0402_UMPS_tekhn_2013

УДК 81.2.УКР ББК 811.161.2 Н-73

Друкується за рішенням кафедри прикладної лінгвістики та етнології Донбаської національної академії будівництва і архітектури (протокол № 18 від 04.06.2013 р.)

Рецензенти: доктор філол. н., професор Т. Ю. Ковалевська

(Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова),

канд. філол. н., доцент О. А. Хамедова канд. філол. н., доцент І. А. Ярошевич

(Донецький національний університет)

Новикова Ю. М., Чернишова Л. І.

Н-73 Українська мова за професійним спрямуванням для студентів

технічних ВНЗ : конспект лекцій / Ю. М. Новикова, Л. І. Чернишова. – Донецьк : Світ книги, 2013. – 195 с.

Конспект лекцій укладено відповідно до програми МОНУ (Програма курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Додаток № 2 (Наказ МОНУ від 21 грудня 2009 року № 1150. Зі змінами, внесеними згідно з наказом МОНУ № 259 від 29.03.2010 року) / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К., 2010).

Конспект лекцій містить матеріали з різних аспектів усного і писемного професійного спілкування. Так, розглядаються законодавчі та нормативностильові основи професійного спілкування, особливості усної та писемної професійної комунікації й наукова комунікація як складова фахової діяльності.

Кожна тема складається з теоретичної частини, блоку запитань до теми й тестових завдань для самоперевірки, що полегшить засвоєння студентами нового матеріалу.

Конспект лекцій призначений для студентів вищих навчальних закладів і викладачів, а також стане у пригоді всім, хто прагне вдосконалитися у майстерності професійного спілкування.

© Ю. М. Новикова, Л. І. Чернишова, 2013

2

6

ПЕРЕДМОВА

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова.

Панас Мирний

Духовна культура соціуму, суспільний престиж української мови, вихід її на міжнародну арену як мови суверенної держави залежить від багатьох чинників, передусім від її функціонування у професійній сфері. Готувати висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють державною мовою в усній та писемній формах, – актуальне завдання вищої школи України.

Конспект лекцій з української мови за професійним спрямуванням вміщує теми, пов’язані з вивченням мови як соціально-культурного феномену і засобу спілкування, лексико-стилістичних засобів мови з погляду їх використання в усному та писемному професійному мовленні, усталених норм сучасної української літературної мови (орфографічних, орфоепічних, морфологічних, стилістичних, лексичних) тощо.

Пропоновані теоретичні матеріали спрямовані на формування високого рівня комунікативної культури студентів у сфері професійного спілкування в його усній і писемній формах, вироблення навичок практичного володіння мовою в різних видах мовленнєвої діяльності в галузі тематики, зумовленої професійними потребами. Робота з конспектом лекцій сприятиме формуванню національномовної особистості, розширенню мовної компетенції майбутнього спеціаліста, розвиватиме у студентів навички ефективної професійної комунікації.

7

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНОСТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

ЛЕКЦІЯ 1

ДЕРЖАВНА МОВА – МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

1.Предмет і завдання курсу, його наукові основи.

2.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

3.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

4.Мовні норми.

5.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

1.Предмет і завдання курсу, його наукові основи

Завдання вищої школи – готувати кваліфікованих, грамотних, мовно компетентних фахівців, які б досконало володіли сучасною українською літературною мовою в усіх сферах життя, зокрема у професійній. Реалізувати це завдання покликаний курс «Українська мова за професійним спрямуванням».

Предметом вивчення є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

Мета навчальної дисципліни: сформувати мовну особистість, обізнану з культурою усного і писемного мовлення, яка вміє в повному обсязі використовувати набуті знання, уміння і навички для оптимальної мовної поведінки в професійній сфері; підвищити рівень загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами наукового та офіційно-ділового стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні.

Отже, основною метою є: формування комунікативної компетентності студентів; набуття комунікативного досвіду, що сприяє розвиткові креативних здібностей студентів та спонукає до самореалізації фахівців, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності та конкурентоздатності сучасного фахівця; вироблення навичок оптимальної мовної поведінки у професійній сфері: вплив на співрозмовника за допомогою вмілого використання різноманітних мовних засобів, оволодіння культурою монологу, діалогу та полілогу; сприйняття й відтворення фахових текстів, засвоєння лексики і термінології свого фаху, вибір комунікативно виправданих мовних засобів, послуговування різними типами словників.

8

Завдання навчальної дисципліни:

сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності;

забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення;

виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

розвивати творче мислення студентів; виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій;

сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

норми сучасної української літературної мови; особливості мовних засобів відповідно до комунікативних намірів;

структуру й особливості текстів наукового й офіційно-ділового стилів; особливості складання плану, конспекту, реферату тощо відповідно до

поставленої мети; особливості складання різних типів документів з урахуванням їх

специфіки; основні лексикографічні джерела (словники) та іншу допоміжну довідкову

літературу, необхідну для самостійного вдосконалення мовної культури.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен вміти:

вміло послуговуватися нормами сучасної української літературної мови; правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до

комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань

у професійній діяльності; сприймати, відтворювати, редагувати тексти наукового й офіційно-

ділового стилів; скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування,

складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;

складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;

послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.

2.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки

літературної мови

Українська мова входить до групи слов’янських мов (індоєвропейської сім’ї), яку складають три підгрупи: східнослов’янська (українська, російська,

9

білоруська мови); південнослов’янська (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови); західнослов’янська (польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька).

Мова – 1) здатність людини говорити, висловлювати свої думки; 2) сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок.

Національна мова – мова, якою спілкуються представники однієї національності.

Державна мова – офіційно визнана і прийнята для спілкування у державних установах та армії, у спілкуванні між юридичними особами.

Літературна́ м ова – спільна мова писемності одного, іноді декількох народів: мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемнопобутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям. Це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова – одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами – діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному, так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності.

Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками:

•унормованість;

•стандартність;

•наддіалектність;

•поліфункціональність;

•стилістична диференціація;

•наявність усної і писемної форм вираження.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо.

В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Мовна норма – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Літературна норма виконує важливі суспільні функції – вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування.

10