Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Nalivayko_D_S_Shakhova_K_O.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.72 Mб
Скачать

1.2. Новаліс (1772-1801)

крідріх фон Гарденберг, який обрав собі "псевдонім Новаліс (з лат. той, осто обробляє цілину) був найобдарованішим митцем в ієнсь-кому гуртку і одним з найобдарованіших серед німецьких романтиків. Водночас він був глибоким і тонким мислите­лем, але мислив він як митець, його думка, сказати б, складалася із образної матерії. Творчість Новаліса —одна

40

Німецький романтизм

Німецький романтизм

41

з безперечних вершин літератури німецького романтизму, і хоч не можна сказати, що сучасники розминулися з ним, але й по-справжньому його оцінили лише наприкінці XIX—на початку XX ст. До його творчості виявляють ак­тивний інтерес такі літературні течії, як символізм, експ­ресіонізм, сюрреалізм, і вона має на них помітний вплив.

Походив Новаліс із старовинного, але збіднілого дво­рянського роду, і його батько, який служив чиновником, прагнув дати синові практично корисну освіту. Той закін­чує юридичний факультет і отримує диплом юриста, зго­дом вивчає геологію у Фрайбурзі, здобуває фах інже-нера-гірника й служить на солеварні поблизу Ієни. Поряд з усіма цими заняттями він вивчає філософію і не припи­няє її вивчення до кінця життя, так само як філософсько­го осмислення всього того, що давали йому науки й жит­тєвий досвід.

Загалом же, ні родина, в якій виріс Новаліс, ні обста­вини, в яких він жив, ні біографічні факти, за вдалим висловом Н. Берковського, "неспроможні пояснити, як ви­ник в ньому романтичний ентузіазм і що саме навівало йому бачення світу в красі та сяянні". І цілком слушно названий вчений виводить цей "романтичний ентузіазм", це світовідчуття не з найближчих умов життя поета, а із "загальносвітового стану", як любили говорити романтики, стану, що був породжений Французькою революцією та вивільненою нею величезною духовною енергією, котра в Німеччині спрямувалася не в суспільно-політичну, а в суто духовну сферу.

Цей самобутній поет, якого радянське літературознав­ство протягом десятиліть наполегливо перетворювало в еталон "реакційного романтизму", постійно почував себе в новому світі, що народжувався, світі, де все ще можливе і в реальному бутті, і в сфері духу. З повним правом можна сказати, що "жоден із ранніх романтиків не пере­жив в таких же масштабах, що й Новаліс, культурні й філософські утопії.Французької революції". Кращі роки свого дуже недовгого життя, як пише згаданий вчений, Новаліс провів у постійному ідейному сп'янінні... "Сильні­ше, ніж будь-хто, він вірив, що все на світі починається спочатку, і настає час чудес. Новалісом володіло почуття, що вищі сутності наблизилися до нього без зусиль з його боку, що таємниці світу одна за одною почали відкрива­тися перед ним, що настав час відповідей, на які люди чекали століттями і які прийшли всі разом". Тому він не

робив різниці між гіпотезами й доведеними істинами, вже самим фактом свого існування гіпотези здавалися йому гідними бути зачисленими до "райського саду ідей", до зібрання його філософських фрагментів.

Свій філософський світогляд Новаліс називав "магіч­ним ідеалізмом". Його витоки —у вченні Фіхте про "я" як активну творчу силу світобудови, але водночас "магі­чний ідеалізм" Новаліса зазнав значного впливу натурфі­лософії Шеллінга. Ще рішучіше, ніж Ф. ПІлегель, переносить Новаліс фіхтевське "я" /=дух/ на індивідуаль­не "я", передусім митця, наділяючи його безмежними мож­ливостями. Сутність його "магічного ідеалізму" й полягає у ствердженні повної влади людини в світі природи й духов­ному світі. Він вірив у те, що в людині, зокрема в людському тілі, закладені такі сили й можливості, про які людина й не підозріває. "Наше тіло, наше людське єство ще сплять гли­боким сном", —твердить він в одному з фрагментів. Та справжнім центром світобудови був для Новаліса людський дух: "Ми мріємо про подорож у всесвіт, —писав він, —але хіба не знаходиться всесвіт всередині нас? Ми не знаємо глибини нашого Духу... В нас самих вічність з її світами, минуле й майбутнє". Природа ж перебуває у відповідності, в гармонії з духом (тут Новаліс вже сходиться з Шеллінгом), чим і забезпечується його статус деміурга в світобудові

З філософськими ідеями Новаліса, з його "магічним ідеалізмом" органічно пов'язана його художня творчість, вони у нього взаємопроникають і взаємовиражають, роз­ділити їх неможливо. "Поезія —героїня філософії, —говориться в одному з фрагментів. —Філософія піднімає поезію до значення основного принципу. Вона допомагає нам пізнати цінність поезії. Філософія є теорія поезії. Вона показує нам, що таке поезія, —поезія геть усе". З іншого боку, поезія є реалізацією філософії в тому розумінні, що вона наближає її до дійсного, наділяючи її образною кон­кретністю. "Поезія на ділі, —говориться в іншому фраг­менті, —є абсолютно-реальне. Це осереддя моєї філософії. Чим більше поезії, тим ближче до дійсності".

Глибокого філософського змісту сповнена повість Но­валіса "Учні у Саїсі", створена в 1797-1798pp., під час занять автора в Фрайбурзькій академії. То ж закономірно, що в ній обговорюються проблеми філософії природи й філософії культури в їх взаємопов'язаності, шляхів і за­собів пізнання "світового цілого". Точка відрахунку розду­мів Новаліса в цій повісті, написаній в діалогічній формі,

42

Німецький романтизм

Німецький романтизм

43

— прадавній "золотий вік", коли природа й дух були злиті й панувала повна гармонія; далі вони розділяються, що породжує колізії між ними, які, власне, є колізіями природи й культури. Цю повість Новаліса можна вважати одним з перших творів, де гостро ставляться екологічні проблеми. В ній йдеться про руйнівну дію культури щодо природи, про рани, які їй наносить культура, засуджуєть­ся утилітарно-агресивний підхід до природи, що вилива­ється в перманентну війну з нею. Руйнування гармонії за ■Новалісом —це руйнування самої природи, яка немисли­ма без гармонії, і водночас тих зв'язків між людиною й природою, які тільки й мають бути, тобто зв'язків гармо­нійних.

В повісті ставиться також епістемологічна проблема, тобто проблема шляхів і засобів пізнання "душі світу". Своє резюмуюче вираження вона отримує у вставній но­велі про Гіацинта й Трояндочку (Розенблютхен), написа­ній просто, з удаваною наївністю, що надає їй особливої привабливості. Юний Гіацинт, охоплений метафізичним неспокоєм, залишає кохану Трояндочку, що живе через вулицю, і відправляється в мандри на пошуки богині Ізі-ди, праматері всіх речей, де має йому відкритися священ­на таємниця світу. Охоплений хвилюванням і трепетом, засинає він на східцях храму і уві сні проникає в його середину. Коли ж він опинився перед "небесною дівою" і підняв легкий блискучий покров, в обійми йому впала Трояндочка. Філософський сенс цієї казки простий: роз­гадка таємниці в найближчому і в коханні; невіддільне від еросу, воно веде "в темне заманливе лоно природи", до загадки життя.

Найбільшим і, певною мірою, підсумковим твором Но­валіса є роман "Генріх фон Офтердінген", над яким він працював у останні роки життя і який залишився неза­вершеним. Новаліс встиг написати тільки першу його час­тину, з другої маємо початок, окремі фрагменти й намітки, за якими, однак, можемо судити, в якому напрямі мав розвиватися твір і який мав бути його ідейний підсумок. Цьому романові належить особливе місце в літературі ні­мецького романтизму, в певному розумінні він є для неї архетипним, а образ-символСиньої квітки, який проходить через весь твір, давно став символом німецького романтизму.

Дія роману віднесена до середньовіччя, до XIII ст., айого протагоністом є поет-міннезінгер Генріх фон Офтер­дінген, особистість напівісторична —напівлегендарна, про

яку достовірно відомо лише те, що він брав участь у Вартбурзькому турнірі міннезінгерів. Та це якраз і влаш­товувало Новаліса, бо він аж ніяк не збирався змальову­вати історичного Генріха фон Офтердінгена і давати історичний малюнок його епохи. Завдання історичного пі­знання середньовіччя ієнські романтики перед собою вза­галі не ставили, воно під їх пером перетворювалося в чарівничу казку, в міф. Таких же обрисів воно набирає і в романі Новаліса: обрисів міфічного світу, в якому гарно почувається людина як духовна особистість —в гармонії з природою і як органічна частина духовного цілого. Щодо конкретнішого відчуття середньовіччя, то воно для Нова­ліса було "вдумливою романтичною епохою, що таїть ве­лич під скромними шатами", і цей колористичний прин­цип іконографічного зображення середньовіччя витриму­ється протягом усього роману.

В романі "Генріх фон Офтердінген" послідовно реалі­зується новалісівська ідея "романтизації світу" як поєд­нання ідеального й реального, трансцендентального й емпіричного, вічного й минущого, причому наголос зміщу­ється на перші в цих парах складники. Це та установка німецького романтизму, особливо раннього, якій точне формулювання трохи згодом дав К. Зольгер,палкий ша­нувальник Новаліса: "Мистецтво дається нам цілковито як буття, як теперішнє і як дійсність..., але як буття теперішнє і дійсність вічної сутності всіх речей".

Для розуміння роману Новаліса, його змісту й пафосу важливо з'ясувати суть тієї полеміки, яка в ньому ведеть­ся з романом Гете"Літа науки Вільгельма Майстера". Цей роман Гетеієнські романтики зустріли з великим інтере­сом, побачили в ньому знамення епохи, вираження однієї з найважливіших її тенденцій. Цей інтерес і це захоплен­ня спершу поділяв і Новаліс, далі ж його ставлення до "Майстера" ставало все стриманішим і переросло в поле­міку з ним. Точніше ж кажучи, це було передусім запе­речення тієї тенденції в житті епохи, його буржуазно-утилітарної прозаїзації, переконливим художнім вира­женням якої був роман Гете. Досамого ж ГетеНоваліс зберіг високий пієтет, він лишився для нього найбільшим німецьким поетом, і характерно, що в образі поета Клінгзора, вчителя й наставника Генріха фон Офтердін­гена, проглядають риси Гете.

Головні претензії Новаліса до "Літ науки Вільгельма Майстера" в тому, що вони "досить прозаїчні й сучасні.

44

Німецький романтизм

Німецький романтизм

45

Мова йде про звичайні людські справи, природа й містич­не зовсім забуті. Це перетворена в поезію міщанська й сімейна повість. Чудесне трактується в ній винятково як поезія і мрійливість. Художній атеїзм є душею цієї кни­ги". На захист перелічених романтичних цінностей, яким реально загрожував натиск прозаїчного буржуазно-мі­щанського світу, і постав Новаліс в своєму "Генріху фон Офтердінгену". У відповідності з життєвою реальністю та напрямом її руху Гетепоказав у "Майстері" процес під­порядкування поетичної душі вимогам реального життя. На противагу цьому Новаліс прагнув показати в своєму романі перетворення дійсності романтичним духом і пое­зією. За своїми жанровими ознаками його "Офтердінген" теж належить до "роману виховання", еталон якого ство­рив Гете в"Майстері", але чинники і напрям виховання в романі Новаліса принципово інші.

Головний структурний принцип "Генріха фон Офтер-дінгена" автор висловив так: "Роман повинен бути суціль­ною поезією. Поезія, як і філософія, є гармонійна на­строєність нашої душі, де все стає прекрасним, де кожен предмет знаходить необхідне освітлення, де все має від­повідний йому супровід і відповідне йому середовище". Але для цього йому довелося перенести свій роман в невизначено-міфічну далечину середньовіччя, де подібний диктат поезії не зустрічає такого спротиву, як у сучас­ності.

Починається роман Новаліса сновидінням головного ге­роя, в якому закодована програма його життя і його пое­тичне покликання. Роман розгортається як розшифру­вання цього коду і як його реалізація в образах-символах.В центрі картинного й динамічного сновидіння героя —Синя квітка, образ-символ,який переноситься в роман і теж стає його центром, до змістової глибини якого стягу­ються всі ниті твору. Синя квітка в романі Новаліса —це справжній романтичний образ-символ,місткий і багатоз­начний, загадковий, і непрозорий в своїй глибині. Це сим­вол і романтичної Sehnsucht, туги-нудьги за безкінечним, і поетичного покликання героя з його особливою місією, і його любові до Матільди, через яку Генріху відкривається Бог. Домінування Синьої квітки реалізується в романі й колористично, тим, що весь він витримується в синіх тонах. В начерках до твору Новаліс занотовував: "Харак­тер колоритів. Все синє в моєму романі"; "хай моя книга,

розповідаючи про будь-які події, тримається в одному кольоровому тоні, всюди нагадує про Синю квітку".

Прокинувшись, Генріх відправляється на пошуки Си­ньої квітки, і все, що з ним відбувається під час мандрів, його зустрічі й бесіди, пригоди й перипетії долі, набува­ють в романі символічного змісту. Це шлях до осягнення героєм призначення поета, а поетові Новаліс відводить особливе місце і місію в світобудові. Він ставить поета в центр світобудови, наділяє найвищими потенціями й мо­жливостями людського духу. Перед поетом відкривається шлях до пізнання глибинних таємниць буття, до осягнен­ня істини й краси, які у Новаліса невіддільні, і шлях до істини пролягає через красу. "Поет розуміє природу кра­ще, ніж вчений. Тільки митець може осягнути сенс жит­тя", —говориться в "Фрагментах". Причому, цей шлях до пізнання пролягає не тільки через самозаглиблення й мі­стичне осяяння, а й через досвід у можливій його повноті й розмаїтості. Саме цю думку наполегливо проводить Но­валіс, змальовуючи в першій частині роману, в "Сподіван­ні", тривале й нелегке набування героєм такого досвіду.

Серед поетичних творів Новаліса виділяються два його цикли, "Гімни до ночі" й "Духовні пісні" (втім, поділ його творчості за "родами поезії" досить-таки умовний, бо й прозові його твори наскрізь поетичні). Перший цикл був навіяний несподіваною смертю нареченої поета, п'ятнад­цятилітньої Софії Кюн, яка була ним пережита дуже болісно. Ця подія викликала у Новаліса (щоправда, нена­довго) відразу до життя й потяг до смерті, спонукала його шукати розраду в тому, що "існує ще незримий світ", де можливе містичне здійснення того, в чому відмовляє ре­альне життя. Цей "незримий світ" символізує в гімнах "свята, невимовна, сповнена таїни ніч", до якої поет звер­тається в містичній екзальтації, відвертаючись від "дня" —реального земного світу. "Ніч"; і "день" в гімнах Новаліса —антиномічні образи-символи, наповнені філо­софсько-містичним змістом. "Гімни до ночі" позначені, за висловом Н. Берковського, "недоброю метафізикою", в них поет розвиває мотив, за яким "смерть —це істинна сут­ність життя, а ніч —істинна сутність дня. Людина глибша дня і всього денного, коріння людини нічне, з неї вона приходить і в ніч іде".

Водночас "Гімнам до ночі" Новаліса притаманне яскра­во виражене еротичне забарвлення, в образі-символі ночі поєднуються у нього кохання і смерть, Ерос і Танатос. В

46

Німецький романтизм

Німецький романтизм

47

одному з гімнів поет називає смерть "весільною ніччю',таємничою і палкою містерією. В першому гімні він звер­тається до ночі з такою хвалою: "Хвала цариці світу, високій провісниці всіх священних світів, покровительці щасливої любові. Вона посилає мені тебе, моя дорога ко­хана, любе сонце ночі. Тепер я пробуджую тебе, тому що я твій, а ти моя; ти сповістила мені євангеліє ночі, зробила мене людиною. Спали духовним полум'ям моє тіло, щоб я міг легко й духовно зблизитися з тобою і щоб весільна ніч тривала вічно".

Щодо "Духовних пісень", то в них романтичний світ Новаліса зближується з християнським, щоправда, панте­їстично забарвленим. Стосується це й центрального в цьо­му циклі образу Христа,який є далеко не канонічним, який проглядається в природі: в траві і в камінні, в грозі і в морі, в літніх зливах і в потоках світла. Духовні пісні Новаліса нерідко набувають молитовного характеру, і не­випадково деякі з них потрапили до збірників протес­тантських церковних співів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]