Типи морфем в українській мові
Морфеми класифікують за різними ознаками: функцією в мові, будовою, походженням, місцем у слові.
У мові морфеми виконують різні функції. Тому за функціональною ознакою їх поділяють на лексико-поняттєві, словотворчі й граматичні.
Лексико-поняттєвою морфемою називають корінь, оскільки він виражає основний поняттєвий зміст слова або навіть його лексичне значення, якщо у слові немає суфіксів і префіксів.
Словотворчими є більшість префіксів і суфіксів, вони слугують для утворення нових слів від твірного слова, наприклад, годин-ник, школ-яр, пере-їхати, не-воля.
Граматичними називають морфеми, які не утворюють слова з новим лексичним значенням, а лише виражають граматичні значення роду, часу, відмінка тощо. Вони поділяються на формотворчі та словозмінні.
Формотворчі суфікси і префікси утворюють форми того самого слова і виражають різні граматичні значення, не змінюючи лексичного значення слова, наприклад, співала (формотворчий суфікс -л- має граматичні значення минулого часу та жіночого роду і слугує для творення відповідної форми дієслова), співав (суфікс -в утворює форму дієслова минулого часу чоловічого роду), співати (суфікс -ти утворює форму інфінітива), найбільший (префікс най- утворює форму найвищого ступеня порівняння прикметника).
Словозмінним афіксом називають закінчення слова (флексію): квітк-а, квітк-и, квітк-ою, співа-ють, співал-и та ін.
За способом вираження (наявністю звукового показника) морфеми поділяють на нульові (наприклад, нульове закінчення в словах сад, тінь, колір) та матеріально виражені (субстанціальні).
За структурною ознакою морфеми поділяють на прості й складені. Складеними називають морфеми, що виникли з кількох елементів, кожен з яких функціонує в мові як окрема морфема: з-не-шкодити, по-над-плановий, по-по-їсти, с-пів-бесіда, театр-аль-н-ий, істор-ич-н-ий. За цією ж ознакою в самостійну групу виокремлюють і такий специфічний різновид морфем, як аброморфеми, що з’являються внаслідок складноскороченого способу словотворення: мед, пед, зав, спец, держ та ін.
За походженням морфеми можуть бути питомими або запозиченими. До питомих українських належать, зокрема, префікси під-, з-, між- (підбігти, з’явитися, міжбрів’я); суфікси -ач (збир-ач, заповід-ач, виклад-ач), -яр,-ар (школ-яр, вугл-яр, квітник-ар), -ій (нос-ій, вод-ій, пал-ій). Запозиченими є, наприклад, префікси гіпер-, гіпо, ультра-, ір-; корені дикт, гала, кіно; складені суфікси -альн- (горизонт-альн-ий), -ацій-, -ізацій- (адвербіал-ізацій-а, мігр-ацій-а), суфікс -изм (-ізм) (тур-изм, істор-изм, попул-ізм, куб-ізм).
Морфеми характеризують і за здатністю сполучатися з іншими морфемами. Ця ознака лежить в основі поділу їх на нерегулярні, що трапляються в поодиноких словах (пошт-амт, паст-ух), та регулярні, які виділяють у великій групі слів української мови (ніж-к-а, руч-к-а, голів-к-а, спин-к-а, брів-к-а тощо).
І, нарешті, за місцем і роллю в слові морфеми поділяють на кореневі та афіксальні. Безкореневих слів в українській мові немає, а безафіксних – досить багато. Це частки, прислівники, сполучники, невідмінювані іменники та прикметники на взірець леді, купе, беж, бордо).
Афікси – це службові морфеми. У групі афіксів української мови виокремлюють такі їх різновиди: суфікс, префікс, конфікс, флексію (закінчення), постфікс, інтерфікс.