Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

я (романтика)

.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
57.34 Кб
Скачать

 Новела М. Хвильового "Я (Романтика)" - це зображення антигуманного і антинародного характеру революції і громадянської війни. Митець аналізує суперечність служіння абстрактній ідеї, що вимагає зректися власного я, зректися всього людського. Тому долі героїв новели, як і доля самого автора, трагічні.        Головний герой новели не має імені. Мабуть, М. Хвильовий хотів цим підкреслити типовість цього образу для 20-х років XX століття. Головний герой "я" - керівник однієї з більшовицьких трійок, що вершать революційне "правосуддя", розстрілюючи сотні інакомислячих. Це революційний фанатик, який свідомо вбиває в собі все людяне, щоб стати "справжнім комунаром". Убивство революціонером-фанатиком своєї матері - це показ трагічної суперечності між мрією і дійсністю, це - антигуманний вчинок, який ніколи і ні за яких обставин не може бути виправданий чи зрозумілий. Засліплений мрією про загірну комуну, головний герой разом із іншими персонажами новели знищує все дороге і близьке, все найцінніше в цьому світі - людей.        Герой відчуває, що стирається грань між добром і злом, між гуманізмом і фанатизмом. Герой усвідомлює і своє внутрішнє роздвоєння: "Я - чекіст, але я і людина". Як на мене, то я зрозуміла так, ніби М. Хвильовий хотів сказати нам, читачам, що чекісти - це нелюди, бо вони переступали через трупи, йдучи до недосяжних ідеалів. Але вірні соратники "чорного трибуналу" допомагають ліричному героєві позбутись вагань, і те, що герой вбиває свою матір, свідчить, що фанати революції перемогли.        М. Хвильовий, осмислюючи жорстокість революції і громадянської війни у своїх творах, усвідомив власну трагедію. А коли зрозумів, то зробив єдино можливий для цієї безкомпромісної людини вибір - на відміну від своїх героїв, він спрямував маузер собі у скроню.        Але М. Хвильовий залишив нам свої твори, які мають символіку долі як митця, так і того часу. Безвихідь, блукання героя, втрата ним орієнтира, повтори "Я йшов в нікуди", "Я остаточно збився з ніг" - це моральна дезорієнтація не тільки головного героя, а й усього суспільства. Своїм твором М. Хвильовий наголошував, що це революція веде в нікуди, це вона збилася зі шляху справедливості, людяності. Влада, яка сповідує насильство і смерть, приречена на загибель, - це стверджується твором "Я (Романтика)" М. Хвильового, його мотивами, образами, деталями і символами. 

Проблеми роздвоєності особистості у новелі Миколи Хвильового "Я (Романтика)"     Так споконвіку було: одні 

умирають з ганчіркою в руці, а другі

тяглися до стяга зорі і йшли за 

хвостами комет, горіх розкусивши буття.

М. Хвильовий

Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста - яскравий приклад самовідданого служіння ідеї "загірної комуни", яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся і каявся. Це не могло не знайти відбитку в новелах, що побачили світ у 1923-1927 рр.  Найбільшу увагу розкриттю психології мрійників, романтиків революційної доби автор приділив у новелі "Я (Романтика)". Новеліст прагнув розкрити душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький відзначав, що твір "силою своєю не має собі аналогій у новітній прозі".  Новела "Я" має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: "З далекого туману, з тих озер, загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія! Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами". "Моя мати - наївність, тиха жура і добрість безмежна... І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом".  Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері "дві хрустальні росинки".  Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності та фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник прагне допомогти осмислити протиставлення світлого і чорного, Добра і Зла, що поселили ся у душі головного героя новели.  З одного боку - це інструмент, який має вершити революційний суд, а з другого - людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові пов'язана з матір'ю.  М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материнських долонях. "Я - чекіст, але я і людина", - підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа м'ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат - людина, з холодним розумом і з каменем замість серця. Герой не бачить виходу. Саме у такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.  Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. "Тоді я у млості, охоплений жаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню". І це в ім'я революції, в ім'я дороги до загір-них озер невідомої прекрасної комуни...  Письменник намагався підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який в критичну хвилину "голови не згубив". Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, вбиває почуття справедливості, почуття розуміння Добра і Правди, руйнує людську особистість, людське "Я".  "Там, у далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни". Цими сумними словами закінчується трагічна новела - драма роздвоєності людської особистості, примушує нас замислитися над величчю Матері, котру вбиває син. А Україна, що породила революціонера, морально знівіченого абстрактною ідеєю, прощає йому цей смертний гріх.  Новела М. Хвильового "Я (Романтика)" стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім'я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата.  Разом із своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і, нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл... Але ніколи Вічність не жбурне у бік письменника докір. І цьому свідчення - нагробок йому серед могил видатних людей Харківщини. 

Найголовніша моральна заборона завжди стосувалася життя людини, яке вважалося і вважається найбільшою цінністю. Але для революціонерів тут не існувало великої проблеми. Задовго до подій 1917 р. більшість із них, сповідуючи відомий принцип «Мета виправдовує засоби», готова була використати насильство як засіб досягнення вимріяної цілі. За спогадами відомої революціонерки Марії Спиридонової, Ленін під час розмови з нею сказав: «Моралі в політиці немає, а є тільки доцільність». Давно хтось підмітив: «Задумують революції ідеалісти, здійснюють їх фанатики, а до влади приходять негідники». Здобувши перемогу, революціонери навряд чи здогадувалися, що час розплати прийде дуже швидко. Зло, посіяне ними в душах людей, незабаром дало свої отруйні сходи. Дозволивши убивати й убиваючи інших, вони й не здогадувалися, що незабаром почнуть убивати їх самих. Одні передчасно зійшли в могили від страшних хвороб, викликаних розрухою і громадянською війною, інших убили суперники, дехто, не витримавши мук совісті й розпачу від втрачених ілюзій, пішов із життя добровільно. У цьому трагічному ряді постає й ім'я М. Хвильового. Громадянська війна розколола Україну на два ворожих табори. Захоплений революційною романтикою, М. Хвильовий прагне утвердження в суспільстві ідей братерства, рівності, свободи. Він стає більшовиком, зі зброєю в руках бореться за майбутню «загірну комуну». Хвильового, як і багатьох інших, привабили більшовицькі гасла, обіцянки дати народам мир, землю, волю. Він мириться з насильством, вважаючи його обов'язковим атрибутом революції. Але ж Хвильовий не лише революціонер-романтик, а й письменник, що любить життя і людей, глибоко відчуває трагічність доль тих, хто потрапив у вир громадянського протистояння. І, як письменник-гуманіст, він не може не бачити всієї жахливості братовбивчої війни, самої ідеї насильства. Минають місяці і роки, змінюються й думки та почуття Миколи Хвильового, іншою стає тональність його творів. Ранні вірші й новели, сповнені оптимізму і світлої віри у краще майбутнє, заступають прозові твори, у яких з'являються нові ноти — розчарування, гіркоти, безнадії, розпачу. Нищівна сатира цілком замінює романтичний пафос у новелах Хвильового. Письменник не міг не бачити, як гаснуть ідеали революції, як морально деградує суспільство. Інтуїція підказує йому, що не можна побудувати щастя одних на стражданні і смерті інших. Він починає розуміти, що ідея насильства, яка лежить в основі всіх революцій, бумерангом повертається до тих, хто її сповідує, і карає безжально та невідворотно. Хвильовий глибоко страждає. Як революціонер він повинен славити насильство, як письменник і людина — засуджувати його. Микола Хвильовий опиняється в зачарованому «подвійному колі», з якого не може знайти виходу. У подібній ситуації опинився герой новели «Я(Романтика)». Цей твір часто називають новелою-передбаченням. В основі його лежать події, що відбувалися в Україні під час революції і громадянської війни. Чекістські трибунали, масові розстріли, сльози й розпач приречених на смерть — усе це Хвильовий бачив на власні очі. Враження від побаченого й пережитого викликали у нього гіркі роздуми про революцію й революціонерів " і спонукали до написання новели. Герой твору — справжній революціонер-фанатик. Він чекіст, його щоденною роботою є вбивство людей, запідозрених в інакодумстві. Молох революції вимагає все нових і нових жертв. Герой новели вірить, що ці жертви наблизять усіх до «загірної комуни». І коли черга доходить до його власної матері, він, відкинувши вагання, «у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню». Так замкнулося криваве коло. У новелі «Я(Романтика)» яскраво проявилися ті стильові особливості, які й відрізняють твори Хвильового від творів інших письменників. Це, зокрема, використання таких прийомів, як переплетіння уявних і реальних епізодів, введення образів-символів, деталей-символів. Ранній прозі письменника притаманна особлива музикальність, яка, попри композиційну хаотичність, свідомо витриману письменником (брак послідовності у викладі подій, часові зміщення, акцентування уваги на миттєвих настроях і враженнях, що ніби вриваються в перебіг подій), проявляється в будові речень, діалогів і монологів, підборі слів. Новела «Я(Романтика)» є зразком романтичної, з виразними елементами імпресіонізму, манери письма. Лексичний аналіз твору допомагає простежити, як з'являється, за словами Ю. Пригорницького, «аромат притчі, її всечасовості». Слова «ревком», «штаб Духоніна», «чека» нагадують про час і місце недавніх революційних подій, учасником яких був Хвильовий. З далекого часового мороку з'явилися й живуть у творі не всім зрозумілі «версальці» (контрреволюціонери), «інсургенти» (від лат. повстанці), «синедріон» (верховний суд у стародавній Іудеї). Ці слова, ставши символами епох, що давно минули, допомагають зрозуміти думку Хвильового: часи змінюються, але люди, на жаль, не завжди, і кожне нове покоління повинно знову і знову шукати відповіді на вічні питання. Новела «Я(Романтика)» присвячена «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського. І це не випадково. Адже Хвильового називають спадкоємцем кращих традицій Коцюбинського, чия творчість відзначалась глибоким проникненням у психологію героїв. Широким є коло тем, розкритих у новелі. Автор зображає жорстокий чекістський терор в Україні під час громадянської війни, його непокоїть думка про те, що переслідування і знищення інакодумців завжди супроводжують зміни суспільних формацій. У центрі уваги Хвильового — тема роздвоєння людської особистості, що бере на себе відповідальність перебудовувати світ шляхом убивства інших і втрачає власну сутність, своє «я». Проблематика твору доволі складна. Одна з найважливіших проблем новели відображена у словах, сказаних і про ліричного героя, і про самого Хвильового:«Я — чекіст, але я й людина». Іншими словами, як поєднати загальнолюдські цінності з їх загальновідомим «Не убий!» і цінності класові, революційні, які віддзеркалилися у хрестоматійній фразі Максима Горького: «Якщо ворог не здається, його знищують»? Ця вічна дилема щоразу невмолимо жорстоко поставала перед революціонерами різних країн і епох, і кожне покоління намагалося розв'язати її по-своєму. Але проблематика новели не обмежується лише цією проблемою. До якої міри самозречення повинна доходити відданість ідеї? Чи виправдовує мета засоби? — ось ті питання, відповідь на які намагався знайти М. Хвильовий. Роздумуючи разом із автором над порушеними ним проблемами, приходимо до однозначного висновку, до головної думки, що пронизує увесь твір: той, хто задля ідеї, хай навіть і найкращої, позбавляє життя інших, неминуче зазнає моральної деградації і спустошення. Нікому не можна безкарно вбивати, постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у найсвятіше, що є в душі у кожного, — у доброту, любов, людяність, тобто все те, що робить людину людиною, а не двоногою біологічною істотою з низьким лобом і примітивними інстинктами. Передчуваючи, до чого може довести людину фанатизм, зокрема фанатизм революційний, М. Хвильовий ще в одному своєму творі зображає жахливу картину матеревбивства. Це новела «Мати». Жінка, що виростила двох синів, стає жертвою одного з них, охопленого ненавистю до рідного брата, що сповідує інші політичні принципи. У новелах «Кіт у чоботях» та «Іван Іванович» письменник простежує за змінами у характерах і поведінці своїх товаришів по партії. Одні з них, як товариш Жучок, втрачаючи індивідуальність, жіночність і доброту, перетворюються у партійних роботів. Інші, як Іван Іванович, прикриваючись революційною фразою, своїми манерами, діями, поведінкою все більше й більше нагадують аристократів, з якими вони так наполегливо боролись під час революції. Уважно спостерігаючи за змінами, які відбувалися в суспільстві, за крахом революційних ідеалів, М. Хвильовий побачив, що «з розмаху революційного нічого не вийшло» («Вальдшнепи»), він, як герой його оповідання «Я(Романтика)», «йшов у нікуди, без мислі, з тупою пустотою на згорблених плечах». Зрадити ідеалам свободи, правди, рівності означало для Хвильового моральну смерть, відстоювання своїх переконань загрожувало фізичною загибеллю. В одній із своїх статей Дмитро Донцов, досліджуючи творчість М. Хвильового, написав про нього: «...між фізичною і моральною смертю Хвильовий вибере першу, як менш страшну». На відміну від головного героя новели «Я(Романтика)» Хвильовому вистачило мужності відвести револьвер від серця матері-України і, розірвавши замкнене коло насильства, поставити крапку у своїй революційній біографії. Він зробив трагічний вибір, ціною якого стало його життя.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]