4. Центральні органи влади і управління радянської України
Найвищими органами влади в Україні, від часу її проголошення радянською республікою ставали: Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (з 1935р.
з'їзд Рад УСРР, з 1937 р, - Верховна Рада УРСР); Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад (з 1935 р. - Центральний Виконавчий Комітет УСРР, з 1937р. входить до складу Верховної Ради УРСР); Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету (з 1935 р.
Президія ЦВК УСРР, з 1937 р. - Президія ВР УРСР ); Рада Народних Комісарів УСРР (з 1937 уряд УРСР).
Всеукраїнський з'їзд Рад представляв «вищу владу УСРР» в системі центральних органів влади й управління. Згідно з Конституцією УСРР 1919 р. Всеукраїнський з'їзд Рад затверджував, змінював та доповнював Конституцію УСРР (Конституцію Молдавської Автономної СРР, що була утворена у 1924 р. і перебувала у складі УСРР до 1940 р.), мав право оголошення війни та укладення миру, зміни кордонів республіки, встановлював основи організації збройних сил, здійснював загальне керівництво внутрішньою політикою та державний контроль над діяльністю органів радянської влади тощо. Всеукраїнському з'їзду Рад були підзвітні ВУЦВК і РНК УСРР.
Він мав скликатися ВУЦВК не рідше двох разів на рік. Існувала також можливість скликання надзвичайних з'їздів - за розсудом ВУЦВК або на вимогу рад і з'їздів рад місцевостей, де
налічувалося не менше однієї третини громадян, що мали виборчі права. Нова редакція Конституції УСРР (1925 р.) внесла зміни у черговість скликання з'їздів - не щорічно, а раз на два роки.
Проголошення утворення Радянського Союзу призвело до певних (хоча і формальних) змін у структурі владних органів центру (федерації) і суб'єктів Союзу. Вони були закріплені першою Конституцією СРСР (січень 1924 р.) та у її республіканському варіанті - новій редакції Конституції УСРР (травень 1925 р.).
Всеукраїнський з'їзд рад залишався верховним органом влади і був покликаний через законодавчу, верховні управлінську та контрольну функції вирішувати питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва на Україні, виробляти загальні засади й напрями діяльності уряду і всіх «органів радянської влади в УСРР».
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет - був постійно діючим органом Всеукраїнського з'їзду Рад, найвищим законодавчим, розпорядчим, виконавчим і контролюючим органом влади в Україні у період між з'їздами. ВУЦВК періодично збирався на сесії: згідно з Конституцією 1919 р.- один раз на два місяці; тричі на рік (відповідно до Положення про ВУЦВК 1924 р.). Могли скликатися позачергові, надзвичайні сесії - за поданням Раднаркому або не менш як однієї третини складу ВУЦВК.
На сесіях ВУЦВК розглядалися питання про: загальне керівництво в усіх галузях державного, господарчого і культурного будівництва, затвердження бюджету і планів розвитку народного господарства України, проектів кодексів законів, а також усіх законодавчих актів, що на основі партійних директив визначали загальні норми політичного, економічного та культурного життя УСРР.
Відповідно до Положення про ВУЦВК (12 жовтня 1924 р.), він наділявся правом зупиняти чинність, скасовувати і змінювати акти усіх нижчестоящих органів влади та управління.
Президія ВУЦВК - виконувала функції найвищого органу державної влади в Україні у період між сесіями комітету. Діяльність та склад Президії регулювалися Указом про порядок роботи Президії ВУЦВК (1 липня 1926 р.). Зокрема, згаданим документом передбачалося також створення Малої Президії ВУЦВК, яка відігравала роль внутрішнього допоміжного органу. Оскільки розмежування законодавчих і виконавчих функцій радянське право цього періоду ще не знало, то Президія ВУЦВК, поряд з виконавчою владою, мала й широкі законодавчі повноваження.
Рада Народних Комісарів - була вищим органом виконавчої та розпорядчої влади України за Конституцією 1919 р. та Положенням про Раднарком УСРР від 12 жовтня 1924 р. До нього ходили: голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова Вищої Ради народного господарства, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР.
Утворення Радянського Союу призвело до перерозподілу повноважень між Центром і союзними республіками. Вони були розмежовані з чітко вираженою тенденцією до централізації. Найважливіші галузі державного і господарського життя (5 наркоматів): зовнішня політика і торгівля, оборона, шляхи сполучення і зв 'язок були цілком віднесені до компетенції загальносоюзної влади, під керуванням загальносоюзних (т. зв. «злитих») народних комісаріатів уряду СРСР. У деяких галузях УСРР (як і інші союзні республіки) зберегла свої керівні органи, це були об'єднані союзно-республіканські («директивні») наркомати: фінансів, праці, робітничо- селянської інспекції, внутрішньої торгівлі, Вищої Ради Народного господарства. Суто
республіканськими залишались наркомати земельних справ (до 1929 р.), охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, внутрішніх справ (до 1934 р.), юстиції.
У середині 1930-х років, внаслідок уніфікації, за загальносоюзним зразком, організації державної влади, було змінено найменування вищих органів влади республіки. Після XIII Всеукраїнського з'їзду Рад (січень 1935 р.) Всеукраїнський з'їзд Рад перейменовано на з 'їзд Рад УСРР, ВУЦВК - на ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК - у Президію ЦВК УСРР.
Конституція УРСР 1937 р. внесла зміни в організацію побудови системи органів державної влади і державного управління. Замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їхніх Президій створювалася Верховна Рада УРСР як найвищий орган державної влади республіки, її єдиний законодавчий орган. До її компетенції належало затвердження народногосподарських планів і державного бюджету, керівництво всіма галузями народного господарства і соціально-культурного розвитку, встановлення відповідно до законодавства Союзу РСР місцевих податків, зборів і розміру неоподаткованих доходів, законодавство про працю, організація суду, надання прав громадянства УРСР тощо. Депутати мали право недоторканності. На їхні запити члени уряду були зобов'язані відповідати у 3-денний строк.
Верховна Рада УРСР обирала Президію - колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. Президія Верховної Ради України видавала укази, тлумачила закони республіки, контролювала роботу уряду, скасовувала рішення обласних рад у разі їх невідповідності законам республіки, скликала сесії Верховної Ради України, мала право проводити референдуми, здійснювати помилування, присвоювала почесні звання республіки.
Верховна Рада створювала Уряд республіки - Раду Народних Комісарів (Раднарком, РНК) як виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР. РНК здійснювала керівництво народними комісаріатами республіки та іншими підпорядкованими їй інстанціями, об'єднувала і спрямовувала діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, вживала заходів до виконання народногосподарських планів, державного і місцевого бюджетів, до забезпечення громадської безпеки, захисту інтересів держави, охорони прав громадян, контролювала діяльність РНК Молдавської АРСР та обласних виконкомів. Уряд республіки мав право видавати постанови і розпорядження на основі та на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень РНК СРСР, а також перевіряти їхнє виконання.
До складу РНК УРСР входили голова Раднаркому, його заступник, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомів УРСР. 10 з них очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 - республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про максимальну централізацію в справах державного управління.