4.7. Джон кітс (1795-1821)

щину померлого є. Та вони, тонуть у хвилях гарних мело­дійних алегорично-символічних образів і картин з міфо­логії стародавньої Греції. Дуже характерно для Шеллі і те, що в елегії на смерть поета трагедійний настрій роз­починається у світлому, переможному:

З природою він злився воєдино, //Лунає в музиці її усій, //Ввій­шовши в грім і в пісню солов'їну...

Переклад О. Мокровольського

Узагальненість образів і настроїв призводить до того, що елегію можна віднести до Кітса лише умовно, не ви­падково часто твердять про "Адонаїса" як про власну велику епітафію Шеллі.

Спроби перекладачів з різних країн відтворити поезію Шеллі, цього Аріеля, як він сам себе називав, "рицаря примарного щита і списа з павутиння", вже вкотре дово­дять складність, або й неможливість абсолютно доскона­лого виконання подібного завдання. І, звичайно, не лише у випадку Шеллі. Особливості художнього стилю письмен­ника, в якому безплотність, нематеріальність образів, на­чебто створених із співучих слів, прозорих променів, світла і легких тіней, звукове багатство, музикальність, примхливість ритмів відіграють вирішальну роль, важко піддаються трансформації в слово і мелодику чужої мови. Філософські ідеї Шеллі, позбавлені крил його оригінальної поетики, здаються в перекладі часто-густо або надто спро­щеними, або зовсім абстрактними. Ані більшість росій­ських перекладів, ані відносно нечисленні українські зага­лом не передають саме поезії —аріелевої ефірної легко­сті, безмежної фантазії, симфонічної музикальності вит­ворів музи англійського "романтика з романтиків". Хоча, треба визнати, досить точно повідомляють про його думки, уявлення і сподівання.

В останні десятиліття українські перекладачі кілька разів зверталися до творчості Шеллі. Шість віршів з вла­стивим йому талантом переклав для збірки "Співець" (із світової поезії кінця XVIII —першої половини XIX сто­річчя) Василь Мисик. 1987 р. всерії "Перлина світової лірики" видавництво "Дніпро" видало томик творів Шеллі у перекладах Олександра Мокровольського. Однак, поки що говорити про справжнє знайомство українського чита­ча з усім розмаїттям творчості класика англійської літе­ратури рано.

оля Джона Кітса, одного з найбільших лі­ричних поетів Англії, викликає сум і спів­чуття не лише тому, що його життєвий шлях був такий короткий —він не дожив до свого двадцятишестиліття. Болісно вражає те, скільки горя йому випало зазнати за такий короткий строк, скільки смертей найближчих пере­жити, як мало було у нього радощів, бурхливих пристра­стей, цікавих переживань, захоплюючих подорожей. Єдину велику подорож він здійснив до Італії, щоб вмерти там від невиліковної хвороби.

Звичайно, як кожна людина, він мав свою неповторну біографію. Та її факти здебільшого буденні, нецікаві або прикрі, вона бідна на незвичні, барвисті, просто приємні події. Лише величезний талант поета, його пильна увага до найменших подробиць буття, найтонших порухів душі, нюансів міжлюдськи-х стосунків, його безмежно багата, сильна, яскрава уява змогли видобути з цього мізерного життєвого матеріалу, з цього "сміття" щодення справжню високу поезію. А ще рідкісна, навіть у лірика, вразливість на красу звичного, добре знайомого, котре під його пером набуває пластичності й довершеності витвору мистецтва, стає зримим:

...Коли вітрець мені обличчя стиха

Приємно гладив. Я лежу в цю мить

На пригорі квітучій, що стримить

З морського глибу; трав і квітів тіні

Мережать зошит мій, тремтливо-змінні.

З одного боку похиливсь овес,

А серед нього мак піднявся, скрес,

Нагадуючи марною пихою

Тих, хто народам не дають спокою.

А з другого свій розіп'яв жупан

Зелено-темно-синій океан,

Там видно парус і стягу перлову,

Що кучеряво обвиває праву.

Тут жайворонок падає в траву;

Там чаєчка морська — то на плаву

Танцює в морі, то над головою, —

Гака ж невгавна, як і шум прибою.

"До мого брата Джорджа". Переклад В. Мисика

Кожна людина, мабуть, пережила і відчула щось по­дібне, і рядки Кітса воскрешають її почуття і спогади, тільки яскравіше, свіжіше, поетичніше.

364

Англійський романтизм

Англійський романтизм

365

Одного разу Кітс зауважив у листі до брата Джорджаі його дружини: "Ви порівнюєте мене і лорда Байрона.Між нами велика різниця. Він спису^єде^и^^бачить; я ж описую те, що уявляю" (17-27"вересня 1819).Молодий Кітс надто категорично робить Байронатільки, так би мовити, маля­ромз натури, позбавляє його поезію окриленості фанта­зією. Однак у цих словах є глибший сенс. Життя аристократа красеня Байронанезрівняно блискучіше, ба­гатше, різноманітніше, ніж життя плебея Кітса. Автор "Чайльд Гарольда"міг черпати і черпав зі свого розмаїтого досвіду теми, почуття, картини для своїх поезій. Що ж до Кітса, то все його життя перший біограф і видавець поета Річард Мілнз втілив у такій формулі: "Кілька вірних дру­зів, кілька прегарних віршів, пристрасне кохання і рання смерть". Звичайно, як кожна формула складного людсько­го існування, і ця спрощує, та в ній ухоплено головне.

Брак незвичних поетичних вражень, чудових картин екзотичної природи, зустрічей з божественно гарними жінками тощо Кітс надолужував читанням. Він був "кни­жником". Велика кількість його творів навіяна тематично, образно, формально знайомством з поезією й філософією різних часів та народів. Кітс вчився на кращих взірцях художньої літератури Європи, та в його учнівстві була своєрідність. Він набирався знань не стільки у своїх усла­влених старших сучасників чи близьких попередників, скільки у поетів давнішої пори. Його інтерес спочатку через митців XVIII ст.,а пізніше вже безпосередньо був сконцентрований на поетах англійського ренесансу —Спенсері (передусім), Марло, Бен Джонсоні, Дрейтоні, Лі-лі, Флетчері. Але найбільше приваблював юного Кітса Шекспір. Ренесансні митці своєю любов'ю до античності, постійним зв'язком з образністю, міфологією, взагалі куль­турою Греції, своїм неоплатонізмом справили величезний вплив на формування естетичних ідей Кітса, його поетики.

Він знайомився з античним мистецтвом через посеред­ників. Не маючи класичної освіти, він не міг читати давніх авторів в оригіналі. Пізнання античності приходило до нього через англійських ренесансних митців. Про те, як це відбувалося, дає уявлення історія виникнення відомого "Сонету, написаного після прочитання Гомера уперекладі Чапмена". Разом із своїм наставником і другом КларкомКітс читав одного жовтневого дня "Одісею" в перекладі ДжорджаЧапмена, сучасника Шекспіра. Він уже був знайомий з двома пізнішими інтерпретаціями Гомерового твору —"кла-

сицистичною" Олександра Попа і "сентименталістською" Вільяма Купера,але ренесансний варіант (до речі, досить вільний —римований п'ятистопний ямб замість гекзаме­тру тощо) справив на нього особливе враження:

Багато золотих я обійшов країв, Держав уславлених побачив я не мало, Об'їхав острови, де сонце западало, Що їх сам Аполлон поетам заповів. Я чув про обшири, де править од віків Глибокодумному Гомерові припало, Та в душу ясністю ще так не повівало, Аж поки Чапмена почув я смілий спів.

Я тішився, як ліоії, хто вперше серед зір Планету вистежив — нову, ще безіменну; Як сміливий Кортес, що кинув орлій зір На Тихий океан, — і, здогадку шаленну В душі ховаючи, його вояцький збір Зглядався, стоячи над кручами Дар'сну.

Переклад В. Мисика Порівняння з відкриттям Тихого океану вояками Кор­тесаглибоко промовисте. Але це не були лише романтично піднесені почуття, захоплення від відкриття для молодого поета океану Гомерових образів. Ці образи увійшли в його свідомість так зримо, рельєфно, начебто він і справді побував на батьківщині сліпого співця, "об'їхав острови, де сонце западало, що їх сам Аполлонпоетам заповів". Про це свідчать пізніші твори Кітса на теми античних міфів, насичені безліччю пластично й барвисто відтворених де­талей давнього життя, реаліями, які поет ніколи не бачив, а вичитав у Гомера йінших стародавніх авторів. Багато дало йому в цьому плані і вивчення творів Шекспіра. Аналіз і коментування кожного рядка, кожного образу і думки в спадщині геніального єлізаветинця супроводжує всі роки короткої творчості Кітса. В цьому йому допома­гали його літературні вчителі Лі Гент, Хезлітт і такі друзі, як Кларк і художник Хейдон. Але так само, як ренесансні митці, або класицисти, перетворювали античність в дусі свого світогляду і естетики, так і Кітс, поет-романтик, сприймав класичну Грецію і її мистецтво крізь призму романтизму. Для нього це ідеал людського існування, ідеал гармонії і краси. Його твори на античні теми забарвлює особисте ліричне почуття, як, наприклад, один з найдо-вершеніших віршів поета "До грецької урни":

...Щасливі квіти, ах, щасливі квіти! Весна ніколи не покине вас. Щасливий мелодист, не застаріти

366

Англійський романтизм

Англійський романтизм

367

Його пісням, вони живі весь час!

Щасливі любощі, весь час жадані,

Весь час у сповіданні, у бігу,

Весь час задихані у юнім герці!

Ви нашим пристрастям людським незнані,

Що залишають нехоті смагу,

Вогонь у скронях і пустелю в серці.

Переклад В. Мисика

Так само романтично-суб'єктивно звучать рядки поезії "До Псіхеї", що може бути прикладом і тієї романтичної вільності та невимушеності, з якою поет змінює ритми, порядок римування, використовує переноси (енямбменти). Взагалі ця молода людина була одним із найбільших но­ваторів у галузі форми, однаково вільно і Ш-своєму вико­ристовувала такі, класичні форми вірша, як сонет, і типово фольклорні.

Блискуче володіння технікою віршування Кітс показав вже у перших своїх сонетах, начебто змагаючись із таким своїм сучасником, як Вордсворт, загальновизнаним май­стром сонета. Захоплення поезіями Шекспіра ще більше зміцнило бажання молодого поета писати вірші у цій складній формі, яка вимагає не лише легкого, вільного дихання у залізних лабетах чітко визначеного римування та кількості рядків, а й передусім глибини, філософічності думки, цілісності часто метафоричного образу чи картини.

Поезії в дусі народної балади чи пісні у Кітса нечасті. Але і в них вїнГггаказав себе умільцем. Кітс високо шану­вав Роберта Бернса.Йому не міг не імпонувати демокра­тизм великого шотландського поета, органічна народність його поезії, простота і витонченість форми, якої він сам прагнув, "жива краса, без мертвих барв, що їх пиха вад­лива" (слова з сонета "Біля могили Бернса"). Побувавши у рідних місцях Бернса, молодий поет присвятив йому кілька творів: "Вірші, написані у Шотландії у будиночку РобертаБернса", "Рядки, написані у Північній Шотландії після відвідання села Бернса", вищезгаданий сонет. Не випадково саме під час подорожі до Бернсової Шотландії Кітс написав в один день — 3липня 1818р. —найкращі свої твори у фольклорному дусі "Мег Мерріліз", "Пісню про себе самого". Перший з них —характерна і для Бернса пісня-портрет: "Жила в кущах циганка Мег, // Бездомна удова. // Був луг для неї хатою, // А постіллю трава. // Був терен їй за яблука, // За мед —роса з верби, // Були їй замість Бібліі // На цвинтарі гроби...

/■/ Могла б носити корону Мег // На гордому чолі. // Ходила в драному плащі // І в м'ятому брилі. // Нехай стару покоїть бог! // Вона давно в землі." ("Переклад В. Мисика).

Тут треба згадати і такі "бернсівські" поезії, як "Де-воншірська дівчина" і "Через пагорби...", легкі, веселі, еро­тичні.

Вся творчість ДжонаКітса обіймає неповних шість років і обривається на злеті. Щоб уявити собі, яким швид­ким було духовне і мистецьке зростання поета, як стрімко він рухався від перших ще не дуже самостійних віршів до таких ліричних шедеврів, як створені ним у найплід-нішому 1819p., треба, хоча б пунктирно, окреслити віхи його життя.

Джон Кітс народився у 1795 р. всім'ї колишнього конюха, який після одруження став досить заможним власником кінного двору. Джонбув найстарший з чоти­рьох дітей в родині Кітсів. Хлопець дуже любив двох своїх братів і сестру, сумував у розлуці з ними. Його листи до братів Джорджаі Томасасвідчать не лише про родинні почуття, а й про духовну близькість, і складають велику цінність для розуміння поглядів поета, зокрема естетич­них. Біографи і літературознавці вважають епістолярну спадщину Кітса такою ж важливою для проникнення в його духовний світ, як і його вірші.

Безжурне дитинство обірвалося раптово із трагічною смертю батька, він убився, впавши з коня. Мати через два місяці після загибелі чоловіка вийшла заміж (зовсім як мати Гамлета "невстигнувши зносити черевиків після похорону"). Другий шлюб був невдалий і через два роки розпався. Він спричинився до того, що мати віддала дітей на виховання своїм батькам і майже зовсім не піклувалася про них. У 1810р. вона померла на сухоти на руках старшого сина. А було йому 15років. Тоді він не міг знати, що від цієї ж успадкованої від матері хвороби згасне на його очах молодший брат Том. Це станеться восени 1818,а через неповний рік і у Джоназагостриться туберкульо­зний процес і останній рік життя він вже не зможе писати. Кітсу ще довелося ховати свою виховательку-бабуню (дід помер раніше), одного з двох опікунів осиротілих дітей. Це наростання кількості смертей в оточенні юного Кітса теж нагадує шекспірівські трагедії.

Неповних восьми років Джонпочинає навчання в при­ватній закритій школі священника Джона Кларка в Ен-

368

Англійський романтизм

філді. Це була добра школа, а головне син її власника Кавден Кларк —вчитель цього ж навчального закладу —став старшим другом свого здібного учня, прилучив його до поезії, читаючи разом з ним кращих англійських май­стрів. Про це Кітс докладно пише у посланні "До ЧарлзаКавдена Кларка".Школа в Енфілді заклала підвалини освіти Кітса, розмаїтих знань у галузі літератури, які він наполегливо й невтомно примножував.

Опікуни наполягали на тому, щоб хлопець одержав якийсь практичний фах і він стає учнем хірурга та фар­мацевта в Едмонтоні. Мабуть, навчання медицині було успішним і через чотири роки юнак удосконалює свої знання в лондонському шпиталі Гая. Влітку 1816р. він складає фахові екзамени і може вже з осені (коли йому виповниться двадцять один рік) практикувати як хірург та фармацевт. Однак в очікуванні повноліття і права на лікарську діяльність Кітс круто міняє життєві плани. Він вже давно займався поезією. Перша публікація —сонет "До самотності" —з'явився друком у травні 1816р. і це як перше визнання серйозності його віршування, мабуть, підштовхнуло його до вибору літературного шляху. Сам Кітс пояснював цей вибір ще й тим, що під час операцій він думав не про них, а про вірші.

Спадщина, яка залишилася від діда Дженнінгса, була надто скромною і юнак, обираючи стезювільного худож­ника, прирікав себе на матеріальну скруту. Гордий як простолюдин і бідняк, він дуже страждав, що бував зму­шений користатися з гостинності й матеріальної підтрим­ки друзів. Це ще підсилювалося його недовірливим і палким характером, тонкою вразливістю на справжні та уявні образи. Але загалом Кітс був відкритою, чесною, доброзичливою і приязною людиною і легко завойовував прихильність тих, хто його добре знав. Після прийняття рішення стати поетом Кітс разом з братами оселився в Лондоні і вже восени 1816р. увійшов до кола відомих радикальних літераторів і художників.

Навесні 1817р. вийшов у світ перший томик поезії Кітса, названий надто просто й скромно "Вірші"^ В ньому були зібрані ранні, ще не дуже самостійні Плоди Кітсової музи. В них_вЩЗдааються нащдкиистаранного читання старих поетів Спенсераі Мільтона та їх менших за та­лантом сучасників. У ранніх поезіях досить часто звучать волелюбні, антитиранічні мотиви, щоправда в малооригі-нальній формі, скоріше данина популярній демократичній

Англійський романтизм 369

і патріотичній риториці, аніж плід глибоко вистражданих, зрілих думок і почуттів. Звичайно, саме життя Кітса не могло не зробити його людиною демократичних переко­нань. С^^речлида^дідсніоіь Лнглй.лачатку XIX століття з її жорстокими соціальними контрастами і зіткненнями, про яку так гнівно писали сучасники Кітса — Байроні Шеллі, яку так гостро критикували у гуртку близьких молодому поетові радикалів, не могла не знайти відгуку в його творах.

їх розкидано в його поезії досить багато. У вірші "До Надії" він висловлює сподівання, що "не затьмариться честь вітчизни", що "Альбіон осяє свобода", згадує про "ниций пурпур палацу"; у посланні "Джорджу ФелтонуМетью", написаному в дусі поета шекспірівської доби Майкла Дрейтона,згадує мужність республіканця Міль­тона і швейцарського народного героя, борця проти тиранії австрійських Габсбургів Вільгельма Телля; в посланні до брата Джорджамріє, що в майбутньому його разючий вірш пробудить можновладців у сенаті; дивлячись на ма­ки, згадує червоні солдатські мундири від яких стільки прикростей тощо. Ці рядки знаходимо в творах, вміщених у першу поетичну збірку, надруковану в 1817p., як і "Сонет, написаний в день виходу містера Лі Гента з в'я­зниці", послання "До Хейдона", "До нього ж", "До Костю-шко", в яких звучать вельми загальні слова про "без­соромних користолюбців", про громадянина, котрий і в кайданах зберігає стійкість, про чесного сміливця, який і в темниці вільний своєю безсмертною душею і т. п. Всі ці рядки і твори (до них можна додати ще й те, що у поетичну збірку 1817р. не увійшло) переконливо засвід­чують, що покликанням Кітса була не політична чи гро­мадянська поезія.

Від початку художньої діяльності як головні визначи­лись у Поета ГПРШі. npupQQii__ijuvr-трт^гпап У переважній

більшості поезій виплескується ліри^шаЗоздігоя. митця від споглядання картин природи і витворів мистецтва, нероз­ривно пов'язаних між собою. Шедеври мистецтва теж складова частина природи, бо вони —наслідок духовних і фізичних зусиль, таланту і праці людей. Картини при­роди в Кітса позбавлені драматизму, вони спокійні, гарні, осяяні Літнім сонцем. Це луки, ліси, річки АнгліГ 3уквіт­чаних пагорбів видно синьо-зелений океан, теж безмежно спокійний. Кожна квітка має свій характер, своє яскраву чи ніжну барву. Над ними в'ються бджоли і метелики, в

370

Англійський романтизм

Англійський романтизм

371

небі літають ластівки, бринить спів жайворона. Все оповите спокоєм, дихає нічим не обмеженою свободою і миром, як у вже цитованому посланні "До мого брата Джорджа".

Одним із найвідоміших творів ранньої поезії Кітса став прозоро-простий своїми образами й глибокий за думкою сонет "Про коника і цвіркуна" з його чудовою метафо­рою краси, природи, поезії —невмирущої, вічної. Це вже не Кітс —учень чи послідовник інших поетів, нехай і дуже самостійний, а суверенний поет, якому судилося стати одним з найбільших у своїй вітчизні. Вже у цей час через впливи поетів-попередників, навчання й дискусії з сучас-никами-літераторами Гентом і Хезліттом викарбовується власне переконання Кітса, що "Краса це Істина, а Істи­на —Краса".

Простота і ясність, образна, мовна, в самому тоні поезії, ознака кращих сонетів Кітса, його творів взагалі. їх краса народжується справжністю почуття, природністю та зри-містю образів, прозорістю думки. Це ж є, як і для творів найбільших поетів, одним з каменів спотикання при пере­кладі поезій Кітса іншими мовами.

На початку 1818р. Кітс в одному з листів пише, на­чебто підбиваючи певні підсумки своїми роздумами про поезію:

"В поезії для мене існує кілька аксіом... Перше: я гадаю, що поезія повинна вражати прекрасною надмірністю, та зовсім не дивністю; вона повинна вражати читача втіленням його власних піднесених думок і здаватися майже спогадом. Друге: виявам її краси не можна бути поло­винчастими — перехопити дух читачеві, та лишити його невдоволеним. Хай образи з'являються, досягають зеніту і зникають за виднокраєм так само природно, як рухається по небу сонце, осяюючи читача передза­хідною врочистою пишнотою перед тим, як на нього зійде блажений присмерк. Однак набагато легше диктувати поезії, якою вона має бути, аніж творити її самому, і це веде мене до наступної аксіоми: якщо поезія не з'являється так само природно, як листя на дереві, краще, якщо вона не з'явиться взагалі Як би не було з моїми власними віршами, мене нестримно тягне до нових просторів..."

Цими новими просторами були поетичні твори великої форми. Кітс не вдовольнився віршами на випадок (часто благенький), посланнями до братів і друзів, розмаїтими за тематикою сонетами. Він прагнув висловити свої роздуми і почуття в поемі. Такою поемою мав стати "Ендіміон", над яким він почав працювати у квітні 1817р. завершивши наприкінці листопада. У квітні наступного 1818р. поема з'явилася друком у окремому виданні. Це найбільший за обсягом твір поета. Кітс хотів створити поетичний роман. Така ідея стояла на порядку денному європейського ро-

мантизму. Над романом у віршах в 1818-1823pp. працював Байроні, хоча "Дон Жуан" лишився незавершеним, кон­тури нового жанру вимальовувалися в ньому повно і чітко. Трохи пізніше до цього ж нового жанру звернувся Пушкін в "Євгенії Онєгіні" (1823-1831).Та обидва твори в процесі написання виявилися не стільки романтичними, скільки реалістичними. Романтик Кітс не спромігся в "Ендіміоні" здійснити свій задум так, як прагнув. Він критично ста­вився до власного твору, але ідею створення великої поеми не полишив. Більше того, він розпочав свого "Гіперіона", ще не завершивши поетичний роман. "Ендеміона" в наші дні найчастіше друкують в уривках, а від "Гіперіона" крім уривків нічого й не залишилося.

В основу "Ендіміона" автор поклав сюжет грецького міфа про вівчара Ендіміона й богиню місяця Селену. Зевс взяв юнака-красеня на небо, де той досить настирливо залицявся до його дружини Гери, за це Зевс прирік його на вічний сон у гірській печері. За більш розповсюдженим варіантом міфа навіяти на Ендіміона сон і зберегти навіки його молодість і красу умовила Зевса Селена, закохана в юнака.

Кітс грунтовно переосмислює автентичний грецький міф. У нього Селена з'являється юнакові уві сні і він закохується в її небесну красу. Він мріє про Цінтію (так названо у Кітса богиню) вдень і вночі і, охоплений жагу­чою чуттєвою пристрастю, вирушає на її пошуки. Він співчуває людям, які зустрічаються на його шляху, повер­тає життя загиблим коханцям. Це робить його власне кохання шляхетним й піднесеним, наближає його до Цінтії. Та зустріч з нещасною покинутою індійською дівчиною знову кидає юнака у вир пристрасті. Ендіміон страждає від того, що земна пристрасть штовхнула його на зраду коханню небесному. Та виявляється, що індійська дівчина —одне з втілень Цінтії. Конфлікт між духовним і чуттє­вим вирішується у гармонійному поєднанні обох людських начал. Вся поема у перипетіях Ендіміонових шукань вті­лює думку про те, що Краса живе в природі, в пристрасті, в діяльній любові до людей.

Кітс написав передмову до поеми, в якій піддавав її суворій критиці, вважаючи плодом "часу, коли душа шу­мує, характер не склався, спосіб життя не визначився, а шанолюбність сліпа". Однак автор був надто вимогливим до себе. В поемі є напрочуд вдалі місця такі, як вступ до першої книги, гімн Пану, "Пісенька про горе". Про неї дослідниця творчості Кітса Н. Дьяконовапише:

372

Англійський романтизм

Англійський романтизм

373

"Складність її психологічного і ритмічного малюнка така велика, що важко собі уявити, як міг Кітс написати її у свої 22 роки... Вірші вражають розмаїттям інтонацій, поетичних розмірів, стрімкістю руху, чудовою зміною картин і переживань, від самотнього страждання до шалених веселощів, які завершуються поновленням страждання, але вже іншого, стоїчного й покірного. Всі образи Кітса суперечать традицій­ним уявленням... Ритм вірша відтворює то сумний спів дівчини, яка плаче, то дикі танці бога вина і його супутників".

У своєму тлумаченні поеми дослідники по-різному інтер­претують її головну ідею і це значною мірою пов'язано з багатозначністю окремих символів, наявними в поемі супе­речностями. Щоправда, нищівна критика в пресі не була адекватною цим недолікам твору молодого автора. Та й справа була не стільки в Кітсі, скільки в його друзях, радикалах, згуртованих навколо журналу "Екзамінер", зокрема Лі Ген-та, Хезлітті й ін. Обравши за мішень Кітса, консерватори мали намір влучити саме в них. Виникла легенда, що саме несправедливі й жорстокі атаки критики прискорили смерть поета. Однак це не відповідало дійсності. Сам Кітс писав про своє ставлення до негативних оцінок в пресі:

"... Я тепер починаю краще усвідомлювати свої сильні і слабкі сто­рони. Хвала та огуда лишають тільки миттєвий слід у душі людини, яка відчуває таку любов до ідеальної Краси, що стає найсуворішим крити­ком власних творів. Моя власна вимогливість принесла мені незрівняно більше страждань, ніж "Блеквуд" і "Куотерлі" разом взяті".

Ніщо не могло звести Кітса з обраного шляху —"шля­ху ретельності, шляху щирості, шляху поглиблених роз­думів." В збірку 1820р. "Ламія", "Ізабелла", "Канун святої Агнеси""та інші вірші" увійшли найкращі, найдовершеніші твори поета. У назву збірки внесено титули трьох поем. І їх автор не вважав досить вдалими, хоча про "Ламію" писав: "Я переконаний, що в ній є той вогонь, який має так чи інакше захопити людей: дайте їм приємне чи неприємне переживання —вони саме і бажають якогось переживання". У своїй критиці Кітс у цьому випадку був надто прискіпливий, принаймні "Канун святої Агнеси" вважається його вершинним здобутком.

Всі три поеми написані на сюжети або мотиви, запози­чені у ренесансних літераторів. Теми "Ламії" і "Кануна"знайдені Кітсом в трактаті англійського письменника і філософа-мораліста Роберта Бертона"Анатомія Меланхо­лії", а "Ізабелли" —в "Декамероні" Бокаччо.Звичайно сюжети, теми, мотиви давніх письменників у поемах ро­мантика Кітса найгрунтовніше перероблені^ зокрема це стосується тих, котрі запозичені у РобертаБертона.

Першою була створена поема "Ізабелла, або Горщик з базиліком" (лютий-квітень 1818р.) —історія великого кохання багатої дівчини і бідного юнака. Жорстокі й зажер­ливі брати Ізабелли підступно вбивають хлопця, бо він не пара їхній сестрі. Вона знаходить закопаний в лісі труп коханого, відрізає голову і ховає у горщику з квітами бази­ліку, поливаючи власними сльозами аж доти, поки не вмирає сама. В цій досить сентиментальній і макабричній водночас поемі є дуже вдалі високопоетичні строфи. Це зображення самого кохання двох гарних молодих людей, щасливого очі­кування Ізабелли на повернення коханого, особливо драма­тичного, бо читач вже знає про його загибель, а героїня ще не знає. Аматорам соціально ангажованої літератури і пер­шому серед них — Бернарду Шоу —особливо подобалася зріла соціальна критика багатіїв-буржуа братів Ізабелли. Шоу навіть порівнював лірика Кітса з Марксом /!/.Це у Кітса єдиний такий гострий у поезії випад проти соціальної нерівності, критика багатіїв на грані сатири.

Друга поема "Канун святої Агнеси" має в основі своїй зимове гадання напередодні дня святої Агнеси —покровительки незайманих дівчат. Дочка грубого і жорсто­кого феодала юна Маделіна, втікаючи у самоту своєї кімнати від п'яного батьківського розгулу, мріє побачити видіння свого майбутнього нареченого. Закоханий в неї Просперо з допомогою старої служниці проникає у світлицю дівчини і ховається там. Він ризикує життям, бо його рід і рід Маде-ліни смертельно ворогують. Дівчина напружено чекає у ліж­ку на сповнення гадання і нарешті засинає. Просперо будить її, признається в своєму коханні і обоє тікають із замку, поки злий "батько і його гості сплять п'яним важким сном.

Оповідний пласт поеми, хоч досить цікавий і драмати­чний, не є в ній головним. Найвдаліше те, як поет передає відтінки почуттів двох молодих —палаючого від пристра­сті Просперо і ніжної, цнотливої, але також сповненої передчуття та жаги кохання Маделіни. Любовна знемога і страх^^відчайдушна- сміливість і ніжн1сть~"неТергіляче очікування і повнота молодого щастя —всі ці й багато інших розмаїтих почуттів передані в поемГ." Опис зимової прирвд» у-морозяну-ніч, коли відбуваються події, зобра-зкення^зловїсного феодального замку або розкішного столу, який Просперо накриває для коханої перед її пробуджен­ням, —все конкретне, зриме у найменших подробицях. Поету вдається навіть навіяти читачеві відчуття холоду зимової ночі і тепла в затишній дівочій світлиці. Одна

374

Англійський романтизм

Англійський романтизм

375

деталь ще поглиблює це контрастне протиставлення —холодної мертвої природи і живого людського тепла. Коли МаделінаГШЇмає з руки браслет, він зберігає теплоту її тіла. Взагалі контрастні протиставлення —основний ху­дожній прийом твору, вони присутні в усіх його елементах від великих до дрібних, надають всьому більшої яскравості й емоційної напруги. Реалістичність предметних деталей, їх пластичність, чудова і висока романтика сильних по­чуттів складають найвиразнішу особливість поезії Кітса. Поет спроможний досягнути цілісності враження від, зда­валося б, протилежних прийомів зображення. Цю ціліс­ність він вважає головною метою художника.

Остання з написаних Кітсом поем "Ламія" теж при­свячена великому коханню. Ця головна для поета тема, звичайно, не випадкова. Лірики завжди присвячують ко­ханню свої твори, молоді лірики пишуть про нього з великою силою,* а закохані молоді лірики створюють шедеври любов­ної поезії. Саме закоханим був Кітс у два останніх роки свогб творчого життя. Він покохав свою сусідку, гарненьку Фанні Брон, заручився з нею, але не міг одружитися через мате­ріальну скруту. Палкі почуття до нареченої він висловлював у поезіях і листах. У сублімованому вигляді вони втілилися в кращих творах цих літ, зокрема поемах про кохання, яке здатне навіть творити дива, як у поемі "Ламія".

Короткий зміст поеми такий: злий дух, змія Ламія, за міфологією істота з головою і грудьми жінки, яка живе в лісах і ярах і заманює перехожих любострасним ши­пінням, закохалася у земного юнака і кохання перетво­рило її у привабливу жінку. Вона щаслива із своїм обранцем, живе у розкошах та бог Аполлоній, що з'явив­ся на весілля Ламії і Лікія, розкрив таємницю жінки-змії. Розкіш, яка оточує гостей в палаці Ламії, і сам палац перетворюється на порох, наречена зникає, а нещасний наречений вмирає.

У Кітса сюжет приблизно такий же, як і у міфі, лише Аполлоній у нього.не Бог, а старий філософ —вчитель Лікія. Він відкриває своєму учневі очі на правду із слова­ми: "Дурень! Від бурь і бід життя я рятував тебе не для того, щоб ти став жертвою змії!" Ламія у Кітса —жінка, охоплена великим почуттям, заради якого вона ладна зректися свого минулого, почуттям, яке намагається вря­тувати благаннями і сльозами.

Алегорії та символи поеми можуть мати кілька тлума­чень. Наприклад, сувора мудрість життя руйнує ефемерні

повітряні замки кохання, або філософська мудрість несу­місна з палкими чуттєвими насолодами. Якщо шукати пояснень в біографії поета, треба нагадати, що він писав у листах про своє бажання усамітнитися і віддатися за­няттям філософією, насправді ж творив вірші і жив не самітницьким життям. Але найпривабливішою в поемі є думка про велику силу справжнього почуття, яке навіть змію наділяє красою і людським теплим серцем. Щоправ­да, не можна не погодитися і з думкою про те, що у "Ламії" знайшли своє поетичне втілення глибокі сумніви Кітса в останні роки життя в тому, що поетична уява може проти­стояти суворій і непоетичній дійсності, що поет може знайти порятунок від зла життя у світі своїх романтичних мрій, що він може своєю творчістю принести світу добро, вдоскона­лити людей і людство. Романтичне протиставлення мрії і дійсності взагалі властиве поезії Кітса. В "Ламії", як і в написаних у цей час віршах, воно стає особливо виразним.

Крім згаданих поем в останній прижиттєвий томик творів поета увійшли його великі оди, фрагмент. "Гіперіо­на", ще кілька віршів і серед них один з найуславленіших його творів "Осінь".

Поезію Кітса в Україні перекладали, але багато творів митця ще чекають своєї інтерпретації мовою Шевченка і Лесі Українки. В 1972р. вийшов томик "Співець" (Київ, "Веселка"), де було вміщено 5перекладів Василя Мисика і один Дмитра Паламарчука ("Осінь"), згодом з'явився збірник вибраних поезій Кітса у серії "Дніпро" "Перлини світової лірики", де всі переклади здійснені Василем Ми­сиком. Це дуже вдале видання. Високою поезією дихають переклади таких віршів, як "Гімн Панові" з "Ендеміона", "До солов'я", "До грецької урни", "Осінь", "Девонширська дівчина", "Мег Мерріліз", та багато інших. Друга строфа оди "До солов'я" починається словами:

О як би я хотів вина, вина,

Що давністю льохів холоне в склянці.

В якому присмак флори і луна

Пісень Провансу, смаглий сміх і танці.

Мисик зберіг кожний образ, точно передав переніс, відтворив багато плавних приголосних л та р, які так прикрашають мелодію вірша, і знайшов отой чудовий по­етичний "смаглий сміх", який цілком відповідає Кітсовому образу. У строфах "Гімна Панові" перекладачеві вдається створити відчуття прохолоди лісових нетрів, тихий шепіт віття і пахощів трав, як і у вірші "До осені" тощо.

Американський романтизм

376

АМЕРИКАНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ

^-т^чормування американської культури, зок-Ч^-Хрема оригінальної національної худож­ньої літератури, відбувалося паралельно з бурхливим розвитком самих Сполучених Штатів як незалежної дер­жави. Молода країна невпинно розширювала свою тери­торію на Захід, Південь і Північ, стрімко й масштабно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, транспорт, розбудовувала і закладала нові міста та поселення, енергійно провадила самостійну політику. Ривок від невеличких європейських колоній, розташова­них на відносно вузькій смузі землі вздовж східного уз­бережжя континенту, ще тисячами ниток зв'язаних із материнським Старим Світом, до великої і всезростаючої суверенної держави, яка простяглася від Атлантичного до Тихого океану, від Великих озер до Мексиканської затоки —цей ривок відбувався у карколомному темпі.

Після перемоги американських колоній у боротьбі за незалежність (1775-1783),проголошення суверенних Спо­лучених Штатів (1776),прийняття Конституції 1787р. і революційного проголошення республіканського устрою, після другої успішної війни проти Англії в 1812р. здава­лося, що ніщо не стоїть на перешкоді позитивного здій­снення одного з найбільших експериментів в історії люд­ства —створення в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового суспільного устрою, про який століттями мріяло людство. Цим був обумовлений ентузіазм, оптимізм, віра в світле майбутнє, такі харак­терні для більшості американців на початку XIX ст. З окремих, досить різних за своїм національним складом, звичаями, релігійними переконаннями, мовними особли­востями регіонів поступово складається єдина держава, а в ній єдина американська нація, пройнята духом па­тріотизму й переконанням у своїх перевагах над наро­дами Старого Світу.

Створення національної культури, гідної молодого ди­намічного народу, проголошується невідкладним завдан-

Американський романтизм 377

ням із шпальт газет, сторінок книг, кафедр'лекторів. Доба піднесення національного духу, формування національного характеру і самосвідомості була за своїм характером ро­мантичною. І так щасливо співпало, що саме в цей час провідним напрямом у мистецтві й літературі Англії, Ні­меччини, Франції стає романтизм і американські худож­ники саме в ньому знаходять співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням.

Видатний майстер короткої прози Френсіс Брет Гарт у статті "Виникнення короткого оповідання" (1899),харак­теризуючи літературну ситуацію у власній країні на по­чатку XIX ст. писав: "Те, що називалося американською літературою, все ще перебувало в рамках англійських методів або виходило з англійських взірців. Кращі пись­менники або відправлялися в пошуках натхнення за три­дев'ять земель, або, змушені обмежуватися місцевим матеріалом, зверталися до історії та легенд; у художньому сенсі вони віддавалися спогляданню власної країни і рідко спостереженню. Література тулилася на вузькій смужці Атлантичного узбережжя, дослухаючись до віянь із чу­жих берегів, до шумів інших земель, а не до голосів власної країни... Створювалося враження, що американ­ський народ, вивільнившись з-під англійського ярма в сферах урядовій, політичній і національного розвитку, здивувавши Старий Світ винахідливістю й оригінальністю практичних ідей, ніяк не міг вивільнитися з тенет англій­ського літературного прецеденту".

"Вивільнення з тенет англійського (і не лише англій­ського) літературного прецеденту" відбувалося поступово. Розриву з європейською художньою традицією не сталося. Американський романтизм продовжував і розвивав на но­вому матеріалі у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, передусім Вальтера Скотта і німецьких романтиків, зокрема Гофмана. Дуже значним був вплив естетичних і філософських ідей Колріджа, че­рез нього американці прилучалися до провідних принципів нового літературного напряму, його критичні й теоретичні статті знайомили із засадами німецьких романтиків, привер­нули пильну увагу до творчості Шекспіра, котрий став для багатьох американських романтиків справжнім кумиром.

Значну роль у становленні філософських засад роман­тизму США відіграли твори французьких просвітите­лів, ідеї Французької революції. Взагалі 'американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчо-

378

Американський романтизм

сті відбувався досить часто певний синтез просвітитель­ських ідей і нових романтичних форм. З іншого боку, в творчості одного й того ж художника подибуємо і етапи, наближені до просвітительського реалізму і суто роман­тичні. Зокрема це стосується творчості першого великого романтика Сполучених Штатів Вашингтона Ірвінга. Вся філософія трансценденталістів на чолі з найбільшим мислителем того часу в Новому Світі Ральфом ВолдоЕмерсоном була якнайтісніше пов'язана з комплексом ідей революційної Франції і Просвітництвом.

Головним гаслом трансценденталістів було гасло "дові­ри до себе" —тобто незалежності індивіда, віри в свої сили, свою волю. Американський індивідуалізм, чиїми аде­птами були послідовники Емерсона, був породженням ре­волюційних ідей про свободу і рівні права особистості, яка не повинна підкорятися ані волі окремих тиранів, ані несправедливим законам тиранічної держави. З іншого боку, самі умови існування більшості громадян нової дер­жави —"піонерів", необхідність постійної боротьби за відвоювання землі у нетрях і пустелях, у корінних жите­лів континенту —індіанців, що в ній можна покладатися лише на власні сили, боротьби як важкої фізичної праці й оборони здобутого цією працею, як і ціла низка інших причин, сприяли укоріненню не крлективістських, а інди­відуалістських начал у національному американському характері. Пропагандистами цих начал виступали транс-ценденталісти. Верной Л.Паррінгтон —автор класичного твору "Основні течії американської думки" (1922),будучи прихильником реалізму, досить критично оцінював доро­бок вітчизняних романтиків, однак до Емерсона і деяких інших трансценденталістів він ставився надто шанобливо, високо цінував їхній внесок у духовний світ свого народу. Головними творами Емерсона він вважає два есе: "Аме­риканський вчений", що "є квінтесенцією трансцендента-лістського індивідуалізму" і "Звернення до студентів богословського факультету", яке "є Євангелієм трансцен-денталістської віри". Паррінгтон пише: "Відволікаючись від ідеалістичної фразеології, стилістичних красивостейі пристрасної піднесеності філософії Емерсона, можна сформулювати її основну ідею у такий спосіб: в людській особистості закладене божественне начало. Приймаючи се­бе, він приймав своїх ближніх і приймав Бога. Він мислив всесвіт як божественне ціле, центром якого є (для себе самого) кожна людина, котра випромінює життя, що його

Американський романтизм 379

вбирає в себе звідусіль, людина вічно, оновлена, не така, як раніше. Закон, який керує світом речей, не поширю­ється на свідомість. Власне Я —це вищий суверенітет, і той, хто визнає над собою владу нижчого порядку, зріка­ється свого суверенітету... Апофеоз індивідуалізму —ось як у двох словах можна схарактеризувати кредо Емерсона".

Трансценденталісти виступали суспільними утопіста­ми. При цьому гасло "довіри до себе", за умови його практичного втілення, набувало в парадоксальний спосіб прямо протилежних форм. З одного боку —це створення комун на зразок уславленої Брук Фарм, певної спільноти незалежних особистостей, а з іншого —це експеримент письменника і мислителя Генрі Торо, який прожив багато місяців у цілковитій самотності на березі Волденського ставка в Конкорді, в лісі, спостерігаючи життя природи і забезпечуючи своє існування працею власних рук. Наслід­ком цього експерименту на собі самому стала книжка "Волден або Життя у лісі" —видатний твір трансценден­талізму, який має великі художні достоїнства і увійшов у класику американської літератури.

Незалежно від того, поділяли чи ні значні американські романтики ідеї Емерсона і Торо, вони відбивали їх безпо­середньо чи опосередковано в своїй творчості. Ці ідеї, так би мовити, носилися в повітрі, ними було пройняте все художнє життя континенту. Віра в демократію (але не демократію простої більшості, галасливу "демократію" черні), переконаність у праві кожної людини на свободу і щастя, на незалежно обраний життєвий шлях, як і пере­конаність у рівності всіх —багатих і бідних, білих, чорних або червоношкірих, —щодо їхніх людських і громадянсь­ких прав та інші схожі прогресивні думки, які містилися в творах і виступах трансценденталістів, не могли не впливати на американську творчу інтелігенцію.

За часовими межами американський романтизм роз­вивався трохи пізніше від західно-європейського. Вів охоплює період з кінця десятих і до початку шістдеся­тих років XIX ст. Про межі цього напряму в Америці точилися дискусії, та нема підстав сумніватися в тому, що за точку відрахунку можна вважати появу книжки роман­тичних новел В. Ірвінга у 1819р. Щодо кінцевої межі, то тут суперечностей не виникало. Американський роман­тизм сходить зі сцени в переломний період історії Сполу­чених Штатів —у роки громадянської війни між Півднем і Північчю.

380

Американський романтизм

Американський романтизм

381

Остаточна перемога промислової капіталістичної Пів­ночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем збігається з тотальним поширенням у літературі реаліс­тичного напряму. Те, що було лише елементами реалісти­чного зображення в системі романтизму, стає цілісною концепцією художнього відтворення життя. Однак це не значить, що романтизм цілком зникає з творів американ­ських авторів. Він входить як окремі структури, характе­ри, теми, елементи форми в творчість багатьох письмен-ників-реалістів. Пригодницькі, морські, ковбойські романи, художня проза про подорожі в далекі землі й шляхами власної країни черпає з арсеналу романтичної прози надто багато. Не випадково і в XX ст. зберігає своє значення розподіл великої прози на "novel" і "romance",запропоно­ваний ще Готорном. При цьому "romance" зберігає близь­кість до поетики романтизму, особливо щодо зображення великих почуттів і пристрастей. "Романтичність" прита­манна творам таких всесвітньо відомих письменників-ре-алістів, як ДжекЛондон або Ернест Хемінгуей, зокрема в зображенні сильних духом індивідуалістів, "героїв кодек­су",, схожих на героїв Купераабо Мелвілла. Такий зв'язок американського реалізму з національним романтизмом складався досить органічно хоча б тому, що і в творах "чистих" романтиків існували реалістичні риси, що деяких з них відносять і до романтиків, і до реалістів, як напри­клад, Генрі Лонгфеллоабо Волта Вітмена.

Наука вирізняє в романтизмі США два етапи — ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий чи пізній — його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл. Це розподіл досить умовний. Зокрема приналежність Едгара По до пізнього романтизму щонайменше дискусійна. Його творчість при­падає на 30-ті-40-ві роки XIX ст.,коли ще продовжува­лася літературна діяльність Ірвінга і Купера,активно діяли трансценденталісти Емерсон, Торо, Фаулер. Якщо вже поділяти американський романтизм на періоди, то творчість По і трансценденталістів треба було б віднести до другого —перехідного періоду, а Готорна, Мелвілла і Вітмена —до третього, хоча і тут буде багато умовного.

Важливо підкреслити, що суттєва відмінність творів, написаних у 20-30-х роках і тих, які з'явилися пізніше, полягала насамперед у їхньому загальному настрої. Опти­мізм раннього етапу американського романтизму, істори­чно обумовлений після завоювання незалежності в добу

розбудови держави, коли все перебувало в процесі стано­влення й недоліки здавалися випадковими і такими, які легко виправити, пропагуючи позитивні принципи, —цей оптимізм повільно поступається місцем критичним спос­тереженням над реальним втіленням гасел засновників американської республіки, ідеологів нового справедливого ладу. На сонці молодого суспільства виявляється все біль­ше плям. Критичні елементи нагромаджуються. Вразливі художники романтизму шукають пояснення того, що ом­ріяне Ельдорадо вимальовується у дійсності зовсім не таким, як очікувалося, і вбачають причини цього в недо­сконалості людини. А це призводить, як у Готорна або Мелвілла, до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі. Пізній Куперстає неприми­ренним критиком вад свого суспільства. Не кажучи вже про Едгара По, який постійно писав про жахливі грані людського існування, про страшну суперечність між намі­рами і вчинками людей, вдавався до сатиричних прийомів зображення окремих явищ американської дійсності.

Критичне ставлення до принципів моралі, на яких бу­дується буржуазно-демократичний устрій, заперечення кричущих недоліків молодого суспільства, критика нега­тивних рис масової психології тощо були виявом типово романтичного відчуття розриву між ідеалом і реальністю. Особливо болісним було це відчуття саме в американських романтиків через те, що напочатку мрія про побудову нового прегарного світу на свіжій незайманій землі зусил­лями нових людей здавалася такою привабливою і мож­ливою для здійснення.

Історія, зокрема історія культури, поклала на амери­канський романтизм кілька складних і відповідальних зав­дань. Як зазначалося вище, першим з них стало створення оригінальної національної літератури, яка б не була пов­торенням чи наслідуванням того, що вже здійснили ро­мантики Європи. І митці романтизму Сполучених Штатів спромоглися це зробити. Власне, починаючи з них, вітчи­зняна література стає цікавою для інших народів, входить як складова частина в літературу світову. Письменники першої генерації американських романтиків Вашингтон Ірвінг і Фенімор Купербули не просто визнані читачами за межами США, а йсприйняті з захопленням. З них, власне, починалося знайомство з художньою літературою Америки для світового читацького загалу. Хоча вони іноді в своїх творах розповідали про події в різних країнах,

382

Американський романтизм

навіть на різних континентах* Головне, що приваблювало в їхніх книгах, була історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери Нового Світу. Така приваблива для літератури доби романтизму екзо­тика невідомих чи маловідомих країв була в їхніх книгах екзотикою американського континенту. Цим письменники-романтики виконували друге завдання часу —створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.

Історія Сполучених Штатів, на відміну від, скажімо, англійської, не була такою давньою. Найдавнішими для білих американців були колоніальні часи, події, які відбу­валися у перших поселеннях Нової Англії чи Півдня. Найяскравішими сторінками історії була боротьба за не­залежність, важке життя першопосельців —піонерів ос­воєння нових земель, їхнє вперте боріння із стихіями, підкорення природи, постійні сутички з тубільним насе­ленням, чиї споконвічні території вони захоплювали. Не­безпека чатувала на піонерів не лише з боку індіанців, а й білих загарбників-скваттерів, які анархічно не визнавали права власності на оброблену іншими землю і брутально присвоювали її. Драматизму у цій щоденній боротьбі за виживання не бракувало. Саме про неї особливо яскраво і захоплююче розповідав Купер,американський Вальтер СкОтт,як його називали (що йому, до речі, зовсім не подобалося).

Особливістю життя багатьох нових мешканців заокеан­ського континенту був постійний рух на Захід, оволодіння американською "цілиною". Життя на так званому кордоні, важке й сповнене пригод, вимагало великої волі й фізичної сили та вправності. Витримати його могли лише люди наполегливі, мужні, працьовиті. Про них створювалися легенди, які лягли в підвалини нового американського фольклору, легенди героїчні та сповнені гумору історії. І ті й інші широко використовували гіперболу, їхні герої і в подвигах, і в смішних пригодах були людьми нечуваної сили чи апетиту, мужності чи хвалькуватості. Разом з фольклором, привезеним пересельцями з різних країн Єв­ропи, та індіанським чи негритянським фольклором цей пласт народної культури також використовувався роман­тиками США.

Специфічна рухливість нового населення Америки, по­кликана до життя умовами існування на безмежних про­сторах країни, жагою оволодіння все новими землями, сприяла популярності творів про подорожі. При цьому

Американський романтизм 383

не лише на суходолі, а й на воді —широких річках, морях та океанах. Досить швидко Сполучені Штати стали могут­ньою морською державою з великим торговельним, кито­бійним і військовим флотом. Творцем жанру морського роману став той же Купер,його продовжувачами були По і Мелвілл.

Специфічний побут голландських засновників Нью-Иорка^ барвисто і з гумором відтворив у своїй "Історії Нью-Йорка" Ірвінг, про них він писав і в багатьох опові­даннях. Життя англійських пуритан на новій батьківщині в XVI і XVIII ст. змалював Готорн. Його особливо цікавили проблеми віри й моралі суворих кальвіністів, трагічні кон­флікти, які відбуваються в душі героїв —арені змагань між природними почуттями і суворими пуританськими принципами, розумінням усього людського —кохання, бажання щастя, радості тощо як гріховного. Готорн був серед романтиків найбільшим майстром у розкритті складності психології героїв —і тих, котрі жили у дав­ньому Сейлемі або Конкорді, і їхніх нащадків, сучасників письменника. Одвічний двобій Добра і Зла в людині ціка­вив не лише вихованого в пуританській сім'ї Готорна, а й По і Мелвілла. Останній прагнув передати це змагання божественного і диявольського в людському серці у вели­ких символічних образах свого шедевру "Мобі Дік".

До романтичної символіки, повчальної алегоричності були схильні всі згадані письменники. Ці художні прийоми притаманні романтизму взагалі, але у кожного з амери­канських художників вони мали певні особливості. Алего­ризм у Готорна наскрізний. У нього нема творів, які б не прочитувалися як алегорії. Метафори і символи Мелвілла часто буквально космічні за масштабами, вони складні, багатозначні, вражають образною силою і пристрасністю. В цьому його можна порівняти з Мільтоном і Блейком. Як і за філософською масштабністю мислення. Едгар По тя­жіє до передачі через витончений таємничий символ хво­робливих душевних станів.

Алегоричність і повчальність є основними елементами притчі і природно, що притчі чи притчеподібні жанрові утворення часто подибуємо у романтиків Америки, які до того ж, так би мовити, з молоком матері всмоктували біблійні притчі, біблійний хід думок, спрямованих на пов­чання та виховання роду людського.

Історичні твори романтиків про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї

384

Американський романтизм

Американський романтизм

385

землі, гордості за неї, землі, за яку так мужньо билися їхні діди й прадіди, їхні батьки, на якій всі вони так невтомно трудилися. З іншого боку, в цих творах історія часто є лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення, часова відстань використовується для художнього ефекту. Твори Куперачи Готорна, в яких події відбуваються в минулому, не були класичними історичними романами у вальтерскоттівському дусі. У Купераце скоріше пригод­ницька проза із значними елементами історизму, у Готор­на —психологічна. Вони не дають широкої картини найважливіших подій історії, але з великою майстерністю відтворюють ауру відшумілого часу. Це ж можна твердити і про Ірвінга.

Для романтизму характерне особливе значення зобра­ження природи у ліричному, символічному, алегоричному плані, а не лише як місця дії творів. Американські пись­менники із захопленням малюють природу своєї великої країни, вона відіграє в їхніх творах важливу роль, часто стає одним з персонажів. Своєрідність картин природи (у Ірвінга, Куперачи Мелвілла) полягає насамперед у тому, що це природа ще маловідомого континенту чи екзотичних островів (як у Мелвілла). Головний персонаж в пейзажах Купера —ліс, Мелвілла —океан, Ірвінга —міські патрі­архальні околиці. Готорн уміє передати атмосферу старо­винного міста, наділяючи будинки чи вулиці доброю або злою душею. Ліс у Купера —це місце, де живуть його герої, він для них і дім, і захисник, і годувальник. Однак у ньому може ховатися і щось страшне, містичне. Він пов'язаний з людьми своїми вітами та корінням і так само, як його мешканці, страждає від безжалісного наступу ци­вілізації. Природа в творах американських романтиків ча­сто виступає як одвічна могутня сила, байдужа до радощів і страждань людей, як втілення божественного начала, що вище за людину. Це в першу чергу типове для Мелвілла, його зображень морської стихії.

На лоні незайманої природи живуть у суголоссі з її ритмами "природні" люди. У європейських романтиків це найчастіше були умоглядні ідеальні постаті, втілення всіх чеснот неспотвореної цивілізованим суспільством індиві­дуальності. У Мелвілла і Купера"дикуни" —живі люди, яких автори добре знають, з якими стикалися. Звичайно, їм як художнім образам притаманні певні типові для ро­мантизму риси, певна концентрація позитивних чи нега­тивних якостей, ушляхетнення їх мислення і способу

життя тощо. Однак Чингачгукабо його антитеза Магуа при тому, що перший втілює кращі людські й національні якості, а другий, підступний і зрадливий, —найгірші, обидва не є схемами доброчесності чи пороку, а повно­кровними людьми, в існування і вчинки яких можна вірити.

Зображення незайманої природи американського кон­тиненту і його корінних мешканців овіяно в творах роман­тиків ностальгією за тим, що було таким прегарним і що нищить новий час. Та картини природи мають й інший настрій —оптимістичний. Це захоплення безмежністю країни, щедрістю її рослинного і тваринного світу, мальов­ничістю краєвидів. Поетизація природи вітчизни виконує роль збудника патріотичних почуттів.

Ще одним завданням, яке виконував американський романтизм, було об'єднання творчих сил різних регіонів у єдину культурну спільноту —національне красне пи­сьменство. Культурні центри різних частин СШАще на початку XIX ст. мали суттєві відмінності. Поступово вони почали згладжуватися, але лишалися помітними впро­довж усього сторіччя. Та й тепер говорять про "південну школу" або "школу Нью-Йоркера", тобто своєрідність лі­тератури Півдня і Півночі певною мірою зберігається. За часів романтизму творчість письменників Нової Англії (Бостон, Конкорд)відрізнялася за своєю тематикою, філо­софсько-етичною наснагою, естетичними особливостями, мовними нюансами тощо від красного письменства Півдня, так званого Віргінського ренесансу. Західний романтизм або романтизм "кордону" не був схожий на той же напрям на Цівнічному Сході, де головним осередком культурного життя був Нью-Йорк.

Південь не висунув крім Едгара По жодного великого романтика. Але По не був типовим південним письменни­ком, недарма йому дорікали в космополітизмі. В його тво­рах марно було б шукати яскраву картину життя планта­торського Півдня, цієї американської варіації античної Греції, як прагнули представити цю частину Сполучених Штатів ідеологи і захисники рабовласництва. Найбільша кількість яскравих південних письменників прийшла в літе­ратуру у другій половині століття. Такі романтики як Гар-рієт Бічер-Стоу, і реалісти як Марк Твенрозповіли світу про найпекучіші проблеми Півдня, передусім —негритян­ську. Та їхня творчість виходить за часові межі цієї книги.

Четверо з найбільших романтиків першої половини XIX ст. походили з Північного Заходу, з Нової Англії. В

386

Американський романтизм

Американський романтизм

387

новоанглійському Сейлемі народився і провів багато років життя історик і побутописець цієї цитаделі протестанти­зму Натаніель Готорн. Нью-Йорк був батьківщиною Ва­шингтона Ірвінга —свого сатиричного літописця, описувача звичаїв і побуту його засновників. Неподалік від цього найбільшого капіталістичного міста СШАнародився Фенімор Купер —батько американського історико-аван-тюрного і сучасного соціально-політичного роману. З Нью-Йорком не раз зв'язувала доля Мелвілла, який передав у химерних символах "Мобі Діка" свій розпач через недос­коналість оточуючого світу і трагічну роздвоєність людини в ньому. Всі ці художники не були об'єднані якоюсь літе­ратурною школою, сповідували різні політичні погляди, дотримувались різних філософських уявлень. І все ж вони були згуртовані спільними принципами романтизму, яс­краво вираженими стильовими основами романтичної по­етики. У свідомість своїх читачів за межами Сполучених Штатів вони увійшли не як письменники з Бостону, Фі­ладельфії, Нью-Йорку чи західного "кордону", а як аме­риканські письменники.

На відміну від спорідненого англійського американсь­кий романтизм уславився не поезією, а прозою. Всі най-значніші американські романтики першої і другої генерації були прозаїками, в тому числі і геніальний поет-лірик По. Вагомість внеску письменників США установ­лення і розвиток прозаїчних жанрів безперечний. Ірвінг, По, Готорн своїми оповіданнями допомогли кристалізації новелістичного жанру з досить аморфної маси есе, нари­сів, подорожніх нотаток і т. п.,виробили принципи корот­кої прози, яка стала улюбленою в літературі США. Купер,Готорн, Мелвілл створили справжній американський ро­ман з великим розмаїттям його піджанрів —історично-пригодницьким, морським, утопічним, звичаєво-сатирич­ним, психологічним, про подорожі тощо. Вони були часто першовідкривачами в царині нових тем і романних струк­тур. А Едгара По справедливо вважають одним із перших майстрів науково-фантастичного і детективного оповідан­ня.

Загалом можна твердити, що завдання, покладене на них історією, —створення національної літератури —американські романтики виконали.