0402_УМПС_Арх_укр_2012

Завдання 8. Запишіть разом, окремо чи через дефіс пропоновані прийменники.

За(ради), в(наслідок), в(результаті), з(під), за(для), на(вколо), по(за), що(до), під(кінець), під(час), з(поміж), на(прикінці), з(за), у(зв’язку) з, що(ж) до, у(разі), в(силу), по(за), по(над), по(серед), з(приводу)

Завдання 9. Запишіть у табл. 5 виділені іменники у формі родового відмінка однини (разом із значенням слова). Поставте наголос у кожному слові.

Дон (ріка) – Донець (ріка), Алжир (країна) – Алжир (місто), камінь

(матеріал) – камінь (предмет), блок (частина споруди, машини) – блок (об’єднання), лист (фанера, залізо) – лист (частина рослини), листопад (процес у природі) – листопад (назва місяця), вал (деталь машини) – вал (земляний насип і хвиля), Урал (реґіон) – Урал (ріка), Тигр (ріка) – тигр (хижак), бал (одиниця виміру) – бал (танцювальний вечір), бор (хімічний елемент) – бор (свердло), елемент (деталь) – елемент (абстрактне поняття), шаблон (пристрій)

– шаблон (зразок), алмаз (мінерал) – алмаз (окремий кристал), акт (діловий документ) – акт (дія), рахунок (дія) – рахунок (діловий документ), папір (одиничний документ) – папір (матеріал).

Таблиця 5

Закінчення іменників у родовому відмінку однини

Завдання 10. За матеріалами отриманої інформації про Маріїнський палац (завдання 1, 2) складіть і запишіть текст-оповідь з елементами опису, продовжуючи запропонований початок висловлювань.

1.Мені було відомо про будівництво….

2.Щодо Маріїнського палацу, то я знав (знала), що ….

3.Тепер я знаю, що ….

4.На мою думку…

5.У майбутньому мені хотілося б ….

Завдання 11. Прочитайте тексти, наведені у рубриці «Культура мовлення», і 2-3 реченнями сформулюйте писемно головний зміст кожного з них.

Завдання 12. Прокоментуйте усно вислів О.О. Фадєєва «Сутність людини краще за все, благородніше і довершеніше передусім виражається через діяння, через її працю і творчість».

Завдання 13. Напишіть мінітвір, обравши епіграфом до нього афоризм Григорія Сковороди, наданий до теми. Наведіть у творі приклади діяльності відомих вам архітекторів.

311

Наукова гіпотеза завжди виходить за межі фактів, які стали підґрунтям для її побудови.

Володимир Вернадський

Усяка правильна думка має бути обґрунтована іншими думками, істинність яких уже доведена.

Г. Лейбніц

ТЕМА 13. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕКСТУ-ДОКАЗУ І ТЕКСТУ-МІРКУВАННЯ

ПЛАН

І. Теоретичний матеріал

§1. Композиційна структура наукового тексту: вступ-теза, основна частина, висновки; абзац, НФЄ.

§2. Введення схем і таблиць.

§3. Введення формул та прикладів.

§4. Лексико-граматичні та синтаксичні характеристики тексту-міркування.

§5. Лексико-граматичні та синтаксичні характеристики тексту-доказу.

§6. Розділові знаки у складному реченні.

Культура мовлення.

ІІ. Практикум

1.Тест-контроль для перевірки засвоєння теоретичних знань

2.Завдання для формування практичних навичок

Ключові слова та поняття

Текст-доказ, текст-міркування; наукова стаття; абзац, НФЄ; вступ, основна частина, висновок; актуальність, модальність, новизна, мета, завдання; гіпотеза, аргумент, вставні слова; методи дослідження; рисунок, діаграма, схема, креслення, графік, таблиця, підрисунковий напис.

Критерії засвоєння

Після вивчення теоретичного матеріалу студенти мають ЗНАТИ:

−зміст понять текст-доказ, текст-міркування, наукова стаття; абзац, НФЄ; вступ, основна частина, висновок; актуальність, модальність, новизна, мета, завдання; методи дослідження; гіпотеза, аргумент; вставні слова, модальні слова;

−композицію наукових і професійно орієнтованих тексту-доказу і текстуміркування;

−форми введення формул і прикладів у наукові і професійно орієнтовані

тексти.

Після вивчення теоретичного матеріалу студенти повинні ВМІТИ:

−аналізувати тексти-докази і тексти-міркування, вирізняти їх лексикосемантичні і синтаксичні ознаки;

−продукувати науковий і професійно орієнтований текст (доказ і міркування);

312

− правильно ставити розділові знаки в складних реченнях різних типів.

І. Теоретичний матеріал

§ 1. Композиційна структура наукового тексту: вступ-теза, основна частина, висновки

Розглянемо для прикладу композиційну структуру наукової статті, у якій найчастіше використовуються елементи міркування і доказу.

Наукова стаття як один із різновидів наукового тексту має свої особливості, серед яких – складна структура, що вміщує і такі визначення проблеми, як її новизна, актуальність і мета, а також завдання, поставлене автором (авторами) перед собою, іметоди дослідження.

Композиційно текст статті, як і будь-якого наукового тексту (у нашому випадку тексту-міркування або тексту-доказу), складається з таких частин:

−вступ,

−основна частина (виклад головного змісту),

−висновки.

Вступ – це структурна частина тексту, у якій розкривається актуальність теми, її новизна, визначається загальна мета і конкретнізавдання, предмет іоб'єкт дослідження, деталізуються методи дослідження, розкривається теоретичне та практичне значення роботи, наводиться стислий огляд джерел і наукової літератури з досліджуваної теми та подається огляд історії та теорії дослідження проблеми з визначенням недостатньо вивченихчи складних питань.

У вступі автор підводить читача до усвідомлення основної проблематики тексту, акцентує увагу на здобутках у цій галузі. У вигляді тези стисло розкривається суть проблеми, її актуальність та наукове чи практичне значення, стан дослідження, вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проводити дослідження.

Актуальність – це увиразнення роботи шляхом посилання на ґрунтовні праці відомих науковців та чітке визначення проблемних питань з досліджуваної важливої проблеми. Актуальність теми доводять шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими напрямами розв'язання проблеми.

Наступними етапами роботи над вступом є визначення новизни, мети, завдань іметодів дослідження.

Новизна передбачає визначення конкретного нерозв'язаного питання з досліджуваної проблеми, напрямів нового осмислення відомих наукових положень та аналізованого раніше фактичного матеріалу, особистого внеску дослідника в опрацювання розроблених питань, застосування новітніх підходів до аналізу фактичногоматеріалу.

Мета – основна ідея дослідження. Як правило, мета збігається чи перегукується з темою статті, але формулювання мети має проблемний характер: вона повинна відбивати всі основні напрями роботи, тому може мати синтаксичну форму складного багатокомпонентного речення. Мета презентованої устатті роботи визначає її загальну стратегію.

313

Завдання роботи тісно пов'язані з метою, вони випливають з мети та актуальності дослідження. Завдання роботи становлять покроковий перелік конкретних дослідницьких заходів, які треба здійснити для досягнення загальної мети, тобто визначають тактикудослідження.

Методи дослідження залежать від специфіки роботи, але переважна більшість наукових робіт ґрунтується на описовому методі та методі кількісних підрахунків. Проте потрібно пам'ятати, що перелік використаних методів подають не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалося тим чиіншимметодом.

Основна частина викладу інформації підпорядкована загальній структурі тексту і складається (залежно від його обсягу) з розділів та підрозділів (якщо є необхідність – з пунктів (параграфів) та підпунктів), які обов'язково мають назви. Основна частина роботи повинна розкривати зміст теми. Ця частина тексту найбільша за обсягом. В ній автор має не лише розкрити зміст теми, досягти зазначеної у вступі мети та розв'язати поставлені завдання, а й подати цю інформацію у коректній науковій формі, доступній для сприйняття. Науковий текст передбачає логічний виклад матеріалу, використання відповідної термінології, поступове розгортання аргументації.

Основна частина має довести, що дослідження є новим, актуальним, оригінальним та своєчасним, і може містити класифікації, періодизації, власні визначення, узагальнення тощо. Треба пам’ятати, що виклад матеріалу підпорядковується одній провідній ідеї, чітко визначеній темою роботи.

В основній частині, де автор подає виклад матеріалу, кожна теза підкріплюється прикладами й аргументується. Автор висловлює власну позицію і доводить її, використовуючи гіпотези (припущення, при яких на підставі низки фактів робиться теоретичний висновок про існування інших фактів, явищ, ознак тощо), аргументи (думки та факти, істинність яких вже доведено), ілюстрації (приклади для пояснення складного) та посилання на джерела і дослідження (винаходи) відомих учених. Якщо текст статті має суто інформаційний характер, то подається логічний і послідовний виклад матеріалу (від знаного до нового, від простого до складного). Викладу надають конкретності й чіткості схеми, графіки і таблиці, а також статистичні дані.

Висновки містять стислий виклад результатів дослідження. Вони можуть бути оформлені як суцільний текст або як пронумерований перелік найголовніших результатів дослідження. Висновки не повинні суперечити основній частині або містити інформацію, якої не було в тексті, вони обов’язково співвідносяться зі вступом. У висновках формулюють рекомендації щодо наукового та практичного використання результатів дослідження, окреслюють перспективи досліджень у цій галузі.

Крім трьох основних частин, додатково можливі й такі складові статті:

•додатки;

•список використаної літератури (або джерел);

•словники, предметні покажчики;

•примітки.

314

Треба мати на увазі й те, що така складова частина тексту, як абзац, у семантичному та структурному планах відіграє у викладенні інформації не останню роль. Томутреба пам’ятати, що:

♦абзац – відносно самостійний і водночас пов’язаний зі структурою тексту змістовний фрагмент, який характеризується власною структурою і графічною виокремленістю;

♦на абзацну структуру тексту впливає його пізнавальна мета, обізнаність адресата, приналежність до конкретного наукового підстилю, жанр науковоїроботи, характер змісту інформації тощо;

♦правила, яким підпорядковується абзацна сегментація, є такими:

−абзац є відносно закінченою структурною одиницею тексту,

−абзац має свій предмет обговорення або опису,

−абзац є конструктивною одиницею загальноїсхеми тексту,

−абзац є логічно обумовленою змістовно-структурною одиницею тексту,

−абзаци можуть пронумеровуватися або виокремлюватися тоді, коли вміщують конкретні ознаки, риси, частини одного загального об’єкта текстового опису,

−абзаци мають бути пропорційними й інформативно не повторювати один одного, а розкривати, поширювати, ілюструвати тощо попередні

дані.

Кожний абзац характеризується зазвичай такою структурою: зачин + головна абзацна фраза + коментар + висновок. Іноді така структура охоплює декілька абзаців, якіскладають надфразнуєдність (НФЄ).

Науковий чи професійно орієнтований текст не може містити просторічних слів, діалектизмів, вигуків та розмовнихконструкцій.

315

§ 2. Укладання схем і таблиць

До ілюстративного матеріалу, який використовується у науковій роботі, зазвичай відносять:

•діаграми;

•схеми;

•креслення;

•графіки;

•світлини.

Усі вони називаються здебільшого рисунками, а їх зміст подається у підрисунковому написі. Інші матеріали можуть бути представлені у формі таблиці.

Рисунок – це графічне зображення на площині, яке будується за допомогою ліній, штрихів, плям, крапок.

Підрисунковий напис – це зміст рисунку, викладений у назвах окремих його частин, позначених цифрами.

Таблиця – це форма організації матеріалу, при якій систематично представлені групи взаємопов'язаних даних розподіляються за графами та рядками так, що кожний окремий показник входить до складу й графи, й рядка.

Діаграма – умовне графічне зображення числових величин або їх співвідношень, яке виконується за допомогою ліній, площин, геометричних фігур, рисунків тощо.

Схема – умовне графічне зображення процесу, явища тощо, яке у загальних рисах передає суть його змісту й структури.

Креслення (процес), кресленик (рисунок) – умовне графічне зображення предмета зі вказаним співвідношенням його розмірів.

Графік – кресленик, на якому наочно зображено кількісне співвідношення й розвиток взаємопов'язаних процесів або явищ у вигляді кривої, прямої, ламаної ліній, побудованих у тій чи іншій системі координат.

§3. Введення формул та прикладів

Унаукових та професійно орієнтованих текстах часто зустрічаються посилання на правила, формули, закони, на авторів відкриттів, перших дослідників природних явищ, першовідкривачів наукових законів тощо.

Розрізняють такі форми лексико-граматичних засобів введення в тексти формул і посилань:

а) словосполучення згідно з (+ ім. в орудн. відмінку):

Згідно з правилом Ленца індукований у контурі струм має такий напрям, що його магнітний потік через площу контуру протидіє зміні первинного потоку, яка створює струм;

б) складне речення, у якому перша частина хто + дієслово (сказав, написав, вважав, довів, встановив тощо) приєднується до другої сполучником що:

Галілей писав, що події (падіння тіл, рух води, комах та ін.) в кімнаті, на березі і в каюті корабля, який ковзає по морю без найменшого прискорення,

316

відбуваються однаково. О. Бутлеров установив, що ізомери виявляють різні властивості (фізичні та хімічні), тому що мають різну будову;

в) словосполучення з прийменником за: за + ім. в орудн. відм.:

1. За другим законом Ньютона ma=Ft ця сила тертя створить прискорення a=Ft/m=μg. 2. На початку ХІХ ст. за проектами М. Амвросимова були збудовані міська лікарня, заїжджий двір, торговельні ряди, театр і багато житлових будинків.

г) звернення до читача з пропозицією сумісності дій, яке починається дієсловами: розглянемо, припустимо, скористаємось, з’ясуємо, підкреслимо

тощо:

Скористаємось законом Гука для вирахування деформації стержня: l/l=F/SE; Для оцінки статистичної вірогідності цієї гіпотези скористаємось

д) складнопідрядне речення з підрядним означальним:

1.Г.В. Житков приписує ікону «Спас-Невсипуще око» візантійським майстрам, які в 40-х роках ХІV століття працювали в Москві.

2.Завдяки цій спадкоємності навіть у ХІХ столітті в композиціях продовжувала зберігатися та першооснова ідейно-художнього тлумачення образу, яку було закладено ще в період його формування

е) дієприкметниковий зворот:

1.Оскільки проект 1783 р. переустрію Полтави залишився нейздісненим,

у1803 р. затвердили новий , опрацьований архітектором М. Амвросимовим.

2.Опрацьований архітектором Ф. Шалєм проект реконструкції Керчі було затверджено 1821 р., а згодом, у 1834 і 1837 рр., відкореговано.

Таблиця 13.2

У науковий чи професійно орієнтований текст можуть вводитися слова і словосполучення, які передають ставлення того, хто продукує інформацію в усній або писемній формі, до змісту інформації (модальні вставні слова і словосполучення):

На жаль, це груба помилка. Слід підкреслити, що розчинність речовини – це маса або об'єм розчиненої речовини в певному об'ємі або масі розчинника. Підсумовуючи розвиток українських міст першої третини ХІХ ст., слід відзначити спільність їхньої структурної організації.

Автор тексту може звертатися до своїх уявних чи реальних читачів (слухачів) з метою привернути їхню увагу до якогось факту, проблеми тощо:

Нагадаємо, що у ХІХ ст. найбільш значним і багатолюдним містом краю, а незабаром й усієї України, стала Одеса, що 1802 р. отримала статус градоначальства.

Зверніть увагу на те, що перша третина ХІХ ст. стала епохою справжнього тріумфу містобудівного мистецтва.

Науково-навчальний текст зазвичай вміщує пояснення наукових понять, фактів, явищ або встановлення причиново-наслідкової залежності між ними. Наприклад:

Архітектура класицизму

Класицизм заявляє: «Людина – це звучить гордо». Для класициста саме світобудову побудовано за вивіреними канонами, де царюють стрункість і логіка і де відсутні суб'єктивне і випадкове.

318

Класицизм (латин. classicus – зразковий) – це художній напрям у мистецтві та літературі ХVІІ – початку ХІХ століття. Для нього характерна висока громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил, відображення життя в ідеальних образах, а також звернення до античної спадщини як до норми.

Межі класицизму прийнято визначати кінцем XVII – початком XIX століть (залежно від країни). Країни, найбільш прихильні класицизму в архітектурі, – це Франція, Італія, Великобританія, Німеччина і Росія. Власне, класицизм з його ідеалізмом і рівнянням на вічність припав якраз до речі всім новонародженим імперіям, яким потрібно було належним чином обставляти власну велич. А теорія класицизму завдяки розвиненому друкарству поширилася по Європі і за океаном семимильними кроками. Основну працю з геометрії, перспективи і будівель італійського автора Себастьяна Серлі добре знали скрізь.

Архітектор класицизму відкидає «збиті вершки» бароко і наполягає на еталонах гармонії, строгості, логічної ясності і монументальності. Власне, для нього не стояло питання: об'єктивно мистецтво чи ні. Звичайно, об'єктивно, а саме воно служить вічності і всьому незмінному. Звідси рівняння на ордерну систему, регулярність планування і симетрію. Людина, як ми пам'ятаємо, це звучить гордо. А регулярність, чіткість – саме те, що відрізняє творіння людини від стихійної, на перший погляд, асиметрії природи. Для будівель і парків все це означало появу крокуючих у перспективу рядів колон, ідеально підстрижених кущів і десятки метрів створених скульптур.

Архітектор класицизму найчастіше був туристом і їздив до Італії та Греції дивитися на руїни, творіння Палладіо, Скамоцці та малюнки Піранезі, а після переносив набуті знання до власної країни. Так, зокрема, сталося і з Ініго Джонсом, відповідальним за впровадження класицизму в Британії, і з Робертом Адамом, який змінив вигляд Шотландії. Німці Лео фон Кленце і Карл Фрідріх Шинкель, загубивши розум від красот Парфенона, забудовують у неогрецькому дусі Мюнхен і Берлін грандіозними музейними та іншими громадськими будівлями.

Французи Жак-Жермен Суффле, Клод-Нікола Леду і Етьєн-Луї Булле створили власні варіанти класицизму: перший все більше опановував простір навколо будівлі, а Леду і Булле захопилися радикальною геометризацією форм. Французи (а за ними й російські митці) виявилися найбільш найчутливішими з усіх європейців до розкоші імперського Риму і, не соромлячись, копіювали тріумфальні арки і колони.

Втім, імперські зазіхання у XIX-ХХ століттях сплинули, а от єдина містобудівна політика, яка дісталася від імперій, залишилася. Упорядкування міської забудови йде від канонів класицизму. Краса Санкт-Петербурга, Ґельсінкі, Варшави, Дубліна, Единбурга – результат саме такого планування. Хоча саме класицизму міста зобов'язані і появою типової забудови, оскільки канони були загальноприйняті і міняти їх було складно.

Для Росії класицизм в архітектурі з його ієрархією жанрів виявився рятівним. Країна, отримавши від вищого керівництва архітектурне завдання з

319

ідеями про вищу красу, почала його виконувати (силами російських та іноземних архітекторів – серед них Карл Россі, Андрій Воронихин, Андреян Захаров, Василь Баженов та інші).

Приклади найчастіше вводяться у текст за допомогою прислівника

наприклад та прислівникових сполучень як приклад, до прикладу, для прикладу… (В архітектурному обличчі споруд громадського призначення втілилися характерні для епохи тенденції раціоналізму. У містобудівному аспекті вони відобразились єдністю форм стилізації для кожного типу споруд. Наприклад, флорентійський ренесанс вважався найпритянішим для банків, античні форми – для музеїв і бібліотек, середньовічні – для церков різних віросповідань).

До текстів-доказів і текстів-міркувань входять також роздуми, коментарі, пропозиції, умовиводи тощо.

Приклади тексту-міркування з елементами роздуму

Текст 1

Містобудівна культура середини і другої половини ХІХ ст. Ансамблі

Навіть за умови високохудожніх стилізацій сукупність різних споруд, створених у різних стилях, надавала місту еклектичного характеру. Почасти збулися мрії Миколи Гоголя, який писав: “...нехай же вона (архітектура) хоча б уривками являється серед наших міст у такому вигляді, в якому вона була при віджилому вже народі”. Проте у своїй переважаючій масі споруджувані у періоди будівельних гарячок кам’яні громади прибуткових будинків і громадських споруд рідко могли “приймати сувору зовнішність, демонструвати веселий вираз, дихати далекою давниною, блищати новизною, проймати жахом, виблискувати красою”. Частіше за все вони “блищали” прагненням віддзеркалити минулі пластичні елементи й хизувалися багатомовністю свого декоративного оздоблення.

Незважаючи на це, неправильним буде стверджувати, що вигляд міст виявився понівеченим еклектичною архітектурою. Навіть на початку наступного, XX ст., коли завзято, несамовито відкидали мистецтво попередників, визнавали, що зодчі кінця XIX ст. створювали компактні архітектурні ансамблі. Дійсно, намагаючись вразити буянням декору, оригінальністю форм, екстравагантністю пластичних сполучень, розташовані поруч споруди, по суті, нейтралізували одна одну. Лише на початку XX ст. будівлі, створені в стилі модерн і наступних за ним “чистих стилях”, своїми ясними й великими обсягами помітно “випинались” із нейтрального тла багатомовної архітектури XIX ст. і почасти порушували ансамблевість забудови.

Зазначимо, що термін “ансамблевість” для забудови вулиць і площ капіталістичної доби слід вживати із застереженнями. Адже групи різностильових споруд різнились за модулем, ритмікою та масштабними співвідношеннями, не існувало головного ядра просторової композиції –

320