5. Тема №2. Методика навчання грамоти. Наукові основи методики навчання грамоти у спеціальній школі. План

2.1. Механізми читання і письма.

2.2. Лінгвістичні основи навчання грамоти.

2.3. Психолого-педагогічні передумови навчання грамоти.

2.4. Сутність застосування звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти та його основні принципи.

2.5. Прийоми звукового аналізу та синтезу.

2.6.Особливості застосування сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти у спеціальній школі.

2.7.Труднощі при проведення навчання грамоти.

2.8. Вивчення готовності учнів до опанування грамотою.

2.9. Завдання та зміст добукварного періоду.

2.10. Основні завдання та етапи проведення букварного періоду.

2.11. Система роботи з вивчення звуків і букв у спеціальній школі.

2.12. Навчання читання та письма.

2.1. Механізми читання і письма.

Читання і письмо – це види мовленнєвої діяльності, які є складними процесами та складаються з багатьох операцій. Інформація, якою користується людина у своїй діяльності, закодована. Це означає, що кожній одиниці відповідає умовний знак або кодова складова. В усному мовленні використовується звуковий код, в якому значення кожного слова закодоване у комплексі звуків мовлення.

На письмі існує буквений код, в якому букви співвіднесені зі звуками звукового коду. Перехід з одного коду на другий називається перекодуванням.

Механізм читання – це перекодування друкованих або письмових знаків та їх комплексів у смислові одиниці, у слова. Механізм письма – це перекодування смислових одиниць мовлення в умовні знаки та їх комплекси, які написані або надруковані. Українське письмо – звукове, тому процес перекодування ускладнюється необхідністю проміжного етапу – перекладу графічних знаків у звуки, тобто необхідністю звуко-буквеного аналізу. Перекодування є головним предметом методики навчання грамоти. Пряме перекодування (читання) та зворотне (письмо) повинні йти паралельно. Психофізіологічна основа читання – це взаємообумовлена та взаємопов’язана діяльність слухового, зорового та мовнорухового аналізаторів.

Велике значення для оволодіння читанням мають пізнавальні процеси: мислення (аналітико-синтетична діяльність), сприймання тощо. Психофізіологічна основа письма – та ж сама, що й читання, але підключається ще й моторний аналізатор.

Мовленнєва діяльність неможлива без мотиву та без розуміння мовлення тим, хто говорить та тим, хто слухає. Крім того, важливою умовою ефективності навчання грамоти є розуміння того, що діти читають та пишуть. При письмі розуміння змісту йде попереду дії, а при читанні – виходить з самої дії читання. Навичка формується тільки при багаторазовому повторенні дій. А зміна змісту у повторних діях сприяє як закріпленню навички, так і розвитку здатності переносу дій.

2.2. Лінгвістичні основи навчання грамоти.

В українській мові 33 букви та 39 звуків (6 голосних фонем та 33 приголосних).

У словах можливі різні варіанти кількості букв та звуків:

1. Букв стільки ж, скільки звуків: рама, сом, парта.

2. Звуків менше, ніж букв: день, вересень.

3. Звуків більше, ніж букв: ялинка; сім’я.

За участю шуму й голосу приголосні поділяються на шумні і сонорні. Шумні, в свою чергу, поділяються на дзвінкі та глухі.

За твердістю-м’якістю (за програмою спеціальної школи) приголосні поділяються на 2 групи: тверді і м’які.

Методика навчання грамоти тісно пов’язана з особливостями позначення звуків на письмі. Основні особливості:

1. Графема може позначати на письмі 2 різних приголосних фонеми (тверду і м’яку): воля, волю; гість, гостя. Таким чином, окрема буква не може бути правильно вербально передана, оскільки вона читається з урахуванням наступних букв. З цього витікає найважливіше правило читання: вже на початку формування вміння читати необхідно орієнтувати учнів на склад як основну одиницю читання.

2. Більшість приголосних звуків бувають в одних випадках – твердими, в інших – м’якими.

3. М’якість приголосних позначається:

• м’яким знаком (ходити – ходьба);

• буквами я, ю, є, і (Люба – [Л′уба]);

• наступним м’яким приголосним (пісня – [п’іс′н’а]).

Звуки у словах знаходяться у сильних та слабких позиціях. Сильна позиція – коли фонема має максимальну розрізнювальну властивість. Сильні позиції для голосних фонем – під наголосом, слабкі – ненаголошені. Сильною позицією для приголосних фонем є позиція перед голосним, крім /і/, а також у кінці слова після голосного та деякі інші позиції.

Усі букви алфавіту використовуються у 4-х варіантах: друковані; та прописні; великі; малі.

Важливим компонентом ділення слова на фонематичні частини є розподіл його на склади. З фізіологічної точки зору склад – це звук або декілька звуків, які вимовляються єдиним рухом повітря, що видихається. З акустичної точки зору склад – це відрізок мовлення, в якому один звук виділяється найбільшою звучністю у порівнянні з іншими. Найбільш характерні відкриті склади: со-ро-ка, ма-ли-на. Закриті склади виділяються у таких випадках: якщо слово закінчується на приголосний звук: мак, сон, слон; якщо приголосний й стоїть перед іншим приголосним: май-ка, співай-те, жай-воронок. Склади можуть бути прямі та зворотні: ма, са, ра; ам, ас, ар [10].

При розробці системи навчання грамоти враховується ступінь складності виділення звуків з мовлення та засвоєння їх учнями:

1. Серед голосних найбільш легко засвоюються голосні звуки і букви: а, у, о, и, потім – і, е.

2. Більш легко зливаються з голосними глухі приголосні х, с, ш та сонорні м, н, р, л. Їх легше виділяти зі слів та поєднувати з голосними.

3. Складніше зливаються з голосними глухі к, п, т. Їх не можна тягнути голосом, більш чітко вони чуються у кінці слова або складу: рак, суп, кіт.

4. Дзвінкі приголосні в, ж, з можна тягнути голосом, але у кінці слова вони чуються як глухі: хліб, ніж, віз.

5. Найскладніша група приголосних – дзвінкі б, д, г, а також африкати ц, ч.

6. Тверді приголосні легше для вивчення, ніж м’які.

У зв’язку з цим, визначається порядок вивчення букв та складових структур при навчанні грамоти.