- •1. Поняття світогляду
- •Класифікація світогляду
- •Функції світогляду
- •Структура світогляду
- •2 Міфологічний світогляд і філософія
- •5 Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18. Піфагорійська філософія
- •19 Діалектична філософія Геракліта
- •20 Елейська школа. Апорії Зенона
- •21 Атомістична філософія Демокріта
- •22 Загальна хар-ка класичного періоду розвитку ант. Філ..
- •23 Загальна хар-ка софістичної філ. Сутність релятивізму
- •Сутність релятивізму
- •26 Проблема пізнання в філ. Платона
- •27 Вчення Платона про суспільство
- •28 Арістотель. Вчення про буття і знання
- •29 Арістотель про матерії і форми
- •30 Загальна хар-ка середньовічної філософіі
- •31 Номіналізм і Реалізм
- •32 Віра і розум. Тертуліан vs Августин Аврелій
- •33 Віра і розум. Тома Аквінський vs Дунс Скотт
- •34 Загальна хар-ка філ. Відродження
- •35 Гуманістичний напрямок філософії Відродження
- •36 Загальна хар-ка філ. Нового Часу
- •37 Індуктивний та Дедуктивний методи
- •38 Емпіризм у філ. 17 ст. Бекон, Локк
- •39 Проблеми суспільної угоди та громадянського суспільства в філ. Нового Часу (Гоббс, Локк)
- •41 Проблема свободи і необхідності в філософії спінози.
- •42 Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •43 Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •45 46 Вчення Канта про знання, пізнавальні здібності дюдини
- •48 Концепція суспільного прогресу Гегеля
- •49 Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •50 Сутність та історичні форми позитивізму
- •53 Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •54 Проблема людини в філософії екзістенціалізму.
- •55 Проблема свободи і відповідальності в філософії екзістенціалізму
- •56 Ірраціоналізм і філософія життя
- •57Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •58 Українська філософія хуіі-хуііі ст.
- •59 Києво-могилянська академія як перший в україні центр професійної філософії.
- •60 Філософія г.Сковороди і сучасність
- •61 Філософія серця п.Юркевича.
- •62 Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •64 Еволюція уявлень про свідомість.
- •70 Практика, її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •73 Специфіка соціального пізнання.
- •75 Субєкт і обєкт пізнання. Зміна уяв про субєкта пізнання.
- •77 Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання.
- •79 Методи емпіричного та теоретичного рівня наукового пізнання
- •84 Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття
- •86 Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
19 Діалектична філософія Геракліта
Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту — боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та попри те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом. Геракліт радив: по-перше, «свавілля треба гасити частіше, аніж пожежу», по-друге, «необхідно дотримуватись всезагального», що є предметом не чуттєвого пізнання, а філософського міркування. «Мислення — це велика вартість, й мудрість — в тому, щоб говорити істинне й щоб, прислухаючись до природи, діяти згідно з нею». Пізнання прихованої, таємної гармонії, що є кращою, аніж явна, — це є спосіб уникнення зарозумілості. Таке пізнання дозволяє подолати різноманіття поглядів, орієнтуватись на осягнення єдиної істини, що забезпечує взаєморозуміння та об'єднання людей.
20 Елейська школа. Апорії Зенона
Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея на півдні Італії у 6-7 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан,Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.
На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей елеати аргументовано критикують усі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.
Елейська школа вперше розрізнила мислення (і мислиме буття) та чуттєві дані (і буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про реальність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.
Поняття «буття» стало одним з головних для класифікації відомої реальності, для побудови перших логічно обґрунтованих систем знання за принципом поєднання відомих уявлень у висловлювання, які не суперечать одне одному. Здійснені перші спроби аналізу понять, що використовувалися філософами, призвели до відкриттяфеномену обмеженості, суперечливості понять. Так, відомі апорії Зенона засвідчили, що поняття «єдине — множинне», «обмежене — необмежене» та інші неспроможні відобразити дійсність, яку за своїми визначеннями вони повинні відображати. Завдяки цьому відкриттю постала проблема створення нових понять, придатніших для пізнання Космосу. Передусім — це проблема відображення засобами логіки зміни, руху, процесів.