Кореневі морфеми
Корінь – це спільна частина споріднених слів, яка виражає поняттєвий зміст.
З’ясуймо, що таке «поняттєвий зміст» на прикладі слів вітер, вітряк, безвітряний, вітерець, вітряний, вітрозахисний, вітрогон, вітрище, вітромір, вітроенергетика. Усі ці слова означають різні предмети, ознаки, процеси, тобто мають різні лексичні значення. Отже, більшість коренів слів не виражає лексичних значень. Водночас усі наведені слова пов’язані з одним поняттям – поняттям про вітер. Цей поняттєвий зміст і представлений кореневою морфемою. А лексичне значення слова виражене його основою.
Корінь – це основна, обов’язкова для кожного слова морфема, яка повторюється у всіх граматичних формах і споріднених із ним словах. В українській мові учені нараховують близько 17 тисяч коренів.
Семантика кореневих морфем більш конкретна порівняно з афіксальними. Але афікси уточнюють, звужують, змінюють значення кореня. Особливістю кореня є ще й те, що, на відміну від афіксів, та сама коренева морфема може брати участь у побудові слів різних частин мови. Афікси ж закріплені за певними частинами мови.
Корінь у слові може бути вільним (незв’язаним) або зв’язаним. Вільний корінь здатний поєднуватися зі словотворчими, формотворчими, словозмінними афіксами та іншими коренями або ж уживається самостійно, наприклад, синь, синій, синіти, синити, просинь, синюватий, синьо-сірий тощо. Зв’язані корені не вживаються без словотворчих афіксів. Їх називають так тому, що вони не відомі у вільному від афіксів вигляді, наприклад, у словах: ви-мик-ати, уві-мк-нути, ви-мик-ач, за-мок, від-мик-ати, вул-иця, пал-иця, пал-ець. У зв’язаних коренів здебільшого невиразна семантика, тому О.О.Реформатський назвав їх радиксоїдами, тобто коренеподібними. Радиксоїдів особливо багато серед запозичених слів: фізика, асиміляція, географія та ін.
Афіксальні морфеми
Афікс – це факультативна службова морфема, що є носієм додаткового словотвірного або граматичного значення. Афікси конкретизують або видозмінюють семантику кореня, наприклад, зайти, вийти, увійти, прийти, перейти, відійти, дійти, підійти, пройти тощо.
Українській мові властиве здебільшого послідовне розташування морфем. Як уже було зазначено, за місцем та роллю в слові афікси поділяють на префікси, суфікси, конфікси, флексії (закінчення), постфікси та інтерфікси.
Префікс – це службова морфема, яка розташована перед коренем або іншим префіксом і виконує словотворчу або граматичну функцію.
На відміну від суфіксів, префікси утворюють нові слова на базі слів, а не основ. Вони не змінюють частиномовну належність слова: за допомогою префіксів від іменника завжди утворюється іменник, від дієслова – дієслово, від прикметника – прикметник, наприклад, дід – прадід, читати – прочитати, великий – невеликий.
Як зазначає Н.Ф.Клименко, в українській мові понад 80 префіксів, більшість із яких – питомі.
Багатьом префіксам властива багатозначність. Так, префікс до- може виражати такі значення: «наближення до об’єкта руху» – добігти; «доведення дії до певної межі» – договорити; «додаткове виконання дії» – дооформити.
Більшість префіксів української мови – дієслівні: об’їхати, відкласти, підвести, одчинити, прийти, пробити, зачепити, влізти, винести, перерізати, передбачити, розбити, довести, схопити, зварити та ін. До іменникових належить невелика група префіксів: над-, проти-, су-, пра-, про-, не- та ін. (протиотрута, прамова, неврожай); до прикметникових – без-, пре-, най-, не-, між-, над-, понад-, пра- та ін. (міжзоряний, надхмарний, прадавній).
Суфікс – це службова морфема, яка розташована в слові після кореня або іншого суфікса і надає йому нового лексичного або граматичного значення. На відміну від префіксів, суфікси приєднуються в слові до твірної основи, а не до слова. А від твірної основи вони можуть утворювати слова іншої частини мови, наприклад, мужній – мужність, календар – календарний, білий – білити, сумний – сумно.
Характерною особливістю суфіксів української мови є їхня закріпленість за певними частинами мови. Тому суфікси групують відповідно до частиномовної належності слів. Так, в українській мові визначають суфікси іменникові: -к- (ніжка, хатка, доріжка), -ник- (годинник, кісник), -ин- (зернина, квасолина, хлібина), -б- (сівба, боротьба, молотьба), -ив- (плетиво, мереживо, морозиво), -иц΄- (палиця, вулиця, полиця), -ечк- (сонечко, річечка, донечка), -анин (-янин) (громадянин, киянин, мирянин), -ик (котик, півник, ротик), -ок (рядок, сніжок, лісок) та ін.; прикметникові: -н- (денний, осінній, сумний), -ськ- (-цьк-, -зьк-) (дніпровський, паризький, козацький), -ин- (качиний, звіриний, пташиний), -ок- (високий, широкий, глибокий), -ат- (бородатий, вухатий, крилатий), -уват- (темнуватий, білуватий, кривуватий), -аст- (-яст-) (хвилястий, смугастий), -ист- (плямистий, ребристий) та ін.; дієслівні: -і- (біліти, синіти, сидіти), -и- (синити, білити, садити, крутити), -а- (перемагати, кричати, витирати), -ну- (штовхнути, крикнути, кинути), -ону- (стуконути, сіпонути), -ва- (зірвати, закривати), -ува- (купувати, сумувати) та ін.; прислівникові: -о (весело, тісно, мудро), -е (добре, певне) та ін.
Конфікс (від лат. confixum – узяте разом) – це афікс, який, маючи неподільне значення, складається з двох частин, що розташовані перед коренем і після нього. Це особлива морфема, яку виокремлюють передусім на підставі специфічної словотвірної функції: конфікс бере участь у суфіксально-префіксальному процесі словотворення, коли до твірної основи одночасно приєднується префіксально-суфіксальний формант. Від інших морфем він відрізняється перерваною формою. Так, у слові співбесідник, яке утворилося від слова бесіда, визначають конфікс спів-...-ик. Конфікс бере участь в акті префіксально-суфіксального словотворення тільки у своєму повному складі, як комплекс.
В українській мові нараховують близько 60 конфіксів, наприклад:
іменникові: ви-…-ок (вибалок, видолинок), о-...-ок (одвірок), о-...-ець (окраєць), між-...-й (міжгір’я, міжбрів’я) та ін.;
прикметникові: без-...-н (безбарвний, безбрівний), не-...-н (невтомний), під-...-н (підручний, підголівний) та ін.;
дієслівні: у-...-и(ти) (уподібнити, увиразнити), роз-...ува(ти) (розказувати, розписувати), о-...-і(ти) (остовпіти, озброїти) та ін.;
прислівникові: по-...-ому (по-нашому, по-українському), по-...-и (по-батьківськи).
Постфікс – це службова морфема, яка розташована в слові після всіх морфем (після суфіксів та закінчення) і виражає граматичне або словотвірне значення.
В українській мові є такі постфікси: дивись-но, слухай-бо, заспівав-таки, ходімте, хто-небудь, хтось, десь, розкричатися, будуватися.
Інтерфіксом називають сполучну морфему складного слова. В українській мові це -о-, -е- або нульовий інтерфікс, наприклад, снігозахисний, сонцесяйний, крайнебо.
Іноді роль інтерфікса виконує «внутрішнє» закінчення, наприклад, двохтомний, десятилітній, сорокарічний.
Деякі мовознавці термін інтерфікс використовують і для позначення так званих «порожніх» морфем, які позбавлені будь-якого значення і виступають засобом, що полегшує сполучуваність інших морфем, наприклад, дв-і-чі, зна-й-уть, гра-в-ець, бра-н-ка.
Усі афікси української мови, утворюючи її морфемну систему, перебувають між собою в певних зв’язках та відношеннях. Так, між багатьма афіксами існують синонімічні та антонімічні відношення. Синонімічними є, зокрема, суфікси на позначення осіб за їхньою дією: -ар (вугляр, муляр), -ій (водій, носій), -ик, -ник (будівник, рятувальник), -ач (збирач, доповідач, заповідач) та ін. Антонімічні відношення характерні для префіксів: зібрати – розібрати, підійти – відійти, влізти – вилізти, підземний – надземний.
Префіксам і суфіксам властива й омонімія. Так, префікс за- може вживатися в іменниках зі значенням «місце розташування за чимось» (Забайкалля); в прикметниках – зі значенням «високий ступінь вияву ознаки» (завеликий); у дієсловах – з просторовим значенням (зайти). Омонімічними є й суфікси -ин- (картоплина, качиний, балерина) -к-, -н- та ін.
Окрім розглянутих морфем, існують ще так звані афіксоїди (префіксоїди та суфіксоїди). Афіксоїд – це проміжна афіксоподібна морфема, що є частиною складного слова і повторюється у багатьох словах мови. Вона співвідносна з коренем, походить із кореня, проте за своїми функціями, за ознаками повторюваності та відтворюваності в мові наближається до афіксів. За словами Н.Ф.Клименко, афіксоїдам властива «функціонально-семантична близькість з афіксами та генетично-семантичний зв’язок з коренями».
Афіксоїди можуть бути питомими або запозиченими. В українській мові існують такі, наприклад, питомі суфіксоїди: -люб (правдолюб, працелюб, сонцелюб), -роб (маслороб, хлібороб), -хід (стравохід, всюдихід), – та префіксоїди: само- (самозахист, самоперевірка), пів- (півхліба, півсклянки), напів- (напіводягнений, напівглухий), а також одно-, двох-, рідко-, густо-, багато-, мало- (з кількісним значенням), довго-, коротко- (з темпоральним значенням) тощо.
З-поміж запозичених афіксоїдів можна назвати такі: -оїд (гр. – подібний до...) – вербоїд, суфіксоїд; -ом (гр. – пухлина) – глаукома, міома, остеома, лімфома, папілома, а також гідро-, термо-, аква-, граф- та ін.