- •1. Поняття світогляду
- •Класифікація світогляду
- •Функції світогляду
- •Структура світогляду
- •2 Міфологічний світогляд і філософія
- •5 Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18. Піфагорійська філософія
- •19 Діалектична філософія Геракліта
- •20 Елейська школа. Апорії Зенона
- •21 Атомістична філософія Демокріта
- •22 Загальна хар-ка класичного періоду розвитку ант. Філ..
- •23 Загальна хар-ка софістичної філ. Сутність релятивізму
- •Сутність релятивізму
- •26 Проблема пізнання в філ. Платона
- •27 Вчення Платона про суспільство
- •28 Арістотель. Вчення про буття і знання
- •29 Арістотель про матерії і форми
- •30 Загальна хар-ка середньовічної філософіі
- •31 Номіналізм і Реалізм
- •32 Віра і розум. Тертуліан vs Августин Аврелій
- •33 Віра і розум. Тома Аквінський vs Дунс Скотт
- •34 Загальна хар-ка філ. Відродження
- •35 Гуманістичний напрямок філософії Відродження
- •36 Загальна хар-ка філ. Нового Часу
- •37 Індуктивний та Дедуктивний методи
- •38 Емпіризм у філ. 17 ст. Бекон, Локк
- •39 Проблеми суспільної угоди та громадянського суспільства в філ. Нового Часу (Гоббс, Локк)
- •41 Проблема свободи і необхідності в філософії спінози.
- •42 Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •43 Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •45 46 Вчення Канта про знання, пізнавальні здібності дюдини
- •48 Концепція суспільного прогресу Гегеля
- •49 Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •50 Сутність та історичні форми позитивізму
- •53 Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •54 Проблема людини в філософії екзістенціалізму.
- •55 Проблема свободи і відповідальності в філософії екзістенціалізму
- •56 Ірраціоналізм і філософія життя
- •57Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •58 Українська філософія хуіі-хуііі ст.
- •59 Києво-могилянська академія як перший в україні центр професійної філософії.
- •60 Філософія г.Сковороди і сучасність
- •61 Філософія серця п.Юркевича.
- •62 Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •64 Еволюція уявлень про свідомість.
- •70 Практика, її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •73 Специфіка соціального пізнання.
- •75 Субєкт і обєкт пізнання. Зміна уяв про субєкта пізнання.
- •77 Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання.
- •79 Методи емпіричного та теоретичного рівня наукового пізнання
- •84 Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття
- •86 Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
17. Мілетська натурфілософія
Мілетська школа(іонійська школа натурфілософії)— (давньогрецька)філософськашкола, заснованаФалесомуМілеті, одному з містІонії, у першій половині VI ст. до н.е. ПредставленаФалесом,АнаксимандромйАнаксименом.
Натурфілософіястала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла згрецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес,Анаксимен,Анаксимандр— VI ст. до н. е.),Геракліт,елеати,піфагорійці,софісти,Емпедокл,АнаксагоріДемокрит.
У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космосвважався живим, маврозумідушуй розвивався за своїми законами, головним з яких бувЛогос(закон), а Земля зображалася здебільшого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зразком, що породжував подібний до нього тип людського існування — гармонійна відповідністьУніверсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса цевода, у Анаксимена —повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізичні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки окремої людини.
На думку Геракліта(близько 544—483 рр. до н. е.), усім править Доля (необхідність), з якою тісно пов'язаний Логос (закон). Останній існує об'єктивно, не є добрим чи злим у людському розумінні, і дотримання його є істинним і мудрим. Усе пізнається через розум, а орієнтація на чуттєве віддаляє людину від Логосу.
Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природна». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змінюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання індивідуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали загальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедливості відбувається згідно з нормами таліонаі розуміється як «рівна відплата».
18. Піфагорійська філософія
Піфагор був першим мислителем, який за переказами назвав себе філософом, тобто "любителем мудрості". Він же вперше назвав всесвіт космосом, тобто "прекрасним порядком". Предметом його вчення був світ як струнке ціле, підлегле законам гармонії і числа.
Основу подальшого філософського вчення піфагорійців склала категоріальна пара двох протилежностей - межі і безмежного. "Безмежна" не може бути єдиним початком речей; інакше ніщо певне, ніякої "межа" не був би мислимо. З іншого боку, і "межа" припускає щось таке, що визначається ним. Звідси випливає висновок Филолая, що "природа, суща в космосі, гармонійно злагоджена з безмежних і визначають; так влаштований і весь космос, і все, що в ньому".
Піфагорійцями була складена таблиця 10 протилежностей; Аристотельприводить її у своїй "Метафізиці" (I, 5):
межа - безмежне
непарне-парне
одне - багато
праве - ліве
чоловіче - жіноче
спокій - рух
пряме - криве
світло - тьма
добро - зло
квадрат - витягнутий прямокутник
Світова гармонія, в якій полягає закон світобудови, є єдність в безлічі і безліч в єдності. Як мислити цю істину? Безпосереднім відповіддю на це є число: у ньому поєднується безліч, воно є початок усяку міру. Досліди над монохордомпоказують, що число є принципзвукової гармонії, яка визначається математичними законами. Чи не є звукова гармонія окремий випадок загальної гармонії, як би її музичне вислів? Астрономічні спостереження показують нам, що небесні явища, з якими пов'язані всі найголовніші зміни земного життя, наступають з математичною правильністю, повторюючись в точно певні цикли.
Піфагорейскічисла мають не просте кількісне значення: якщо для нас число є певна сума одиниць, то для піфагорійців воно є, скоріше, та сила, яка підсумовує дані одиниці в певне ціле і повідомляє йому певні властивості.Одиницяє причина єднання, два - причина роздвоєння, поділу, чотири - корінь і джерело всього числа (1 + 2 + 3 + 4 = 10). В основі вчення про число вбачалася, мабуть, корінна протилежність парного і непарного: парні числа суть кратні двох, і тому "чет" є початок подільності, роздвоєння, розладу; "непара" знаменує протилежні властивості. Звідси зрозуміло, що числа можуть володіти й моральними силами: 4 і 7, наприклад, як середні пропорційні між 1 і 10, є числами, або началами, пропорційності, а отже, і гармонії, здоров'я, розумності.
Піфагорійці піднімались до сходу сонця, виконували мнемонічні (пов'язані з розвитком і зміцненням пам'яті) вправи, а потім йшли на берег моря зустрічати сонце, обдумували майбутні справи, працювали. Наприкінці дня після обмивання всі спільно обідали і славили богів. Потім — спільне читання. Перед сном кожний піфагорієць звітував про минулий пройдений день. В основі піфагорійської етики лежало вчення про належне: перемогу над пристрастями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості, шанування Піфагора. Такий спосіб життя мав світоглядні основи, виходив із уявлень про Космос як упорядковану і симетричну цілісність, краса якого відкривається не всім, а лише тим, хто веде праведний спосіб життя.