- •1.1.Ієнський гурток романтиків
- •1.2. Новаліс (1772-1801)
- •1.3. Л. Тік
- •1.4. Ф. Гельдерлін (1770-1843)
- •1.5. Гейдельберзький гурток романтиків
- •1.5.1. А. Фон арн1м (1781-1831)
- •1.5.2. К. Брентано (1778-1842)
- •1.6. Г. Фон клейст (1777-1811)
- •1.7. Е. Т. А. Гофман (1776-1822)
- •2.1. Період консульства і першої імперії
- •2.1.1. Ж. Де сталь (1766-1817)
- •2.1.2. Б. Констан (1767-1830)
- •2.1.3. Ф. Р. Де шатобріан (1768-1848)
- •2.2. Періоди реставрації і липневої монархії
- •2.2.1. А. Де ламартін (1790-1869)
- •2.2.2. А. Де віньі (1797-1863)
- •2.3. Віктор гюго (1802-1885)
- •2.4. Жорж санд (1804-1876)
- •3.1. Література 1797-1815 років
- •3.1.1. У. Фосколо (1778-1827)
- •3.2. Література 1816-1848 років
- •3.2.1. А. Мандзоні (1785-1873)
- •3.2.2. Д. Леопарді (1798-1837)
- •4.2. Вільям вордсворт (1770-1850)
- •4.3. Семюель тейлор колрідж (1772-1834)
- •4.6. Персі біші шеллі (1792-1822)
- •4.7. Джон кітс (1795-1821)
- •5.1. Вашингтон ірвінг (1783-1859)
- •5.2. Джеймс фенімор купер (1789-1851)
- •5.3. Натаніел готорн (1804-1864)
- •5.4. Едгар аллан по (1809-1849)
1.3. Л. Тік
(1773-1853) І В. ВАКЕНРОДЕР
(1773-1798)
Важливе місце в становленні й розвитку німецького романтизму належить Людвігу Ті-ку й Вільгельму Вакенродеру, передусім творам, які були написані ними в співавторстві. В них знайшли яскраве вираження деякі тенденції, які слід віднести до найхарактерніших у німецькій романтичній літературі,—тих, що неабиякою мірою визначають її фізіогноміку. Тому творчість названих письменників доцільно розглянути як певну спільність, в одному розділі.
Друзі ще з шкільних років, Людвіг Тік і Вільгельм Вакенродер, проте, були зовсім різними людьми й творчими особистостями. На перший, зовнішній погляд активним началом у їхній творчій співдружності видається Тік, і саме йому тривалий час відводили в ній провідну роль. Але уважніше вивчення такої співпраці у поєднанні з пізнанням особистостей обох письменників привело до висновку, що насправді глибинним, визначальним був у ній вплив "пасивного" Вакенродера, схильного до споглядання й самозаглиблення.
Обидва вони народилися в Берліні 1773р. Вакенродер —в родині чиновника, Тік —в родині ремісника-канат-ника, яка мала матеріальний достаток і певні культурні запити. Навчалися вони в одній гімназії, яка давала ґрунтовну гуманітарну освіту, і належали до одного кола берлінської інтелігенції, яку можна назвати пізньопросвіт-ницькою. На той час, коли розпочалася їхня творча співпраця, Тік, незважаючи на молодість, був уже досить відомим письменником, Вакенродер же тільки виношував свої оригінальні естетичні ідеї, суть яких полягала в принципово новому підході до мистецтва.
Людвіг Тік почав писати дуже рано, ще будучи гімназистом; його літературні здібності були помічені одним з учителів, другорядним письменником К. Рамбахом, який їх безсоромно експлуатував, доручаючи юнакові писати розділи своїх численних тривіальних романів. Хоч це була література невисокого гатунку, все-таки вона вимагала певної літературної вправності, якою володів юний Тік. Після закінчення гімназії він співробітничав у Ф. Ніколаї, відомого представника пізньої, вульгаризованої й догматизованої Просвіти, писав повісті й оповідання з апологетикою здорового глузду, "розумного егоїзму" та третьо-станових чеснот. Писав Тік швидко й легко, і не лише в молодості, що зближує його з белетристами XVIII й XIX ст.,і залишив величезну творчу спадщину, яка й на сьогодні повністю не зібрана й не опублікована. Рання його творчість розвивалася в річищі пізньопросвітницької літератури, водночас на ній виразно позначилися прероман-тичні віяння, передусім вплив готичного роману (повість "Абдалла'.', 1792;драма "Карл фонБернек", 1793та ін.). Особливо це стосується найзначнішого "доромантичного" твору Тіка, тритомного роману "Вільям Ловелл" (1795-1797),де проявляється й критичне ставлення до просвітницького раціоналізму й "розумного егоїзму".
У 1797р. Тік знайомиться в Берліні з Ф. Шлегелем і встановлює тісні стосунки з ієнським гуртком романтиків, наїздить в Ієну й довгенько живе в домі А. Шлегеля. Відбувається його ствердження на позиціях романтизму, через нього втягується в орбіту ієнської романтики й Вакенродер. Розпочинається найбільш значний і плідний період його творчої діяльності, що протікала в співпраці з Вакенродером, виходять у світ твори, що залишили помітний слід в історії німецької літератури, позначилися на спрямуванні й характері її розвитку, чого не можна ска-
48
Німецький романтизм
Німецький романтизм
49
зати про всі інші твори цього дуже продуктивного письменника.
Визначальні імпульси йшли тут, безперечно, від Ваке-нродера, Тік же підпав під його вплив, який виявився плідним для всієї його подальшої творчості. Слід сказати, що Вакенродер не був письменником у повному значенні слова (чи не встиг скластися), він залишив головним чином нотатки своїх роздумів про мистецтво, які й лягли в основу двох знаменитих збірок —"Сердечних звірень ченця, закоханого в мистецтво" (1797)і "Фантазій про мистецтво" (1799),які були підготовлені, доповнені й опубліковані Тіком, друга —вже після смерті Вакенро-дера. За словами Тіка, у першій книзі йому належить сьома частина тексту, в другій —десь близько половини. Та як слушно зазначив Р. Гайм, "нотатки Вакенродера відзначаються такою оригінальністю, такою своєрідністю, якої не знайти у Тіка ні в його вимислах, ні в поетичному тоні, а зроблені ним доповнення є не чим іншим, як наслідуваннями".
Отже, основний зміст обох збірок складають роздуми про мистецтво, вираження почуттів і настроїв, що ним пробуджуються, нового його сприйняття й переживання. Саме в останньому, в сприйнятті та переживанні мистецтва, і полягала принципова новизна збірок, яка вразила романтиків і була ними сприйнята як одкровення. Вакенродер виходив з того, що мистецтво існує для почуттів, для душі, і має сприйматися ними безпосередньо, між твором мистецтва і людською душею не повинно бути ніяких опосередкувань. Глядач має не аналізувати твір, а довірятися йому, емоційно пройнятися ним, і тоді твір розкривається йому в своїх потаємних глибинах. Мистецтво для Вакенродера —"чарівна квітка людських почуттів", його творіння "виходять за межі звичайного й повсякденного, і ми маємо піднятися до них всім нашим серцем, щоб вони постали перед нашим замутненим зором такими, якими вони є в усій своїй величі".
Це було радикальне заперечення того раціоналізованого сприйняття мистецтва, яке домінувало в Європі з часів Відродження і засновувалося, щоправда різною мірою в різні епохи, на аналітичному принципі. Та цей новий підхід до мистецтва, ця нова його рецепція відповідали потаємним установкам і прагненням романтизму, який був відмовою жити тільки розсудком і центр ваги переносив на життя почуттів та душі, тяжів до ірраціо-
нально-інтуїтивного сприйняття не тільки природи, а й мистецтва.
Хоч за своїм змістом обидві збірки —нотатки з відтінком сповідальності, автор виступає в них не самим собою, а в стилізованому образі "ченця, закоханого в мистецтво". Та це не просто стилізація, а й своєрідна іпостась автора, "ненець, закоханий в мистецтво" внутрішньо пов'язаний з висловлюваною концепцією мистецтва, його функція також у підсиленому вираженні певних її моментів. Цей смиренний ненець, сповнений благочестя, сприймає мистецтво не розумом, а всією душею, і це його сприйняття пройняте релігійним благоговінням. Для нього мистецтво, як і природа, дане Богом, Бог промовляє до людини і мовою природи, і творіннями натхненних митців. Звідси молитовні інтонації, які постійно прориваються в "сердечних звіреннях" ченця в його любові до мистецтва. В збірці проводиться думка, що тільки "із злиття мистецтва з релігією виникає найпрекрасніший потік життя", яка теж мала резонанс в німецькому романтизмі.
"Сердечні звірення митця" закінчуються повістю "Музикальне життя композитора Йосиаш Берлінге-ра", яка є єдиним завершеним художнім твором Вакенродера. Це теж примітне літературне явище: в повісті започаткована тема драматичної долі митця й мистецтва в сучасному суспільстві, яка набуде великого поширення в німецькій романтичній літературі й остаточне втілення отримає в творчості Гофмана. Вповісті розповідається проста й печальна історія короткого життя обдарованого й безмежно відданого музиці композитора Берлінгера, супроводжувана роздумами оповідача про мистецтво взагалі й музикальне зокрема та про долю митця.
Музикальне покликання спершу приводить Иосифа доконфлікту з батьком, бідним лікарем, який "ставився з презирством і відразою до всіх мистецтв", і до втечі з батьківського дому. Він стає композитором і служить капельмейстером при дворі єпископа, але це не означає здійснення його прагнень, його "музикального ідеалу". Він вступає в інший конфлікт, глибший і масштабніший, який стає для нього фатальним. Виявляється, що вищі верстви суспільства, культурна еліта теж нездатні розуміти мистецтво й жити ним, навколо себе Иосифбачить не поклоніння мистецтву, а ту ж людську мізерію, болото дріб'язкових інтересів та егоїстичних пристрастей. Все глибше він усвідомлює приреченість митця на самотність, глибину прірви
50
Німецький романтизм
Ніцецький романтизм
51
між мистецтвом і реальним життям, своїм "музикальним ідеалом" і вимогами життєвої практики, Цей болісний і непоправний розлад митця з реальним життям і зводить передчасно ИосифаБерлінгера в могилу.
Слід ще додати, що ця повість Вакенродера —твір великою мірою автобіографічний, в розумінні відбиття в ньому внутрішнього життя автора та його колізій. Розлад з реальним життям, від якого страждає Берлінгер, —це розлад самого Вакенродера, що дедалі поглиблювався, "передбачена" в повісті і його печальна розв'язка. У Вакенродера є рядки, в яких він порівнює себе з еоловою арфою, струни якої рве буряний вітер, і вони врешті-решт не витримали. Ще зовсім молодий, письменник захворів нервовою лихоманкою і помер на початку 1798 р., надвадцять п'ятому році життя.
Ще одним значним твором, який був наслідком творчої співпраці Вакенродера і Тіка, є роман "Мандри Франца Штернбалъда",перша частина якого з'явилася 1798р. Роман був спільним задумом друзів, однак хвороба та смерть завадили Вакенроду взяти участь в його написанні, і написаний він був одним Тіком. Проте вплив Вакенродера, його присутність інтенсивно відчуваються в творі, особливо в першій його частині, де Тік передусім прагнув дати розгорнуте художнє вираження ідей свого друга. Як виважено визначає О. Михайлов,"дуже багато в романі написано Тіком за інерцією —під впливом вражень від задумів Вакенродера. Під враженням від цих задумів Тік створює роман про митця і про мистецтво. Під впливом Вакенродера Тік, віртуозно багатогранний письменник, який ніколи ніби сам собі не належав, стає письменником-романтиком якраз в пору становлення німецького літературного романтизму, точніше ж кажучи, вмілим белетристом —"попутником" романтизму, чия письменницька ваговитість, авторитетність змушує забувати про все те неромантичне, абсолютно чуже романтизму, що завжди залишалося в творчості Тіка".
Дія роману віднесена до XVI ст., додоби зрілого Відродження, мистецтво якої особливо захоплювало Вакенродера й Тіка, зазнаючи, щоправда, певної медієвізаціі в їхньому сприйнятті й витлумаченні. В романі розповідається про мандрівку, яку молодий живописець Франц Штернбальд, учень Дюрера,здійснює по Німеччині, Нідерландах та Італії з освітньою метою —ознайомлення з мистецтвом і митцями різних країн, що і він, і його учи-
тель Дюрер вважали необхідним для формування справжнього майстра. Основний зміст роману становлять зустрічі героя з творами мистецтва й митцями різних країн, розмови й сперечання про мистецтво, натхненні імпровізації на мистецькі теми, які, однак, не відзначаються- особливою глибиною та оригінальністю. Найцікавіші думки йдуть від Вакенродера, причому у Тіка вони отримують розтягнуте й риторичне вираження. Немало місця займають в романі описи природи, зокрема улюбленого Тіком лісу, а також екстерьєри міст, де побував Штернбальд.
"Мандри Франца Штернбальда" —це дійсно перший романтичний роман про мистецтво й митця, в цьому його домінуюча тема і його пафос. І все ж, на відміну від "Генріха фон Офтердінгена" Новаліса, який з'явився трьома роками пізніше, мистецтво не є в ньому чимось субстанційним, справжнім центром і сенсом буття. Новаліс у своєму романі робить спробу "зняти" прозаїчну реальність і на її місці ствердити романтично-поетичну утопію, названу середньовіччям. В романі Тіка знаходимо щось зовсім інше, в ньому основи життя лишаються непохитними. Як писав Н. Берковський, "селяни й ремісники у Тіка працюють, як працювали, купці й промисловці наживаються, і серед цих ординарних справ та інтересів розміщується мистецтво —серед найзвичайнішої повсякденності митці розбивають свої намети". Тому й почуваються вони непевно, їм потрібно весь час декламувати вищість і самоцінність мистецтва, переконувати в цьому самих себе й інших, чим і займаються немало Франц Штернбальд та його друзі.
Цікавіша й сильніша в романі Тіка перша частина, коли він ще майже повністю залишався,в полі впливів Вакенродера. Написана вона панорамно, з зосередженням уваги на проблемах мистецтва, фабульність в ній украй ослаблена, що, очевидно, непокоїло белетристичне сумління Тіка. В другій частині він прагне виправити становище, приділяє дедалі більше уваги фабульній інтризі, тривіальним мотивам любові Франца дозагадкової незнайомки і його не менш загадкового походження, що знижує рівень твору. Роман мав складатися з трьох частин, але остання залишилася ненаписаною.
Серед творів Тіка, написаних наприкінці XVIII—початку XIX ст.,коли його творчість перебувала в епіцентрі німецького літературного життя, слід ще вказати на його казки й оповідання в народно-фольклорному дусі
52
Німецький романтизм
Німецький романтизм
53
("Петер Леберехт", "Білявий Екберт", "Рунеберг" та ін.). Тут він виступає зачинателем ще однієї з найважливіших тенденцій в німецькій романтичній літературі. Помітними й своєрідними явищами раннього німецького романтизму були також комедії Тіка, теж пов'язані з фольклорно-казковою стихією —"Кіт у чоботях" і його продовження "Принц Цербіно", "Світ навиворіт" та "Життя і смерть Червоної шапочки".
Активне письменницьке життя Тіка продовжувалося ще кілька десятиліть, але його творчість вже не виходила на авансцену німецької романтичної літератури, хоч з-під його пера з'явилося ще кілька вдалих творів, як, наприклад, повість "Життя поета" (1825),в якій він виводить Шекспіра і його сучасників, драматургів Марло і Гріна, або оповідання "Життя ллється через край" (1839),справжній шедевр його новелістики. В цілому ж, попри окремі спалахи, рівень його творчості знижується, послаблюється і її романтичний характер. Все більше вона вписується в бідермайєр, специфічний феномен німецько-австрійського художнього життя і культури 20-40-х років минулого століття. Це було мистецтво, що відповідало запитам заможного й освіченого бюргерства, тут романтизм зрікається "крайнощів" і "одомашнюється", втрачає духовну напругу й бунтівли-вість, проймаючись здоровим глуздом та затишністю бюргерського існування і перетворюючись зрештою на його своєрідну декорацію.