Морфеміка. Типи морфем в українській мові

План

1. Морфеміка як розділ мовознавства. Поняття морфеми.

2. Типи морфем в українській мові.

3. Кореневі морфеми. Зв’язані корені.

4. Афіксальні морфеми.

5. Основа слова та закінчення (флексія).

Література

Безпояско О.К. Морфеміка української мови / Безпояско О.К., Городенська К.Г. – К.: Наук. думка, 1987. – 212 с.

Вакарюк Л.О. Українська мова. Морфеміка і словотвір / Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. – Тернопіль: Лілея, 1999. – 220 с.

Клименко Н.Ф. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови / Н.Ф.Клименко, Є.А. Карпіловська. – К., 1998. – 162 с.

Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови: Навч. посібник / Н.Ф. Клименко; Ін-т змісту і методів навчання. Київ. ун-т імені Т. Шевченка. – К., 1998. – 182 с.

Клименко Н. Словник афіксальних морфем української мови [Електронний ресурс] / Н.Клименко, Є.Карпіловська, В.Карпіловський, Т.Недозим. – К., 1997. – 441 с. Режим доступу до словника: http://lib.movahistory.org.ua/Slov_afiksalnykh_morfem.pdf

Морфемна структура слова / [відп. ред. М.М. Пещак]. – К.: Наук. думка, 1979. – 335 с.

Полюга Л.М. Словник українських морфем / Л.М. Полюга. – 3-є вид. – К.: Довіра, 2009. – 554 с.

Яценко І.Т. Морфемний аналіз: Словник-довідник: у 2 т. / І.Т. Яценко. – К.: Вища шк., 1980–1981.

Т. І. – 1980.

Т. ІІ. – 1981.

1. Морфеміка як розділ мовознавства. Поняття морфеми

Найменшу неподільну формальну частину слова, яка має значення і виділяється на основі зіставлення з елементами інших слів, називають морфемою, а сукупність морфем, що утворюють слова і становлять морфемну підсистему мови, – морфемікою. Кожна морфема є спільною для групи слів української мови і додає до слова певне значення – щоразу те саме.

Розділ мовознавства, який вивчає будову слова і типи морфем, також називається морфемікою. Самостійною наукою морфеміка стала у 70-их роках минулого століття, а до того часу її вивчали в складі морфології або дериватології (словотвору).

З морфемікою тісно пов’язані й такі розділи мовознавства, як морфонологія та морфотактика. Морфонологія вивчає звукові зміни та чергування голосних і приголосних звуків у морфемах: берегти – бережуть, ходити – ходжу, сон – сну, лід – льоду, перемогти – перемагати та ін. Морфотактика – це наука про закономірності сполучуваності морфем у словах.

Повертаючись до визначення морфеми, варто наголосити, що морфема є найменшою і неподільною, оскільки далі її можна поділити лише на фонеми, про які вже не можна сказати, що вони виражають хоча б якийсь зміст.

Характерною ознакою всіх морфем є їхня відтворюваність і повторюваність у мові: в певній групі слів української мови вживається та сама морфема з тим самим значенням, наприклад, переробити, переписати, перефарбувати, перешити (префікс пере- зі значенням «виконати дію вдруге»); синіти, біліти, зеленіти, червоніти, чорніти (суфікс -і- зі значенням «виявляти ознаку протягом якогось часу»); синити, білити, чорнити, притемнити (суфікс -и- зі значенням «надавати предметові якоїсь ознаки, кольору»).

Кожна морфема має певне значення, а коренева морфема виражає поняттєвий зміст, тобто виявляє зв’язок з поняттям про предмет або явище. Так, поділивши слово при-в’яз-ува-ти на морфеми, встановлюємо їхні значення: префікс при- означає приєднання (пор.: прибивати, пришивати, приєднувати); корінь -в’яз- указує на дію – «з’єднувати, скріплювати щось, обвиваючи мотузкою»; суфікс -ува- має значення недоконаного виду, тривання дії, а суфікс -ти – показник форми інфінітива. При цьому подальше членування вже не призведе до виділення значущих частин: п-р-и … У словах садівник, працівник, пасічник, школяр, кресляр, лікар, тесляр суфікси -ник, -ар, -яр означають назв осіб за родом діяльності, а суфікси -ин, -анин, -чанин мають значення назв осіб за національністю чи територіальною ознакою: киянин, болгарин, полтавчанин.

У мовознавчій науці, крім терміна морфема, використовують термін морф. Морф – це конкретний вияв морфеми, її реалізація в певному слові, тоді як морфема – це узагальнена одиниця. Наприклад, у дієслівних формах любити, люблю визначаємо частини люб- і любл-, які є різними морфами однієї кореневої морфеми люб-. Так само виділяємо різні морфи тієї самої кореневої морфеми у словах: садити – саджу, ніс – нести – носити, лід – льоду, лебідь – лебедя та ін.

Різновидами морфів є аломорфи та варіанти морфем.

Аломорфи – це однакові за значенням морфи, формальна відмінність між якими зумовлена позицією в слові. Ця відмінність виникла внаслідок різних фонетичних процесів (чергування, асиміляції та ін.). Іншими словами, аломорфи – це фонетичні модифікації морфем, наприклад, книга – книжковий, ніжність – ніжності, книжка – книжок, Київ – Києва, спитати – зробити, вінець – вінця.

Варіанти морфем – це однакові за значенням морфи, які є взаємозамінними в тих же позиціях у слові. Це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням і здатні замінити один одного в тій самій формі слова, наприклад, письменнику – письменникові, сосон – сосен, одної – однієї, одною – однією, одно – одне, ходімо – ходім, сміятися – сміятись.