4. Класифікація правових систем приватного права

У процесі формування і розвитку права склалися визначені правові системи, що відрізняються підходом до рішення принципових питань правового положення особи, відносин її з державою, методами правового регулювання й ін.

Якщо врахувати різні точки зору, висловлені фахівцями з порівняльного правознавства, то можна виділити наступні правові системи:

• романо-германська;

• англо-американська;

• східно-європейська;

• мусульманська;

• далекосхідна.

Факторами, що впливають на характер власне приватноправової системи, є:

1) характер джерел права;

2) структура цивільного права, перелік і зміст основних інститутів;

3) концепція регулювання приватноправових відносин, характер відносин держави й особи;

4) ступінь впливу римського приватного права (чи його відсутність).

З урахуванням цих факторів можуть бути виділені такі цивільно-правові системи:

• романська,

• англосаксонська,

• німецька,

• центрально-європейська,

• східно-європейська,

• мусульманська,

• далекосхідна,

• африканська.

Тепер варто хоча б у загальному виділити основні риси названих правових систем.

4.1. Романська система цивільного права

Для неї характерно чіткий розподіл права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних осіб, юридично рівних осіб, а публічне право служить, насамперед, інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, у свою чергу, розглядається як таке, що складається з двох частин: цивільне право (регулює відносини між громадянами) і торгового права (регулює відносини між підприємцями).

Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифікованих актів; найбільш помітними з них є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона 1804р.) і Торговий кодекс Франції 1809 р.

Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з того ж римського права і тому з урахуванням структури підручників права в Древньому Римі іменується "інституційною", включаючи в себе основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов'язання).

Ця система характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (штат Луїзіана) і ряду інших країн.

4.2. Німецька система цивільного права

Як і для романської системи, для неї характерно-розмежування публічно-правових і приватно-правових інтересів, дуалізм приватного права, а також існування кодифікованих актів, найважливішими з який є Німецький Цивільний кодекс 1896р. і Німецький торговий кодекс 1900 р.

Разом з тим, між ними існують досить істотні відмінності.

Насамперед, до них відносяться: значна характерна вага публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (насамперед, цивільних кодексів) німецьке цивільне право має основою, так називану "пандектну систему", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосаторів (коментаторів римського права). Відповідно, Німецький Цивільний кодекс складається з таких п'яти частин (книг): Загальна частина, Зобов'язальне право, Речове право, Сімейне право, Спадкове право.

На німецьку систему приватного права істотний вплив зробила рецепція римського приватного права, що мала особливо широке поширення в середні століття у формі вивчення і коментування римських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами.

Німецька система приватного права прийнята в Австрії, Бразилії, Перу, Швейцарії, Японії і деяких інших країн. Помітний вплив зробили її ідеї і на радянське цивільне право.