- •1. Поняття світогляду
- •Класифікація світогляду
- •Функції світогляду
- •Структура світогляду
- •2 Міфологічний світогляд і філософія
- •5 Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18. Піфагорійська філософія
- •19 Діалектична філософія Геракліта
- •20 Елейська школа. Апорії Зенона
- •21 Атомістична філософія Демокріта
- •22 Загальна хар-ка класичного періоду розвитку ант. Філ..
- •23 Загальна хар-ка софістичної філ. Сутність релятивізму
- •Сутність релятивізму
- •26 Проблема пізнання в філ. Платона
- •27 Вчення Платона про суспільство
- •28 Арістотель. Вчення про буття і знання
- •29 Арістотель про матерії і форми
- •30 Загальна хар-ка середньовічної філософіі
- •31 Номіналізм і Реалізм
- •32 Віра і розум. Тертуліан vs Августин Аврелій
- •33 Віра і розум. Тома Аквінський vs Дунс Скотт
- •34 Загальна хар-ка філ. Відродження
- •35 Гуманістичний напрямок філософії Відродження
- •36 Загальна хар-ка філ. Нового Часу
- •37 Індуктивний та Дедуктивний методи
- •38 Емпіризм у філ. 17 ст. Бекон, Локк
- •39 Проблеми суспільної угоди та громадянського суспільства в філ. Нового Часу (Гоббс, Локк)
- •41 Проблема свободи і необхідності в філософії спінози.
- •42 Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •43 Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •45 46 Вчення Канта про знання, пізнавальні здібності дюдини
- •48 Концепція суспільного прогресу Гегеля
- •49 Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •50 Сутність та історичні форми позитивізму
- •53 Загальна характеристика філософії екзистенціалізму.
- •54 Проблема людини в філософії екзістенціалізму.
- •55 Проблема свободи і відповідальності в філософії екзістенціалізму
- •56 Ірраціоналізм і філософія життя
- •57Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •58 Українська філософія хуіі-хуііі ст.
- •59 Києво-могилянська академія як перший в україні центр професійної філософії.
- •60 Філософія г.Сковороди і сучасність
- •61 Філософія серця п.Юркевича.
- •62 Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •64 Еволюція уявлень про свідомість.
- •70 Практика, її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •73 Специфіка соціального пізнання.
- •75 Субєкт і обєкт пізнання. Зміна уяв про субєкта пізнання.
- •77 Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання.
- •79 Методи емпіричного та теоретичного рівня наукового пізнання
- •84 Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття
- •86 Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
35 Гуманістичний напрямок філософії Відродження
Гуманістичний напрям(ХІV — ХV століття)
У філософії Відродження гуманістичний напрям зливався з літературою й набував художньо-образної форми.
У центрі гуманістичних сентенцій стояла людина й пов'язані з нею проблеми природи, історії та мови. Саме поняття «гуманізм» походить від назви духовної течії «studia gumanitatis» («вивчення людської природи»), що була орієнтована на античне розуміння людини. При цьому гуманістичний контекст вивчення людини мав прагматичну мету — виховати нову людину з новими якостями, високим рівнем духовних та естетичних цінностей, багатогранністю проявів особистої культури. Рівень освіченості людини був показником її морального самовдосконалення.
Данте Аліг'єрі
У формування гуманістичного антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265 - 1321). Міркування Данте спрямовані на обґрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і визнає подвійну природу людини - тілесну і духовну - він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.
Цю лінію піднесення гідності людини в її земних, природних вимірах продовжували й розвивали учень Петрарки Калюччо Салютаті (1331 -1406),Поджо Браччоліні (1370 -1459), Лоренцо Балла (1406 - 1457).
Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:
> обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сущностей;
> піднесення гідності людини;
> прирівняння її у чомусь до Бога.
36 Загальна хар-ка філ. Нового Часу
Вступаючи у Європу Нового часу, ми можемо сприймати її як добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європейського цивілізованого життя, які діють і до сьогодні, а деякі з них - майже без змін. Йдеться перш за все про формування основ індустріального суспільства.
За часом ця епоха охоплює період із XVII ст. до кінця XIX ст.; після цього починається період так званої "новітньої історії", що триває і по наш час. Проте філософія цього періоду завершується першою третиною XIX ст., що є прикладом випереджаючого розвитку духовних процесів порівняно із політичними та соціально-економічними. А це, у свою чергу, свідчить протворчий характер людського мислення.
Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання: наука в цю епоху стає провідним чинником життя та життєвих зрушень. З'являється перша завершена та експериментально підтвердженанаукова теорія - механіка /.Ньютона.
Все це приводить до того, що один окремо взятий індивід постає основним суб'єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя. Тому показовою для епохи стає фігура Робінзона - відомого персонажа літературного творуДж. Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити, опинившись у ситуації повної відсутності соціальних умов людської життєдіяльності.
Нарешті, все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:
♦ світ тепер розглядається людиною як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина -як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт такої активності;
♦ світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;
♦ людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло 'Знання є сила " стає показовим у цьому плані);
♦ природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;
♦ нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним.
Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії:
♦ філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які активно формуються та розвиваються в цю епоху. Узв 'язку з цим чільне місце у фиюсофських пошуках посідає розроблення правильного методу осягнення істини;
♦ філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій (розподілів) : виникають національні та регіональні філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; формуються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін.;
♦ розгалуження фиіософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації - утворюються так звані "філософські системи ", досить типові для даної епохи.
*Отже, нарис тих змін, яких зазнало життя в Європі в епоху Нового часу, засвідчує, що це справді була епоха новацій, якісних змін та зрушень в усіх сферах життя; цікаво зазначити й те, що новою себе відчувала та визначала сама ця епоха, тобто це вона сама назвала себе Новим часом.