5. Основа слова та закінчення ( флексія)
Основа – це частина слова без закінчення й формотворчих суфіксів, яка виражає його лексичне значення. Наприклад, у словах синій, малювати, добре, велич, вікно визначають, відповідно, основи: син’, малюва, добре, велич, вікн.
Розрізняють основи похідні та непохідні. Непохідна (немотивована) – це основа, у складі якої немає «живих» (сучасних) афіксів. Вона збігається з коренем (сонце, зелений, гора). Похідна (мотивована) – це основа, що утворена від іншої основи, мотивується нею і має у своєму складі словотворчі афікси (переписати, відбір, дерев’яний). При морфемному аналізі в такій основі можуть вичленовуватися: 1) вільний корінь і повторюваний суфікс (сум-н-ий, мир-н-ий); 2) вільний корінь і унікальний суфікс (викон-а-вч-ий); 3) зв’язаний корінь і суфікси (вул-иц-я, мал-ин-а, ож-ин-а, сун-иц-я).
Якщо слово змінне, то основа представлена його незмінною частиною.
Закінченням, або флексією (лат. flexio – перехід), називають змінну частину слова, яка слугує засобом вираження зв’язку слів у реченні. Закінчення, отже, – це словозмінний афікс, що виражає граматичні значення (роду, числа, відмінка, особи) і синтаксичні відношення слова до інших слів у реченні.
Незмінні слова не мають закінчення. Це інфінітив, дієприслівник, прислівник, службові частини мови, невідмінювані іменники та прикметники ( ходити, по-моєму, швидко, угорі, відпочиваючи, таксі, тільки, лише, бордо).
Змінювані слова можуть мати нульове (вітер, написав, пам’ять) або виражене звуками закінчення (думк-а, думк-и, думц-і, думк-ою).
Значення флексій більш абстрактні, ніж значення суфіксів і префіксів. Коло граматичних значень флексій чітко окреслене й відоме всім носіям мови. В іменних частинах мови – це значення роду, числа, відмінка, а в дієсловах – значення особи, числа, роду. Нульові закінчення теж мають значення. Так, у слові вітер нульове закінчення виражає значення чоловічого роду, однини, називного відмінка.
Слова здебільшого мають одну флексію. Винятком є двокореневі числівники на позначення сотень, де при відмінюванні фіксують дві флексії: шестистам, вісьмастами, – а також слова, утворені редуплікацією (повторенням основи): гарний-прегарний, гарного-прегарного.
Закінченням значною мірою властива граматична омонімія – явище, яке полягає у вираженні різних граматичних значень тим самим закінченням. Українськими омофлексіями дослідники вважають -і (19 значень), -о (6 значень), -и, -ім та ін.
Загалом в українській мові нараховують близько 540 службових морфем (без аломорфів та варіантів морфем). Кількісний розподіл афіксальних морфем між різними їх типами нерівномірний. Н.Ф.Клименко у своєму посібнику наводить, зокрема, такі дані: в українській мові виділено 320 суфіксів, 81 префікс і лише 7 постфіксів.