0402_УМПС_Арх_укр_2012

провідної об’ємної домінанти. І все ж будівлі створювали загальний настрій симетричними площинами своїх фасадів і надмірністю декору.

Таких ансамблів було чимало створено в кожному місті України. Досить типовим і цікавим серед них був фронт багатоповерхових будинків на вулиці Миколаївській (нині Архітектора Городецького) у Києві, побудованих наприкінці XIX – на початку XX ст. Е. Брадтманом і Г. Шлейфером. Попри те, що вулиця забудовувалась одночасно і за проектами одних зодчих, кожна з будівель відрізнялась не тільки декоративними деталями і характером їх рисунку, а й стилем. Проте подібність великих мас, спільність масштабу, дрібний малюнок декору, надлишок деталей зумовлюють цілісність загального враження, створюють настрій урочистої, декілька сентиментальної моці.

Менш прийнятним стало будівництво нових споруд в історично сформованих і художньо цілісних ансамблях площ, вулиць і бульварів. Значно перевершуючи старовинну забудову за своїми габаритами, різко відрізняючись за архітектурним стилем, нові споруди часто-густо спотворювали створений попередниками органічний і ясний художній образ. Як приклади можна навести Контрактову площу в Києві, Грецький базар в Одесі, Круглу площу в Полтаві й чимало інших ансамблів в українських містах. Спричинене це було, з одного боку, неповагою до художніх традицій і поверховим розумінням стилю, а з іншого – пасивним сприйняттям громадського простору міста, яке відобразилося й у принципах забудови міських площ.

Підкреслюючи стильове розмаїття житлових і громадських споруд на центральних вулицях міст, слід іще раз наголосити на одній особливості. Кожна будівля прагнула виділитися серед сусідніх. Однак наслідок виявлявся зворотним, результат – парадоксальним. Перенасичені різноманітними пластичними елементами, площинно трактовані фасадні композиції виявлялися нейтральними і врешті-решт зливались у суцільний фронт забудови вулиці-коридору. Виструнчені в ряд, збігаючись за своєю висотою, вони часто-густо формували виразні архітектурні ансамблі.

Поряд з ансамблями вулиць, що не мали чітких пластичних кордонів і могли тягнутися нескінченну кількість кварталів, епоха історизму почала розробку ще одного типу ансамблів – комплексів функціонально споріднених будівель, розташованих всередині кварталу, або значної за розмірами земельної ділянки. Ними стали великі багатопрофільні лікарні, корпуси навчальних аудиторій, лабораторій і майстерень навчальних закладів. Тепер важливу роль відігравало не лише вирішення чільних фасадів будівель, розміщених на червоних лініях кварталів, а й внутрішніх об’ємів.

Ця увага до функціональних внутрішніх зв’язків і відповідно до створення виразної картини всередині кварталу знаменувала подальший значний крок у розвитку стилю. Поряд із цим цілісно вирішені групи споруд привносили новий масштаб у сприйняття тих районів міста, де були розташовані.

321

Ці ансамблеві композиції відіграли велику роль у розвитку містобудування. Адже багато віків, згадаємо Ренесанс, бароко і класицизм, ансамблі складалися зі споруд, орієнтованих на зовнішні простори (вулиці, площі, еспланади). Тепер же групою крапкових об’ємів організується внутрішнє просторове середовище і формується система функціонально зумовлених зон і естетично виразних взаємопов’язаних просторових осередків. Тим самим якоюсь мірою готувався ґрунт для розвитку ідей вільного розпланування та забудови, що стали панівними у наступному, XX ст.

(Історія української культури. Т. 4, кн. 2)

Текст 2

Класицизм як система міжнародної художньої культури

За п'ять-сім років ХVІІІ ст. російське бароко як панівний стиль змінилося на класицизм; кінець 1750-х – це час розквіту першого, середина 1760-х – вже початок широкого розповсюдження другого. Бароко спливло, не доживши до стадії занепаду, не витративши свого художнього потенціалу.

Класицизм був прийнятий як система міжнародної художньої культури, в межах якої розвивався національний варіант стилю. Розтягнута на століття епоха культурної самотності російської архітектури закінчилася.

Серед причин, що прискорили затвердження класицизму в Росії, крім захоплення російського дворянства розумовими просвітницькими утопіями, були і практичні причини, пов'язані з розширенням кола завдань зодчества. Розвиток промисловості і утворення нових міст знову, як і в петровський час, вивели на перший план проблеми містобудування та типів будинків, потрібних для міського життя, що швидко ускладнювалося.

Зміни в архітектурних формах торкнулися, передусім, декору. По-новому було осмислено і розміщення будівлі стосовно міського простору. Однак якихось принципово нових схем класицизм будівництву не запропонував. Різні функції, як і раніше, виконували деякі варіанти простих планів, що вже використовувалися раніше російським бароко.

Важливим було й те, що разом з новим стилем остаточно затверджувалися нові методи творчості. Гармонізація витвору архітектури, його частин і цілого здійснювалася вже не на будівельних лісах (де співробітники Растреллі за наявності місця ліпили або різали з дерева елементи декору), а під час роботи над проектним кресленням. Тим самим остаточно впроваджувався поділ видів праці, що змінив колишню «артельність». Задум та розробка форми, що несе образ, стали справою одного архітектора, що виступав у ролі автора (хоча до цього не так швидко звикли за межами професії, через що і залишилося багато питань, пов'язаних з авторством творів раннього класицизму, включаючи найбільші – такі, як палац Розумовського в Москві або Інженерний замок у Петербурзі).

Для архітектурної форми, у всіх деталях визначеної проектом, зразками служили вже не стільки будівлі, скільки їхні зображення, аналоги проектного

322

креслення. Норми класицизму були зведені до строгої системи. Все це разом дозволяло повно і точно освоювати стиль за кресленниками і текстами теоретичних трактатів, що було майже неможливо для бароко з його примхливої індивідуальністю. Саме тому класицизм легко поширювався на провінцію. Він став стилем не тільки монументальних споруд, а й усієї міської мережі. Останнє виявилося можливим тому, що класицизм створив ієрархію форм, дозволивши підпорядкувати його нормам будь-які споруди, визначаючи при цьому місце кожного в соціальній структурі.

Талановитих і умілих архітекторів було небагато і вони не змогли б проектувати всі будівлі у багатьох містах. Загальний характер і рівень архітектурних рішень підтримувався завдяки використанню типових проектів, що виконувалися досвідченішими майстрами.

Проектування відокремилося від будівництва; це розширило вплив на архітектуру професійної літератури та книжності взагалі. Зросла роль слова у формуванні архітектурного образу. Зв'язок його з образами історичними та літературними став загальнозрозумілим для начитаних людей.

Петербурзький класицизм був, насамперед, стилем офіційної «державної» культури. Його норми ґрунтувалися на укладі життя імператорського двору і великого дворянства, вони були запропоновані державним інститутам. Тут вплив народної «позастильової» культури на професійну діяльність архітекторів не відчувався.

Як завершений варіант стилю петербурзький строгий класицизм склався в 1780-і рр. І.Є. Старов (1745-1808) і Джакомо Кваренгі (1744-1817) були його типовими майстрами. Їх будівлі відрізняла ясність композиційного прийому, лаконічність обсягів, досконала гармонія пропорцій у межах класицистичного канону, тонке промальовування деталей. Образи побудованих ними будинків сповнені мужньої сили і спокійної гідності.

Суворо урочистим є створений І.Є. Старовим Таврійський палац (17831789). Відкинувши анфіладні системи бароко, майстер, відповідно до раціоналістичної логіки класицизму, об'єднав приміщення в функціональні групи. Прийом просторової організації цілого, де розвинені бічні крила, що пов'язані переходами з потужним центральним об'ємом, утворюють глибокий парадний двір, який починається від палладианських вілл. Розташуванням парадних зал виділено глибинну вісь композиції, проте гігантська Велика галерея витягнута паралельно фасаду, що зняло елементарну простоту контрасту.

Фасади звільнені від дрібного рельєфу, стіни членовані на фільонки і лопатки. Гладкі білі колони рішуче виступають із строгих доричних портиків і вперше в російській архітектурі дійсно несуть антаблемент. Вони виділяються на тлі інтенсивно забарвлених гладких стін, прикрашених прорізами без наличників. Контраст підкреслює тектоніку стіни з оштукатуреної цегли.

Державін написав про будівлю Таврійського палацу: «древній витончений смак – його гідність; все просто, але велично». Палац став для сучасників ідеальним еталоном великої будівлі – петербурзької, російської і разом з тим європейської. Його креслення захоплено оцінив Наполеон, особливо відзначив

323

Велику галерею і зимовий сад, про що повідомили Персьє і Фонтен у тексті виданого ними каталогу «Кращі королівські палаци світу».

Формули вводяться найчастіше за допомогою таких конструкцій: що

буде дорівнювати чому?; величина … обчислюється як відношення чого до чого?; …, що можна представити у вигляді чого?; сума чого? буде; …, звідки

що? дорівнює чому?; [текст], тобто: [представлення змісту тексту через формулу]; що визначається формулою …, де … тощо.

Приклади тексту-доказу

Вода як складна хімічна речовина

Зі шкільного курсу хімії нам відомо, що вода в процесі електролізу розкладається на водень і кисень. Це пояснюється дисоціацією частини іонів води з утворенням протилежно заряджених іонів: Н2О → Н+1 + ОН-1. Звернімо увагу, що іон Н+1 являє собою протон.

То до якого класу хімічних речовин належить вода? Відповідно до наявності іону Н+ − вода є кислотою, водночас іон ОН- зумовлює її належність до лугів. Згідно з теорією Брестеда-Лоура вода є і кислотою і лугом, проявляючи в більшій мірі ту чи ту якість залежно від умов. Така властивість речовин має назву амфотерність (від гр. αμφοτερος – один і другий, обидва). Отже, вода є амфотерною речовиною: вона може виступати як донор протонів, тобто як кислота, або як акцептор протонів – основа. Наприклад, якщо у воді розчиняти хлорид водню, то його молекули повністю дисоціюють, утворюючи сильну кислоту (соляна кислота) НСІ → Н+ + СІ-. Оскільки молекули Н2О, як показано було вище, являють собою диполі, то іони Н+ (протони), утворені за дисоціації НСІ, взаємодіятимуть із негативно зарядженим полюсом молекули води з боку кисню, утворюючи позитивно заряджені іони гідроксонію:

Гідроксоній Отже, у водних розчинах іон водню існує в гідратованій формі

гідроксонію.

Загальне рівняння розчинення хлориду водню у воді записують так: НСІ + Н2О → Н3О+ + СІ-.

У цьому прикладі вода виступає як акцептор протонів, тобто як основа.

(За матеріалами книги: Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 368 с.)

Таблиця 13.3 ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ

ЗАПРОШЕННЯ ДО СУМІСНОСТІ ДІЙ

Проаналізуємо питання, як потрібно підходити до оцінювання проектів.

Розглянемо порядок виконання самостійної роботи. Розглянемо поелементно усі види робіт, які необхідно виконати при реставрації будівель.

за Розрахуємо площу фундаменту за відомою нам формулою.

Наведемо декілька прикладів.

Скористаємось декількома фотографіями і запропонуємо порівняти зовнішній вигляд жител у «диких» і «культурних» організмів. Коментувати не будемо, а запитаємо: «Котрі живуть краще і культурніше – «дикі чи культурні»?».

Зазначимо також, що художнє життя в окремих сільських центрах, керованих на засадах Магдебурзького права, було доволі складним.

Погодимося з тим, що великим культурним шаром, який справив значний вплив на формування художніх традицій Київської Русі, було також мистецтво античних міст Північного Причорномор’я (VІ століття до н.е. – VІ століття н.е.).

(на Звернемо увагу на те, що деякі вежі, наприклад Кармалюкова (в ній був ув’язнений у ХVІІІ столітті Устим Кармалюк – ватажок українських повсталих селян), мають форму, характерну для української та російської церковної архітектури – «восьмерик на четверику» з шатровим завершенням.

Зробимо висновок, На підставі наведених прикладів зробимо висновок про те, що… (про що) що під кінець ХVІІІ століття українська гравюра, яка створювалася головно в релігійних осередках, поступово

звужує рамки відображення суспільного життя.

§ 4. Лексико-граматичні та синтаксичні характеристики текстуміркування

Утекстах-міркуваннях переважають структурно-семантичні конструкції простих і складних наслідкових і допустових речень, а також речень умови, причини, мети, взаємозв'язку явищ, одночасності й послідовності дій, протиставлення та порівняння.

Уцих текстах частіше, ніж в інших (наприклад, в текстах-описах), використовуються:

325

•дієслова у формі 1-шої особи множини: Розглянемо уважно цей проект.

•імперативи (дієслова у формі наказового способу): Якщо рідина,

здатна до легкого займання, випадково пролита, вимкніть електроплитки та пальники, рідину витріть ганчірками та винесіть їх

іпровітріть приміщення;

•приклади, факти, аргументи: На території України збереглась велика кількість василіанських монастирів, наприклад, у Львові (св. Юра, св. Онуфрія), Бучачі (Воздвиження Чесного Хреста), Жовкві (Різдва Христового), Уневі (Успення Богородиці), Лаврові (св. Онуфрія), Добромилі св. Онуфрія) тощо.

•риторичні запитання: Що ж втілювали майстри народної картини в образі козака? Перш за все, в образі козака-бандуриста втілено бунтарську силу селянської стихії та степове козацьке завзяття, що не знали ані меж, ані перепон. Козак виступає як борець за справедливість, він виразник інтересів бідних і знедолених.

•вставні слова і словосполучення на кшталт: по-перше, по-друге,

насамперед, справді, проте, дійсно, отже, як правило, як наслідок, так, таким чином тощо. Наприклад: 1. Таким чином, твори українського мистецтва ХV ст. свідчать про появу нових рис в естетичних вимогах часу. 2. Для декоративно-кольорового вирішення образу властиве, поперше, розрахування твору окремими локальними площинами, по-друге, контрастне їх зіставлення.

•модальні слова та словосполучення, за допомогою яких автор висловлює своє ставлення до змісту інформації тексту: на наш погляд,

слід зазначити, можна припустити, не можна погодитись, можливо, необхідно звернути увагу тощо. Наприклад: Обидва твори були виконані за спільним зразком на замовлення, мабуть, одного й того ж донатора

– грека або серба, пов’язаного у своїй діяльності з Сербією та Україною.

Вставними можуть бути і речення. Вони передають додаткові повідомлення, роблять побіжні зауваження до висловлюваного.

Вставні (вставлені) речення виділяються:

комами: Наша Земля, і це ми знаємо достеменно, – планета Сонячної системи.

дужками: Образ козака-бандуриста (якого часом називають Мамаєм) не залишався незмінним. Помітний вплив на його трактування мали зрушення, що відбулися у суспільному житті України наприкінці ХVІІІ століття, зокрема ліквідація залишків автономного козацького управління та Запорізької Січі (щоправда, царському урядові не раз доводилося відновлювати козацькі війська під час воєн).

тире: 1. Проте загальна тенденція, властива українському іконописові, – зближення мистецтва з реальною дійсністю – в деяких творах, присвячених образові Ісуса Христа, теж проявлялася досить відчутно. 2. Василь Дудін-

326

Борковський – генеральний обозний – зажив сумнівної слави деспота, що вирізнявся крайньою розбещеністю і свавіллям, однак портрет не акцентує ці риси.

(З частковим використанням матеріалів книги: Грищенко Т.Е. Українська мова за професійнім спрямуванням: Навч. посіб. – К.:

Центр учбової літератури, 2010. – 624 с.)

Модальність – зовнішньосинтаксична ознака, яка сприяє вираженню ставлення мовця до відображеної дійсності. Модальність має свої типи: реальна модальність, ідеально-потенційна модальність (умовна, бажана, гіпотетична, переповідна), реально-ідеальна модальність (питальна, спонукальна).

Таблиця 13.4

2. Вважають, що перша третина ХІХ ст. стала епохою справжнього тріумфу містобудівного мистецтва. 3. Як відомо, реалізація Болонської декларації сприяє вирівнюванню й уніфікації системи вищої освіти в різних країнах.