запроваджений в самій Росії майже через рік - восени 1918 р.
Проте, більшовики в Києві затрималися ненадовго. Уряд УНР підписує у Бресті мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. І вже 1 березня 1918 р.450- тисячна німецько-австрійська армія займає Київ. Брестський мирний договір забезпечив Україні визнання її самостійності з боку колишньої метрополії, що було зафіксовано перед третьою стороною у формі міжнародного зобов'язання.
Другий похід радянських військ на Україну активізували революція у Німеччині та її капітуляція у Першій світовій війні (11 листопада 1918 р.). Фактично від дня отримання звістки про перемир'я Росія розпочала підготовку до збройного походу в Україну. 17 листопада 1918 р. створюється Реввійськрада (В. Антонов-Овсієнко, В. Затонський, Г. П'ятаков і Й. Сталін ) групи військ Курського напряму для «визволення України». У зв'язку з анулюванням Брестського мирного договору радянська Росія більше не визнавала Україну суверенною державою. Документи, видані українською мовою, вважалися недійсними. Більшовицька Росія розгорнула масштабний наступ на Україну. Частини російської Червоної армії 3 січня 1919 р. окупували Харків (став столицею тепер уже радянської України з переїздом сюди Тимчасового робітничо- селянського уряду з м. Суджи Курської губернії РСФРР), через місяць (5 лютого 1919 р.) взяли Київ, а до літа того року підпорядкували собі майже всю Україну.
За аналогією з радянською Росією (6 січня 1919 р.) було встановлено іншу назву України - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Такий порядок слів залишався у ній аж до прийняття Конституції України 1937 р., після чого згадана абревіатура змінилася на УРСР. Згодом (29 січня 1919 р.) і Тимчасовий робітничо-селянський уряд було реорганізовано в Раду Народних Комісарів. В Україні була встановлена аналогічна Російській Федерації структура державної влади, яку законодавчо затвердила прийнята у березні того ж року Конституція УСРР.
Проте й цього разу радянська влада не змогла закріпитися в Україні. Однією з основних причин її падіння стали численні селянські повстання проти спроб більшовиків реорганізувати життя на радянський лад, а також наступ наприкінці літа 1919 р. переважаючих сил - армій УНР (з Правобережжя) та білогвардійського генерала А. Денікіна (з півдня). Під їх тиском радянські війська змушені були залишити територію України. За наказом Раднаркому Росії в середині серпня припинили свою діяльність в Україні ВУЦВК і Раднарком УСРР.
Третя, остання спроба більшовиків захопити Київ виявилася фатальною для усього українського народу. Цього разу вони оволоділи Україною на 70 років.
Черговому відновленню радянської влади в Україні передувала значна організаційна робота російської більшовицької партії в останні місяці 1919 р. Так, листопаді-грудні більшовики затвердили спеціальну резолюцію «Про радянську владу в Україні». Цей документ став офіційною підставою відновлення терористичного радянського режиму в Україні у формі тимчасових надзвичайних органів влади, які наділялися широкими повноваженнями.
На підставі згаданої резолюції 11 грудня 1919 р. неіснуючі ВУЦВК та РНК УСРР ухвалили постанову «Про створення Всеукраїнського Революційного комітету» (Всеукрревком), від імені якого й діяли в Україні російські радянські війська. Успішний наступ останніх проти армії А. Денікіна взимку 1919-1920 рр. реалізував чергову, третю (вдалу) спробу встановлення в Україні радянської влади. Створений за межами України Всеукрревком також затвердив «Тимчасове положення про організацію Радянської влади на Україні» (22 грудня 1919 р.) як правову основу третьої реставрації радянської влади в Україні - третього радянського періоду, коли радянська державність в Україні була вже остаточно (до кінця 1920 р.) закріплена і укорінена.
В Україну радянська державність була насильницьким чином привнесена ззовні, а не
сформувалася органічно внаслідок зусиль українського суспільства. Основою державного будівництва та «програми соціалістичних перетворень» в Україні в 1917-1920 рр. було не волевиявлення українського народу в будь-якій формі, а резолюції, підготовлені В. Леніним та ЦК РКП(б) - зокрема, «Про радянську владу на Україні». Для опанування Україною більшовицький центр створював маріонеткові уряди, під прикриттям яких, на українську територію вводилися червоноармійські загони. До кінця 1920 р. радянська влада остаточно закріплюється в Україні. Міжнародно-правове визнання радянської влади в Україні було закладене Ризьким перемир'ям від 12 жовтня 1920 р. між РСФРР і УСРР з одного боку, і Польщею - з другого, що було підтверджено там само, в Ризі, 18 березня 1921 р. Польща визнавала радянську владу в Україні, а друга сторона (УСРР і РРФСР) - поступалась на користь Польщі західноукраїнськими землями.
2. Утворення Радянського Союзу
Утворенню Радянського Союзу передували Воєнний союз чотирьох радянських республік - України, Латвії, Литви і Білорусії, а також Криму (1 червня 1919 р.); Союзний робітничо- селянський договір (28 грудня 1920 р.).
Воєнний союз радянських республік передбачав також створення спільних Рад народного господарства, залізничних управлінь та залізничного господарства, комісаріатів фінансів та праці. Тобто більшовицькі лідери намагалися об'єднати урядові та господарські органи Росії та України, керівництва, цілих галузей, в першу чергу залізниць, а також створення спільних виробничих центрів.
Договір про військовий і господарський союз (28 грудня 1920 р.) став другим ударом по суверенітету радянської України. Попри те, що у преамбулі договору підтверджувались незалежність і суверенність обох договірних сторін, цей договір був цинічним, оскільки цієї незалежності й суверенітету її позбавив декрет ЦВК РСФРР від 1 червня 1919 р. Найважливіші галузі державного управління (комісаріати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфу та Вищої ради народного господарства) були визнані спільними для обох державних формацій і передані під керівництво уряду РСФРР. Це означало, що відповідні комісаріати Раднаркому радянської Росії здійснювали свої функції в Україні через уповноважених при уряді УСРР. У віданні уряду України в 1920 р. формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров'я, сільського господарства, юстиції. Діяли під впливом жорстко централізованої системи, запровадженої комуністичною партією. На початку 1920-х рр. зовнішні зносини Радянської України з іншими країнами провадились ще безпосередньо. Були встановлені дипломатичні відносини з Латвією, Литвою, Австрією, Туреччиною та іншими країнами. Зрештою, всі закордонні виступи УСРР були цілком скоординовані з РСФРР. 22 лютого 1922 р. був підписаний «дипломатичний союз» радянських республік між РСФРР і УСРР (та іншими 7 радянськими республіками) про передачу Росії представництва УСРР (та інших радянських республік).
Відповідні федеративні угоди Радянська Росія уклала з Азербайджанською, Вірменською і Грузинською радянськими республіками. У квітні 1921 р. між ними були укладені угоди: про об'єднання всіх залізниць цих республік у єдину залізничну сітку з єдиним управлінням в Тбілісі; про створення об'єднаного органу зовнішньої торгівлі; були ліквідовані митні кордони між республіками Закавказзя, а також між ними і Радянською Росією.
Для юридичного оформлення створеної союзної держави було скликано І з "гзд Рад СРСР, що відбувся ЗО грудня 1922 р. у Москві. На з'їзд від Російської Федерації прибуло 1727 делегатів, від України - 364, Закавказької Федерації - 91, Білорусії - 33 делегати; (всього 2215). За національним складом делегати становили: росіяни - 62,5%, українці - 8%, білоруси - 1,1%, кавказькі народності - 4,5%, євреї - 10,8%, тюркські народності - 4,7%>, латиші та естонці - 3,4Уо, інші національності - 4%.
Порядок денний з'їзду включав три питання: розгляд Декларації про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік; розгляд Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік; вибори Центрального Виконавчого Комітету СРСР. Доповідь "Про утворення СРСР" - виголосив Сталін (про ті проблеми, з якими стикалася радянська влада впродовж п'ятирічного існування, обґрунтовувалася мета утворення Союзу РСР).
Мета об'єднання республік: сполучення фінансових і економічних можливостей республік, об'єднання сил з метою відбудови народного господарства.
Сталін та його оточення зробили все, щоб вилучити ті положення, які забезпечували так званий суверенітет союзних республік. До складу Радянського Союзу увійшли в 1922 р. РРФСР, Україна, Білорусія і Закавказька Федерація. Згодом до його складу входили 15 союзних і 20 автономних республік, 8 автономних областей і 10 національних округів.
Питання легітимності утворення СРСР. Утворення Радянського Союзу насичене ідеологічними штампами. Десятками століть, радянська пропаганда намагалися зобразити Союз як «всенародний об'єднавчий рух», який не викликав сильного резонансу у суспільства. Чому так сталося ? Тому що події, пов'язані з укладенням Союзного договору, розвивалися за ретельно спланованим в оргбюро ЦК РКП(б) сценарієм.
10 грудня 1922 р. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. Його делегати схвалили Декларацію про утворення Союзу РСР і проект основ Конституції СРСР, а також звернулися до всіх республік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної держави. Через кілька тижнів делегати від УСРР прибули у Москву на І Всесоюзний з'їзд Рад, що тривав тільки один день - 30 грудня 1922 р.
З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Договір про утворення СРСР. У ст. 26 Союзного договору урочисто проголошувалося: «За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу». Проте, зауважимо, що впродовж усього часу існування СРСР механізми здійснення цього права не прописувалися ні в конституціях, ні в законах чи підзаконних актах.
Ретельний аналіз подій навколо офіційної історії укладення Союзного договору ставлять під сумнів легітимність утворення 30 грудня 1922 р. Радянського Союзу.
По-перше, долю України вирішував не її народ, не українці. Так, на VII Всеукраїнському з'їзді Рад, яким було прийняте рішення про бажання України приєднатися до Союзу, були присутні лише 362 (46 %) депутатів - українців, на загальну кількість 782 депутати.
По-друге, Союзний договір 1922 р. так і не вийшов зі стадії проекту, який ще треба було доповнювати, затверджувати, вводити в дію. На з'їзді текст, який мали за Союзний договір 1922 р., було прийнято лише за основу. Цей проект мав доопрацьовуватися ЦВК разом з урядами республік. Лише після внесення змін і доповнень, Союзний договір мали ввести в дію спершу тимчасово на наступній сесії ЦВК СРСР, а остаточно ратифікація його мала відбутися на II з'їзді Рад СРСР.
З метою врахування пропозицій радянських держав, 10 січня 1923 р. було утворено комісію з 13 осіб, до якої входили представники союзних республік. Зважені і помірковані пропозиції
українського уряду в Москві враховані не були. Роботу комісії швидко припинили, а найближча, 2-га сесія ЦВК СРСР у липні 1923 р. не розглядала жодних зауважень до Декларації і Договору, не запроваджувала їх тимчасово в дію.
II Всесоюзний з'їзд рад мав бути скликаний наступного року, але відбувся 31 січня 1924 р., у зв'язку зі смертю В. Леніна. Про Декларацію і Договір на з'їзді не було сказано жодного слова. Отже, постанова І з'їзду Рад СРСР не була виконана. Це можна пояснити тим, що союзні республіки закидали комісію з 13-ти осіб такою кількістю поправок і доповнень, що ставити Декларацію і Договір на обговорення і остаточне затвердження означало провалити їх централізаторський характер і створити фактично конфедерацію (а це не входило у плани Сталіна). Однак, скориставшись траурною атмосферою, Сталін виніс на розгляд делегатів II Всесоюзного з'їзду рад проект Конституції СРСР, який був ухвалений з'їздом. Однак «фокус» полягав у тому, що Декларація і Договір про утворення СРСР були її складовими частинами.
По-третє, характер укладення Союзного договору суперечив елементарним нормам міжнародного права (а Союзний Договір 1922 р. мав, без сумніву стати міжнародним актом): його ніхто не підписував; у ньому не йшлося про термін дії договору; він не був ратифікований. А такі речі є взагалі несумісними з поняттям «міжнародний договір». Отож, й як міжнародний акт Договір про утворення СРСР ніколи не діяв ні формально, ні фактично.
Отже, проект нереалізованого Договору не може вважатися юридичною підставою утворення СРСР і входження до нього України та інших республік. А той факт, що така політика здійснювалася без дотримання елементарних процедур і з порушенням юридичних норм, надає усі підстави вважати створення СРСР нелегітимним. Навіть партійні документи того часу свідчать, що утворення СРСР розумілось значною частиною радянських чиновників у центрі і на місцях «не як союз рівноправних державних одиниць, а як крок до ліквідації республік».