4.4.Типи і структура уроків граматики та правопису у молодших класах.

Реалізація принципів навчання на уроках рідної мови забезпечується їхнім змістом, структурою, вибором методів, прийомів навчання, видів вправ, а також діяльністю вчителя.

За класифікацією І.Г.Єременка у спеціальній школі можуть бути наступні типи уроків:

1. Пропедевтичні уроки.

2. Уроки формування нових знань, умінь та навичок.

3. Уроки додаткової корекції знань і умінь.

4. Уроки систематизації та узагальнення.

5. Уроки застосування знань, умінь та навичок.

6. Уроки перевірки якості знань, умінь та навичок [8].

Вибір методів, прийомів навчання, видів завдань тісно пов’язаний зі структурою уроку.

Кожний урок містить складові структурні одиниці-етапи:

• Організаційний (підготовчий).

• Загальнокорекційний.

• Основний.

• Заключний.

Орієнтовна структура уроку граматики та правопису:

І.Підготовчий етап.

1. Організаційний момент на початку уроку.

II.Загальнокорекційний етап.

1.Нервово-психологічна підготовка.

2.Дидактико-психологічна підготовка.

3.Перевірка домашнього завдання (актуалізація знань).

III.Основний етап.

1.Постановка цілей та завдань уроку.

2.Пояснення.

3.Закріплення.

4. Фізкультхвилинка.

5.Повторення. Систематизація, узагальнення, відтворення навчального матеріалу за темами, розділами

IV.Заключний етап.

1.Підведення підсумків уроку. Відтворення змісту уроку, визначення позитивних моментів та недоліків у роботі учнів.

2.Оцінка роботи учнів.

3.Домашнє завдання та інструктаж з його виконання.

4. Створення установки на відпочинок

Велике значення має діяльність та майстерність вчителя на уроці. Вчитель викликає та спрямовує інтерес учнів, підтримує його шляхом заохочення, завдяки встановленню у класі доброзичливих стосунків. Граючи активну роль в організації уроку, вчитель не обмежує при цьому мовленнєву активність дітей. Разом зі стандартними формами проведення уроків, є творчі, комбіновані та нестандартні уроки: уроки-змагання; театралізовані уроки; уроки-конкурси; уроки-узагальнення; уроки-ігри; уроки-концерти; інтегровані уроки; уроки екскурсії; бінарні уроки [10].

4.5. Методика роботи над темою «Звуки та букви».

Тема «Звуки та букви» знаходиться у центрі уваги в 1-2-му класах. В цілому ця тема недостатньо засвоюється учнями спеціальної школи. Її складність обумовлює типові труднощі, які проявляються в учнів на письмі: в оволодінні написанням слів, які складаються з 3-х або більше складів; в оволодінні написанням слів зі збігом приголосних; в оволодінні зображенням окремих букв, у розрізненні їх за схожістю написання; в недостатній диференціації на письмі схожих звуків (дзвінких та глухих, твердих та м’яких, свистячих та шиплячих тощо); у позначенні йотованих, коли вони позначають два звуки; у позначенні м’якості приголосних; у написанні слів з апострофом (пір’я, сім’я); у подвоєному написанні м’яких приголосних (насіння, сміття); у написанні слів зі сполученнями ьо, йо (Йосип, медальон) [20].

Слова української мови за їх написанням поділяються на 2 основні групи:

1.Слова, які співвідносяться за звуковим складом (як чуємо так і пишемо);

2.Слова, які не співвідносяться за звуковим складом.

Якщо учні масової школи, в основному, отримують вміння співвідносити написання слів з їх звуковим складом вже у 1 класі, то розумово відсталі школярі аж до старших класів у своїх письмових роботах допускають помилки, пов’язані із спотворенням звукового складу слів.

Причини спотворення складу слів на письмі в учнів з порушеним інтелектом різноманітні: недорозвиток фонематичного слуху; слабкість зорового гнозису та орієнтування; погана координованість рухів та інші.

У 2-4 класах продовжується робота з розвитку навичок звуко-буквеного аналізу. Школярі повинні:

1.Засвоїти поняття «звук», «буква», «голосний», «приголосний», «склад».

2.Вміти виділити потрібний звук у слові, звуки, які стоять перед та після даного звуку.

3.Визначати порядок звуків у слові.

4.Вміти відрізняти за звуковим складом слова-пароніми.

5.Спираючись на звуковий аналіз, учні повинні без помилок записувати слова, в яких вимова не розходиться із написанням.

Вся робота повинна проводитись з опорою на слухове сприймання, правильну вимову, зорову та просторову орієнтацію.

Планувати роботу з учнями в даному випадку необхідно так, щоб кожний звук був відпрацьований в такому порядку:

1. Розрізнення звуків в усному мовленні;

2.Чітка вимова його окремо та у словах, диференціація букв у процесі письма.

Таким чином, навчання правильного письма повинно бути тісно пов’язаним з систематичною роботою над виправленням недоліків усного мовлення РВД.

Система спеціальних вправ повинна бути спрямована на:

• розрізнення акустично схожих звуків: свистячих та шиплячих, африкатів, глухих та дзвінких, твердих та м’яких;

• диференціація артикуляційно близьких звуків;

• розрізнення голосних звуків;

• засвоєння складів та слів зі збігом декількох приголосних.

Система письмових вправ рекомендує:

1. Списування речень з підкресленням відповідних частин слів на основі проведеного звукового аналізу.

2. Самостійне письмо слів, які містять звукосполучення, що вивчаються (дописування) речень, відповіді на запитання та ін.

Наприклад, засвоєння теми «М’який знак у кінці та в середині слова» доцільно проводити таким чином:

1. Згадати з учнями, яка буква не позначає звуку та для чого використовується на письмі м’який знак.

2. Запропонувати прочитати ряд складів, записаних на дошці. Сказати, як вони звучать, твердо чи м’яко.

3. Записати на дошці виписані з слів м’які приголосні.

4. Прочитати записи на дошці, наприклад: н, т, р, л, м – тверді приголосні; нь, ть, рь, ль, мь – м’які.

5. Списати з дошки таблицю твердих та м’яких приголосних.

6. Підібрати слово з м’яким приголосним у кінці або в середині. Записати слово на дошці та в зошитах. Підкреслити букву разом з м’яким знаком.