0402_УМПС_Арх_укр_2012

зв'язки, ця послідовність утворюють особливого типу схему, більш-менш характерну для того чи іншого функціонально-змістового типу мовлення. За паралельного розгортання використовують такі прийоми, як просте зіставлення понять (паралелізм), контрастне зіставлення (контраст), альтернативне зіставлення (дилема), рамка (охоплення), прийоми транзитивності (концесія) (концесія [лат. concessio] поступка, дозвіл, згода; транзитивність [лат. transitivus

– перехідний] – властивість, яка полягає в тому, що коли перший елемент порівняний з другим, а другий з третім, то перший елемент порівняний і з третім).

Послідовності аргументативні й зображувальні. Монологічне мовлення побудоване як два ряди послідовностей – аргументативні й репрезентативні (зображувальні) послідовності. Перші подають такі види логічних єдностей, як визначення-пояснення і умовивід-роздум, другі – характеристику-опис і повідомлення-розповідь.

Пояснення – вид розгортання поняття, який відповідає визначенню, але ускладнений, трансформований для досягнення психологічної мети – для простоти, популярності, зацікавлення реципієнта тощо. Цей вид розгортання характерний для науково-популярних та публіцистичних текстів.

Розгортання поняття та його види. Статичне і динамічне розгортання поняття (основної думки) – спосіб перелічування ознак, тільки істотних чи істотних+неістотних. Розгортання відбувається також за допомогою встановлення логічних зв'язків між поняттями. Див. такі види розгортання поняття: визначення – пояснення, умовивід – роздум, характеристика-опис, повідомлення-розповідь.

Роздум – трансформований вид розгортання поняття, який відповідає умовиводові. Роздум як вид логічних єдностей має два різновиди: у першому поняття, судження пов'язуються між собою безпосередньо; у другому – поняття, судження зіставляються з фактами, прикладами тощо.

Оповідь – динамічний вид логічних єдностей, який подає істотні й неістотні ознаки поняття.

Умовивід – вид суворо логічного розгортання поняття, який має стійку, визначену структуру, широко описану у формальній логіці (фігури силогізму). Умовивід порівняно рідко використовують у мовленні в чистому вигляді.

Функціонально-змістові типи мовлення і жанри публіцистики. Різні функціонально-змістові типи мовлення, взаємодія раціонально-логічних і художніх структур у тих чи в інших пропорціях значною мірою залежать від того, який жанрово-стильовий його різновид використовує автор. Проблема залежності конструктивних схем і мовних засобів посилення від жанру твору, від жанрово-стильового різновиду тексту постає набагато гостріше саме в журналістських текстах (у творах газетно-журнальної публіцистики) порівняно з текстами художніми, науковими, офіційно-діловими, в яких використання тих чи інших раціонально-логічних структур, художніх засобів, а також їх поєднання майже не залежить від жанру твору. Два основні типи мовлення, названі тут, визначають характер будь-якого тексту. Один з типів може домінувати або взаємодіяти з іншим, що особливо яскраво простежуємо в мові

271

ЗМІ. Цим зумовлена своєрідність тексту, належність його до того чи іншого жанрово-стильового різновиду. Ш. Баллі писав, що «живе мовлення у всіх своїх проявах виявляє раціональний аспект і емоційний аспект, представлені в дуже різних пропорціях залежно від душевного стану мовця, конкретної ситуації та соціального середовища» [Французская стилистика. – М., 1961. – С. 29].

Характеристика – статичний вид логічних єдностей, який подає тільки істотні ознаки поняття.

(За матеріалами книги: Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття (Навчальний посібник з курсів: Практична стилістика української мови; Стилістика тексту; Редагування в засобах масової інформації). – Львів: ПАІС, 2003. – С. 294-296)

Завдання 2. Прочитайте фрагменти текстів і об'єднайте їх в один загальний текст. Складіть до нього тезовий план і дайте назву.

Текст 1

Науковий стиль – один з функціональних стилів літературної мови, який обслуговує сферу науки, він належить до книжних стилів мовлення. Характерними рисами наукового стилю є:

−уживання термінів;

−використання абстрактної лексики;

−використання наукової фразеології (складених термінів);

−у морфології – переважання певних класів слів (іменників, а не, скажімо, дієслів);

−використання прикметників для уточнення змісту поняття через зазначення його ознак;

−у синтаксисі – використання різноманітних складених речень і складного синтаксичного цілого;

−у семантиці – тяжіння до точності, що граматично найчастіше виражається числівниками та числівниковими словосполученнями.

Всередині наукового стилю виокремлюють особливий науковопопулярний підстиль (За А. О. Капелюшним).

Текст 2

«Опис. Усі дослідники наголошують на тому, що описовими називаються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через перелічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Розглядаючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. «елементи опису», що характеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю розташування тощо. Складаючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про

272

предмет у цілому. Не треба включати вступні частини, не пов'язані з основною темою, а також деталі, які захаращують виклад. Є різні класифікації описових текстів. А.Е. Мільчин поділяє ці тексти на аналітичні й синтезувальні. В аналітичному описовому тексті опис іде від загальної характеристики об'єкта до характеристики його окремих частин. Об'єкт спочатку подають у загальному вигляді, а потім аналітично розчленовують на частини. У синтезувальному описовому тексті загальну характеристику об'єкта подають після змалювання його окремих частин. Отже, тут частини складаються, синтезуються в ціле. К.М. Накорякова наводить іншу класифікацію. Вона поділяє описи на статичні й динамічні. Динамічними можуть бути описи не тільки предмета в русі, але й предмета нерухомого. Активним у цьому випадку є спостерігач, який привертає нашу увагу до змін, що відбуваються з об'єктом, з предметом опису, надає описові активного характеру своїм ставленням до нього. В описах завжди яскраво виявляється авторська індивідуальність. Мистецтво опису – це мистецтво деталі. Якщо в описах наукових деталь має бути точною, наперед обумовленою, доцільною, то в художній літературі деталь часто тим цінніша, чим вона несподіваніша. Художній опис дуже насичений риторичними фігурами: читач знайде в ньому порівняння, протиставлення, негативні характеристики, образне узагальнення побаченого, звертання до історії, риторичне запитання тощо. У синтаксичній структурі переважають строфи номінативного типу, енергійніші, ніж ті, в яких присудки виражені дієсловами»

(За А.О. Капелюшним).

Текст 3

«Роздум – це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми – це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлювань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). <...>. Серед текстів-роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думка рухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку, загального положення)» (За А. О. Капелюшним).

Завдання 3. Прочитайте тексти завд. 2 ще раз і за загальною назвою і складеним вами планом напишіть власний варіант тексту.

Завдання 4. Ознайомтеся з типовими логічними помилками, яких можна припуститися при складанні тексту й проаналізуйте складений вами текст (завд. 3) на їх наявність / відсутність у ньому.

Типовими логічними помилками є такі:

1)підміна тези;

2)зсув плану розповіді з однієї сфери в іншу;

273

3)контактно-виразні суперечності в тексті як наслідок порушення закону суперечності;

4)дистантно-виразні суперечності в тексті як наслідок порушення закону суперечності;

5)контактно-імпліцитні суперечності в тексті як наслідок порушення закону суперечності;

6)дистантно-імпліцитні суперечності в тексті як наслідок порушення закону суперечності;

7)порушення причиново-наслідкового зв'язку в уривку тексту чи в тексті загалом;

8)недостатня обґрунтованість тези належною кількістю аргументів;

9)сплутування причини й умови;

10)сплутування причини й наслідку;

11)пропущення потрібної ланки в ланцюзі логічних розмірковувань;

12)подання як достовірної тези, істинність якої ще треба підтвердити аргументами;

13)поєднання як однорівневих, однопланових, однорідних тих понять, які такими не є;

14)наведення аргументів, які не підтверджують, а по суті, спростовують тезу;

15)неналежне розмежування в тексті тези й аргументів;

16)подання як однорівневих, однопланових, однорідних тих понять, зміст яких частково перетинається, обсяги значення яких частково збігаються

(За А. О. Капелюшним).

Завдання 5. Розставте у реченнях знаки пунктуації. Визначить значення кожного речення (мети, причини, ознаки тощо).

1.Майстри графічного мистецтва приділяли велику увагу зовнішньому виглядові книги яку часто вирішували як цілісний художній твір.

2.До кращих зразків української книжкової гравюри на міді можна віднести роботи видатного майстра Леонтія Тарасевича у «Києво-Печерському патерику» (1702 р) який прагнучи документально відтворити події наповнював книгу замальовками місцевих побутових культових сцен зображення церковної та світської архітектури краєвидами берегів Дніпра Києво-Печерської Лаври тощо.

3.Українська книжкова гравюра однак у цілому менше дотична реального життя ніж живопис оскільки книжкова продукція підлягала безпосередньому контролю синоду який уважно стежив за діяльністю друкарів.

4.Творчість почаївських майстрів як і багатьох інших митців уніатських друкарень й храмів незважаючи на вплив католицького мистецтва трималася річища загальноукраїнської художньої культури.

274

Завдання 6. Розширте інформацію одного із речень завдання 5 до мінітексту.

Завдання 7. Прочитайте тексти та визначте тип кожного з них. Обґрунтуйте свою відповідь, послуговуючись схемою.

Текст № 1. Мініатюра в рукописній книзі

Книжкове малярство у другій половині XVI ст. розвивалося під знаком піднесення з-перед середини століття. Центральною ранньою його пам'яткою є мініатюри Пересопницького Євангелія 1556-1561 pp. (НБУВ). Вони нагадують мініатюри XVI ст. з Холмського Євангелія XIII ст. й наслідують їхні стилістичні та композиційні особливості. До них належать широкі орнаментальні бордюри західноєвропейської іконографічної редакції, порівняно невеликі площини для самої мініатюри, іконографія. Мініатюри Пересопницького Євангелія репрезентують найвищий професійний рівень книжкового малярства, як і українського малярства загалом. Їхнє унікальне місце в історії визначене й нехарактерним форматом аркушів кодексу – великі розміри давали рідкісний простір для творчості, яка виходить за рамки мініатюри у загальноприйнятому розумінні. Подальший розвиток цього малярського напряму простежується лише на матеріалі іконопису.

Залежність від іконопису демонструють мініатюри невідомого походження Євангелія другої половини XVI ст. з колишньої збірки Перемишльського греко-католицького капітулу (НБВ), виконані у традиціях перемишльського іконопису другої половини століття.

Інший напрям розвитку малярської традиції фіксують мініатюри Євангелія, придбаного 1574 р. для церкви Зішестя Святого Духа в Перегінську (НМЛ). Їм притаманні різкі відкриті кольори, особливо червоний та оранжевий, орнаментальна стилізація форм, що найяскравіше виявляється у фігурах, характерні трави на поземі, наявні у широкому колі пам'яток тогочасного іконопису. Мініатюри можуть мати львівське походження, оскільки рукопис походить з найближчих околиць Перегінського монастиря – центру маєтків львівського владики. Цей напрям книжкового малярства репрезентує й

275

відмінне за стилем Євангеліє з церкви св. Дмитрія у Поляниці, первісно у церкві Введення Богородиці у Тисові (ЛІМ).

Ряд видатних пам'яток книжкової мініатюри близько перелому століття мають безперечне львівське походження й належать майстрам, які виступають творцями нового стилю львівського малярства. Найранішою є виконані двома майстрами мініатюри невідомого походження Євангелія (РНБ). Перший з них – автор портретів Луки та Матвія – тяжіє до спрощеного трактування форми й накладання фарб локальними площинами; промальовуючи його світлішою фарбою, він у такий спосіб намагається виявити форму. Другий автор портретів Марка та Іоанна – мініатюрист високого професійного рівня, його образи відзначені духовною глибиною, трактування форм – вірністю реалістичним принципам; йому властиве багатство кольорових відтінків, якими моделюється форма. Тонкі нюанси кольорів поза єдиним винятком не мають аналогій серед відомих пам'яток. Мініатюри обрамлені бордюром з ренесансним орнаментальним мотивом, виконаним чорною фарбою на золотому тлі. Як і в мініатюрах, у трактуванні бордюру наявні аналогічні відмінності. Їхня іконографія вказує на приналежність майстрів мініатюр до тієї течії малярства, що тісно контактувала з західноєвропейською мистецькою традицією.

Текст № 2. Декоративно-ужиткове мистецтво

Удругій половині XVI – першій половині XVII ст. ужиткове мистецтво переживало період справжнього розквіту. Характерною особливістю його еволюції була провідна роль міського середовища. Міське ремесло, яке зародилося ще в княжу епоху й остаточно утвердилося впродовж найближчого після неї періоду, панує у мистецькій практиці другої половини XVI – першої половини XVII ст. Інші напрями його розвитку хоча й зберігаються, відіграють скромнішу роль.

Попри всі зміни у системі декоративно-ужиткового мистецтва, найважливішими залишалися види, пов'язані з обробкою металів, серед яких домінувало золотарство. Найактивнішим його центром на українських землях

удругій половині XVI – першій половині XVII ст. був Львів. Тут у тісному взаємозв'язку розвивалося декілька окремих традицій, найважливішими з яких були, крім української, західноєвропейська, репрезентована приїжджими європейськими і польськими майстрами, та вірменська. Про розвиток золотарства у Львові свідчить наявність у золотарському цеху перед кінцем XVI ст. не менше тридцяти майстрів, окрім них у місті працювало також чимало позацехових золотарів. На рівень львівського золотарства та його зв'язки вказує навчання в Англії та діяльність при англійському королівському дворі Яна Алембека, як і кар'єра вихідця з Угорщини Миколая Семигородського, який певний час працював у Львові, а пізніше став надвірним золотарем трансільванського воєводи Габора Бетлена.

Упершій половині XVII ст. активізується київське золотарство, проте відомостей про нього збереглося порівняно мало. Тут поряд з міськими майстрами працювали й монастирські. На Волині активним осередком золотарства виступає Острог. Місцевий золотар Микола Поболовецький,

276

нащадок пов'язаних міцними родинними зв'язками золотарів Острога та Рівного, у 1620-х pp. їздив для продовження науки "до міст славніших до Польщі". Окремі майстри знаходили працю у найбільших магнатів, які нерідко віддавали перевагу іноземним золотарям. Так, померлий 1605 р. у Львові золотар познанського воєводи Яна Остророга Гануш походив з Лугсбурга. Золотар коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського Ян (1643) теж був німецького походження.

Діяльність майстрів із Західної Європи, передусім на західноукраїнських землях, сприяла посиленню європейських контактів українського золотарства, що становить одну з характерних особливостей його еволюції у рамках розглядуваного періоду.

Текст № 3. Собор Святої Софії розміняв другу тисячу років своєї історії

25 вересня 2011 року Президент Віктор Янукович, Прем’єр-міністр Микола Азаров, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, міністри, народні депутати, представники київської влади та духовенства взяли участь в урочистостях з нагоди святкування 1000-річчя Софійського собору. «Тисячу років тому у стольному Києві, у верхньому, княжому місті було закладено храм Софії – Премудрості Божої, – розпочав свій виступ глава держави. – Взявши за взірець головну святиню Візантійської імперії – храм святої Софії в Константинополі, рівноапостольний князь Володимир підніс свою нещодавно охрещену країну на один щабель із провідними державами європейського християнського світу Середньовіччя». Таку політику проводив і його син Ярослав, за правління якого будівництво Софії Київської було завершено.

Софія Київська – це одночасно духовний, політичний, культурний та просвітницький центр давньої Київської Держави. Саме тут відбувалися «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийняття іноземних послів. Тут велося літописання, засновано першу відому на Русі бібліотеку, перекладалися книжки, здобувала знання молодь.

«Звідси, від святої Софії, світло віри Христової поширювалося на всю Східну Європу, – сказав Віктор Янукович. – Тому для всіх довколишніх народів Київ з його святинями став на всі наступні сторіччя «другим Єрусалимом», «хрещальною купіллю».

Разом із народом Софія Київська пережила всі його історичні високі злети і тяжкі випробування. Неодноразово зазнавала руйнувань і спустошень. Але, як Фенікс із попелу, завжди поставала знову в усій своїй красі та величі. У першій половині XVII століття митрополит Петро Могила відродив храм. Це стало символом незламності православної церкви, передвісником великих змін у бутті народу. А незабаром дзвони відродженого собору вітали переможне козацьке військо Богдана Хмельницького, бо Софія Київська була центром тяжіння для борців за волю та єдність України.

«І ми маємо пам’ятати, – наголосив Президент, – що саме тут у 1991 році Всеукраїнським народним вічем був підтриманий Акт про державну незалежність України».

277

За всіх часів Софія залишалася джерелом духовності. І сьогодні її покликання – бути благодатним покровом, під яким відбуватиметься самоствердження України як європейської держави, зміцнюватиметься її суверенність і соборність.

Віктор Янукович висловив також щиру повагу працівникам Національного заповідника «Софія Київська», завдяки яким тисячі й тисячі громадян України та гостей столиці мають змогу торкнутися культурної спадщини, одержати величезну духовну наснагу.

Під високими склепіннями цього храму, перед очима Богородиці Оранти і святих апостолів ніби спадає з душі порох буденності, змінюється перспектива бачення подій та процесів сьогодення.

«Мудрість заклали наші пращури в основу свого світосприйняття, – підкреслив Віктор Янукович. – Мудрістю намагалися лікувати рани, що їх завдавали державному тілу самолюбство, розбрат і ворожнеча. У цьому заповіт нам усім: будьмо мудрими, з пам’яттю про минуле плекаймо мир, злагоду і порозуміння сьогодні заради майбутнього України».

(За матеріалами газети «Урядовий кур’єр». – 2012. – № 177)

Текст № 4. Сміття в нашому житті не передбачене, якщо на шедевр перевтілюється і цибулиння

З-поміж усього, що врятує на безлюдному острові чи у спільноті з найзагадковішим плем'ям, – не обійтися й ... без пресованої флористики з японським іменем «ошибана». Бо завдяки їй там не здичавієш, а спогади не перетворяться на галюцинації: адже все, що оточувало в цивілізованому світі Батьківщини, можна зобразити й чужою рослинністю – на товстих стовбурах дерев замість картону. А перед непередбачуваними аборигенами ці «ошибанські» картинки стануть «Тисячею й одною ніччю» замість казок: особливо, коли спочатку продемонструвати, на що здатна банальна їм шкірка банана...

Де ця шкірка на виставці флористики «Україна молода – незалежна чарівна», яка експонувалася в Будинку природи на Рогнідинській, 3 в центрі Києва, я не збагнула навіть за приміткою, що саме з неї – контури Янгола в картині «Янгол Україну береже» А. Філіної. На банановий слід в інших роботах самотужки ніколи б не втрапила, і що й у зимовому «Парку Шевченка» Валентини Щур з цієї шкірки пам'ятник Кобзареві, дерева й постаті людей – не здогадалася б нізащо.

Сніг у парку, з'ясувалося, – з помаранчевих квіток фізалісу: виварених і відбілених. Усі контури усміхненого бандуриста з іншої роботи Валентини Миколаївни викладені з насіння іван-чаю...

Олівці, фарби художника-флориста – пелюстки квітів, стебельця різних рослин, листя дерев і багато всього іншого від щедрої української Природи, подарованої нам Господом. Треба чимало про все це знати. В яку пору року, дня і за якої погоди збирати: коли сонячно, не росяно й не після дощу, аби не було плям. Які квіти добре зберігають свій колір: наприклад, волошка,

278

дельфініум – дуже довго. Листя навіть з дерев однієї породи, що ростуть поряд, буває різних відтінків, найпридатніше – осіннє. Як правильно під пресом засушити: в старих книжках, між газетами, деякі рослини – під праскою. Замість пензлів – пінцетик, скальпель, клей ПВА. Тополиний пух не приклеюється: втирається у ворсинки оксамитового паперу...

Небо з листя сріблястої тополі. Дах із насінин клена, які діти називають вертольотиками. Річечка – тло голубого картону. Гілочка шипшини в цвіту з пофарбованої соломи. Квіточки вербени в образі мальв... Це якщо надто вдивлятися, що з чого на цьому дивовижному балу безмежних перевтілень у мистецтві київської флористики. За 40 років творчості її представників воно вже не лише декоративно-прикладне: їхні композиції в родичах і з живописом, графікою.

У День Незалежності України колега повернулася з виставки флористики на Співочому полі: «Я таке бачила! Передати вам не можу – наче з мережива сплетене...». Я потрапила на таку виставку наступного року – і усім цим захворіла. Раніше й не знала, що є такий вид мистецтва. Про пейзаж думала: це вищий пілотаж, я ніколи не зроблю... Нічого, щось виходить». На композицію за документальним знімком у журналі пані Валентина психологічно не могла наважитися упродовж року: душили сльози... На фото зафіксовано, хто і що лишилося у знищеному фашистами білоруському селі: біля напівзгорілої печі хлоп'я років п'яти вчепилося за спідничку трохи старшої сестрички...

Запам'ятала їхні імена: Гена й Рая. Чотири роки тому перед Днем Перемоги принесла своїх флористичних «Дітей війни» до початкової школи столичної Слов'янської гімназії, де працюю й після пенсії, показала й розповіла їхню історію третьокласникам. Вони дивилися й плакали. Побачивши цю картину, вийшла з класу в сльозах і одна з мам.

Людмила Яновська, Олександр Лепетуха

(«Урядовий кур'єр». – 2011. – № 173)

Текст № 5. Зародження українського декоративного різьблення

Зародження українського декоративного різьблення належить до другої половини XVI ст. Рання стадія його розвитку відома мало. Унікальною пам'яткою цього часу є завершення царських врат з церкви Собору Богородиці

вДомажирі (НМЛ) зі стилізованими рослинними мотивами. Перед кінцем XVI ст. на львівському ґрунті декоративне різьблення з'являється в комплексах іконостасів – на це вказує малюнок Мартина Ґруневега з втраченого іконостаса церкви Успіння Богородиці. Розвиток різьблення іконостасів вдається простежити на прикладі царських врат тільки від перелому століть. До найраніших їхніх зразків належать врата з однієї з церков Потелича (НМЛ), в орнаментальній системі яких домінують пізньоренесансні мотиви з квіткою аканту у поєднанні з виноградними гронами.

Різьблення потелицьких врат має площинний характер, воно ніби прорізане

вдошці. Аналогічною є орнаментальна система на професійному рівні врат з Городка (НМЛ) та монастирської Успенської церкви в Уневі (НМЛ). До ранніх зразків належать й врата іконостаса церкви св. Юрія у Вільшаниці на

279

Яворівщині. Високий професійний рівень виконання вказує скоріше на майстра, вихованого на європейських мистецьких зразках. Це підтверджують невідомого походження царські врата з Галичини (НМЛ), орнаментика яких виводиться із центральноєвропейської пізньоманьєристичної традиції. Цей висновок підтверджує також різьблення врат львівського Успенського іконостаса (с. Великі Грибовичі, церква св. Кузьми і Дем'яна).

У творчій практиці майстрів провінційних мистецьких осередків декоративне різьблення закономірно мало скромніший характер, в ньому менше розвинуте пластичне начало. Характерним прикладом цього напряму є скромне обрамлення ікон апостолів та пророків іконостаса церкви св. Бориса і Гліба в Буховичах. Значно більше розроблена різьбярська структура частково збережених двох іконостасів (головного та каплиці на ємпорі), мабуть, перемишльського походження, чи, принаймні, перемишльської школи з церкви Собору Богородиці в Лип'ю (ІМС; Ланьцут, Музей-замок). З них найцікавіше навершшя з плоскорізьбленими в'язанками плодів (Ланьцут, Музей-замок). До характерних пам'яток раннього західноукраїнського декоративного різьблення належать обрамлення ікон "Нерукотворного Спаса", приклади якого збереглися в церкві св. Миколая у Малій Горожанці та цілому ряді пам'яток у музейних збірках.

Завдання 8. Запишіть свій аргументований загальний висновок щодо типу кожного з текстів завд. 7.

Завдання 9. Прочитайте слова та словосполучення. Запам'ятайте їх переклад.

Антифриз – антифриз вещество – речовина воспламеняться – займатися закрытая тара – закрита тара

легковоспламеняющийся – легкозаймистий низкозамерзающая жидкость – низькозамерзаюча рідина продувать трубопроводы – продувати трубопроводи путем засасывания – шляхом засмоктування растворять краску – розчиняти фарбу сильнодействующий яд – сильнодіюча отрута система питания – система живлення тетраэтилсвинец – тетраетилсвинець хлорная известь – хлорне вапно шланг – шланг этиленгликоль – етиленгліколь

этилированный бензин – етилований бензин.

Завдання 10. Запишіть українські іменники та прикметники, а також сполучення з ними (завд. 9) у давальному відмінку.

280