляють лише садо-мазо-задоволення. В цілому танатос слугує розвитку цивілізації завдяки руйнуванню і владою людини над природою.

Танатос слугує НАД-Я для руйнування частини особистості і репресування бажань ВОНО. Свідомість – ядро моральності індивіда – це найбільш захищена частина інстинкту смерті. НАД-Я постійно загрожує союзу ероса і танатоса вивільненням деструктивних сил, або таким спрямуванням їх проти самого індивіда, що він може і сам померти.

Не оминає увагою автор і філогенетичний аспект розвитку цивілізації: первісна орда – батько, що монополізував сексуальне задоволення і жінок – вбивство його братами – розкаювання – часи матріархату (свободи) – встановлення патріархальної влади у вигляді інституціоналізації релігії. Вина за батьковбивство, що супроводжує індивідів протягом всієї історії людства. Суспільний договір задля збереження влади – сублімація сексуальної енергії – праця – прогрес – цивілізація.

Фактично знищили владу, потім інтерналізували образ батька як принцип панування.

Релігія не була загрозою репресіям, коли проповідувала рай десь за межами земного існування, оскільки перенаправляла енергію від роботи над реальним визволенням на ілюзію вічного звільнення. Наука мала б з цим боротися, але й вона відмінила рай на землі, назвавши його утопією, і призвичаїла людей спокійно оцінювати факти у світі тотальної репресії та відчуження.

Зараз функції праотця бере на себе батько моногамної сімї, держава, закони, соціальний статус.

Зараз праотець живе в кожній дитині, яка його насправді і не знала.

Відокремлення дитини від матері – це робота ероса, направлена на подолання інстинкту смерті – потягу до нірвани у лоні матері. Ерос починає працювати на згуртування

Сучасність: енергія індивіда контролюється необхідністю працювати, тобто сублімувати енергію лібідо.

Повстання проти влади призводять до ідентифікації повстанців із владою. Праотець втілився у державі, закони зберігають його життя, а він зберігає життя всього суспільства, а злочин проти нього – непрощенний гріх.

Технологія могла б звільнити людство від відчуженої праці, але продуктивність починає контролювати індивідів.

Але! Коли сімя була головним агентом репресії, у Я залишався простір особистого нонконформізма та волелюбних ідей. Зараз передчасна соціалізація за допомогою соціальних інституцій, радіо, пресса, телебачення (це моє) нав’язують дитині як принципи підкорення, так і моделі бунту проти системи.

Тепер персоналізованого об’єкту агресії не існує. Ним стає апарат влади, тому агресія індивіда стає колективною і направляється всередину.

Зараз продуктивність і споживання виправдовують панування. У індивіда нема вільного часу, що подумати над тим, що ж мазафака відбувається. Є комфорт, є все, свободи нема.

Соціум мобілізує всі сили, ціле може захистити себе від агресії ззовні, але не може протистояти зростанню агресії всередині, тому він створює образ ворога, що існує скрізь, і агресія направляється на тих, хто перебуває поза системою. Межа між війною та миром стирається. Потребуються все нові сили. Конц-табори і т.д.

Суспільство – набір обезобличених істот і неістот, що потребуют адміністрування. Всі без обличчя, свідомість позбавлена автономії.

Счастье включает знание: оно - исключительная прерогатива animal rationale. Контроль над информацией, поглощение индивида повседневностью приводят к упадку сознания, дозированности и ограничению знания. Индивид не знает, что происходит в действительности; сверхмощная машина образования и развлечения объединяет его вместе со всеми другими в состоянии анестезии, из которого исключаются все вредоносные идеи. И поскольку знание всей истины вряд ли способствует счастью, именно такая общая анестезия делает индивида счастливым. Если тревога представляет собой не просто общее недомогание, а экзистенциальное состояние, то наш так называемый век тревоги отличается таким уровнем ее интенсивности, при котором она перестала замечаться.

Однако нам кажется, что для того чтобы освободиться от этого состояния, необходимо не сдерживание отчуждения, но его завершение, не активация подавленной и производительной личности, но ее уничтожение. Тогда устранение человеческих возможностей из мира (отчужденного) труда создаст предпосылки для устранения труда из мира человеческих возможностей.

Со времени канонизации аристотелевской логики понятие Логоса, вне зависимости от его первоначального понимания как сущности бытия в греческой философии, срастается с идеей упорядочивающего, классифицирующего и завоевывающего раз ума.

Корочє, що треба для не репресивної цивілізації:

1. знизити рівень робочого часу.

2. повернутися до нижчих життєвих стандартів.

3. знищити апріорну перевагу розуму над чуттєвістю.

23. Критика „одновимірного мислення” та “інструментального розуму” в соціально-політичній думці Франкфуртської школи (Г.Маркузе, М.Горкгаймер).