Супраспинальні механізми:

Переробка аферентних сигналів вісцеральної чутливості, що поступають по провідних шляхах спинного мозку відбувається в ретикуляторних утвореннях заднього мозку, корі мозочка, вестибулярних ядрах. Ці не східні впливи можуть носити гальмівний чи збудливий характер.

Кортикальне представництво.

У корі великих півкуль в організації проекції аферентної системи прийнято виділяти два представництва: первинне і вторинне.

Первинне пов’язане з локальним розподілом в одній області мозку, переважно першого типу сенсорного зв’язку. Відповідно виникає на подразнення будь-якої ланки аферентної системи. Особливістю вторинного представництва є дифузне розповсюдження проекції аферентної системи різної чутливості.

Рефлекторні реакції при подразненні чутливої ланки

Процеси у вегетативній і соматичній нервовій системі тісно пов’язані між собою, але у відповідь на подразнення автоматичні ефекторні волокна вони реагують по різному, тому рефлекси поділяють на:

• вісцеро-вісцеральні

• вісцеро-соматичні

• вісцеро-сенсорні.

Вісцеро-вісцеральні рефлекси включають шляхи в яких збудження виникає і закінчуються у внутрішніх органах. Ефектор здатний виникати двояко - посилювати або гальмувати функції.

Вісцеро-соматичні – включають шляхи при яких збудження в додаток до вісцеральних викликають також соматичну відповідь у вигляді скорочень скелетних м’язів.

Вісцере-сенсорні включають шляхи при яких у відповідь на подразнення автономних аферентних волокон реакції виникають не тільки у внутрішніх органах соматичної м’язової системи, але і змінна соматична чутливість.

Синаптична передача.

Вперше про симпатичну передачу заявив Галеном, який вважав що м’язи скорочуються в результаті нервового впливу. Клод Бернар довів паралізуючу дію кураре на рівні моторної пластинки.

Раймонд один із перших припустив, що молочна кислота та аміак, що знаходяться поблизу нервових закінчень, викликають ефекти такі самі, як при подразненні симпатичних нервів.

Термін «синапс» в наукову літературу вперше в 1906 ввів для позначення міжклітинних сполучень Шелінгтон.

В нейрофізіології він використовувався у сенсі міжклітинного переносу специфічної нервової інформації-передачі з нейрону на інші клітини елементи збудливих або гальмівних впливів. Це так звана синаптична інервація, що здійснюється за допомогою спеціалізованих електричних і фімічних контактів. Передача нервової інформації може відбуватися не тільки прямо через спеціальні міжклітинні контакти, але й коли обидві клітини віддалені одна від одної – гуморальна передача, несимпатична інервація. Електричні синапси розташовані переважно там де необхідна швидка передача збудження. Синапси з хімічними передачами характеризуються особливостями : незалежно від форми і локалізації пресимпатичні елементи містять пухирці, мітохондрії, мікроволокна та інші елементи. Синаптична щілина заповнена глікопротеїнами і муко полісахаридами. Речовини, які синтезуються в нейронів і виділяються в симпатичну щілину в момент переходу електричних імпульсів та викликають поляризацію постсинаптичних мембран, носять назву медіаторів або транс медіаторів.

Інша група речовин, які синтезуються у нейроні, але виконують функцію підтримки гомеостазу та регуляції процесів поляризації і тим самим моделюють синаптичну передачу, називаються модулятирами. Характерною рисою хімічних синапсів є синаптична затримка, тобто інтервал часу між деполяризацією пресимпатичних закінчень викликають виділення і на момент настання змін в постсинаптичні структури.

Процес синаптичної передачі кругообіг медіаторів схематично виражають такі розповсюдження нервових імпульсів по аксону → деполяризація пресинаптичних мембран із змінами іонних токів → вхід Са всередину термінала → секреція медіатора в синаптичну щілину → дифузія медіатора з рецептора постсинаптичних мембран → утворення постсинаптичний потенціал дії → сумація останніх та генерація потенціалів дії в ефекторній дії → інактивація відпрацьованого медіатора.

Для підтримки гомеостазу і виконання складних функцій ВНС наряду з нормальними нейронами має ще клітини в яких прийом інформації відбувається звичайним шляхом, а відповідь ендокринні спонтанно, такі клітини називаються трансдукторами. До них відносяться:

- ά-хромофільні клітини мозкового шару наднирників, які відповідають на холінергічну передачу симпатичного волокна виділенням адреналіну або норадреналіну

-юкстагуморальна клітини нирок, які на адренарну передачу симпатичних волокон відповідають виділенням у кров’яне русло реніну.

- нейрони супрооптичних та паравертикулярних ядер гіпоталамуса, які реагують на холінергічні, адренергічні медіатори та виведення нейрогіпофіза вазопресином та окситоцином.

- нейроні ядра гіпоталамуса, які виділяють в судинну систему фактора регуляції.

Трансдуктори в сомі і аксоні парно ідентичні гістологічно нейросекреторні тільця, транспортуються по направленні від тіла клітини. Аксони цих клітин не утворюють синаптичних контактів з іншими нейронами та ефектами.

Вони вільно закінчуються навколо судин з якими утворюють так звані нейрогемальні органи.