Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
экзамен.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.73 Mб
Скачать

70 Практика, її форми та роль у житті людини і суспільства.

Практика є одним із видів діяльності. І визначається вона як матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини з метою освоєння матеріального перетворення природи суспільств і самої себе. Практика - основа і рушійна сила суспільства і пізнання. Практика включає в себе всі види чуттєво-предметної діяльності людини - виробничу, пізнавальну, політичну, соціальну, педагогічну, художньо-мистецьку, адміністративну тощо. Практика - сукупна діяльність людини і людства. І тут вона виступає як досвід.

Життя людини завжди практичне, бо має справу з предметними діями, матеріально-відчутними результатами діяльності.

Практика - фундаментальна категорія марксистської філософії, марксистського світогляду. Завдяки прийнятій практиці як основи світогляду марксизм зумів відділити себе від минулих форм матеріалізму і від ідеалізму.

Ідеалізм, особливо в особі Гегеля підмітив роль практики, праці і діяльності людини, в пізнанні. Але практика тут зводилась переважно до моральної діяльності. Не мали яскраво вираженого предметно-виробничого характеру в марксизмі.

Післягегелівський ідеалізм теж аналізував активну діяльність людини, але з боку її психологічно-інстинктивних стосунків: воля до життя (Шопенгауер), воля до влади (Ніцше), Неокантіканці як і Фіхте розрізняють теоретичний розум і практичний розум. Перший пізнає те, що є, другий - те, що повинно бути. Рікет (баденська школа) ототожнює практичну філософію з етикою.

З розвитком науки, техніки, їх безпосереднім використанням в матеріальному виробництві, побуті людини ідеалісти стали практику ототожнювати з утилітарною діяльністю. "Філософія життя" Дільтея критикуючи раціоналізм стверджує, що життя кожного індивіда творить саме із себе свій власний світ. Гуссерль розуміє під практикою сукупність свідомих дій, спрямованих на зміну речей і перетворення соціального життя.

Прагматизм ототожнює практику з поведінкою людини, тілесною корисливою діяльністю. Істиною вважають те, що приносить користі суб'єкту діяльності.

Екзистенціалізм як аналітика людського існування виходить з того, що людина співвіднесена зі світом, її існування є "буттям у світі", для якого характерно турбота, користуванням різними предметами, яке і є, за Хайдеггером, практикою. Річ виявляє себе у відношенні до людини, її потреб, цілей. Уречевлення відношень між людьми Хайдеггер бачить в самій сутності практики, її соціальному смислі.

Сутність практики виявляється у співвідношенні з теорією. Практика – предметно-чуттєва матеріальна діяльність. Теорія – ідеальна діяльність, вона не має як практика безпосередньої взаємодії з матеріальними предметами. Практика - основа всіх інших форм життєдіяльності людини. Щоб їсти, пити, мати житло і одяг людина приречена активно ставитись до дійсності, обробляти її та переробляти відповідно до своїх потреб, в першу чергу матеріальних.

Практично корисливе відношення до природи, з метою створення матеріальних благ здійснюється через працю, матеріальне виробництво. Праця - діяльність людей (чи груп людей) в матеріальній або духовній формах. Практика - чуттєво-предметна, матеріальна діяльність. Праця входить в економіку як систему виробництва, обміну, споживання, що забезпечує матеріальні потреби.

Як процес зміни перетворення природи, олюднення її практика людини створює світ культури. Практика - взаємодія об'єктивного і суб'єктивного, матеріального та ідеального.

Практика людини обмежена соціально-історично (вона залежить від знань, техніки, технології і біології (органи чуття людини обмежені). Сенсорний досвід суб'єкта завжди обмежений. Людина ніколи повністю не знає сутності речей, їх властивостей, багато явищ є неповторні. Існує суперечність між конечним обсягом мозку і безконечністю Всесвіту, невичерпністю матерії. Все це також обмежує практику. На практику впливають клімат, середовище, світогляд, ширина і глибина знань.

Виробнича практика обробляє і змінює природні речі, явища, процеси, створюючи засоби праці, продукти життєдіяльності. Суспільно-політична практика змінює суспільство. Експеримент змінює природні і штучні речі, явища, процеси з метою їх пізнання. Виховна і навчальна практика змінює і формує людину.

71 ПРОБЛЕМА ТВОРЧОСТІ У ФІЛОСОФІЇ. Одним із перших виділяє поняття творчості давньогрецький філософПлатоні ця творчість має універсальний характер. Так, у діалозі«Бенкет»зустрічається таке визначення творчості:

Фундаментальні зміни прийшли з початком християнської епохи, з концепцією створення (лат.creatio) Богом світу з нічого. «Creatio» мало інше значення ніж «facere» («робити»), це творення розглядалося як вольовий акт і вже не використовувалося по відношенню до людської діяльності.

В епоху Ренесансу навпаки, просякнута вірою у безмежні творчі можливості людини. Поступово «творчість» все більше усвідомлюється насамперед як художня творчість, виникає інтерес до постаті художника і самого акту творчості, все виразніше виступає і тенденція розглядати історію як продукт людської творчості. Польський поет Мачей Казімєж Сарбевський почав використовувати це слово щодо поезії. Проте тривалий час таке розуміння творчості наражалося на критику через тлумачення терміну як акту творення з нічого.

В епоху Просвітництва творчість пов'язується із здатністю людини до уявлення і розглядалася. Англійські емпіристи (Ф.Бекон, Т.Гоббс,Дж. Локк,Д.Юм) трактували творчість як певну комбінацію вже існуючих елементів, творчість таким чином була близька винахідництву. Завершена концепція творчості у 18 століття створюєтьсяІ. Кантом, що спеціально аналізує творчу діяльність у вченні про продуктивну здатність уяви, що виступає як сполучна ланка між розумом і почуттєвим досвідом. Вчення Канта було продовженоШеллінгом, який розглядав творчу здібність в єдності свідомої й несвідомої діяльності людини. Погляд на художника як на генія, що творять з натхнення досяг своєї кульмінації в епохуРомантизма, творчість художника і філософа вважалася вищою формою людської життєдіяльності, в якому людина стикається з «абсолютом».

В ідеалістичній філософії кінця 19- 20 століть творчість розглядається переважно у протилежності механічно-технічній діяльності. При цьому, якщо філософія життяпротиставляє технічному раціоналізму творчий природний початок, тоекзистенціалізмпідкреслює духовно-особистісну природу Творчість У філософії життя найбільш розгорнута концепція творчості данаА. Бергсоном(«Творча еволюція», 1907): творчість як безперервне народження нового становить сутність життя. Уся дійсність розглядається філософом як «безперервний ріст і нескінченна творчість».[2]Найбільш адекватною формою існування вважають творчість іекзистенціалісти.М. Бердяєв(«зміст творчості», 1916) розглядає творчість як «діло богоподібної свободи людини, розкриття в ньому образу Творця»[3].

Філософія прагматизмуіпозитивизмунавпаки, розглядає творчість як винахідництво, ціль якого — вирішувати завдання, поставлену певною ситуацією.Марксистська філософіявизначає творчість як «діяльність людини, що перетворить природний і соціальний мир відповідно до мет і потребами людини й людства на основі об'єктивних законів дійсності»[4]. На думку В. І. Леніна для творчості «необхідне забезпечення більшого простору особистій ініціативі, індивідуальним схильностям, простору думки й фантазії»[5]

72 ДІАЛЕКТИКА ЯК КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ. Діале́ктика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.

Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого, й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Діалектика — це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах звязку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу субєкту філософії розглядати і пояснювати універсальні звязки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозвязок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається. Діалектика, перш за все, є теорією, тобто формою наукової діяльності суспільно-розвинутої людини, яка спрямована на отримання знань про природну та соціальну дійсність і разом з практикою складає сукупну діяльність суспільства. 3 точки зору діалектиків, все тече, все змінюється. Метафізики ж твердять, що явища незмінні у своїй сутності. Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній процес та як рух по замкненому колу. Діалектика і метафізика альтернативні способи філософського осягання буття. Вони різняться у багатьох суттєвих моментах. Якщо діалектика вважає рух абсолютним, а спокій відносним, то метафізика, навпаки, сприймає рух як суму станів спокою, що є постійним. Діалектика визнає взаємозвязок і взаємообумовленість явищ, а метафізика розглядає їх у відриві, у відокремленості. Але діалектику цікавить не рух взагалі, а насамперед розвиток. Під рухом розуміють будь-яку зміну, тобто він охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Розвиток же розглядається як рух у певному напрямку, переважно як рух поступовий, прогресивний, висхідний

Суттєвою характеристикою процесів розвитку є час: по-перше, всякий розвиток здійснюється у реальному часі, по-друге, тільки час виявляє спрямованість розвитку.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]