0402_УМПС_Арх_укр_2012

УДК 81.2.УКР ББК 811.161.2

У-45

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист № 1.4/18-Г-1725 від 16.10.2007 р.)

Рецензенти:

доктор філологічних наук, професор А.П. Загнітко

(Донецький національний університет),

доктор філологічних наук, професор В.М. Калінкін

(Донецький національний медичний університет ім. Горького),

доктор архітектури, професор Х.А. Бенаї

(Донбаська національна академія будівництва і архітектури)

Керівники українсько-російського проекту:

канд. філол. н., професор І.Є. Намакштанська,

(Донбаська національна академія будівництва і архітектури)

канд. сільськогосп. н., доцент О.В. Романова

(Російський університет дружби народів)

канд. філол. н., професор Н.М. Лапиніна

(Воронезький державний архітектурно-будівельний університет)

У-45 Українська мова за професійним спрямуванням для студентів архітектурних спеціальностей : Навчальний посібник / Намакштанська І.Є., Романова О.В., Новикова Ю.М., Лапиніна Н.М., Радіонов Т.В., Свєтлична О.С., Намакштанський Я.В., Атанова Г.Ю., Лапиніна О.Л. / За заг. ред. канд. філол. наук, професора І.Є. Намакштанської. – Донецьк: Державне видавництво «Донбас», 2012. – 632 с.

ISBN 5-7763-0062-2

Навчальний посібник містить матеріали з різних аспектів усної і писемної професійної комунікації. Так, розглядаються особливості наукового стилю української мови, питання культури фахового спілкування і специфіки мовлення фахівця.

Кожна тема складається з теоретичної частини, завдань для формування практичних навичок і тестового контролю засвоєння теоретичних знань. Перед теоретичною частиною кожної теми подаються ключові слова та поняття, план теми, формулюються критерії засвоєння матеріалу. Перевірці ступеня сформованості практичних навичок студентів сприятимуть і подані в додатках завдання для самостійного аналізу наукової статті, а також схеми, таблиці, предметний покажчик і тлумачний словник.

Посібник призначений для студентів вищих навчальних закладів, для викладачів та державних службовців. Він стане у пригоді всім тим, хто прагне вдосконалитися у майстерності професійного спілкування.

2

Використана і рекомендованалітература.............................................................

3

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Розвиток України як самостійної держави постійно потребує підготовки національних кадрів для різних галузей науки, промисловості, сільського господарства, економіки, медицини, соціально-гуманітарних та інших напрямів діяльності суспільства. Відповідно до цієї мети зростають і вимоги до якості професійної підготовки молоді в державних і приватних вишах, а також у технікумах і училищах, які повинні використовувати в навчальному процесі високоефективні вітчизняні методики впроваджувати інноваційні педагогічні технології іноземних колег.

«Мова – елемент соціальної сфери, тобто вона пов’язана з виробництвом, його галузями і процесами…, а значить, є інструментом здобуття знань і засобом діяльності людини», – пише Руслан Кацавець, і з цим не можна не погодитись. Тому у вищих технічних навчальних закладах важливе місце у вихованні високопрофесійних фахівців відводиться мовленнєвій підготовці майбутніх інженерів, яким належить: а) оволодіти як особливостями відповідних терміносистем, так і закономірностями функціонування лексичних, синтаксичних та текстових одиниць у професійному мовленні; б) навчитися професійної комунікації з колегами на робочому місці; в) оволодіти навичками та вміннями монологічного виступу, а також участі в діалозі та полілозі; г) набути навичок красномовства та культури усного й писемного професійного спілкування в різних сферах виробничої, наукової і міжгалузевої комунікації.

У навчальному процесі з українського професійного мовлення необхідно також передбачити й урахувати конкретні напрямки інженерної підготовки студентів, залежно від чого всі мовні матеріали (загальновживана й термінологічна лексика, речення та тексти) повинні мати відповідне цільове фахове спрямування й змістове наповнення.

Мета цього навчального посібника – логічний і послідовний розвиток професійних мовленнєвих навичок студентів будівельних спеціальностей, зокрема спеціальності «Автомобільні дороги та аеродроми», залежно від чого матеріал посібника систематизовано за чотирма модулями і 18 темами, у кожній з яких сформульовано об’єкт і метувивчення та введено контрольні тести й тренувальні завдання.

Розподіл навчального матеріалуздійснено за модулями: І. Особливості наукового мовлення.

ІІ. Культура фахового мовлення.

ІІІ. Типологія та стилістичні особливості фахових текстів. ІV. Продукування текстів професійного спрямування.

Лексичне наповнення, синтаксичні конструкції речень та зміст навчальних текстів кожної теми тісно пов’язано з інформацією будівельної тематики, що дозволяє максимально цілеспрямовано використати навчальний час, передбачений Програмою «Українська мова за професійним спрямуванням» для проведення практичних занять з урахуванням і тієї інформації, яку студенти отримують на лекціях.

Набуті в навчальному процесі мовні знання та мовленнєві навички допоможуть майбутнім фахівцям вільно спілкуватися державною мовою у професійній сфері діяльності.

Частина теоретичних матеріалів навчального посібника є спільним напрацюванням викладачів секції української мови та народознавства кафедри «Прикладна лінгвістика та етнологія» Донбаської національної академії будівництва і архітектури.

4

З’ясуйте значення слів – і ви звільните людство від половини суперечок.

Рене Декарт

Слово – тінь діла.

Демокріт

МОДУЛЬ І. ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО МОВЛЕННЯ

ТЕМА 1. ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО МОВЛЕННЯ. ТЕРМІНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА. СТАЛІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ. ПРОФЕСІОНАЛІЗМИ

ПЛАН

І. Теоретичний матеріал.

§1. Функціональні стилі української мови.

§2. Словники: визначення, типологія.

§3. Стилістичні особливості українського наукового мовлення.

§4. Запобігання у професійному мовленні різним типам помилок.

§5. Сталі словосполучення.

§6. Термінологічна лексика. Професіоналізми.

Культура мовлення.

ІІ. Практикум.

1.Тест-контроль для перевірки засвоєння теоретичного матеріалу.

2.Завдання для формування практичних навичок.

Ключові слова та поняття

Функціональні стилі, науковий стиль, лексичні особливості наукового тексту, словник, термінологія, термін, професіоналізм, дефініція, контекст; омоніми, пароніми, синоніми, антоніми.

Критерії засвоєння

Після вивчення теоретичного матеріалу студенти мають ЗНАТИ:

−зміст понять функціональні стилі, науковий стиль, лексичні особливості наукового тексту, термінологія, термін, дефініція, контекст, професіоналізм;

−функціонально-стильову класифікацію наукового стилю, стилістичні й лексичні особливості наукового тексту, термінологічне різнобарв’я (загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни, синоніми, антоніми,

омоніми, пароніми, сталі словосполучення, фразеологізми, професіоналізми).

Після вивчення теоретичного матеріалу студенти повинні ВМІТИ:

−аналізувати фаховий текст, вирізняючи в ньому загальнонаукові та вузькоспеціальні поняття, розрізняти терміни і професіоналізми;

−перекладати фаховий текст, користуючись словником.

5

І. Теоретичний матеріал

§ 1. Функціональні стилі української мови

Мова – сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування в процесі вираження думок. Мова є явищем соціальним. У суспільстві вона виконує різні функції (інформування, спілкування, доведення, тлумачення, емоційного впливу і т.ін.), що, у свою чергу, відбивається на її стилістичних рисах.

Стиль – сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива певному напряму чи жанру.

Функціональні стилі – різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування та функцій мови у різних сферах суспільної комунікації.

За сферами використання, призначення та характерними мовними рисами виокремлюються такі функціональні стилі: розмовно-побутовий, офіційноділовий, газетно-публіцистичний, літературно-художній, конфесійний та науковий (деякі дослідники виокремлюють ще й епістолярний та ораторський стилі).

Науковий стиль – мовленнєва система, спрямована на забезпечення усного та писемного спілкування у сфері науки. Він характеризується власними позалінгвістичними та лінгвістичними рисами й реалізується у таких текстах, як: текст-оповідь, текст-опис, текст-міркування, текст-доказ.

Залежно від адресата інформації та стилю викладення її наукові тексти поділяються на популярні, монографічні, науково-навчальні тощо (див.

табл. 1.1).

Монографічні тексти призначаються для викладу наукової проблеми, яка є новим словом у тій чи іншій галузі науки, і спрямовані для інформування кола науковців про відкриття.

Науково-навчальний текст є комунікативним актом-дискурсом, який характеризується своїм фаховим змістом, логічно-послідовною структурою, вираженою лексико-граматичними засобами, він спрямовується на накопичення знань у студентів або учнів і забезпечення їхньої науковонавчальної комунікації з викладачами та між собою.

Стилі зазвичай взаємодіють, завдяки чому на рівні того ж тексту одні стилістичні риси можуть сусідити з маркерами іншого. Загальним підґрунтям кожного з них є стилістично нейтральні засоби літературної мови, а стилетвірну функцію виконують терміни, різні семантичні типи простих, складних і ускладнених синтаксичних конструкцій речень, точність, логічність, конкретність і послідовна структура викладу інформації (науковий стиль), клішованість фраз і тексту, відсутність експресивно-емоційної лексики, прямий порядок слів у реченнях, узагальненість інформації, стислість і компактність викладу її, майже повна відсутність багатозначних слів і літературних тропів

(офіційно-діловий стиль) тощо.

§ 2. Словники: визначення, типологія

СЛОВНИК – 1) зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному тощо), у якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад іншою мовою чи подаються відомості, які визначаються словами. Словники відіграють велику роль у духовній культурі народу, в них відображені знання, якими володіє суспільство в певну епоху. Словники виконують інформативну функцію (дають змогу прилучитись до знань) і нормативну функцію

7

(допомагають оволодіти мовними нормами). Залежно від призначення лексичного матеріалу та способів його опрацювання розрізняють словники

енциклопедичні та лінгвістичні, або філологічні; 2) сукупність слів, які використовує конкретна людина у своєму мовленні. Буває активний і пасивний.

Те саме, що й словниковий запас, лексикон оратора.

(Зоряна Куньч. Риторичний словник. – К. : «Рідна мова», 1997. – С. 265)

Таблиця 1.2

СЛОВНИКИ: ВИЗНАЧЕННЯ, ТИПОЛОГІЯ

§ 3. Стилістичні особливості українського наукового мовлення

Науковий текст – це витвір розумового і мовленнєвого процесів. Він має композиційну єдність та значеннєву завершеність. Текст спрямований на передавання наукової інформації адресантом, її усвідомлення та засвоєння адресатом.

Метою наукового тексту є надання, класифікація та узагальнення фактів, висунення гіпотез, наведення логічно обумовлених доказів, формулювання закономірностей і законів. Завдання наукового тексту – точно й у повному обсязі пояснити факти різних сторін людського існування та діяльності, показати причиново-наслідкові зв’язки між явищами, виявити закономірності їхнього розвитку.

Залежно від цього кожний науковий текст розраховується на конкретних адресатів, які мають необхідні для сприймання наукової інформації тексту фонові знання. Загальні стилістичні риси наукового тексту наведено у таблиці 1.3.