55. Проблеми істини та її критерії

В історії розвитку теорії пізнання проблема критерію істини завжди була надзвичайно важливою і складною щодо її розв'язання. Існувало й існує розмаїття відповідей на питання, що є вірним і незаперечним критерієм відповідності знань людини реальній дійсності. Люди, з'ясовуючи питання значення та смислу пізнавальної діяльності, завжди задумувалися над тим, яким чином можна відокремити істинні думки від помилкових. Суб'єкт пізнання повинен бути впевненим, що його уявлення, поняття, судження є дійсною істиною, а не оманою.

Відносно критерію істини в історії філософії і науки висловлювалися різні думки. Наведемо деякі з них:

– Ряд філософів (наприклад Р. Декарт) критерієм істинних знань вважали їх ясність і очевидність. Але багато фактів свідчить, що ясність і очевидність можуть ввести в оману.

– Інші філософи критерій істини шукали в чуттєвих даних. Істина, вважали вони, – це те, що відповідає показанням наших органів чуття. Зокрема, Фейєрбах стверджував: "Там, де починається чуттєвість, закінчується будь-яка суперечка". На перший погляд, вони мають рацію. Але в дійсності це далеко не так, тому що не все в світі доступно органам чуття.

– Прагматизм вважає істинними ті думки, які корисні, ведуть до успіху, краще "працюють" на нас. Те, що служить людині для досягнення благополуччя, процвітання, повинне бути істинним. Прагматизм ототожнює практику з відчуттями людини, заперечує достовірність наших знань про світ. Виходить, що людина є повним невігласом щодо законів світу. Світ – це хаос відчуттів та переживань, він позбавлений внутрішньої єдності й не підвладний розумовому пізнанню.

– Як критерій істини висувалася загальнозначимість (те, що визнається багатьма людьми). Здавалося б, на перший погляд, що цей критерій має бути переконливим, адже якщо одна людина може помилятися, то мільйони людей, тим більше протягом багатьох поколінь, помилятися не можуть. Але і цей критерій не здатний відрізнити істину від помилкового знання. Наприклад, мільйони вірують – хто в Христа, хто в Аллаха, існують світові релігії. Яка ж з них істинна? Прибічник кожної з них вважає істинною свою позицію.

– Різновид критерію істини вбачався також в умовній згоді тобто конвенціоналізмі, у тому, в що люди сильно вірять, що відповідає думці авторитетів тощо.

У кожній концепції можна виділити окремі раціональні ідеї: важливі роль чуттєвості, вимога чіткості, логічності, простоти чи краси в побудові певних форм знання та ін. Але названі позиції не можуть задовільно вирішити проблему критерію істини, тому що вони у своїх пошуках не виходять, як правило, за межі самого знання.

Критерій істини не можна знайти лише в свідомості суб'єкта. Те саме стосується й об'єкта пізнання. Істина, як адекватне відображення дійсності в свідомості людини передбачає певну взаємодію суб'єкта і об'єкта. А основою цієї пізнавальної взаємодії виступає практична, предметно-чуттєва діяльність людей, що спрямована на перетворення природного та соціального світу.

Лише практика є критерієм істинності наших знань. Тільки на основі практики людина може довести істинність своїх знань. Але вона не створює цю істинність, а лише дає можливість її установити, Якщо висновки, зроблені на основі наших знань, підтверджуються практикою, то ці знання істинні. Існують різноманітні форми перевірки знань.

56. Поняття науки, закономірності її розвитку Наука - особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на отримання, уточнення і поширення об'єктивних, системно-організованих і обгрунтованих знань про природі, суспільстві і мисленні. Основою цієї діяльності є збір наукових фактів, їх постійне оновлення і систематизація, критичний аналіз і, на цій базі, синтез нових наукових знань або узагальнень, які не тільки описують спостережувані природні або суспільні явища, але і дозволяють побудувати причинно-наслідкові зв'язки і, як наслідок, - прогнозувати. Ті природничонаукові теорії і гіпотези, які підтверджуються фактами або дослідами, формулюються у вигляді законів природи чи суспільства.

Наука в широкому розумінні включає в себе всі умови і компоненти наукової діяльності:

• поділ і кооперацію наукової праці;

• наукові установи, експериментальне і лабораторне обладнання;

• методи науково-дослідницької роботи;

• понятійний і категоріальний апарат;

• систему наукової інформації;

• а також всю суму накопичених раніше наукових знань.

З розвитком писемності, в країнах древніх цивілізацій накопичувалися і осмислювалися емпіричні знання про природу, людину і суспільство, виникали зачатки математики, логіки, геометрії, астрономії, медицини. Попередниками сучасних вчених були філософи Стародавньої Греції та Риму, для яких роздуми і пошук істини стають основним заняттям. В Стародавній Греції з'являються варіанти класифікації знань.

Наука в сучасному розумінні почала складатися з XVI - XVII століть. В ході історичного розвитку її вплив вийшло за рамки розвитку техніки і технології. Наука перетворилася в найважливіший соціальний, гуманітарний інститут, який надає значний вплив на всі сфери суспільства і культуру. Обсяг наукової діяльності з XVII століття подвоюється приблизно кожні 10-15 років (зростання відкриттів, наукової інформації, числа науковців). [1]

У розвитку науки чергуються екстенсивні й революційні періоди - наукові революції, що призводять до зміни її структури, принципів пізнання, категорій і методів, а також форм її організації. Для науки характерно діалектичне поєднання процесів її диференціації й інтеграції, розвитку фундаментальних та прикладних досліджень.

Предметний і об'єктивний спосіб розгляду світу відрізняє науку від інших способів пізнання, таких як буденне, художнє, релігійне, міфологічне, філософське осягнення світу. Наприклад, в мистецтві відображення дійсності відбувається як сума суб'єктивного і об'єктивного, коли будь-яке відтворення реальності передбачає емоційну оцінку або реакцію.

У структуру сучасного наукового методу, тобто способу побудови нових знань, входять:

1. Спостереження фактів і вимір, кількісне або якісне опис спостережень. У таких описах з необхідністю використовуються різні абстракції.

2. Аналіз результатів спостереження - їх систематизація, виокремлення значущого і другорядного.

3. Узагальнення (синтез) і формулювання гіпотез, теорій.

4. Прогноз: формулювання наслідків із запропонованої гіпотези або прийнятої теорії з допомогою дедукції, індукції або інших логічних методів.

5. Перевірка прогнозованих наслідків за допомогою експерименту (за термінологією Карла Поппера - критичного експерименту).

На кожному етапі принципове значення має критичне ставлення як до даних, так і до отриманих результатів будь-якого рівня. Необхідність все доводити, обгрунтовувати перевіряються даними, підтверджувати теоретичні висновки результатами експериментів відрізняє науку від інших форм пізнання, у тому числі від релігії, яка грунтується на вірі в ті чи інші основні догмати.

Уявлення про науку і науковому методі - методологія науки, з часом змінювалися.