1.5.2. К. Брентано (1778-1842)

Найобдарованішою творчою індивідуальністю поміж гейдельберзьких романтиків був, безперечно, Клеменс Брентано. Народився він у Франкфурті, в багатій купець­кій родині італійського (по батькові) походження, яка від­значалася артистичними інтересами й була пов'язана з літературними колами. Його мати дружила з молодим Гетеі була згадана в його "Стражданнях молодого Верте-ра". Як пам'ять про стару дружбу з Максиміліаною Брен­тано Гетевиявляв приязнь до її дітей Клеменса й Беттіни, яка теж була обдарованою письменницею. Кле­менс навчався в кількох університетах, але так і не закін­чив курсу і не здобув якоїсь певної професії. Він був справжньою артистичною натурою, талановитою і стихій­ною, нездатною до постійної практичної діяльності. Все це виразно позначилося на житті Брентано з його палкими захопленнями й швидкими розчаруваннями, постійними впаданнями в крайнощі, з його дон-жуанством молодості й пізнішою католицькою аскезою.

У 1798-1799pp. Брентано навчався в Ієнському уні­верситеті й зблизився з ієнськими романтиками; він став їх палким прихильником, але не був повністю прийнятий їхнім гуртком. Ієнський романтизм відіграв значну роль в становленні Брентано, що виразно проявилося в його ран­ній поезії, а також в романі "Годві" (1801).Однак, він досить швидко відходить від ієнського романтизму, і в цьому контексті важливе значення мали його мандри по Рейну в 1800-1802pp., під час яких йому відкрився світ німецької народної поезії. Розпочинається її активне зби­рання та обробка, і водночас відбувається поворот у твор­чому розвитку Брентано, що був переходом до народно-фольклорного романтизму. В 1804р. він поселяється в Гейдельберзі, засновує разом з Арнімом гейдельберзький гурток романтиків, в 1806-1808pp. вони видають "Чарів­ний ріг хлопця".

Літературна діяльність Брентано не була тривалою, фактично вона вичерпалася десь в 1817-1818pp., хоч прожив він ще довго, до 1842p., але друга половина його свідомого життя в основному була віддана служінню ка­толицькій церкві. Як і його друг Арнім, Брентано теж був і поетом, і прозаїком, писав він і драматичні твори, але, на відміну від Арніма, найзначнішою і найціннішою час-

68

Німецький романтизм

Німецький романтизм

69

тиноюйого творчої спадщини є поезія. Хоча, варто зазна­чити, його прозові твори, зокрема роман "Годві" й пізніші оповідання та казки, написані на фольклорній основі, теж належать до значних набутків німецької романтичної лі­тератури.

Рання поезія Брентано стала відома завдяки його сес­трі Беттіні, яка після смерті брата опублікувала їхнє ли­стування молодих літ у книзі "Весняний вінок Клеменсу Брентано, сплетений із листів юності, як він сам того побажав" (1844).Ці листи 1801-1803pp. засвідчу­ють, як сильно молодий Брентано перебував під впливом Французької революції та ієнського романтизму. В книзі вміщені також поезії молодого Брентано, за якими можна судити, з чого починав цей видатний поет-романтик. Вони пройняті духом життєрадісності й життєствердження, в них панує світлий святковий настрій, довірлива відкри­тість світові. Словом, за своїм змістом і настроєм вони є різким контрастом пізнішій ліричній поезії Брентано. Що­до їх поетики й стилю, то на них вже позначилося захо­плення поета фольклором, деякі із поезій написані в народнопісенному ключі.

Найбільша заслуга Брентано перед літературою поля­гає в тому, що він став зачинателем романтичної поезії нового типу, зорієнтованої на народнопісенну традицію, і створив її довершені зразки. Фактично він завершив пе­ребудову структури німецької ліричної поезії на фоль­клорній основі, яка була розпочата в добу "Бурі й натиску", зокрема Гете,і якоюсь мірою продовжена ран­німи романтиками. Ця перебудова охопила різні рівні ні­мецької ліричної поезії, в тому числі її ритміку й просодію, де простежується рух від силабо-тоніки до на­родного тонічного вірша. Всім цим Брентано відкрив новий шлях німецькій ліричній поезії, яким у 10-30-ті роки пішли кращі поети-романтики —Й. фон Ейхендорф і А. Шаміссо, Л. Уланд і Е. Меріке, В. Мюллер,ранній Г. Гейне таін. Цей тип романтичної ліричної поезії швид­ко прищепився і набув яскравого розвитку в слов'янських літературах, зокрема в українській.

Тематично-емоційний діапазон ліричноі поезгі Брен­тано досить широкий, але провідною виступає в ній любовна тема, інші теми й мотиви здебільшого впліта­ються в провідну, збагачуючи й урізноманітнюючи її. У Брентано маємо зовсім іншу, ніж у Гельдерліна чи Нова-ліса, інтерпретацію любові, інший у нього й ліричний

герой. Він втрачає гармонійне світовідчуття, у нього з'яв­ляється розлад зі світом, від якого він страждає, трагіч­ний надрив у почуттях і переживаннях. Кохання і кохана стають для нього останньою опорою в дисгармонійному світі, останнім притулком у житті, сповненому знегод. Але ця надія виявляється оманливою, кохана —жінкою непо­стійною і зрадливою, що сповнює душу поета болем та відчаєм і перетворює його почуття в любов-страждання. Таким чином, любовна лірика Брентано набуває драмати­чного змісту, нерідко в ній переплітаються трагізм і ро­мантична іронія. В цьому плані характерним його твором є "Балада про втрату вірноі любові"; ім'ям Treulieb (Вір­ної любові) він наділив героїню, наповнюючи його гірко­тою та іронією, бо в коханій він знаходить лише непос­тійність та зрадливість.

Одним із найвідоміших творів Брентано є його балада "Лорелея", якій належить почесне місце в німецькій ро­мантичній поезії. У нас зустрічається твердження, що тема цієї балади запозичена з німецького фольклору, од­нак воно не відповідає дійсності: легенда про Лорелею була витворена самим Брентано, але в фольклорному дусі й стилі, і пізніше вона справді перейшла в фольклор. Водночас ця балада тісно пов'язана з любовною лірикою поета, в ній знаходить розвиток мотив кохання як ірраці­ональної пристрасті, фатальних чарів, що несуть страж­дання і загибель. До того ж Брентано ускладнив цей мотив, його Лорелея є не тільки носій цих чарів, вона зовсім не "зла чарівниця", за яку вважає її єпископ: фатальна сила краси дівчини діє поза її волею і бажан­ням, сама ж вона страждає від нерозділеної любові, від того, що коханий її покинув.

Ліричною поезією наповнений також роман "Годві". Тут вірші чергуються з прозою, що було поширеним явищем у німецькій романтичній літературі: те ж зна­ходимо в "Генріху фон Офтердінгену" Новаліса чи "Мандрівках Франца Штернбальда"Тіка, цю традицію ще підтримував Гейне в"Подорожі на Гарц". Прицьому вірші з'являються там, де автору необхідно пере­дати душевно-емоційний стан героя, внутрішній спа­лах і піднесення, те, що згодом Джойс назве "єпіфаніями". Вірші з першої частини роману близькі за змістом і тональністю до ранньої поезії Брентано із "Весняного вінка", вони передусім несуть захоплення повнотою та красою буття, вірші з другої

70

Німецький романтизм

Німецький романтизм

71

частини помітно набирають змісту, характерного для йо­го зрілої поезії.

Щодо самого роману "Годві", то це твір нерівний і досить хаотичний, особливо в другій його частині. Він теж пов'язаний з гетівським "Вільгельмом Майстером", але маємо тут скоріше "роман виховання" з негативним зна­ком, оскільки немає внутрішнього зростання героя, його "самобудування", і приходить він, зрештою, до "втрати ілюзій" і розчарування. Ще більшою мірою роман "Годві" пов'язаний з ієнським романтизмом, зокрема з Ф. Шлеге-лем і його "Люціндою", присутність якої в ньому дуже відчутна, особливо в першій частині. Висловлені Шлеге-лем в "Люцінді" ідеї чуттєвої повноти буття і вільного кохання доведені Брентано до крайнощів, до самозапере­чення. Так, апологія вільного кохання в романі переростає в зображення профанації його і проституювання. Загалом у другій частині змінюється не лише зміст "ліричних партій" роману, а й весь його зміст і тональність, посту­пово зосереджуючись на зображенні кризи, яку пережи­ває герой.

Цікаво зазначити, що в другій частині цього твору з'являється щось на кшталт "роману в романі", компози­ційної структури, що набуде великого поширення в літе­ратурі XX ст. Перша, епістолярна частина роману припи­сана автором поету Марії як її видавцю, в другій —він виступає одним з персонажів і водночас сам же творить її сторінка за сторінкою, хоч ця частина представлена як вже завершений твір.

Із пізніших поетичних творів Брентано слід ще згадати два —поему "Романси про вінок із троянд" (1812)і драматичну поему "Заснування Праги" (1814).Перший з них цікавий тим, що в ньому поет звертається до епохи Відродження і до теми Фауста,хоч цей "вічний образ" і не названий тут по імені. Але в її протагоністові П'єтро Апоне, який є вченим і магом, виразно проглядаються риси Фауста,і весь цей твір є не що інше, як романтична варіація фаустівської теми. Написаний він був уже після католицького навернення Брентано, що неабиякою мірою пояснює інтерпретацію в ньому як доби Відродження, так і її породження, образу Фауста. Вдобі Відродження автор бачить передісторію сучасності, коли складалися такі її визначальні риси, як індивідуалізм, грубий утилітарний матеріалізм, егоїзм, і звідси його різко негативна оцінка цієї доби (в чому, до речі, Брентано збігається з багатьма

мислителями й письменниками нашого часу, зокрема з росіянином Солженіциним). Тими ж рисами наділений і образ Апоне, брентанівського Фауста, вякому знімаються висока духовність, благородні пориви та прагнення і зали­шаються безмежне честолюбство та властолюбство і жа­доба чуттєвих насолод. В поемі закладена полеміка з гетівським "Фаустом",перша частина якого вийшла 1808року, незадовго до появи "Романсів про вінок із троянд". Драматична поема "Заснування Праги" була наслідком перебування Брентано в Празі у 1811-1812pp., де він познайомився з чеськими вченими, філологами й істори­ками. В цьому творі яскраво проявився притаманний гей­дельберзьким романтикам інтерес до глибокої давнини й міфології, що знайшло концентроване вираження в діяль­ності братів Грімм. Звертаючись до чеської праісторії, автор прагнув змалювати "юнацькі дні людства", але зо­дягнені "в свято слов'янської весни". Зображено в поемі той час, коли тільки зачиналося історичне життя в лоні первісного хаосу, закладалися підвалини чеської суспіль­ності й державності. Сюжетну основу твору складає чесь­ка легенда про Лібушу, засновницю Праги; водночас Брентано вдається в ньому до міфології й фольклору інших слов'янських народів, зокрема й до давньоруського. І що найцікавіше, звернувся він і до "Слова о полку Ігоревім", яке в 1811р. вийшло в німецькому перекладі Мюллера.Із нього в текст поеми прийшли Див, "слов'ян­ська гарпія", як пояснюється в авторському коментарі, і дятли, "віщі птахи", як говориться про них в тому ж коментарі і наводиться вірш із "Слова": "Дятлове тектом путь к р'Ьц'Ькажут". Брентано був чи не перший захід­ноєвропейський письменник, який у своїй творчості звер­нувся до уславленої пам'ятки давньоукраїнської літера­тури.

Брентано написав також багато казок і оповідань на фольклорній основі, але за життя письменника вийшов тільки один їх том. Жанр казки був поширений у німець­кій романтичній літературі, серед ієнських романтиків ак­тивно працював у ньому Людвіг Тік. Однак його твори в цьому жанрі тяжіли до літературної казки, тоді як Брен­тано ставить сюжет на народно-фольклорну основу, при­наймні кращі свої твори він наповнює народним змістом, прагне передати в них народне світосприймання і мораль. Кращим його твором цього типу слушно вважа­ється "Історія про чесного Касперля і чарівну Ан-

72

Німецький романтизм

Німецький романтизм

73

нерлъ" (1817),де головними героями виступають солдат-улан Касперль і служниця Аннерль, а роль оповідача передана старій селянці, матері Касперля. Вона не лише розповідає трагічну історію молодих людей, а й висловлює своє розуміння і свої оцінки, з чим автор беззастережно погоджується. Цю "народну мудрість" патріархального се­лянства, пройняту глибокою релігійністю, він схильний був приймати як вищу істину.