Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
экзамен.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.73 Mб
Скачать

55 Проблема свободи і відповідальності в філософії екзістенціалізму

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

56 Ірраціоналізм і філософія життя

Відхід від класичного раціоналізму в ірраціоналізм знайшов своє вираження в цілому ряді напрямків. Одним з них зявилася Філософія життя Представники — Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель та ін. Багатство поняття життя дозволило урізноманітнити його трактування. Так, акцент на біологічних аспектах привів до обгрунтування культу сили, відома джерела розвитку до вольових зусиллям щодо забезпечення абсолютного звільнення індивіда, до формування ідей надлюдини. Увага до історичних аспектів дозволило трактувати життя як цілісний духовний процес в умовах реконструкції особливостей епохи. Цей акт здійснюється інтуїтивно.

Прагнення звільнити філософські уявлення від натуралістичних складових породило феноменологію Засновник — Е. Гуссерль, де феномен являє собою первоявленіе, прообраз, існуючий у вигляді комплексу асоціацій.

Ірраціоналізм на поч. XX ст. виділив із себе ще цілий ряд течій і шкіл. Ірраціоналізм лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне — філософські течії, що проголошують верховенство почуттєвого начала і роблять його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття.

57Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.

58 Українська філософія хуіі-хуііі ст.

В українській філософії проблема світу і людини здавна займає одне з провідних місць, вирішуючись у різні історичні епохи відповідно до рівня розвитку суспільної практики і наукового пізнання. Так, східні словяни які склали основу українського народу, як і народи інших країн, на ранніх етапах історії у своїй діяльності і духовному житті спиралися на емпіричний досвід і міфологічну картину світу з її обожнюванням реальних сил природи і поклонінням їм. Таке світосприймання не втратило свого впливу на їхню духовну культуру і при політичній орієнтації Володимира Святого на прийняття християнства. Напроти, трансформуючись в християнстві, міфологічні погляди язичництва наклали свій відбиток на систему багатьох положень самого християнства, формуючи специфічні його особливості в руських землях. Складаючи найнижчий шар духовної культури русичів на противагу книжній мудрості верхів, особливо в тих іпостасях, що безпосередньо стосувалися життя простого народу, елементи язичництва проіснували багато століть і після хрещення Русі як деякі світоглядні орієнтири в поясненні світу і людини, їхньої взаємодії. Проте, 988 р. став для літописців тим рубежем, що поділив історію східного словянства на два періоди: язичницький, коли руський народ перебував у цілковитому мороці і неуцтві, і християнський, повязаний з світлом високої духовності і культури.

У поясненні світу І. Вишенський спирався на ідеї східної патристики І. Дамаскін, І. Богослов, греко-римської філософії, якими користалися всі християнські автори. З позицій неоплатонізму східної патристики він розглядав світ як творіння Бога, вважаючи останнього вічним самостійним началом, невичерпним розумом, абсолютною істиною, від якого залежить матеріальний світ, що без промислу Бога — мертвий, ніщо. Світ і людина, життя і рух — усе це творіння Бога. Але Бог не тільки творець світу, людини, усього буття. Він — ідеал добра, справедливості, мудрості, чесності, досконалості. Людина повинна до нього прагнути, пізнавати, готувати себе до духовного безсмертя. Відповідно до зазначеного ідеалу І. Вишенський прагнув осмислити широкий спектр філософських проблем і насамперед сутності людини, її щастя, свободи, надій на їх здійснення. Захищаючи ідею звільнення людини від земного зла, відстоював її гідність, начала в ній добра, справедливості, радості, братерства. Завдання філософії, у звязку з зазначеним, бачив не в абстрактному теоретизуванні, а в тім, щоб навчити людину праведного життя, підняти її на боротьбу зі злом і неправдою за добро і щастя, справедливість і істину, формувати духовну стійкість і моральну досконалість, відвернути людину від деградації і морального падіння. Усього цього людина повинна домагатися самою своєю суттю в реальному житті, відносинах з іншими людьми, боротьбі за звільнення свого народу.

Проблема людини, возвеличення в ній моральних, розумових і духовних начал — центральна у творчості І. Копинського. З точки зору І. Копинського, уся природа створена Богом для людини. Однак пізнання природи, зовнішнього світу ще недостатньо, якщо людина не пізнала своєї суті і своїх потреб. Тільки пізнаючи саму себе людина починає розуміти, що вона є одночасно тілесною і духовною істотою, внутрішньою і зовнішньою. Звідси постає дилема: чому надати перевагу — тілесному світу, з яким звязане тіло, чи душі, розуму, безсмертному духу, що складає внутрішню особистість людини. Копинський рекомендує обрати останнє, тому що тільки в ньому людинабачить і пізнає саму себе і Бога, єдність з яким дає вище блаженстао. Загальні положення про самопізнання людини Копинський доводить до концепції розумного роблення.

Пізнаючи саму себе, досягаючи моральної самодосконалості, людина перетворює працю на радість і потребу, відмежовується від світу тілесних речей, очищає і просвітляє розум, пізнає Бога і зєднується в ньому. Дотримуючись такого розумного роблення, людина ще в цьому світі воскресає душею, отримує божественну благодать, досягає царства небесного. І. Копинський закликав до відмови від світу розкоші в імя рівності і волі людини, її вищої духовності. Допускав, що досягти цього людина може і без посередництва церкви, тому що Бог знаходиться в самій людині, в силу чого людина може стати високоморальною істотою.

Йосип Кононович-Горбацький невід. -1653 р. — один з перших професорів філософії Києво-Могилянської академії, існування світу розглядав таким, яким він є сам собою незалежно від свідомості людини і людства, а також від того, як він сприймається людиною в понятті душі. Основними субстанціональними началами світу вважав матерію і форму, відстоював реальність простору і часу, у яких бачив акциденції і форми, що діють на речі. Визнаючи існування Бога як єдиної субстанції і творця, Кононович-Горбацький дотримувався концепції подвійності істини: Богословської, предметом якої є теологія і вчення про Бога, і філософської, повязаної з вивченням реальних тілесних речей. Процес пізнання останніх починається з чуттєвого сприйняття світу, на основі чого абстра-гуючою діяльністю розуму створюються загальні поняття, що є відображенням тих сутностей, що існують тільки в єдиних речах як щось спільне для них. На прикладах логіки доводив корисність знань для задоволення матеріальних і духовних потреб людини, надаючи перевагу користі суспільства, коли знання виступають супутником і союзником волі народу, захисту держави. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Кононович-Горбацький спрямовував їх на звеличення людини і її розуму, заявляючи, що немає на землі нічого вищого за людину і нічого вищого в людині за її розум.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]