33 Віра і розум. Тома Аквінський vs Дунс Скотт

За часів Томи Аквінського значно збільшилася роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За цією теорією наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії, недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненнізакономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка є доступною не розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище за розуму, але не суперечить йому. Істина може бути одна, бо йде від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом будь-якої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Але це не значить, що вони неправдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Настільки обмежений людськийрозум стоїть нижче за теологію. А тому філософія є «служницею теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.

Докази існування Бога

Тома Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п‘ять доказів, які стали класичними в західноєвропейській теології:

• Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог.

• Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог.

• Все у світі існує не випадково, а з необхідності, ця необхідність — Бог.

• Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

• У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог.

Проте деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити не тому, що вони протирозумні та ірраціональні, а саме тому, що вони «надрозумові», обмежений людський розум не взмозі їх довести. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.

Дунс Скот. Резче других схоластиков различая веру от знания, Д.Скот решительно отрицал подчиненное отношение наук к теологии. Теология, по Д.Скоту, не есть наука умозрительная или теоретическая; она изобретение не для избежания неведения; при её обширном объёме, она могла бы содержать гораздо больше знаний, чем теперь в ней содержится; но её задача не в этом, а в том, чтобы посредством частого повторения одних и тех же практических истин побудить слушателей к исполнению предписанного. Теологияесть врачевание духа (medicina mentis): она основана на вере, имеющей своим прямым предметом не природу Божества, а волю Божию. Вера, как пребывающее состояние, а также самые акты веры и, наконец, последующее за верой «видение» суть состояния и акты не умозрительные, а практические. Теоретические познания о Божестве мы имеем лишь настолько, насколько это необходимо для нашего духовного благополучия; при этом Божество познается нами эмпирически чрез испытывание Его действий, частью в физическом мире, частью в историческом откровении. Бога мы не можем понимать, а только воспринимать в Его действиях. Соответственно этому Д. Скот отвергал априорное онтологическое доказательство бытия Божия, допуская только космологическое и телеологическое.