Навчально – методичні матеріали для проведення лекцій

Лекція №1

Вступ до вегетативної нервової системи.

Загальна характеристика

Основні поняття

Вегетативна нервова система , інервація , автономна нервова система ,

синапси , нейрони , метасимпатична нервова система

План лекційного заняття

1. Історія розвитку і встановлення ВНС

2. Загальна характеристика ВНС

3. Відділи ВНС

4.Рецептори ВНС

Література

1. Костюк П. Г. Физиология центральной нервной системы. – К.: Вища школа, 1977. – 328 с.

2. Ноздрачёв А. Д. Физиология вегетативной нервной системы. – Л.: Наука, 1983. – 285 с.

3. Ноздрачёв А. Д., Чернышова Н. П. Висцеральные рефлексы. – Л.: ЛГУ, 1989. – 166 с.

4. Физиология вегетативной нервной системы: Руководство по физиологии. – Л.: Наука, 1981. – 750 с.

Конспект лекційного заняття

Термін «вегетативна нервова система» існує майже два століття. Це безумовно стимулювало клінічні, фізіологічні та біохімічні підходи до вивчення особливостей і закономірностей функцій як соматичної так і вегетативної нервової системи.

Французький фізіолог Клод Бернар в основу ВНС поклав нову ознаку – недовільна інервація. Англійський фізіолог Гаскел звернув увагу на наявність в організмі двох типів м’язових тканин, які підпорядковуються відповідно довільній і не довільній інервації. Він розділив не довільну нервову систему на симпатичну (адреналову) і нервову систему внутрішніх органів. Не довільна нервова система представлена як і вісцеральна система.

Ленглі встановив різницю в будові довільної і не довільної інервації. Довів, що соматична інервація здійснюється одно нейтронним шляхом – тіло нервової клітини лежить в ЦНС, а її аксон досягає виконавчого органу. Шлях не довільної вегетативної інервації представлений двома нейронами. Перший знаходиться в ЦНС, а другий – в периферичному ганглії і цю не довільну частину нервової системи називають автономною нервовою системою .

Особливу роль ВНС обґрунтував Л.А. Корбейлін, його школа показала що систематична інервація впливає на функціональний стан всіх органів і тканин, в тому числі і ЦНС. Тобто, було встановлено основний принцип її функціонування в організмі – адаптаційно трофічний характер її впливу.

Головна функція ВНС полягає у підтримці функціональної сталості внутрішнього середовища (гомеостазу) при різноманітних впливах на організм. ВНС включає такі морфологічні і функціональні відділи: симпатичний, парасимпатичний та мета симпатичний. Регуляція вісцеральних здійснюється ВНС за допомогою рефлексів, вони мають назву вегетативні. Структурною основою вегетативних рефлексів, як і соматичних є рефлекторна дуга.

Нервові центри вегетативних рефлексів симпатичної і парасимпатичної системи розташовані в різних відділах ЦНС. Нервові центри симпатичної нервової системи мають тороклюбальну локалізацію в спинному мозку. Нейрони цих нервових центрів розташовані в бічних рогах сірої речовини. Від верхнього грудного до 4-5 поперекового сегментів (Т1-L5)

Парасимпатичні центри мають крайньосокальну локалізацію. Краніальні центри містяться в ядрах 3,5,9,10 пари черепно-мозкових нервів, а сокральні – в бічних рогах трьох сегментів крижового відділу спинного мозку.

Особливістю ВНС є локалізація еферентного нейрона нервового центра винесено за межі ЦНС і розташовано у вегетативних гангліях. У нервових центрах симпатичних рефлексів і вставні, і еферентні нейрони розташовані в межах мозку, ефекторні – у гангліях. Для симпатичного відділу це превертибральні гангліїї і симпатичні стовбури, що лежить по обидва боки хребтового стовбура. Для парасимпатичного відділу- паравертебральні ганглії і нервові вузли лежать поблизу органів, які вони інервують. Нервові провідники що відходять від вставних нейронів мозку і йдуть у напрямку до гангліїв називають прегангліонарними, вони утворюють синапси на ефекторних нейронах гангліїв, тому їх синапси називають прегангліонарними.

Нервові провідники, що відходять від нейронів і гангліїв еферентно називаються постгангліонарними, вони утворюють синапси на клітинах органів або ефектора, які вони регулюють. Їх синапси називають постгангліонарними. В симпатичному відділі прегангліонарні нервові волокна короткі, а постгангліонарні длінні. У парасимпатичному відділі навпаки: прегангліонарні- довгі, постгангліонарні- короткі. Рецептори вегетативних рефлексів розташовані у внутрішніх органах, стінках кровоносних та лімфатичних судинах шкіри та м’язів називаються інтерорецепторами.

Згідно з А. Заварзіним у процесі розвитку організму з появою білатеральної симетрії та диференціації головного та хвостового кінців почався поділ нервової системи на соматичну і автономну. Автономну нервову систему підрозділяють на симпатичну, парасимпатичну і мета симпатичну.

Ембріональним джерелом клітин ВНС у ссавців служить гангліозна пластинка, що підрозділяється на симпатичну і парасимпатичну нервову систему. Їхня периферична частина, а також метасимпатична міграції нейробластів у стінки внутрішніх органів.

Анатомічно симпатична і парасимпатична нервові системи відрізняються центрами виходу із ЦНС. Симпатичні волокна виходять із спинного мозку (1,2 грудних до 2-4 поперекових сегментів). Симпатичні нервово волокна інервують всі органи. Парасимпатичні волокна більш обмежені (не інервують наднирники, стінки більшості кровоносних судин) .

Симпатична нервова система за будовою поділяється на центральну частину розташовану в спинному мозку і периферичну, що включає численні гілки та вузли.

Симпатична і парасимпатична впливи часто характеризуються протилежними ефектами. Разом з тим в їх взаємовідносинах спостерігається і сенервізм, який здатний більш тонкій регуляції функції.

Метасимпатична нервова система характеризується рядом специфічних особливостей і представляє собою ( базову місцеву інервацію). Клітини мета симпатичної нервової системи знаходиться в стінках внутрішніх органів (серце, травна система, сечовий міхур). Зв'язок з центральними структурами відбувається шляхом загальних з симпатичними і парасимпатичними шляхів, а також по їх еферентним волокнам.

Мета симпатична система має багато при знаків за якими вона відрізняється від інших.

1. вона утворена в результаті міграції нейробластів по парасимпатичній і симпатичній нервовим волокнам,

2. інервує тільки внутрішні органи,

3. отримує симпатичні входи від симпатичної і парасимпатичної систем і не має симпатичних контактів з еферентною частиною соматичної рефлекторної дуги,

4. наряду із загальною для всіх трьох частин еферентних має власну сенсорну ланку,

5. не знаходиться в антагоністичних відносинах з іншими частинами нервової системи,

6. представляє базову інервацію, має більшу незалежність від ЦНС,

7. має власний медіатор.

Дуга автономного рефлекса спинального рівня складаються з трьох ланок:

• еферентного (сенсорного)

• асоціативного(вставочного)

• ефекторного (еферентного)

Чутлива ланка утворена клітинами спинномозкових і периферичних гангліїв периферичної нервової системи.

Друга ланка (асоціативна) представлена у вигляді скупчення нейронів в бокових рогах спинного мозку.

Третя ланка (ефекторна) – нервова клітина, яка мігрувала з спинного мозку в один із перифермчнтх вузлів.

Відмінності в будові автономної нервової системи від соматичної зводиться до наступного:

1. основа заключається в типовому розташуванні рухаю чого (ефекторного) нейрона в соматичній дузі. Рухлива клітина знаходиться у сірій речовині спинного мозку.

2. відносно до інервації органів, які постачають волокнами автономну і соматичну нервову систему.

3. стосується виходу нервових волокон. Соматичні залишають стовбур мозку, волокна автономної нервової виходить з трьох обмежених ділянок мозку - черепного, грудо-крижового і крижового.

4. відносно до розподілу їх волокон на периферії, соматичні волокна розподіляються строго симетрично. Волокна ВНС цьому правилу не підкорюються. Вони інервують всі тканини і органи, мають подвійну і навіть потрійну інервацію. Крім того,нервові волокна мають і морфологічні відмінності. Волокна ВНС в більшості безм’якотні ( не мають мієлінові оболонки). Вони тонкі, в діаметрі 7 мкм в той час як соматичні еферентні волокна - м’якотні, товсті, в діаметрі 12-14 мкм. Функціональні особливості (відмінності) пов’язані із швидкістю проведення збудження і хроноксією нервових волокон.

Для виклику відповідної реакції у волокнах ВНС необхідно застосувати значно більшу силу подразнення. Її нерви характеризуються більшим рефлекторним періодом.

Периферичні ганглії є єдиним відділом нервової системи, який не має зв’язків з вищими центрами. В результаті такої відокремленості вони можуть здійснювати регуляційну діяльність внутрішніх органів автоматично. Ефекторні клітини других поверхів знаходяться під прямим контролем нейронів кори великих півкуль.

Відділи нервової системи наступного етапу (спинний мозок, стовбур мозку) інтегрують інформацію не тільки про стан внутрішнього середовища, але і про зміни зовнішніх умов здійснюють таким чином складні рефлекторні акти. Завдяки таким відмінностям в організмі аферентний і еферентний шлях кора головного мозку може «відключати» від нижче лежачих поверхів (за виключенням від кори автономних гангліїв, які не отримали імпульсів прямо від нейронів кори).

Таким чином очевидно те спільне, що лежить в онові автономної і соматичної рефлекторної дуг. Обидві побутові по одному тому ж плані і складатися із чутливого, асоціативного і ефекторного ланок. Відмінність у тому, що ефекторні нейрони автономної нервової системи знаходяться у гангліях які розташовані поза ЦНС.