4.2. Вільям вордсворт (1770-1850)

кількох досить випадкових за вибором віршів нічого з його поезії українською мовою_не дерекладалося. Майже* немає і перекладів £осійсьщш, мовдю ,в той час, як скажімо, Блейка перекладали досить широко і повно. Справа, зви­чайно, не в тому, що Вордсворт був поетом, чия творчість не варта перекладацьких зусиль. Навпаки, англійський художник був обдарованим поетом-новатором, який з Колріджем на зламі століть обновив мову і художні засо­би національного поетичного мистецтва. Його поезія ли­шила відбиток на творах художників не лише XIX ст. Унього вчилися і сучасники і поети наступних генерацій —Колрідж, Скотт, Шеллі, Кітс, Де Квінсі, Лем, Теннісон, Браунінг, Рескін, Кіплінг і багато інших. В колишньому Радянському Союзі Вордсворта вивчали провідні англісти, але майже не перекладали з ідеологічних міркувань тому, що його відносили до так званих реакційних романтиків, а всю його творчість розглядали насамперед під ідейним кутом зору.

Для віку поетів-романтиків існує певна закономір­ність —це здебільшого молоді люди. Р_>омадтизм_-в,лое~ зії —країна молодих і юних. Більшість романтиків жили дужекороткО, ХОЧ" насичено й бурхливо. Ті ж, кому суди­лося довге життя, в зрілі роки відходили від романтизму, або навіть взагалі від поезії. Здається, саме__мйдод!сть. ,є_ психофізичною основою романтичного світобачення, його домінантою.

Ніхто не може сказати, якою була б пізня творчість Кітса, що помер на сухоти, не доживши й до 26років. Шеллі загинув на порозі свого тридцятиліття. Байронувиповнилося 36,коли він помер у таборі грецьких патрі-отів-борців за незалежність вітчизни в Міссолунгі. Пусти­ми розумовими спекуляціями лишаються прогнози щодо того, яким було б їх подальше життя в поезії.

Натомість можна з переконаністю твердити, що суттєві зміни, які характеризували поезію Вордсворда після со­рокаріччя (а прожив він вісімдесят років) мають під собою не лише соціально-політичні причини, такі виразні для бурхливої перехідної доби його життя, й такі важливі для нього особисто, а й інші підґрунтя, зокрема специфічну вдачу, меланхолійність та прагнення до усамітнення, й не в останню чергу, зрілий вік. Правда, що найкращі, найгу-манніші романтичні вірші він написав у молоді роки.

Однак правда і те, що найглибші філософські поезії автор завершив уже у похилому віці, працюючи над ними

276

Англійський романтизм

Англійський романтизм

277

все життя, й незалежно від того, чи ми приймаємо його філософію, чи ні, вони відзначаються концептуальною ці­лісністю і глибиною. Моральні і релігійні шукання харак­терні для нього, не лише починаючи з 10-х років XIX ст.,а-й- від початку творчості, як наскрізними для всієї його поезії є культ природи, обожнювання її чистоти, краси, одвічності й незнищенності.

Одного разу Вордсворт написав слова, які передають сутність його поезії: "Я не хочу сказати, що завжди по­чинав писати, поставивши перед собою ясну, продуману мету, та характер моїх роздумів, я думаю, так впливав на мої почуття і так їх спрямовував, що опис предметів, які сильно збуджують ці почуття... завжди виявляється під­порядкований якійсь меті... Бо справжня поезія є прояв сильних почуттів; і, дійсно, всі хоч трохи чогось варті вірші на будь-яку можливу тему писали лише люди, які, будучи наділені більш ніж звичайною природною чутливістю, вод­ночас довго і глибоко роздумували".

Приблизно те ж саме сказав про поезію Вордсворта його соратник і критик Колрідж: "Як може сповна насо­лоджуватися Вордсвортом той, хто ніколи не роздумував над істинами, які Вордсворт повінчав із безсмертним вір­шем". Принагідно слід зауважити, що не завжди в творах останніх десятиліть життя поета істини, які він проголо­шував, доводив, а подекуди й дидактично нав'язував чи­тачеві, були "повінчані з безсмертним віршем". Не лише окремі рядки, а й строфи і цілі твори звучать у наш час "темно і мляво", переобтяжені метафізичними абстракція­ми, а образи втрачають ту чуттєву конкретику, яка була завжди сильною стороною молодого Вордсворта. Мова стає відповідно до високого й абстрактного філософування пе­реобтяженою словами піднесеного, пафосного звучання, втрачає ту простоту, прозорість, зримість, котрі захопили перших читачів "Ліричних балад" і так сильно вплинули на наступні генерації англомовних поетів.

Деякі, може навіть більшість, з виношених Вордсвор­том думок про сенс людського буття, про найдосконаліші форми існування людини на землі, про шляхи народів до щастя, про свободну волю й залежність особистості від вищого розуму —"Такого розуму, гцо нескінченність п'є, // Над темною безоднею він мислить // В жазі почути голоси, гцо линуть звідти, // В ночі течуть потоком безперервним. // То розум, гцо начало трасцендентне зміг осягнути..." ("Прелюд") —ці думки багатьом у наш

час можуть здаватися і надто абстрактними, і суперечли­вими. Однак, якщо до них підходити без ідеологічної упе­редженості, вони можуть зацікавити, як втілення прозрінь і сходжень на манівці непересічного митця і мислителя.

Вільям Вордсворт належить до так званої старшої ге­нерації англійських романтичних поетів. Двадцятирічним юнаком він захопився гаслами Французької революції про Свободу, Рівність, Братерство й побував у Франції (1792-1793).Але те, що він там побачив на власні очі, викликало в його палкій, чутливій душі певне розчарування. Напе­редодні якобінського терору, він повернувся на батьківщи­ну, втративши велику частину своїх прекраснодушних ілюзій щодо чистоти, шляхетності й гуманності революції і її діячів. Хоч він ще довго вірив у революцію, але таку, якою вона не могла бути, тобто без жорстокого насильства, масових убивств, річок крові. Відтоді він завжди виступав проти революційного насильства і тих політичних ідей просвітителів, які духовно готували події 1789-1793років, обстоюючи думку про дійовість моральної проповіді, мо­рального всамовдосконалення людини, а відтак зміни світу на краще. Злам, який він пережив у 90-х роках, позна­чився на його поезії, яка поступово втрачає юнацький бунтівний пафос, хоча любові еінвчуття-до-ыареду, селян^до найбідніших —"важлива емоційна барва на його ми­тецькій палітрі й пізніше, а тема страждань простих лю­дей від утиску і визиску багатих І могутніх присутня в багатьох його творах. Змінюється лише їхній настрій. За­мість палкої віри у щасливішу зміну долі бідарів, з'явля­ється смуток, безнадія, а сподівання поет покладає все частіше на вищі сили.

Вордсворт народився в сім'ї адвоката. Ще дитиною втратив батьків і виховувався в сім'ї родичів. Навчаючись у Кембріджському університеті, став відомий серед това­ришів як поет. Ідеї Руссо просправжнє людське життя, яке може здійснитися лише у спілкуванні з природою, далеко від цивілізації та її руйнівного впливу на особис­тість, знайшли у Вордсворті гарячого прихильника. Для цього були не лише особисті причини. Звичайно, тонка емоційна вдача поета (а на думку Вордсворта лише той, хто відчуває все набагато гостріше, ніж звичні смертні, може стати поетом) робила його особливо вразливим до краси гір, лісів, озер та лук, місячного сяйва чи соняшного блиску, буйного цвітіння весни або тихого суму осені. Але той наступ нових капіталістичних відносин, який він спо-

278

Англійський романтизм

Англійський романтизм

279

стерігав у Англії в особливо різких формах, —швидка руйнація давнього сільського укладу, патріархальних форм життя під тиском бурхливої індустріалізації, зубо­ жіння селян, втрата ними землі, проникнення в масу се­ лянства морального розкладу тощо —викликали у молодого Вордсворта спочатку обурення, а пізніше сум і гіркоту. Як це завжди буває у період різких історичних змін, люди сентиментальної, _п^ по-

рятуНку*"в"заглибленні у власний внутрішній світ, у втечі від особливо жорстоких і несправедливих, на їх погляд, форм нової цивілізації на_лоно природи, чи в давнє ідеа­лізоване, мйнуле^або вГрелігікхі Для Вордсворта притулком у ворожому" його душі світі була його поезія, лірично забарвлені філософські роздуми, спілкування з незайма­ною природою, яке він знайшов у північно-західній Англії, в "країні озер". Там він зустрів близьку собі особистість —поета Семюеля Колріджа, з яким дуже інтенсивно спіл­кувався, особливо в 1798-1799pp. Ці роки були, мабуть, найщасливішим і найпліднішим у творчому відношенні періодом його життя.

Взагалі дев'яності роки для багатьох поетів Європи були часом близьких і дуже важливих для літератури дружніх відносин. Згадаємо дружбу Гетеі Шіллера, ство­рення гуртків німецьких романтиків. Яскраві оригінальні індивідуальності впливали один на одного, обмінювалися думками на хвилюючі їх теми, читали твори друзів і детально їх аналізували. В дружніх дискусіях і листуванні народжувалися спільні задуми, викристалізовувалися ес­тетичні принципи, оформлювалися естетичні маніфести. Результатом дружнього спілкування Вордсворта з Колрі-джем став-єшльний претичний збірник під назвою "Ліри­чні балади" (1798),виданий за тодішнім звичаєм анонімно.

Це не була перша публікація Вордсвортових творів. На час виходу в світ "Ліричних поезій" він був автором поем "Вечірня прогулянка", "Описові нариси" (обидві 1793),в яких ще надто сильні сентименталістські мотиви й образи, не бракує і дидактики. Тоді ж він почав працювати ще над однією поемою "Провина і скорбота, або Випадки у Солсберійському степу". Завершена в 1794,вона з'я­вилася друком лише через півстоліття, до того ж після 'серйозної авторської правки. Про її виникнення поет зга­дував: "У другій половині літа 1793,провівши місяць на острові Уайт, спостерігаючи флот, який у той час, на початку війни, готувався до виходу в море з Портсмута,

я поїхав звідти, засмучений меланхолійними передчуття­ми..., я в глибині душі був переконаний, що війна затяг­неться надовго й викличе численні нещастя та лихо. Це переконання було тим міцнішим, що під час тривалого перебування у революційній Франції я був свідком того захвату, який панував у цій країні".

Вордсворт, думаючи про жахи війни між Англією і Францією та її наслідки для простих людей, вигадав тра­гічний сюжет поеми, в якій діють скривджені війною і несправедливістю чоловік і жінка, які опинилися поза суспільством. Він —колишній моряк, якого обдурили при розрахунку, коли він завершив службу на флоті. Так він лишився без засобів до існування з душею, повною гнівом і гіркотою. Вона —вдова солдата, який загинув на війні. В її батьків пани забрали дім і землю, і вона також опинилася просто неба без ламаного шеляга в кишені, без доброго імені. Обоє зустрілися серед широкого степу й розповідали один одному про свою сумну долю. Голод робить колишнього матроса розбійником, заради грошей він вбиває подорожнього. Так чесна колись людина стає злочинцем і закінчує своє життя на шибениці. З художньої точки зору особливо цікаве в поемі те, як автор поєднує історії своїх героїв з найпохмурішим зображенням приро­ди —"сумні поля", хатинка вівчарів, відома як "Мертвий будинок", загрозливо темне небо тощо.

Поема має своєрідне обрамлення. Починається вона з розповіді про блукання самого поета в степу, його згадки про жорстокість давніх кельтських часів, що постають в його уяві у всій своїй кривавій жахливості. Раптом він бачить зотлілий труп на шибениці —знак не відшумілого язичницького часу, а страшного сьогодення. А закінчуєть­ся твір картиною того ж Солсберійського степу, де на шибениці висить страчений моряк-убивця. Вордсворт не лише розповідає про трагічну долю простих людей, заць­кованих життям, а й стверджує думку, що вбивцею чи злодієм не народжуються, а стають під тиском злиднів і несправедливості. Загальний колорит цього найпохмурі-шого серед ранніх поезій Вордсворта твору навіює сумний настрій. Сполучення поетових видінь в дусі готичних жа­хів і безрадісних картин реального життя справляє сильне емоційне враження. Та саме це і було наміром поета, прин­циповим для нього завданням. Однак про теоретичне об­грунтування засад нової —романтичної поезії треба го­ворити у зв'язку з "Ліричними баладами".

280

Англійський романтизм

Англійський романтизм

281

Анонімні "Ліричні балади", що об'єднували під однією обкладинкою вірші Вордсворта і Колріджа, були практи­чним втіленням їх теорії поезії, або навпаки —їх поезія давала матеріал для теоретичних узагальнень.

Перші відгуки на книжку були суперечливі. Консерва­тивним критикам вона не сподобалась, як це завжди буває при появі чогось естетично нового. Молоді ж літератори зустріли балади із захопленням. Вільям Хезлітт, критик і публіцист, тоді ще зовсім юний, був одним з перших, хто почув вірші із збірки у виконанні самих авторів, і його "охопило почуття нового стилю і нового духу в поезії". "Для мене, —згадував Хезлітт, —було в цьому щось схоже на те враження, яке виникає, коли дивишся на свіжо зорану землю або при першому такому бажаному подиху весни".

Автори "Ліричних балад" у цьому "маніфесті англій­ського романтизму" "маніфестували" нові теми і образи, нову проблематику, нове середовище, нові художні і рит­мічні можливості англійського віршу, оновлену лексику, ширше -—нову мову поезії. їхня емоційна палітра була багатшою, ніж у поетів попередніх генерацій, почуття інтенсивнішими,' пристрасті палкішими. Сама вироблена в фольклорі поетика балади диктувала певні принципи, вно­сила типову для неї драматичність й динамізм у розгор­танні дії, чіткість і виразність в окресленні характерів, що розкриваються у своїх діяннях, вчинках, прямому слові.

До другого видання балад Вордсворт написав передмо­ву, яка і справді була теоретичним маніфестом англійсько­го романтизму. Головні думки передмови можна звести, звичайно, скорочуючи і спрощуючи їх, до наступногоШоет має зображувати просте щоденне життя, його буденні події і випадки, найзвичайніші речі, до яких ми звикли так, що майже їх не помічаємо. Поетичним все це стає завдяки уяві художника, що підносить буденне до істинно прекрасного й дозволяє йому розкрити свої художні по­тенції. "Поезія є істина, яку пристрасть доносить до серця живого". Поет повинен викликати в читачеві глибокі й сильні почуття, зокрема милосердя, жалісливості до тих, хто страждає, чиє життя особливо важке та нещасливе. Важливо для митця зображати існування простих людей, тому що "побут найнеосвіченішого класу суспільства ба­гатий на ті ж самі страждання і радощі, що й побут всіх інших класів. У них основні пристрасті серця знаходять кращий поживний грунт. У цих людей елементарні почут-

тя виявляються з більшою простотою й примітивністю". Вордсворт вважав, що "у цих віршах не вчинки й ситуації надають почуттям значущості, а почуття надають значу­щості вчинкам і ситуаціям".

У деяких повних виданнях віршів Вордсворта додаєть­ся до творів короткий чи довший авторський коментар, в якому вказано на реальну першооснову твору; коли і від кого автор почув ту чи іншу історію; де і коли відбулася та чи інша подія; що з побаченого викликало у поета сильне та яскраве чуттєве враження, певні художні асо­ціації чи філософські роздуми тощо. Головна мета цих коментарів —підтвердити невигаданість характеру, фак­ту чи почуття, що стали поштовхом до написання поезії, реальність сюжету. Коментар може також зв'язувати зміст твору з якимись політичними, економічними чи су­спільними подіями та процесами (наприклад, "Брати", "Майкл", "Старий кумберлендський жебрак" та ін.). У та­кий спосіб читач має можливість побачити, як відбуваєть­ся трансформація життєвих вражень, часто зовсім простих, навіть банальних, у факт високої поезії.

Один з найпоетичніших віршів про селянських дітей, яких у Вордсворта багато, як і спогадів про власне неща­сливе, самотнє дитинство, увійшов до другого видання балад —це "Люсі Грей або Самотність". Поет оповідає про чарівну, покірливу дівчинку, яку батько в зимовий вечір посилає до міста. Починається снігова завірюха і дитина зникає. Батьки шукають її всюди, знаходять сліди у снігу, та вони ведуть у нікуди. Однак дівчинка не заги­нула, вона й тепер блукає по лісних стежинах, не озира­ючись назад, співає свою самотню пісеньку, насвистуючи її вітру. В коментарі автор пише, що вірш створений в Госларі в Німеччині, там він перебував взимку 1799р. разом із своєю молодшою сестрою і відданим другом всьо­го життя Доротою. Сестра і розповіла йому цю історію. Щоправда, сліди дівчинки вели до середини каналу, де пізніше було знайдено її тіло. Поет змінює реальний тра­гічний фінал на таємничо-поетичний, тим самим перево­дячи подію з плану раціонального у план спіритуально-фантастичний, роблячи загибель селянської дитини пре­гарною легендою, близькою до народної казки.

Із зорового враження виникає сюжет балади "Терен", однієї з найтрагічніших у збірці. її героїня —нещасна мати, яка через голод і злидні втратила дитину, і боже­вільна блукає по шляхах у роздертій одежі із скуйовдже-

282

Англійський романтизм

Англійський романтизм

283

ним волоссям, схожа не на живу людину, а на висохле старе дерево. Вордсворт згадує у коментарі, щб саме^на-штовхнуло його на сюжет балади. Багато разів у своїх прогулянках він проходив повз сухий кущ терну, майже не помічаючи його. Та ось, одного разу він вдивився у перекручені віти мертвої рослини і за примхливим ходом асоціацій побачив внутрішнім зором нещасну матір, ска­м'янілу від безмежного горя, мов той засохлий терен.

Балада про старого селянина Майкла,що все життя працював на своєму жалюгідному клаптику землі, мріючи про те, що його син продовжить одвічну селянську працю, була підказана і сильним зоровим враженням, і глибокими роздумами про сумну долю кращої частини дрібних сіль­ських власників, приречених в нових економічних умовах на розорення. В листі до Чарлза Джеймса ФоксаВордсворт писав: "У двох поемах "Брати" і "Майкл" яспробував намалювати прив'язаність до власної домівки, яка, я знаю, існує серед цілого класу людей, що тепер лишилися майже тільки на півночі Англії". Безпосереднім художнім враженням була купа каміння, яку поет побачив на місці недобудованої кошари під час однієї з своїх про­гулянок в озерному краї. Він особисто знав старого Май­кла,справного хазяїна і розумну людину. Та син старого подався в місто за заробітком і там зійшов на манівці, став злочинцем. Майкл лишився один. Його життя втратило сенс. Однак із трагічною впертістю він продовжував буду­вати кошару для своїх овець. Прилаштовував камінь до каменю, аж поки смерть не поклала край цій сизифовій праці. Переможений Майкл не упокорився до кінця.

Схожі спостереження про важку селянську долю, про руйнацію старих патріархальних форм життя покладені і в основу інших творів —"Остання з отари", "Мрії бідної Сьюзен","Аліса Фелл, або Бідність". Психологію сільської дитини, яку не може зрозуміти освічений дорослий, відтворює у формі діалогу вірш "Нас семеро". Мала дів­чинка на запитання, скілька їх у сім'ї, вперто відповідає, що їх семеро, хоч її братик і сестричка померли. Вона вважає їх живими і її не можна переконати, що це не так. Поезія "Нас семеро" привернула увагу Павла Грабовсько-го, який на засланні в Якутську підготував збірку перек­ладів світової поезії. Вірш, про який ідеться, він переклав точно за змістом, легко й невимушено за формою. Його переклад називається за першим рядком "Нема як діти".

Нема як діти: світ не світ — Вони вже круть та верть... Ну, як з отих дурних ще літ їм зрозуміти смерть?...

— Та скільки ж вас? Одмов мені:

На небі двоє... Так?

Всіх тільки п'ять... Ні, пане, ні,

Нас сім. — Та як се, як?

Вже двох нема серед живих, У бога місце їм. —

Вона не слуха слів моїх,

Одно твердить: — Нас сім усіх,

Нас сім, нас сім, нас сім!

Цей наївно-мудрий вірш не раз викликав осуд надто раціоналістичної критики, Вордсворту через нього заки­дали алогізм і містику. Особливо багато негативних оцінок викликав досить великий твір, ціла поема "Хлопець-дур-ник", в якій поет підводить читача до висновку, близького до Христових слів з Нагірної проповіді: "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне". Критики різної орієнта­ції —і ті, що не розуміли християнської ідейної основи поеми, і ті, що розуміли її надто добре, звинувачували поета в проповіді інтуїції замість розуму, віри замість знання, оспівування щастя майже рослинного існування.

Середпе^зажних л^щчних^п^езій треба згадати такі шедеври англійської медитативної лірики як "Рядки на­писані неподалік від Тірнтенського аббатства","Нічний спокій". Природі і почуттям, які вона викликає, присвячені широко відомі "Метелик", загадковий вірш "До зозулі" або сонячний "Жовті нарциси".

У виборі об'єктів^ природи для оспівування Вордсворт виявляє "цілком демократичщЗм^ки. "Аж чотири "рази він-звертається до скромної "маргаритки" і кожного разу ця "банальність природи" пробуджує в ньому ніжне почуття, як і "маленький чистотіл", птахи і пташині гніздечка, дуб, шипшина тощо. Не кожний з віршів про малі дива природи рідного краю однаково свіжий і виразний. У деяких вір­туозне римування, примхливий ритм не можуть заступити солодку сентиментальність, підкреслену розчуленість та­кого вразливого(І) поета, розтягнутість, псевдоглибину думки. Але більшість поезій на_^ю_д;ему_ сточать про,, спостережливість поета, його" закоханість у природу.

Осоолшзо"сйльне враження роб^ятіГ картини і -явища природи, коли вони виступають як метафори людської долі, людських пристрастей, як у поезіях "Терен", "Майкл", "Мрії бідної Сьюзен" таінших.

До другого видання балад увійшли "Вірші Люсі'\ Це єдиний у Вордсворта такий щирий і таємничий ліричний ТцйклНЕтрюТГохання до жінки і любов до батьківщини. Ці рядки міняться усіма відтінками почутг^від_молодої Jija^

284

Англійський романтизм

Англійський романтизм

285

сливої закоханості, схвильованого передчуття розлуки й до гіркого суму через раптову смерть чарівної, ніжної, як фіалка, Люсі. Кохання до Люсі зливається з любов'ю до рідного краю, Жйй ліричний герой колись надовго зали­шив, як і милу його серцю дівчину.

У цьому творі присутні характерні образи романтичної балади у фольклорному дусі: будинок коханої серед саду на горі, вершник, що мчить на баскому коні через темряву ночі до своєї милої, місяць, який освітлює йому крутий шлях і раптом зникає, віщуючи нещастя, порівняння ти­хої, скромної дівчини з лісовою фіалкою, що ховається під укритим мохом каменем. У фінальній —п'ятій —філо­софській частині циклу кохана, яка лишилася навіки мо­лодою, непідвладною бігу часу, зливається із всесвітом, кружляє у безмежному просторі разом із скелями, камін­ням і деревами.

Про історію обманутого кохання, але в зовсім іншій тональності, не ліричній, а скоріше оповідній, ідеться в поемі-баладі "Рут". Рут —улюблений поетом тип самот­ньої дівчини, яка зростає як польова чи лісова квітка, без батьківського виховання та ласки. Вона природна, як кві­тка, і така ж наївна й недосвідчена. На своє нещастя Рут зустрічає солдата, що воював проти аболіціоністів в Аме­риці. "Він був чарівний юнак! Я думаю, // Пантера в хагцах не була // Такою витонченою, як він; // А коли він грав чи займався спортом, // Жоден дельфін не бував таким веселим // В тропічному морі". Він розповідає Рут про дива Америки —співаючих усміхнених індіансь­ких дівчат, які цілий день збирають ягоди, про високі рослини, вкриті цвітом, про магнолії та кипариси, про червоні квіти, що, як килим, лежать на горах так, начебто земля охоплена вогнем. Психологічно переконливо звучать рядки балади, які пояснюють, чому юна Рут так швидко закохується в хвалькуватого екссолдата, вірить його каз­ковим оповідям про дива американської природи і щасли­ве життя серед пальм та магнолій, погоджується покинути з ним батьківщину і розпочати нове існування в чужині. Та легковажний герой, що звик до необмеженої свободи, відчуває свою молоду дружину як тягар у майбутньому повному пригод житті і кидає її у порту, відплива­ючи в казкову Америку. Рут не може заспокоїтися, від горя вона втрачає розум, потрапляє в ув'язнення, гине. В цій баладі цікава незвична для Вордсворта екзотика описів Америки і досить типова для нього постать юнака, розбе-

щеного життям далеко від рідної домівки, ловеласа та циніка.

У вже згадуваній передмові до другого видання Вордсворт виклав і свої міркування щодо мови поезії. Він вважає за необхідне наблизити її до народної, живої мови. Демократизацій поетичного слова так само, як і звернення до постатей і почуттів простих людей, пов'язана для нього не в останню чергу з найсерйознішим зацікавленням фольклором. Саме у фольклорі для поета відкрився бага­тющий шар художніх образів, безпосередніх сильних і глибоких пристрастей, своєрідних поетичних структур, ритмів, способів римування і, звичайно ж, мовні скарби. Слова, звороти, такі нові, свіжі, порівняно з яловим словом літературної мови доби —стертим, пригладженим, безоб­разним. В цьому напрямі йшов раніше за Вордсворта і великий шотландський поет Роберт Берне(Вордсворт його високо цінив, присвятив йому великий вірш).

У своєму прагненні наблизити мову поезії до народної, до звичайної розмовної автор "маніфесту романтизму" вдавався до крайнощів, проголошуючи щось на кшталт прозаізацїі поетичного слова. Але на практиці він цього не робив, хоча невдало сформульовані думки з цього при­воду викликали слушне обурення фахівців. Вардсворт ши­роко використовував усталені і улюблені форми версифікації, ритми, характерні для англійської балади, але далеко не все писав у дусі народної поезії. Він особ­ливо полюбляв форму сонету і створив прегарні взірці англійського сонета із різними варіантами в римуванні. Три його сонети переклав Дмитро Павличко, серед них один з найвідоміших —"Лондон, 1802":

О Мільтоне, ти жити б мав сьогодні, Бо ж обернулась Англія в багно; Англійський дар духовності давно Вже втрачений; байдужі та холодні

Мечі та пера; вівтарі господні, Будинки та палати — порохно; Ми-самолюби! Ми йдемо на дно! Прийди ж і підніми нас із безоднії

Дай силу нам себе перемогти, Всели здоров'я в наше серце хворе, Верни нам світло честі й чистоти!

Ти голос мав могутній, наче море,

Ти духові давав знання суворе,

Ти не стидався й сміття підмести!

Переклад взято з книжки "Світовий сонет"

286

Англійський романтизм

Англійський романтизм

287

Серед ранніх сонетів слід відзначити такі перлини цієї форми, як "Чудовий вечір, затишний і вільний", "Не зне­важай сонета, критик", "Туссену Л'Увертюру", "Про кі­нець Венеціанської республіки", "Написано в Лондоні, вересень 1802".Дуже різні за змістом, всі вони визнача­ються глибиною і серйозністю думки, сповнені критичного пафосу, оспівують видатних людей минулого чи сучасни­ків поета, діяльність яких він поціновує з гуманістичних і волелюбних позицій.

Пізніше Вордсворт написав велику кількість сонетів, присвячених історії церкви, різним місяцям року тощо. Вони так само відгранені, як кришталь, за формою, але зміст їх надто загальний, пафосний, позбавлений сильного почуття, хоча іноді і в них зустрічаються яскраві образи і афористично точні рядки.

До кінця своїх днів Вордсворт писав поезії, переробляв, редагував великі поеми, розпочаті в молодості. Він був визнаним поетом-класиком ще за життя, хоча мінлива слава осіняла своїми крилами інших, молодших поетів, що його дуже засмучувало. Після смерті Сауті Вордсворт був призначений офіційним королівським поетом —поетом-лауреатом. Цією сумнівною славою він міг насолоджува­тися лише шість років, що лишилися йому до смерті, яка сталася в 1850р. Вордсворт пережив не лише всіх своїх друзів-суперників, а й усіх великих поетів молодшої ге­нерації, як пережив і свою бурхливу молоду романтичну славу.