2.1.2. Б. Констан (1767-1830)

З-поміж письменників, що входили до групи мадам де Сталь або групи Коппе, виділяється Бенжамен Констан де Ребек, який теж є однією з ключових постатей у розвитку французької суспільно-політичної думки й літе­ратури періоду Консульства та Імперії. Говорячи про гру­пу Коппе, маємо на оці не тільки й не стільки особисті зв'язки письменників, скільки їхню типологічну близь­кість, передусім щільний зв'язок з просвітницькою тради­цією. Втім, Констан і Ж. де Сталь були не тільки однодумцями, між ними існували й найтісніші особисті зв'язки, тривалий час, з 1796по 1811p., вони перебували в громадянському шлюбі.

У діяльності Констана центр ваги ще більше, ніж у мадам де Сталь, зміщений у сферу суспільно-політичної думки й ідеології. Він теж був переконаним республікан­цем, що привело його до опозиції режиму імперії, проти якого він виступав не менш послідовно і теж зазнав пе­реслідувань. У його творчому доробку переважають трак­тати, есе, статті на суспільно-політичні й морально-політичні теми; серед цих його творів найвідомішими є трактати "Про дух завоювань та узурпації в їх зв'язках з європейською цивілізацією" (1814)та "Принципи полі­тики" (1815).Безперечно, Констан належить до найвидат-ніших представників ідеології лібералізму у Франції початку XIX ст.,коли вона інтенсивно формувалася, спи­раючись на ідеї Просвітництва. Його самохарактеристика звучить як вираження символу віри лібералізму: "Сорок років я захищав один і той же принцип, принцип свободи в усьому —в релігії, в філософії, літературі, індустрії, політиці. Під свободою я розумів торжество індивідуаль­ності як над авторитарністю, яка б хотіла правити за допомогою деспотизму, так і над масами, які заявляють про право підкорити меншість більшості".

Літературно-художня творчість посідає в доробку Кон­стана порівняно скромне місце, але об'єктивно вона стала

значним і продуктивним явищем у розвитку тогочасної французької літератури. Складається вона, власне, з пе­рекладу драматичної трилогії Шіллера "Валленштейн", який є скоріше твором за мотивами шіллерівської трилогії (1808),і роману "Адольф" (1806),який є важливою віхою на шляху розвитку психологічного роману.

Робота Констана над перекладом Шіллерового "Вал-ленштейна" яскраво показує, як важко відбувався у Франції, надто у драматургії й театрі, перехід від класи­цизму до романтизму. Констан поділяв невдоволення ста­ном французької драматургії, її провідного жанру —історичної трагедії з її однолінійністю образів, її тирадами й алюзіями, на які переноситься смисловий центр твору. Він хотів збагатити французький театр здобутками ні­мецького й англійського театрів і реформувати його. В них він знаходив природніше й правдивіше змалювання жит­тя, зображення характерів у їхній повноті, в поєднанні людських чеснот і слабостей.Але при цьому він не зама-хувався на класицистичну основу французького театру, класицистичну художню систему він вважав такою, що відповідає французькій ментальності й культурі. Він пра­гнув лише до "покращення французького театру", але виявилося, що зробити це зовсім не просто, що його сис­тема активно виштовхує чужорідні елементи. Робота над перекладом звелася до нескінченних "узгоджень" та "до­робок", так що зрештою від Шіллерового "Валленштейна" в ньому майже нічого не залишилося. Такими скромними виявилися наслідки цієї першої, преромантичної спроби реформування французького театру.

Значно вільніше почувався Констан, пишучи роман "Адольф",тобто виступаючи в неканонізованому жанрі, що допускає свободу самовираження. Власне, це був пер­ший психологічний роман у літературі XIX ст.,який, не будучи за своїм стилем романтичним твором, йшов однак у річищі найважливіших завдань і прагнень романтичної літератури. А саме —у відкритті "внутрішньої", "суб'єк­тивної людини", в розкритті глибини й складності її вну­трішнього життя. За своїм змістом і структурою роман Констана відповідає відомому визначенню Гегеля, заяким "дійсним змістом романтичного служить абсолютне внут­рішнє життя, а відповідною формою —духовна суб'єктив­ність, яка осягає свою самостійність і свободу".

Сюжет роману Констана відзначається крайньою зов­нішньою простотою і водночас великою внутрішньою

134

Французький романтизм

Французький романтизм

135

складністю. Це історія кохання Адольфа йЕлеонори від його зародження до драматичної розв'язки, смерті героїні. Але точніше було б сказати, що дійсний сюжет твору складає блукання головного героя в лабіринті своєї душі. Написаний роман у "суб'єктивній формі", це "рукопис, знайдений в паперах невідомого", як гласить його підза­головок, проте це не стільки лірична сповідь, характерна для романтичної прози, скільки нещадний самоаналіз, здійснюваний досить-таки раціоналістично.

Як і романтичним героям, Адольфові властива презир­лива відчуженість від суспільства, зосередженість на собі, егоцентризм і егоїзм. Ріднить його з ними й "сум'яття почуттів", внутрішня роздвоєність, постійні переходи з одного емоційного стану в інший. Але у Констана герой не ставиться на романтичні котурни, його душевні стани не оповиваються серпанком загадковості, вчинки не наділя­ються рисами фатальності, —вони піддаються тверезому й прискіпливому аналізу, який розкриває також їхню про­заїчну мотивованість. Адольфбажає віддатися почуттям, які "піднімають душу над буденним", але перевірку таким почуттям він не витримує. І головна причина в ньому самому, в його роздвоєності: він не здатен ні віддатися беззастережно любові до Елеонори й зневажити практич­ними інтересами, кар'єрою, ні рішуче порвати з нею за­ради цих інтересів. Пояснення всьому цьому автор зрештою схильний шукати —і це теж пов'язує його з просвітницькою традицією —в людській природі, в тому, що людина взагалі позбавлена внутрішньої цілісності й "майже ніколи не буває ні цілком щирою, ні цілком об­лудною".