5. Місцеві органи влади й управління радянської України

Структура місцевих органів державної влади та управління України визначалася триступеневою системою управління (центр - область - район) , що склалася на початку 30-х років. Проте їй передували неодноразові зміни адміністративно-територіального устрою.

Відповідно до Конституції УСРР 1919 р., місцеві органи влади створювалися відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу, який у тогочасній УСРР залишався без змін, тобто територія республіки поділялася на губернії (11) - повіти - волості - сільські громади. У губерніях, повітах, волостях представницькими органами влади були відповідні ради (з'їзди рад).

Вони вирішували наступні питання: утілення в життя всіх постанов вищих органів радянської влади; вжиття всіх заходів до розвитку відповідної території у культурному й господарському відношенні; вирішення усіх питань, що мають суто місцеве (для конкретної території) значення; об'єднання всієї радянської діяльності в межах даної території.

Утворення Радянського Союзу спричинило необхідність реформування адміністративно- територіального устрою держави та реорганізації системи державного управління на місцях. Реформою стала ліквідація у 1922 р. губерній і перехід від чотириступеневої (центр - губернія - повіт - волость) до триступеневої системи управління (округ - район - село).

Район як адміністративно-територіальна одиниця з кількістю населення від 25 до 40 тис. осіб охоплював групу сіл (сільський) або створювався у великих містах (міський). Цього ж року були внесені зміни до губернського поділу. Одеська і Миколаївська губернії об'єднувались в Одеську, Запорізька приєднувалась до Катеринославської, Кременчуцька зовсім розформовувалася. Загальна кількість губерній зменшилася з 11 до 9. А у 1925 р. губернії як адміністративно- територіальні одиниці були скасовані.

Було створено 53 округи і 706 районів. Остаточно цей процес закінчився у 1929 р. Було створено 41 округ УСРР (Молдавська АСРР прирівнювалася до округу) поділявся на 579 районів.

Отже, до середини 1930-х років місцевими органами влади, за Конституцією УСРР (1929 р.), були: ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та з'їзди рад - районні і окружні, а також їх виконавчі комітети. Чергові районні й окружні з'їзди мали скликатися один раз на рік. Позачергові з'їзди могли скликатися на пропозицію вищестоящих з'їздів рад чи виконкомів районних чи окружних рад. Виконавчі комітети обиралися з'їздами рад і у періоди між з'їздами вважалися вищими органами влади на місцях.

Організація органів місцевої влади в радянській Україні, упродовж 1930-х років зазнавала певних змін.

Конституція УРСР (1937 р.) зафіксувала перетворення рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів у ради депутатів трудящих. Функції державного управління мали виконувати обласні, міські, районні, селищні та сільські ради депутатів трудящих та їхні виконавчі та розпорядчі органи - виконавчі комітети (виконкоми). Ради всіх рівнів обиралися таємним голосуванням на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Конституційно встановлювався замість пленарного сесійний порядок роботи рад. У період між сесіями однією з організаційних форм діяльності депутатів були постійні комісії рад.

Триступенева система управління (округ - район - село) у вересні 1930 р. була замінена на двоступеневу (центр - район). На території УСРР були створені 503 нові адміністративні одиниці: одна автономна республіка - Молдавська, 18 міст як окремі адміністративно-господарські одиниці та 484 райони. Незабаром проявилися суттєві недоліки такого адміністративно-територіального устрою, оскільки управляти з центру півтисячею районів було незручно й обтяжливо. Тому в лютому 1932 р. відбувся перехід на триступеневу адміністративно-територіальну систему управління: иентр - район - область.

В Україні були створені 5 областей - Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська та Одеська. Згодом додалися ще дві - Донецька (з центром у м. Артемівськ) і Чернігівська, а також Молдавська АСРР, в 1937 р. - Миколаївська, Полтавська, Житомирська, Кам'янець-Подільська, в 1938 р. - Ворошиловградська (Луганська), в 1939 - Запорізька, Кіровоградська і Сумська. Створення областей пояснювалося необхідністю посилення конкретного оперативно- господарського керівництва усіма галузями господарства відповідно до економічних і виробничих умов окремих регіонів України.

Чергові зміни в адміністративно-територіальному устрої сталися з приєднанням Західної України (1939 р.), коли до УРСР долучилися Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано- Франківська), Тернопільська, Волинська та Рівненська області. А в 1940 р. - відійшла Молдавська АСРР, перетворена на союзну республіку. Того ж року утворилися нові області в складі УРСР в результаті приєднання Північної Буковини та Бессарабії - Чернівецька та Ізмаїльська.

Радянська влада використовувала органи місцевої влади для виконання завдань суцільної колективізації сільського господарства Так, листопадовий пленум ЦК ВКП(б) (1929 р.) вказав, що сільські ради як органи державної влади зобов'язані були очолити боротьбу за суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу.

Комуністична партія застосовувала методи, спрямовані на розшарування єдиної селянської маси, протиставлення бідноти заможному селянству. Особлива увага приділялася активізації комнезамів, перетворенню їх на масові бойові організації бідноти, здатні покінчити з куркульством. У першій половині 1930 р. в Україні налічувалося близько 1 млн. 600 тис. членів комнезамів, майже втричі більше, ніж у 1928 р.

В умовах домінування командно-адміністративних, авторитарних методів управління суспільством компартія своїми рішеннями визначала і спрямовувала діяльність рад, фактично заступаючи їх. Відбувалося цілеспрямоване злиття партійних та державних органів влади. Партійні комітети приймали постанови щодо рад, останні без узгодження з партійною верхівкою не могли самостійно вирішити жодного важливого питання. Голови райвиконкомів, міськвиконкомів і облвиконкомів не обирались, а призначались за поданням відповідного партійного органу.