- •1. Поняття світогляду
- •Класифікація світогляду
- •Функції світогляду
- •Структура світогляду
- •2 Міфологічний світогляд і філософія
- •5 Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18. Піфагорійська філософія
- •19 Діалектична філософія Геракліта
- •20 Елейська школа. Апорії Зенона
- •21 Атомістична філософія Демокріта
- •22 Загальна хар-ка класичного періоду розвитку ант. Філ..
- •23 Загальна хар-ка софістичної філ. Сутність релятивізму
- •Сутність релятивізму
- •26 Проблема пізнання в філ. Платона
- •27 Вчення Платона про суспільство
- •28 Арістотель. Вчення про буття і знання
- •29 Арістотель про матерії і форми
- •30 Загальна хар-ка середньовічної філософіі
- •31 Номіналізм і Реалізм
- •32 Віра і розум. Тертуліан vs Августин Аврелій
- •33 Віра і розум. Тома Аквінський vs Дунс Скотт
- •34 Загальна хар-ка філ. Відродження
- •35 Гуманістичний напрямок філософії Відродження
- •36 Загальна хар-ка філ. Нового Часу
- •37 Індуктивний та Дедуктивний методи
- •38 Емпіризм у філ. 17 ст. Бекон, Локк
- •39 Проблеми суспільної угоди та громадянського суспільства в філ. Нового Часу (Гоббс, Локк)
- •41 Проблема свободи і необхідності в філософії спінози.
- •42 Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •43 Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •45 46 Вчення Канта про знання, пізнавальні здібності дюдини
- •48 Концепція суспільного прогресу Гегеля
- •49 Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •50 Сутність та історичні форми позитивізму
- •53 Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •54 Проблема людини в філософії екзістенціалізму.
- •55 Проблема свободи і відповідальності в філософії екзістенціалізму
- •56 Ірраціоналізм і філософія життя
- •57Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •58 Українська філософія хуіі-хуііі ст.
- •59 Києво-могилянська академія як перший в україні центр професійної філософії.
- •60 Філософія г.Сковороди і сучасність
- •61 Філософія серця п.Юркевича.
- •62 Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •64 Еволюція уявлень про свідомість.
- •70 Практика, її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •73 Специфіка соціального пізнання.
- •75 Субєкт і обєкт пізнання. Зміна уяв про субєкта пізнання.
- •77 Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання.
- •79 Методи емпіричного та теоретичного рівня наукового пізнання
- •84 Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття
- •86 Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
33 Віра і розум. Тома Аквінський vs Дунс Скотт
За часів Томи Аквінськогозначно збільшилася рольнауковогоіфілософськогопізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягненнярозумуі науки. Аквінський намагався створити такудоктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнанняцерквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За цією теорією наука і філософія здобувають знання, спираючись надосвіді розум. На відміну від нихтеологіяздобуваєістинувбожественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественнеодкровення, вважали представники цієї теорії, недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки івіри. Завдання науки полягає у поясненнізакономірностейсвіту. Але хочнаукове знанняоб‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка є доступною не розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметомтеології— «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище за розуму, але не суперечить йому. Істина може бути одна, бо йде від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом будь-якої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Але це не значить, що вони неправдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Настільки обмежений людськийрозумстоїть нижче за теологію. А тому філософія є «служницею теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти цідогмиі зміцнити віру в людині.
Докази існування Бога
Тома Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п‘ять доказів, які стали класичними в західноєвропейській теології:
Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог.
Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог.
Все у світі існує не випадково, а з необхідності, ця необхідність — Бог.
Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.
У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог.
Проте деякі інші догмихристиянства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма проТрійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити не тому, що вони протирозумні та ірраціональні, а саме тому, що вони «надрозумові», обмежений людський розум не взмозі їх довести. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.
Дунс Скот. Резче других схоластиков различая веру от знания, Д.Скот решительно отрицал подчиненное отношение наук к теологии.Теология, по Д.Скоту, не есть наука умозрительная или теоретическая; она изобретение не для избежания неведения; при её обширном объёме, она могла бы содержать гораздо больше знаний, чем теперь в ней содержится; но её задача не в этом, а в том, чтобы посредством частого повторения одних и тех же практических истин побудить слушателей к исполнению предписанного.Теологияесть врачевание духа (medicina mentis): она основана на вере, имеющей своим прямым предметом не природу Божества, а волю Божию. Вера, как пребывающее состояние, а также самые акты веры и, наконец, последующее за верой «видение» суть состояния и акты не умозрительные, а практические. Теоретические познания о Божестве мы имеем лишь настолько, насколько это необходимо для нашего духовного благополучия; при этом Божество познается нами эмпирически чрез испытывание Его действий, частью в физическом мире, частью в историческом откровении. Бога мы не можем понимать, а только воспринимать в Его действиях. Соответственно этому Д. Скот отвергал априорное онтологическое доказательство бытия Божия, допуская только космологическое ителеологическое.