7. Майно органів місцевого самоврядування

Певний розподіл майна юридичних осіб публічного права почав існувати вже за часів Давнього римського права. Так, В.Я.Мотильова відмічає, що у класичну епоху поряд з республіканською скарбницею (aerarium) з'являється імператорська скарбниця (fiscus). Остання спочатку вважалася приватним майном принцепса, а тому на неї поширювалося і приватне право. В міру зміцнення імператорської влади fiscus поступово витиснув aerarium, зберігши в той же час свій приватноправовий режим. Тим самим fiscus власне кажучи зробився відособленим суб'єктом цивільного права на зразок приватної особи, від якої відрізнявся низкою привілеїв (privilegia fisci): державне майно не могло перейти у власність приватних осіб по давнині володіння; зобов'язальні вимоги держави задовольнялися переважно перед вимогами інших кредиторів тощо¹.

Ст 142 Конституції України також створює передумови для участі органів місцевого самоврядування у майнових відносинах. Адже матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою, що випливає з Конституції Укораїни.

Ст. 140 Конституції України встановлює, що сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

8. Управління комунальними юридичними особами

Статтєю 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи.

Слід погодитись з думкою, що висловлена в літературі. У цивільних відносинах суб’єктами права комунальної власності можуть бути лише теріторіальні громади, а не їх органи чи посадови особи.¹ Виходячи з провідної позиції, що існує в цивілістиці, засновник юридичної особи, що передає їй майно, отримує замість корпоративні права. Останні, зокрема, надають можливість управління юридичною особою. Отже, корпоративне управління комунальною юридичною особою здійснює теріторіальна громада.

В межах цієї компетенції територіальна громада вповноважена:

- приймати рішеня про створення комунальної юридичної особи;

- визначати напрямки діяльності комунальної юридичної особи;

• делегувати їх частину своїх повноважень;

• приймати рішення про передачу їй певного майна;

• призначати керівний склад комунальної юридичної особи;

• визначати структуру органів комунальної юридичної особи;

• розподіляти повноваження між органами комунальної юридичної особи;

• приймати рішення про припинення діяльності комунальної юридичної особ тощо;

Безпосередне управління комунальною юридичною особою здійснює її керівник (одноособний орган управління юридичною особою) чи керівництво (колегіальний орган управління юридичною особою). Керівник (керівництво) призначається теріторіальною громадою. Поширеним останнім часом стає призначення на посаду керівників комунальних юридичних осіб за конкурсом. Це виводить управління комунальними юридичними особами на новий рівень, дозволяє залучати до управління кваліфікованих осіб, що мають досвід роботи, відповідну освіту й програму діяльності.

Керівник комунальної юридичної особи вирішує оперативні питання її діяльності. Зокрема, керівник комунальної юридичної особи може без довіреності здійснювати дії від її імені. Керівник комунальної юридичної особи перебуває з нею у трудових відносинах.

Контрольні питання:

1. Поняття та особливості юридичних осіб публічного права.

2. Створення юридичних осіб публічного права.

3. Правосуб’єктність юридичних осіб публічного права.

4. Правомочності юридичних осіб публічного права.

5. Обов’язки юридичних осіб публічного права.

6. Майно юридичних осіб публічного права.

7. Особливості держави як учасника цивільних правовідносин.

8. Особливості АРК як учасника цивільних правовідносин.

9. Особливості органів місцевого самоврядування як учасника цивільних правовідносин.

Лекція 18. Об’єкти цивільного права ( Л.В. Красицька, Р.Б.Шишка)

План:

1. Загальні положення про об'єкти цивільних прав

2. Види об’єктів цивільного права.

3. Особисті немайнові права як об’єкти цивільних прав.

4. Речі як об’єкти цивільних прав.

5. Класифікація речей.

6. Інші об’єкти цивільних прав.

Нормативні акти: ЦКУ, ГКУ, ЗУ «Про суспільну мораль», ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обмежень» від 18листопада 2003р. №1255-ІУ //УК. -2004.-№6, Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р // Урядовий кур’єр, -2004, -№145, Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна», Постанова КМУ від 7 вересня 1993р. №706 Про затвердження Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затверджене постановою КМУ від 5 липня 2004 р. №830¹, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Йоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. –Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та. –1949. –144 с. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Изд-во «Юридич. центр Пресс», 2002. – 544с.; Магазинер Я.М. Объект права. В кн.: Очерки по гражданскому праву. – Ленинград, 1957. – С.65-78, Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Издательство «Статут», 1998. – С.109-160.,Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351с.;

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.;

Ключова термінологія: об’єкти цивільних прав, особисті немайнові права, речі, роботи, послуги, результати творчої діяльності, немайнові права, інформація.