- •1.1.Ієнський гурток романтиків
- •1.2. Новаліс (1772-1801)
- •1.3. Л. Тік
- •1.4. Ф. Гельдерлін (1770-1843)
- •1.5. Гейдельберзький гурток романтиків
- •1.5.1. А. Фон арн1м (1781-1831)
- •1.5.2. К. Брентано (1778-1842)
- •1.6. Г. Фон клейст (1777-1811)
- •1.7. Е. Т. А. Гофман (1776-1822)
- •2.1. Період консульства і першої імперії
- •2.1.1. Ж. Де сталь (1766-1817)
- •2.1.2. Б. Констан (1767-1830)
- •2.1.3. Ф. Р. Де шатобріан (1768-1848)
- •2.2. Періоди реставрації і липневої монархії
- •2.2.1. А. Де ламартін (1790-1869)
- •2.2.2. А. Де віньі (1797-1863)
- •2.3. Віктор гюго (1802-1885)
- •2.4. Жорж санд (1804-1876)
- •3.1. Література 1797-1815 років
- •3.1.1. У. Фосколо (1778-1827)
- •3.2. Література 1816-1848 років
- •3.2.1. А. Мандзоні (1785-1873)
- •3.2.2. Д. Леопарді (1798-1837)
- •4.2. Вільям вордсворт (1770-1850)
- •4.3. Семюель тейлор колрідж (1772-1834)
- •4.6. Персі біші шеллі (1792-1822)
- •4.7. Джон кітс (1795-1821)
- •5.1. Вашингтон ірвінг (1783-1859)
- •5.2. Джеймс фенімор купер (1789-1851)
- •5.3. Натаніел готорн (1804-1864)
- •5.4. Едгар аллан по (1809-1849)
3.1. Література 1797-1815 років
(Т~Тоштовхом до руху Рісорджіменто послугу СжилаФранцузька революція та поява її військ в Італії. Необхідний був саме такий сильний, "шоковий" імпульс, щоб країна почала виходити із стану того глибокого занепаду й прострації, в який вона впала у XVII-XVIII ст. Як писав свого часу видатний італійський вчений Ф. Де Санктіс, наприкінці XVIII—початку XIX ст. вІталії "ідеї марширували разом з солдатами й проникали в най-бідніші прошарки суспільства. Пропаганда під грім гармат звершила за кілька років те, на що в інших умовах пішло б ціле століття. Італійський народ пережив найглибше потрясіння: виникли нові інтереси, нові потреби, нові звичаї і настрої". Італійська громадськість, за винятком певної частини панівної верхівки, захоплено вітала війська Французької республіки під командуванням генерала Наполеона Бонапарта,які в 1797р. вступили в Північну Італію і звільнили її від австрійців. Той ентузіазм, який тоді охопив італійців, чудово змалював Стендаль увступному розділі роману "Пармський монастир" (правда, змістивши події в часі на 1799 р.). Нацьому етапі свої надії на визволення від чужоземного панування італійці покладали на зовнішні сили, на "генерала-визволителя", і їм довелося пережити
222
Італійський романтизм
чимало гірких розчарувань, поки прийшло усвідомлення, що в цій справі слід покладатися на власні сили.
Французька республіка, а тим більше наполеонівська імперія не виправдали надій італійської громадськості. На певний час Італія стала ареною війн між Францією і Австрією, в її північній частині були створені Цізальпін-ська та інші республіки. Однак через деякий час вони були замінені Італійським королівством під правлінням Наполеона,і вся Італія фактично була приєднана до Французької імперії. Населення страждало від тяжких поборів та контрибуцій, від континентальної блокади, від масових рекрутських наборів до чужоземної армії. Та попри все те французьке панування в Італії мало й позитивне значення, в країні проводилися соціальні реформи антифеодального й антиклерикального спрямування, продовжувалося національне пробудження, ширилися патріотичні настрої. І коли після розгрому Наполеонарозпочався наступ Реставрації і більша частина Італії знову потрапила під владу Австрії, ніякі зусилля реакції, ніякі репресії вже не могли зупинити розгортання визвольного руху.
Домінуючим напрямом італійської літератури протягом цього періоду залишався неокласицизм, в якому досить виразно проявляється типологічна близькість до французького "революційного класицизму" кінця XVIII ст. Французька революція: й подальші бурхливі події історії, в які дедалі глибше втягувалася Італія, актуалізували творчість Альфієрі, котра саме тепер набуває справжнього резонансу й громадсько-політичного значення. Провідним жанром італійської неокласицистичної літератури залишається трагедія, в якій вплив Альфієрі відчувається найсильніше. Під цим впливом пише свої трагедії Д. Пін-демонте ("Орсо Іпато", "Вакханалії", "Джіневра із Шотландії" та інші), присутній він і в трагедіях В. Монті, зокрема в кращій із них —в трагедії "Кай Гракх" (1800),а також в трагедіях У. Фосколо "Фієст" і "Аякс". Всім їм притаманні ті ж риси, що й творам Альфієрі: розуміння трагедії як "школи свободи й моралі", героїчний пафос, "високі пристрасті", одноплановість і однозначність образів, чітка контрастність позитивних і негативних героїв тощо. Однак у них тираноборський пафос і політична пристрасність звільняються від певної абстрагованості й набувають більшої соціально-політичної конкретності.
В поезії набирає поширення поема на громадсько-політичні й патріотичні теми, витримана у високому класи-
Італійський романтизм 223
цистичному стилі Однією з перших серед них була поема "Франція" І. Піндемонте, в якій оспівана Французька революція, її перемоги й героїзм. В поемі "Маскероніана" В. Монті славить просвітницькі ідеали й Наполеонаі водночас засуджує якобінців, вбачаючи в них "божевільних демагогів". Вершиною італійської неокласицистичної літератури в цьому жанрі є поема Фосколо "Гробниці", про яку докладніше скажемо далі. Розквітає також в італійській поезії того часу ода на громадянські й патріотичні мотиви, сповнена риторичної патетики. Як на її характерний зразок, можна вказати на оди Монті "Фанатизм", "Забобон" і "Прометей",написані після вступу французьких військ в Італію 1797р. і створення Цізальпінської республіки. В першій автор засуджує тиранію, тобто абсолютистську монархію, і прославляє свободу, в другій оспівує республіку й виправдовує смертний вирок Луї XVI, а в третій славить Бонапарта —"звільнювача Італії". Однак слід зазначити, що в італійській поезії того часу існували й інші тенденції, означені впливами сентименталізму й преромантизму. В цьому плані помітним явищем є написані на межі століть "Сільські ідилії" І. Піндемонте, в яких традиція античної буколічної поезії поєднується з новітніми романтичними віяннями. "Втеча від цивілізації" в ідилічну природу зливається в них з бажанням самозаглиблення, що проявляється досить інтенсивно, домінуючим умонастроєм виступає меланхолія явно прероман-тичного походження, але характерно, що уособлюється вона в образі німфи.
Специфічною особливістю італійської літератури кінця XVIII— початку XIX cm. був слабкий розвиток жанру роману. Власне,, в цей період відбувалося його становлення в італійському письменстві. Одна з важливих причин цього явища —більший, ніж в інших західних літературах, вплив класичної традиції, яка зневажливо ставилася до роману й залишала його поза канонізованими жанрами. Але серед читачів існував значний інтерес до романів, який задовольнявся головним чином перекладами з англійської і французької літератур. В останні десятиліття XVIII ст. пожвавлюється розвиток італійського роману, але характерно, що в цей час активніше розвиваються такі його жанрові різновиди, як філософський роман, котрий часто набирав сатирично-алегоричного змісту, і "археологічний роман" вільної форми, котрий давав читачам широкі відомості з історії антично-
224
Італійський романтизм
Італійський романтизм
225
сті, поєднуючи їх з повчально-виховною настановою. Такими, зокрема, були твори А. Веррі "Пригоди Сапфо","Римські ночі біля гробниці Сципіонів" і "Життя Герострата",роман В. Куоко "Платон вІталії". Археологічний роман стимулював інтерес до історії і тим самим готував грунт для майбутнього розквіту історичного роману в італійській романтичній літературі.