Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
экзамен.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.73 Mб
Скачать

75 Субєкт і обєкт пізнання. Зміна уяв про субєкта пізнання.

Процес пізнання — це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії субєкт та обєкт. В історії філософії по- різному розглядалося питання про те, що є субєктом і обєктом пізнання. Так, наприклад, метафізичний матеріалізм XVIII-XIX ст. виходив з гносеологічної робінзонади, тобто сутність процесу пізнання зводив до сприйняття світу окремою людиною. Одинока людина, вчений лише споглядає світ, сприймає його, але не перетворює. Під обєктом пізнання розуміють увесь навколишній світ, все те, що знаходиться поза свідомістю. Представники сучасного матеріалізму вважають, що пояснити світ можна лише в тій мірі, в якій ми його змінюємо і перетворюємо в практичній діяльності.Субєкт пізнання— це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Субєкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництвам певний історичний рівень розвитку культури і науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального органу пізнання. Суспільство виступає субєктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але вони формуються як субєкти пізнання лише в їх спільній діяльності, яка обумовлена певною системою суспільних відносин, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання. Коли ми говоримо, що субєктом пізнання є людина, то мається на увазі людина не лише як біологічна істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної практики. Людина як субєкт пізнання формується в процесі практики і повязана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в суспільстві і через суспільство.Отже, субєкт пізнання— це людина, включена в суспільне життя, в суспільні звязки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, набуваючи нові суспільно необхідні знання про дійсність.Обєкт пізнання— це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність субєкта. Обєктом пізнання може бути вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності субєкта. Поняття обєкт та обєктивна реальність повязані, але не тотожні за своїм змістом. Обєктом є не вся обєктивна реальність, а лише та її частина, що і вже включена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Обєктом пізнання виступають не лише явища природи, але й суспільство, і сама людина, і стосунки між людьми. Обєктом пізнання можуть бути і психічні явища: свідомість, память, воля, почуття, духовна діяльність взагалі. Пізнання може бути спрямованим не лише на дослідження обєктивного світу, але й на дослідження ідеальних обєктів, наприклад, число, площина, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, рівномірно-прямолінійний рух тощо. Ідеальні обєкти — це ідеальні образи обєктивно існуючих предметів та явищ які одержує субєкт в результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих обєктів.Отже, обєкт пізнання— це частина обєктивної або субєктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність субєкта. Обєкт не є чимось раз і назавжди даним, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання. Це пояснюється тим, що змінюється, розширюється та поглиблюється та частина матеріального та духовного світу, яка належить до сфери діяльності суспільства і тому стає обєктом інтересів субєкта. Представники сучасного матеріалізму розглядають субєкт та обєкт в діалектичному взаємозвязку, взаємодії, єдності, де активною стороною є субєкт пізнання. Проте активність субєкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення обєктивного світу та законів його розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та виразу мовною наукою, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.

76 ТРУКТУРА ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ.

В основі сучасного філософського пізнання лежать такі фундаментальні принципи: , 1. Принцип обєктивності. Теорія пізнання ґрунтується на визнанні того, що речі, явища, пізнаються як частини обєктивної реальності, незалежної від людини, її свідомості. Слід вивчати не субєктивістські переживання відносно речі, а саму річ, що в своєму існуванні не залежить від свідомості. Необхідно визнавати існування обєктивної істини, тобто наявності в істині такого змісту, що не залежить ні від людини, ні від людства. Такою істиною буде реальне, неспотворене відображення у свідомості дійсних предметів, явищ та процесів, їх сторін та властивостей.2. Принцип конкретності.Це означає, що істина завжди конкретна, абстрактної істини немає. Будь-яку істину ми повинні розглядати під кутом зору умов місця і часу. Одне і те саме положення в одних умовах є істинним, в інших — хибним. І навпаки, два положення, що суперечать одне одному, за відповідних умов можуть виявитися обидва істинними. Так, незаперечною обєктивною істиною є факт, що в полі тяжіння Землі всі тіла падають в напрямку її центра. Але літають літаки, штучні супутники зовсім не в напрямку до. центру. Постає питання: чи перестала істина закону тяжіння бути обєктивною Зовсім ні. Змінилися обєктивні умови, змінилася і обєктивна істина.3. Принцип історизму.Цей принцип випливає з попереднього, тобто принципу конкретності, але за важливістю, складністю він виступає як одна з фундаментальних основ пізнання дійсності. Особливо важливим дотримання цього принципу є відносно побудови теоретичних знань про складні обєкти, що історично розвиваються. Такі обєкти, як правило, неможливо відтворити на основі досвіду, в експерименті. Це стосується, наприклад, становлення та розвитку Всесвіту, походження життя, виникнення людини тощо. Принцип історизму вимагає вивчення реальної історії в її конкретному розмаїтті, вияву історичних фактів і на цій основі мисленого відтворення історичного процесу, за якого розкривається логіка, закономірність розвитку цього процесу.4. Принцип практики. Проблема взаємозвязку знання та практики, роль останньої в пізнавальному процесі має винятково важливе значення. По-перше, практика — це вирішальний критерій істини. По-друге, вона є джерелом пізнання. Адже, всі знання покликані до життя головним чином потребами практики. По-третє, практика є основою пізнання. Увесь процес пізнання, починаючи з відчуттів і кінчаючи абстрактними теоріями обумовлюється врешті-решт завданнями і потребами практики. По-четверте, практика виступає метою пізнання. Відомо, що останнє здійснюється не заради простої цікавості, а з тим, щоб певним чином спрямовувати і регулювати діяльність людей, щоб використовувати отримані знання для задоволення матеріальних і духовних потреб людей.5. Принцип єдності діалектики і логіки. У процесі пізнання обовязковою умовою є застосування законів, категорій і принципів діалектики. Це буде органічно сприяти дотриманню логіки пізнання. Адже елементи діалектики її закони, категорії і принципи, які є відображенням всезагальних законів розвитку обєктивного світу, є тим самим всезагальними формами мислення, регулятивами процесу пізнання.6. Принцип всебічності розгляду. У світі навколо нас кожний предмет становить єдність різних сторін, відносин. Він повязаний з іншими предметами, взаємодіє з ними. Правильне розуміння конкретного предмета можливе лише за умови, коли досліджується вся сукупність внутрішніх і зовнішніх сторін, звязків, відносин тощо. Лише за такої умови можливе виділення головної, вирішальної сторони чи сутності предмета або явища.7. Принцип відображення. Смисл його полягає в тому, що сутність процесу пізнання — це цілеспрямоване творче відображення реальної дійсності у свідомості людини. Причому відображення розуміється не як дзеркальне відображення дійсності, а як зясування, передбачення на основі існуючого, можливостей подальшого розвитку предметів, явищ та процесів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]