6. Радянські українські судові та правоохоронні органи, каральні структури
Судова система. Судоустрій Російської імперії, декретом Всеросійського ЦВК від 24 листопада 1917 р. було скасовано і замінено "революційним правосуддям". Відповідно до декрету про суд, скасовувалась система судів, організованих ЦР УНР, Гетьманатом та Директорією. Революційне правосуддя в Україні здійснювалось через революційні трибунали та народні суди, передбачені Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 р.
Революційні трибунали - складалися не менше, як з 15 осіб, утворювались по одному на губернію, хоч справи могли розглядати й 3 члени трибуналу. Функції обвинувачення та захисту виконували громадські обвинувачі та правозаступники. Компетенція трибуналу була необмеженою. Скарги на вироки трибуналів розглядав Верховний касаційний суд, а з 1919 р. Верховний революційний трибунал України як суд першої інстанції.
Народні суди - формувалися місцевими радами і повітовими виконкомами. Скарги на вирок народних судів розглядали ради (з'їзди) народних суддів округу. Кримінальні справи народний суд слухав у складі судді та 2 або 6 народних засідателів, які обиралися. Для суддів був обов'язковим стаж політичної роботи, тому серед них, як правило, було мало фахових юристів. Але така умова і не була обов'язковою, оскільки вироки і рішення виносилися на основі "революційного сумління і соціалістичної правосвідомості".
У 20-х - на початку 30-х рр. судова система республіки зазнала змін. Відповідно до У 1922 р. запроваджувалась тршанкова система судових установ - народний суд, губернський суд і Верховний суд УСРР.
Відповідно до Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік (1924 р.) та переходом на триступеневу систему адміністративного управління, до єдиної системи судових органів належали народні (районні), окружні суди та Верховний суд УСРР,
Особливі категорії справ розглядалися в спеціальних судах: судово-земельних комісіях, арбітражних комісіях, з 1931 р. - в арбітражних судах, військових трибуналах.
З 1929 р. почали діяти громадські суди та примирні камери. Громадські суди утворювались на загальних зборах робітників і службовців на заводах, фабриках та установах терміном на один рік. Примирні камери створювались при сільських і селищних радах місцевою Радою у складі голови, заступника і двох членів-засідателів. Як і громадські суди, вони накладали такі стягнення: громадська догана, попередження, відшкодування збитків, примусові роботи терміном до семи діб, штраф.
Положенням про судоустрій УСРР (1929 р.) народних суддів районів обирали окружними з'їздами Рад, а в містах і селищах - пленумами міських і селищних Рад.
Структура окружного суду: пленум, цивільний та кримінальний відділи, надзвичайна сесія.
Інститут судових виконавців запроваджувався як при окружних, так і при народних судах.
У 1932 р. окружний суд був замінений обласним. Таким чином сформувалась наступна судова система: народний суд, обласний суд і Верховний суд України.
Народний суд (суд першої інстанції) - розглядав цивільні та кримінальні справи у складі народного судді та двох народних засідателів. Одноособово суддя виконував лише нотаріальні функції та керував роботою судових виконавців. Члени народного суду обиралися з'їздами районних Рад, а в містах і селищах - пленумами місцевих Рад терміном на 1 рік.
Обласні суди - суди як першої і другої інстанції по цивільних і кримінальних справах. Члени обласних судів обирались обласними виконкомами терміном на 1 рік. Обласні суди здійснювали судовий нагляд, ревізували в межах області народні суди, нотаріальні органи тощо, а з 1934 р. здійснювали керівництво діяльністю згаданих та інших допоміжних судових органів.
Верховний Суд УСРР слухав справи першої інстанції у цивільних і кримінальних справах, у касаційному порядку розглядав -рішення обласних та інших без винятку судів. Тлумачив закони республіки з питань судової політики. Разом з тим, компетенція його значною мірою обмежувалася Верховним Судом СРСР, який з 1933 р. отримав право давати вказівки Верховним судам союзних республік, аз 1934 р. через свою судово-наглядову колегію міг безпосередньо скасовувати або змінювати постанови, ухвали, рішення та вироки ВС союзних республік.
Конституція УРСР 1937 р. декларувала принцип гласності судових засідань, право звинувачуваного на захист (ст. 91), передбачала ведення судових засідань українською мовою (ст. 90). Затверджувався принцип виборності суддів: Верховний Суд обирався Верховною Радою на 5 років, обласні - обласними Радами депутатів трудящих на 5 років, народні суди - населенням терміном на 3 роки. Проте закріплення цих важливих демократичних принципів в Конституції 1937 р. не стало гарантією втілення їх у життя. Якраз у цей час стають масовими серйозні порушення законності, широко застосовуються репресії, які здійснюються позасудовими органами - "трійками", "двійками", особливою нарадою при НКВС.
Прокуратура в УСРР була запроваджена після введення інституту Державної прокуратури в РСФРР, і розбудовувалася на запозичених в останньої політико-правових засадах. Відповідно до «Положення про прокурорський нагляд» (1922 р.) на прокуратуру України, яка функціонувала у складі Нарком'юсту, покладався нагляд від імені держави за законністю дій всіх органів влади, господарчих установ, громадських і приватних організацій та приватних осіб шляхом порушення кримінального переслідування винних і опротестування постанов, що порушують закон. Одночасно прокуратура мала підтримувати обвинувачення у суді, брати участь у цивільному процесі, наглядати за законністю тримання заарештованих під вартою, діяльністю органів дізнання і слідства та органів ДПУ.
Як прокурор республіки, прокуратуру очолював Народний комісар юстиції УСРР. Органи військової прокуратури в Україні очолював помічник прокурора республіки при Верховному трибуналі (прокурор Верховного трибуналу).
З 1925 р. у структурі органів прокуратури з'являються трудова та земельна прокуратура. Прокуратура з трудових справ стежила за дотриманням законності при укладанні колективних договорів і тарифних угод, за своєчасністю реєстрації їх в органах Наркомпраці і виконання її сторонами та ін. До обов'язків земельної прокуратури належав нагляд за дотриманням законності в діяльності судово-земельних комісій і землевпорядних установ. Важливим кроком в удосконаленні структури прокуратури стало введення до її складу в 1928 р. слідчих апаратів.
Основним актом, що визначав правовий статус органів прокуратури наприкінці 1920-х років було «Положення про Верховний Суд СРСР і Прокуратуру Верховного Суду СРСР» (1929 р.). Цим актом до компетенції прокуратури було включено нагляд за законністю, себто відповідністю постанов наркоматів і нижчого рівня центральних союзних установ Конституції СРСР і загальносоюзному законодавству, постановам президій ЦВК союзних республік. Прокуратура Верховного суду СРСР також мала здійснювати нагляд за законністю дій ОДПУ, наркоматів, інших центральних установ СРСР та організацій загальносоюзного значення, нагляд за правильним і однаковим застосуванням загальносоюзного законодавства в судових органах СРСР і союзних республік, а також за провадженням справ у військових трибуналах і військовій прокуратурі. Крім того, Прокуратура СРСР могла порушувати кримінальні справи та в усіх судових інстанціях мала підтримувати обвинувачення.
Положення про Прокуратуру СРСР (1933 р.) ліквідувало Прокуратуру Верховного Суду СРСР, конкретизувало функції Прокуратури СРСР, визначило взаємовідносини та форми керівництва Прокурора СРСР діяльністю прокуратур союзних республік, сформулювало завдання прокуратури. Поряд зі зміцненням соціалістичної законності, відтепер основним завданням прокуратури СРСР визначалася охорона суспільної власності як основи соціалістичного устрою.
1936 р. органи прокуратури були остаточно виведені із системи народних комісаріатів юстиції союзних та автономних республік і повністю підпорядковані безпосередньо Прокуророві Союзу РСР. До місцевих органів прокуратури належали: прокуратура Автономної Молдавської СРР; обласні прокуратури; у містах, підпорядкованих безпосередньо обласним виконавчим комітетам або центру, - міські прокуратури; в областях, де ще залишалися округи - окружні прокуратури; районні прокуратури.
Конституція СРСР 1936 р. завершила процес становлення прокуратури як суворо централізованої системи на чолі з Генеральним прокурором СРСР. Відповідно до конституційних актів СРСР-УРСР (1936-1937 рр.) було передбачено, що вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма наркоматами і установами, як і окремими посадовими особами і громадянами, на територіях республіки здійснює Генеральний прокурор СРСР як безпосередньо, так і через Прокурора УРСР. (З прийняттям Конституції УРСР 1937 р. найменування Генеральний прокурор було скасовано, натомість встановлено «Прокурор УРСР»). Прокурор республіки та обласні прокурори призначалися союзним прокурором на 5 років. Районні і міські прокурори на той самий строк, призначалися республіканським прокурором, але із наступним затвердженням прокурором Союзу РСР.
Всеукраїнські надзвичайні комісії (ВУНК) були створені у 1918 р. з метою поширення радянської влади на Україні, як жорстокий репресивний орган по боротьбі з політичними противниками. У 1919 р. діяльність ВУНК регламентувалася "Положенням про Всеукраїнську та місцеві надзвичайні комісії" і підпорядковувалася Народному Комісаріатові внутрішніх справ УСРР (НКВС) на правах відділу.
У складі ВУНК діяли відділи - юридичний відділ здійснював розслідування та готував справи для трибуналів; відділ іноземного контролю зосереджував зусилля на боротьбі з агентами іноземних держав; оперативний відділ вважався одним з найважливіших - він займався попередженням, припиненням та розкриттям злочинів, насамперед політичних; військові формування - корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення.
У грудні 1919 р. було створено Управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою, безпосередньо підпорядковувалось Раднаркому УСРР.
Міліція (народна). Одночасно з органами НК (з кінця 1918 р.), при ревкомах створювалися відділи народної міліції, а декретом від 5 лютого 1919 р. передбачалося формування радянської міліції в масштабах республіки. Таким чином, починається організація штатної державної міліції під керівництвом (з квітня 1919 р.) НКВС, підпорядкованої на місцях виконкомам місцевих рад.
У 1919 р. були утворені карний розшук, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська міліція. З березня 1920 р. усі служби міліції підпорядковуються новоствореному Головному управлінню робітничо-селянської міліції, що стає структурним підрозділом НКВС.
Державне політичне управління (ДПУ, ОДПУ). Із введенням НЕП, 22 березня 1922 р. було ліквідовано Всеукраїнську надзвичайну комісію та її органи на місцях. При НКВС УСРР було створено Державне політичне управління (ДПУ) для боротьби з контрреволюційними виступами, шпигунством, контрабандою тощо. Розгляд справ про злочини проти існуючого ладу передбачався тепер тільки в судовому порядку, однак на практиці збереглися позасудові репресії, використовувались методи червоного терору.
З утворенням Союзу РСР республіканські ДПУ водночас підпорядковувались і союзному Об'єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ). У 1927-1928 рр. в Україні було інспіровано так звану "шахтинську справу", пізніше - справу Спілки визволення України (СВУ). Значну частину української інтелігенції було знищено. З ліквідацією 15 грудня 1930 р. НКВС УСРР, міліція належала до складу ОДПУ. При ДПУ УСРР було створено Головне управління робітничо-селянської міліції.
Такі нововведення співпали із запровадженням в Україні паспортної системи, що супроводжувалось широкомасштабною чисткою міст України від "ворожих елементів" (фактично - голодних селян, які проривались до міст з вимираючих сіл через військові кордони, зведені навколо голодуючих районів).
НКВС забезпечувало повну централізацію репресивно-каральної системи Радянського Союзу. У 1934 р. було створене загальносоюзне НКВС, до якого ввійшло Головне управління державної безпеки. Утворені в республіках НКВС ставали філіями союзного НКВС. У структурі НКВС функціонували головні управління: державної безпеки, прикордонної та внутрішньої охорони, виправно-трудових таборів і трудових поселень, пожежної охорони, відділ запису актів громадського стану. Саме ці структури НКВС здійснювали жорстокі репресії в Україні в 30-х - на початку 40-х рр.
В лютому 1941 р. НКВС було поділено на два наркомати - внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ), які в умовах воєнного часу знову було об'єднано в один орган - НКВС. Фактично йшов пошук оптимального варіанту структури силових правоохоронних органів, що мало забезпечити ще більшу ефективність їх карально-репресивної діяльності.