Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Nalivayko_D_S_Shakhova_K_O.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.72 Mб
Скачать

2.2.1. А. Де ламартін (1790-1869)

Роль і значення Альфонса де Ламартіна обумовлені тим, що він був першим визначним поетом-романтиком у французькій літературі. Тут необхідні два уточнення: пер­ше —видатним поетом-романтиком за відомих "слабкос-тей" його поезії, і друге —взагалі першим у Франції романтиком в повному історико-типологічному значенні слова. У Ламартіна були підстави згодом написати, що коли він входив у вітчизняну літературу, "тільки й чути було голоси про непоправний занепад, про повну смерть і покійницький холод цієї загадкової діяльності людського духу, що зветься поезією".

І справді, він застав французьку ліричну поезію в тяжкому, ледве не агонізуючому стані. Пануюча в Першій імперії духовна й психологічна атмосфера аж ніяк не сприяла самозаглибленню особистості, зосередженості на житті душі. Цій атмосфері іманентною була класицистич­на поезія, замішана на риториці й "громадянському пафо­сі", римовані дискурсії Вольтера тайого послідовників. Письменники-преромантики, про яких йшлося вище, вис­тупали в прозових жанрах і до поезії не вдавалися, якщо не рахувати окремі віршові вправи Шатобріана. Але це не означає, що романтична поезія Ламартіна виникла на по­рожньому місці: її появу готувала проза Руссо йособливо Шатобріана, в якій віяли романтичні умонастрої, а також іноземні впливи —"Пісні Оссіана" й Байрон, Гете йнімецькі

150

Французький романтизм

Французький романтизм

151

романтики, з якими Ламартін знайомився за книгою Ж. де Сталь "Про Німеччину".

Син збіднілого дворянина, Ламартін виховувався в єзу­їтському коледжі, згодом перебував на дипломатичній службі. У 1820р. з'явилася його перша збірка "Поетичні медитації", яка мала великий успіх у читачів і просла­вила автора. Цей успіх був продовжений і поглиблений збіркою "Нові поетичні медитації", що вийшла 1823р. За п'ять років, що пройшли від падіння Наполеона допояви першої збірки Ламартіна, атмосфера в країні відчутно змінилася, її освічені кола дозріли для сприйняття іма­нентно романтичних мотивів та умонастроїв. Ця збірка, хоча в ній і присутні певні релікти старої поетичної тра­диції, в цілому була глибоким проривом романтичної лі­ричної поезії у французьку літературу. Після надто тривалого у Франції панування класицизму, художня си­стема якого не сприяла розвиткові ліричної поезії, з'яви­лися дійсно ліричні вірші, лад яких визначається не правилами красномовства, а життям почуттів, їхнім рухом і їхньою гармонією. І хоч певні риторичні прийоми наявні в цій поезії, вже не риторична настанова є в ній визна­чальною, а лірично-сповідальна.

Основним змістом "Поетичних медитацій" і їх продов­ження є життя душі ліричного героя, якого з повним правом можна назвати романтичним. Це герой усамітне­ний, він сторониться "натовпу" та суєтності і живе такими реальностями буття, як природа і кохання, життя й смерть, Бог і нескінченність. Він їх сприймає й переживає як загадку, він ставить питання і шукає відповіді, поли-шаючи їх, однак, у невизначеності, переносячи акцент на сам пошук істини, що лишається утаєною. Цей умонастрій, характерний для романтизму, Ламартін вперше у фран­цузькій літературі робить предметом поезії.

За Ламартіном, поезія має бути "тією мовою, що чу­ється, що промовляє, що відзвучує в людській душі, що є живою душею наших найінтимніших почуттів, мелодією нашої мислі". Вона є передусім самовираженням поета, найглибшим і найбезпосереднішим. "Я нікого не насліду­вав, —небезпідставно заявляв згодом Ламартін, —я виражав тільки самого себе, для себе ж. Це не було мистецтво, це була розрада мого серця, яке захлиналося в риданнях. Ці вірші були стогоном або криком душі. Я кадансував цей крик".

Величезне місце в поезії Ламартіна належить природі,

проте це не є пейзажна лірика в традиційному значенні слова. Ця поезія несла подальше, після Шатобріана, пог­либлення романтичного переживання природи, пов'язано­го з релігійним умонастроєм. У Ламартіна природа не просто змальовується чи відчувається, а саме пережива­ється, при цьому вона настільки зближується й зливається з почуттями, настроями, душевними станами ліричного героя, що стає їх вираженням, відлунням його скарг і волань, екстазів і криз. Нерідко поет досягає чудової зла­годженості в передачі відповідностей природи й станів душі, їх звучання в одному гармонійному акорді, як, нап­риклад, у вірші "Захід сонця":

Et dans топ ате, aussi palissant a mesure, Tout les bruits d'ici-bas tombaient avec le jour, Et quelgue chose en moi, comme dans la nature Pleurait, priait, souffrait, benissait tour a tour *

Ще одна постійна тема ліричної поезії Ламартіна —тема кохання, але постає вона у ньому в специфічному ракурсі, як болючі й солодкі спогади про кохану жінку, про втрачене щастя, якому немає вороття. Ця тема має автобіографічну основу, кохання поета до Жюлі Шарль,молодої жінки, з якою він зблизився у 1816р. і яка померла восени 1817р. Концентроване узагальнено-поети-чне втілення ця тема знайшла у знаменитому вірші Ла­мартіна "Озеро", який історики літератури називали першим шедевром французької романтичної лірики:

О часе, зупинись! Спиніться, о хвилини

П'янкого почуття! Як втримати навік це щастя безупинне,

Найкращий день життя?

Та я дарма прошу хоч трохи на останок

Спинитись мить, не жде. Благаю ніч: "Спинись!", але ясний світанок

Уже на зміну йде.

Переклад М. Терещенка

Кохання, поєднане з відчуттям ефемерності життя, в постійному кадрі мальовничої природи, оповитої елегійним смутком, —така постійна ситуативність ліричної поезії

* У вдалому російському перекладі В. Брюсова ця строфа звучить так: "И в глубине души, бледнеющей, как море, // Все звуки здешние смолкали с шумом дня, // И кто-то там, во мне, как в мире на просторе, // Рыдал, благословлял, молился за меня".

152

Французький романтизм

Французький романтизм

153

Ламартіна. Охоплений неспокоєм і смутком, відчуттям не­певності й загубленості в прекрасному, але болісному світі, поет звертається з меланхолійними питаннями й волання­ми до Бога, бо тільки він може розкрити загадки життя й сенс страждань, відкрити доступ в інші світи, в нескінчен­ність. Порив до Бога, до нескінченності, відчуття тісноти матеріально-чуттєвого світу й прагнення скинути тілесні пута й сягнути свободи чистої духовності, —це один з провідних філософічних мотивів поезії Ламартіна. Він лю­бив на крилах релігійно-містичного екстазу підніматися в "надсвітові сфери", де разом з тінню землі зникають час і простір. "І доки на землі я буду ятрить рани? // Між нами спільного нічого більш нема", —заявляє поет у вірші "Самотність". Названі інтенції особливо притаманні третій збірці Ламартіна "Поетичні й релігійні співзвуччя" (1830),якою завершується його творчість періоду Рестав­рації.

Тогочасних французьких читачів вразила музикаль­ність поезії Ламартіна, яка є її внутрішньою органічною якістю. Іншими словами, вона не зводиться до звучності рим, асонансів і алітерацій, а витікає з основ його світо­сприйняття, в чому він близький німецьким романтикам. Для нього природа була "божественним концертом", а Бог —великим музикантом. "Природа, —писав Ламар-тін, —це творіння, якому він (Бог) дав ритм і мелодію". Ліси і вітер, ріки й моря —це незрівнянні інструменти, якими виконуються мелодії й гармонії цієї музики, з якою не можуть зрівнятися навіть симфонії Моцарта й Бетхо­вена.Ставлячи на меті перекладати цю музику на мову поезії, він нерідко називав свої поетичні твори прелюдія­ми, сонатами, співзвуччями та іншими музичними термі­нами. В своїх поезіях Ламартін виходив з традиційних розмірів, часто звертався до александрійського вірша, але приділяв велику увагу їх інструментуванню та мелодій­ності, надавав їм виразного, хоч і дещо монотонного зву­чання.

Для повноти уявлень про поезію Ламартіна важливо ще сказати про її філософічність, на що вказують і назви його збірок. Це була не тільки особистісна лірика, а й роздуми про таємниці світобудови й корінні проблеми буття. До характеризованих збірок входять його поеми "Бог", "Людина" та інші, де ця проблематика знаходить концентроване вираження. В них найвиразніше проявля­ється притаманне поетові прагнення до своєрідного синте-

зу філософії, релігії і поезії. Він виношував задум гранді­озного "епосу людського духу", фрагментами якого є дві великі поеми 30-х років: "Жослен" (1836)і "Падіння ан­гела" (1838).Як уявляється поетові, "людина це "пад­ший" бог, який згадує про небо. // І хоч позбавлена своєї колишньої слави, // Вона береже пам'ять про свою втрачену долю. // її бажань бездонна глибина передві­щає далеку майбутню велич. // Незавершена чи "пад-ша" людина це велика таїна".

Під впливом Липневої революції 1830р. відбуваються; значні зрушення в світогляді й творчості Ламартіна. У сфері суспільно-політичній він стає "роялістом-конститу-ціалістом" і далі еволюціонує до республіканізму, в сфері творчості відмовляється від "стилю розпливчастої та не­зрозумілої символіки", як скаже він сам у статті "Доля поезії" (1834),і проголошує себе прибічником поезії сус­пільно-корисної, "народної і прийнятої народом", такої, що "летить до полів і хатин". Однак це аж ніяк не при­водить до підняття поезії Ламартіна на новий, вищий щабель, навпаки, вона втрачає свою оригінальність і наб­лижається до пересічного усередненого рівня, не позбав-ляючись при цьому й "туманної символіки", про що свідчать хоча б згадувані поеми "Жослен" і "Падіння ангела". Звертається він тепер і до прозових жанрів, зо­крема видає твори "Рафаель" (1849)і "Граціела" (1852),які, власне, є мемуарами, оформленими як романи. Звер­тається пізній Ламартін і до історичного жанру, пише "Історію жирондистів" (1847),наближену за стилем до літературної прози. У 30-х роках він стає активним по­літичним діячем ліберального спрямування, а після Лют­невої революції 1848р. —міністром в уряді Другої республіки, де він відігравав провідну роль.

В історії літератури Ламартін залишився передусім своїми поетичними збірками 10-20-х років, які були но­вим і оригінальним явищем тогочасної французької пое­зії, важливими віхами на шляху розвитку романтизму в Франції.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]