QutGD0YDRgV8zNDA0LnBkZg==

Модульною автоматичною установкою газового пожежогасіння є АУГП, що містить один або декілька модулів з ГВГР, які розміщені безпосередньо в приміщенні, що захищається, або поряд з ним.

Відповідно до ГОСТ 12.2.047 [42], модульною установкою пожежогасіння називається будь-яка нетрубопровідна автоматична установка пожежогасіння, що передбачає розміщення ємкості з вогнегасячою речовиною і пусковим пристроєм безпосередньо в приміщенні, що захищається.

Для зберігання ГВГР застосовуються балони і ізотермічні резервуари різної ємкості. Ізотермічні резервуари використовуються у складі автоматичних установок газового пожежогасіння для зберігання двоокису вуглецю, азоту або аргону в зрідженому стані, а також для їх подачі.

Ізотермічним резервуаром АУГП [74] є посудина (балон, цистерна і тому подібне), забезпечена холодильним агрегатом або реконденсатором.

Відповідно до прийнятої класифікації газових вогнегасних складів, ГОСТ 12.2.047 виділяє установки: азотного, парового, углекислотного і хладонового пожежогасіння.

За способом гасіння АУГП підрозділяються на установки: об'ємного (у всьому приміщенні); локального (місцевого) і комбінованого (гасіння ГВГР з іншими ВГР).

Рисунок 1.40 - Класифікація установок газового пожежогасіння Для АУГП передбачаються наступні види включення (пуску) [79]: автоматичний (основний);

ручні - дистанційний і місцевий.

За способом включення від пускового імпульсу АУГП підрозділяються: з електричним, пневматичним, механічним пуском або їх комбінацією (рис. 1.40).

Конструктивні характеристики АУГП визначаються також інерційністю установки і тривалістю подачі ГВГР.

Класифікація установок аерозольного пожежогасіння

З 1992 року для цілей пожежогасіння почали використовуватися системи об'ємного аерозольного гасіння і локалізації пожеж (CAГ) на основі генераторів вогнегасного аерозолю (ГВА), які створюють аерозольний вогнегасячий склад (АВС). Вогнегасний склад отримують спалюванням твердопаливної композиції (ТПК) окислювача і відновника. Як окислювач зазвичай використовуються неорганічні з'єднання лужних металів [переважно нітрат (KNO3) і перхлорат (КС1О4) калію], як горюче-відновлювач -- органічні смоли (епоксидний ідитол і тому подібне). Ці ТПК можуть горіти без доступу повітря.

111

Утворюваний як продукт згорання аерозоль складається з газової фази (переважно діоксид вуглецю) і зваженої фази, що конденсує, у вигляді якнайтоншого порошку, аналогічного вогнегасячим порошкам на основі хлориду і карбонату калію. АВС відрізняється від звичайних порошків значно більшою дисперсністю (приблизно у 50 разів), тому заздалегідь виготовляти і зберігати порошок з розміром часток 10-6 м із-за схильності до злежування практично неможливо. Завдяки високій дисперсності вогнегасна здатність АВС в 5-8 разів перевищує вогнегасну здатність порошків і хладонів, і більш ніж на порядок двоокису вуглецю і азоту. Іншою перевагою АВС є можливість гасіння пожеж підкласу А1 (тліючі матеріали).

Автоматичні установки аерозольного пожежогасіння (АУАП), відповідно до НПБ 88 [43], застосовуються для гасіння (ліквідації) пожеж підкласу А2 і класу В по ГОСТ 27331 [41] об'ємним способом в приміщеннях об'ємом до 10000 м3, заввишки не більше 10 м. При цьому допускається наявність у вказаних приміщеннях горючих матеріалів, горіння яких відноситься до пожеж підкласу А1 по ГОСТ 27331 [41].

Допускається застосування установок для захисту кабельних споруд (напівповерхи, колектори, шахти) об'ємом до 3000 м3 і висотою не більше 10 м, при значеннях параметра негерметичності приміщення не більше 0,001 м і за умови відсутності в електромережах захищаємої споруди пристроїв автоматичного повторного включення.

Вживані в стаціонарних автоматичних установках об'ємного аерозольного пожежогасіння генератори вогнегасного аерозолю (далі -- ГВА) на основі твердопаливних аерозолеутворюючих вогнегасних складів підрозділяються по (рис. 1.41):

розміру зони, що утворюється при роботі ГВА, з температурами більш 400°С; конструктивному виконанні ГВА; способу приведення в дію ГВА.

Рисунок 1.41 – Класифікація генераторів вогнегасного аерозолю

За розміром зони, що утворюється при роботі ГВА, з температурами більше 400 °С, генератори підрозділяються на три типи :

I - генератори, що мають розміри зони більше 250 мм;

II - генератори, що мають розміри зони від 50 до 250 мм;

III - генератори, що мають розміри зони не більше 50 мм.

112

Вимоги до установок пожежогасіння Установки водяного та пінного пожежогасіння

Установки водяного, пінного, а також водяного пожежогасіння зі змочувачем підрозділяються на спринклерні та дренчерні.

Параметри установок водяного пожежогасіння зі змочувачем належить визначати аналогічно параметрам установок водяного пожежогасіння.

При обладнанні будинків і споруд водяними і пінними установками пожежогасіння, при техні- ко-економічному обгрунтуванні допускається передбачати установки пожежогасіння в приміщеннях, де за нормами вимагається тільки автоматична пожежна сигналізація. Для цих приміщень витрати вогнегасної речовини не повинні бути визначальними, а інтенсивність зрошення приймається нормативною.

Для кожної секції установки пожежогасіння слід передбачати окремий вузол керування.

За наявності в приміщенні технологічних площадок, виконаних із суцільного матеріалу, обладнання або вентиляційних коробів (нахилених або горизонтальних) з мінімальним розміром по ширині або діаметру більше ніж 0,75 м, розташованих на висоті від підлоги не менше 0,70 м, належить під ними додатково встановлювати спринклерні або дренчерні зрошувачі, спонукальну систему установки пожежогасіння.

Параметри автоматичних установок пожежогасіння слід вибирати залежно від груп приміщень, приведених в табл. 1.50 (додаток В ДБН В.2.5-13-98* [54]).

Таблиця 1.50 - Групи приміщень (виробництв і технологічних процесів) за ступенем небезпеки розвитку пожежі в залежності від їх функціонального

призначення і пожежного навантаження горючих матеріалів [54]

1Приміщення книгосховищ, бібліотек, цирків, зберігання спалимих музейних цінностей, фондосховищ, музеїв і виставок, картинних галерей, концертних і кіноконцертних залів, залів розташування

електронно-обчислювальних машин, магазинів, будинків управлінь, готелів, лікарень (пожежне навантаження 200 МДж · м-2).

2Приміщення фарбувальні, просочувальні, малярні, знежирювальні, консервації і розконсервації, сумішеприготувальні, промивки деталей із застосуванням ЛЗР та ГР; приміщення деревообробного, текстильного, трикотажного, текстильно-галантерейного виробництва; приміщення виготовлення вати, швейної промисловості, взуттєвого, шкіряного і хутрового виробництва, штучних і плівкових матеріалів; приміщення целюлозно-паперового і друкарського виробництва; приміщення виробництв із

застосуванням гумотехнічних виробів, підприємств з обслуговування автомобілів (пожежне навантаження від 200 до 2000 МДж · м-2).

3Приміщення гумотехнічного виробництва.

4Приміщення виробництва, переробки і обробки горючих природних і синтетичних волокон і пластмаси, кіноплівки на нітрооснові; фарбувальні і сушильні камери, ділянки відкритого фарбування і сушіння; приміщення фарбоготувальних, лакоготувальних, клеєготувальних виробництв із застосуванням ЛЗР і ГР; машинні зали компресорних станцій, станцій регенерації, гідрування, екстракції і

приміщення інших виробництв, що переробляють горючі гази, бензин, спирти, ефіри та інші ЛЗР і ГР (пожежне навантаження понад 2000 МДж · м-2).

5Склади негорючих матеріалів у спалимій упаковці.

6Склади твердих горючих матеріалів.

7Склади лаків, фарб, ЛЗР, ГР, пластмаси, гумотехнічних виробів, каучуку, смол.

Примітка 1. Групи приміщень визначені за їх функціональним призначенням.

У тих випадках, коли неможливо підібрати аналогічні виробництва, групу приміщень належить визначати за величиною пожежного навантаження.

Примітка 2. Пожежне навантаження визначається згідно з СТ СЕВ 446 (без урахування коефіцієнтів а, б, с).

Установки водяного, пінного низької кратності, а також водяного пожежогасіння із змочувачем підрозділяються на спринклерні і дренчерні.

113

Площа для розрахунку витрати і час роботи установок, в яких як вогнегасна речовина використовується вода з добавкою, визначаються аналогічно установкам водяного пожежогасіння за табл. 1.51…1.53 (табл. Б.1…Б.3 ДБН В.2.5-13-98* [54]).

Таблиця 1.51 - Параметри установок пожежогасіння для приміщень висотою до 10 м

Примітка 1. Групи приміщень наведені в табл. 1.50.

Примітка 2. Площу для розрахунку витрати вогнегасної речовини та кількість одночасно працюючих секцій дренчерних установок визначають в залежності від особливостей технологічного процесу, що захищається.

Примітка 3. Площа, що захищається одним спринклерним настінним зрошувачем, повинна бути 16 м2.

Примітка 4. Значення інтенсивності зрошення і площі для розрахунку витрати вогнегасної речовини наведені для спринклерних установок, які захищають приміщення заввишки до 10 м, а також ліхтарні приміщення при сумарній площі проекції ліхтарів не більше 10 % від площі проекції покриття (перекриття). Висоту ліхтарного приміщення при площі ліхтарів більшій 10 % від площі покриття (перекриття) належить приймати до покриття ліхтарів. Зазначені параметри спринклерних установок для приміщень заввишки від 10 до 20 м належить приймати за таблицею Б.3.

Примітка 5. Складські приміщення, які вбудовані в громадські будівлі, належить відносити до 2-ї групи приміщень. Час гасіння - 60 хв.

Таблиця 1.52 - Параметри установок пожежогасіння для приміщень 5-7 груп висотою до 10 м

Примітка. Групи приміщень наведені в табл. 1.50

114

Забороняється проводити додаткові підключення до мережі протипожежного водопостачання, пов'язані із збільшенням витрати води і пониженням тиску в мережі, без узгодження з генеральною проектною організацією і проведенням натурних випробувань на максимальну витрату.

Мережа протипожежного водопроводу повинна забезпечувати певну гнучкість схеми для надійної подачі води при відключенні в ремонт відповідних ділянок, а також необхідний напір і пропускати розрахункову кількість води для пожежогасіння.

Забороняється проводити додаткові підключення до мережі протипожежного водопостачання, пов'язані із збільшенням витрати води і пониженням тиску в мережі, без узгодження з генеральною проектною організацією і проведенням натурних випробувань на максимальну витрату.

Кожне підприємство повинно бути забезпечене необхідною кількістю води для здійснення пожежогасіння (виходячи з вимог будівельних норм та інших нормативних документів).

Залежно від місцевих природних умов, характеру використання води і економічних міркувань застосовують різні схеми водопостачання. Вибір схеми водопроводу визначається потужністю джерела водопостачання, якістю води в нім, відстанню від вододжерела до забезпечуваного водою об'єкту і тому подібне.

Вибір джерела водопостачання у кожному окремому випадку обґрунтовується технікоекономічними показниками.

Як джерела водопостачання можуть використовуватися відкриті (річки, озера, водосховища, морить) і підземні (ґрунтові, артезіанські води і т. д.) вододжерела.

Залежно від вигляду вододжерела можливі наступні загальні схеми водопроводів: а) схема подачі води з відкритих вододжерел (рис. 5.42).

Рисунок 1.42 - Схема подачі води з відкритих вододжерел

1 -- водозабірний пристрій; 2 -- насосна станція I підйому; 3 -- очисні

споруди; 4 -- запасні резервуари; 5 -- насосна станція II підйоми; 6 -- водонапірна башта; 7 -- водопровідна мережа

Вода з джерела водопостачання поступає у водозабірний пристрій, звідки насосами насосної станції I підйому подається на очисні споруди. З очисних споруд вода самоплив поступає в запасні резервуари, з яких насосами насосної станції II підйому перекачується у водонапірну башту або безпосередньо у водопровідну мережу.

Водозабірні пристрої, насосна станція і очисні споруди відносяться до споруджень I підйому; запасний резервуар, друга насосна станція, водонанорная башта і водопровідна мережа -- до споруджень II підйому;

б) схема подачі води з підземних вододжерел (рис. 1.43).

116

а) якщо від будівель об'єкту до гідрантів водопровідної мережі, що забезпечує необхідну пожежну витрату і натиск води, відстань не більш:

для водопроводів низького тиску

то на об'єкті для зовнішнього пожежогасіння водопровідна мережа може не передбачатися. В разі виникнення пожежі гасіння виконується від гідрантів міської водопровідної мережі.

У формулах (1) і (2):

zбуд -- висота до коника даху найбільш високої на об'єкті будівлі; 1,2 -- коефіцієнт вигину рукавів;

120 і 150 -- розрахункові довжини рукавів ліній для водопроводів високого і низького тиску, згідно СНиП 2.04.02-84*[63];

б) якщо від будівель об'єкту до гідрантів міської водопровідної мережі відстань більш l або l1, то на об'єкті необхідно передбачати зовнішню водопровідну мережу з установкою на ній пожежних гідрантів.

Проте практично при гасінні пожеж можуть використовуватися гідранти міської водопровідної мережі. В цьому випадку подача води здійснюється пожежними привозними автонасосами, за допомогою перекачування води, якщо відстань від міської мережі до місця пожежі більше 400 м, або без перекачування, якщо це відстань менше 400 м.

Якщо гарантійний натиск в міській водопровідній мережі менший, ніж натиск, необхідний для гасіння пожежі на підприємстві, встановлюють стаціонарні протипожежні насоси, що підвищують тиск в об'єктовій водопровідній мережі в разі виникнення пожежі. Для господарсько-питних потреб вода від міського водопроводу може подаватися по спеціальному введенню, на якому окрім водоміра і засувок має бути встановлений зворотний клапан.

Якщо гарантійний натиск міської водопровідної мережі недостатній як для господарськопитних (виробничих), так і для протипожежних цілей, на підприємстві передбачають спеціальні господарсько-питні (виробничі) насоси і окремо протипожежні насоси або об'єднані насоси, що забезпечують подачу води на господарсько-питні (виробничі) і протипожежні потреби.

В тому разі коли в міській водопровідній мережі недостатні витрата і натиск води, на об'єкті встановлюють запасні резервуари, з яких вода стаціонарними насосами подається у водопровідну мережу об'єкту на господарсько-питні (виробничі) і пожежні потреби.

Для регулювання роботи насосів і водопровідної мережі встановлюють водонапірні баки, з яких вода поступає у водопровідну мережу об'єкту в той час, коли насоси не працюють або подають недостатню кількість води. Таким чином, у вказаній схемі подачі води міська водопровідна мережа є для об'єктового водопроводу джерелом водопостачання.

При значних витратах води на промисловому підприємстві, як вказувалося, передбачають місцевий водопровід зі всіма необхідними водопровідними спорудами і із забором води з відкритих або підземних вододжерел. Місцевий водопровід може забезпечувати потребу у воді лише частково, недостаюча кількість води поступає від міської водопровідної мережі. Так, наприклад, для гос- подарсько-питних і протипожежних потреб вода подається від Міської мережі, виробничі потреби забезпечуються місцевим водопроводом з підземних джерел.

Протипожежні водопроводи (роздільні або об'єднані з водопроводами іншого призначення) бувають низького або високого тиску. У водопроводах низького тиску мінімальний вільний напір води на рівні землі повинен бути 10 м (100 кПа), а необхідний напір у стволах для пожежогасіння створюється насосами пожежних автомобілів, мотопомп, що встановлюються на гідранти.

У водопроводах високого тиску вода до місця пожежі подається по рукавних лініях безпосередньо від гідрантів під напором від стаціонарних пожежних насосів, встановлених у приміщенні насосної станції. Такі насоси працюють постійно або вмикаються під час пожежі.

Для подавання та керування водяними та пінними струменями великої потужності використовуються лафетні установки. Для цього пожежні лафетні стволи великої потужності (до 100 л∙с-1) встановлюють на спеціальних баштах, покрівлі будівель або на майданчиках та підключають до

118

протипожежного водопроводу високого тиску. Лафетні установки використовують для гасіння пожеж на складах лісота пиломатеріалів, в технологічному обладнанні значної висоти (наприклад, в ректифікаційних колонах та вакуумних колонах нафтопереробних заводів), а також на складах із зрідженим горючим газом.

Систему протипожежного водопостачання поділяють на дві частини: зовнішню (ззовні будівель) та внутрішню (всередині будівель). Протипожежний водопровід (зовнішній та внутрішній) є одним з найбільш важливих елементів системи протипожежного водопостачання.

До зовнішнього водопроводу належать усі пристрої та споруди для забору, очищення, зберігання та розподілу води мережею до вводу в будівлю.

Внутрішні водопроводи являють собою сукупність трубопроводів та пристроїв, які забезпечують постачання води із зовнішньої мережі та її подавання до місця відбору води для гасіння пожеж, що можуть виникнути в будівлі.

До початку будівництва основних споруд і будівельної бази мають бути виділені спеціальні утеплені приміщення для розміщення пожежної охорони або добровільних пожежних формувань і пожежної техніки.

При виконанні робіт по улаштуванню покриття площею 1000 м2 і більш із застосуванням горючого або важкогорючого утеплювача на покрівлі для цілей пожежогасіння слід передбачати улаштування тимчасового протипожежного водопроводу. Відстань між пожежними кранами слід приймати з умови подачі води в будь-яку точку покрівлі не менше чим двома струменями з витратою 5 л/с кожна.

Мережі зовнішнього водопроводу

іспоруди на них

Упроектах організації будівництва і виробництва робіт відображають необхідність прокладки постійної зовнішньої водопровідної мережі і установки пожежних гідрантів, а також будівництва пожежних водоймищ і інших вододжерел, щоб на початок основних будівельних робіт ними можна було користуватися для гасіння пожеж. Якщо будівництво постійного водопроводу на початок основних будівельних робіт закінчити неможливо і поблизу будівельного майданчика відсутні природні вододжерела, необхідно укладати тимчасові пожежні водопроводи або влаштовувати тимчасові пожежні водоймища.

Тимчасові пожежні водоймища, їх кількість і місткість визначає, згідно Правил пожежної безпеки [33], начальник будівництва, виходячи з розмірів і пожежної небезпеки конструкцій об'єкту,

що будується, наявності пожежної частки, устаткування і протипожежного озброєння. Мінімальна місткість одного водоймища має бути. 100 м3.

Водоймища розміщують виходячи з умови обслуговування ними будівель і тимчасових споруд, що знаходяться в радіусі 200 м за наявності автонасосів і 100...150 м -- за наявності мотопомп залежно від їх типe. Мінімальна відстань від водоймища до будівель III--V ступенів вогнестійкості і відкритих складів горючих матеріалів -- 30 м, а будівель I і II ступенів вогнестійкості - 10 м.

Штучні водоймища, розташовані на території будівництва, мають утеплюватися в холодний період і бути забезпечені під'їздами з твердим покриттям і майданчиком розмірами 12х12 м для маневрування і розвороту пожежних автомобілів. Рівень води у водоймищах повинен забезпечувати можливість всмоктування її пожежними насосами.

Вододжерела, які використовуються для гасіння пожеж, повинні мати світлові або флуоресцентні покажчики.

Природні вододжерела в більшості випадків використовуються тільки після споруди відповідних водозабірних пристроїв, майданчиків для установки автомашин і під'їзних доріг.

Місце розташування водозабірного пристрою вибирають з урахуванням подачі води до можливо більшої кількості будівель, що будуються, і споруд, а також забезпечення протипожежним водопостачанням тимчасових споруд і складів на будівельних майданчиках.

119

Залежно від крутості укосів берега, типу ґрунтів, сезонного коливання горизонтів води і наявності будівельних матеріалів, водозабірні пристрої можуть бути виконані способом зміцнення берега, споруди пожежного під'їзду (пірсу) або приймальних колодязів.

Зміцнення берега -- найбільш простий і доступний спосіб організації забору води з природних вододжерел пожежними автомашинами. Такий спосіб застосовується, як правило, при вельми пологих берегах і невеликих глибинах води, тому часто в місці зміцнення берега дно заглиблюють до 2...3 м.

Найбільш поширеними і дешевими видами зміцнення берега є відсипання каменя і улаштування паль зміцнень.

Відсипання каменя на укоси проводять на ділянці завдовжки 5...6 м. Для відсипання застосовують крупний камінь, причому найбільш великий доцільно відсипати в останню чергу, щоб він опинився на поверхні. Заставляння укосів залежить від розмірів каменів, але не повинно бути крутіше 1:1. Товщина шару каменя, який укладається на укосах природного берега (після поглиблення) -- не менше 0,5 м. Майданчик перед укріпленим берегом вибруковують таким же каменем.

Зміцнення палями берега проводять на ділянці завдовжки 4,5...5 м., Його можна виконати залізобетонними палями і закладеними плитами для запобігання підмиву берега водою. Пазухи, що утворюються за плитами, засинають ґрунтом і зверху роблять відмостку з твердим покриттям.

Пожежні майданчики (пірси), як правило, встановлюють на водоймищах з високими берегами і значними перепадами рівня води.

Настил майданчика виконують із залізобетонних панелей, монолітного залізобетону або дерева. Він повинен розташовуватися на висоті не більше 5 м від горизонту низьких вод і не затоплюватися при горизонті високих вод.

Ширина майданчика 4...5 м. Бічні сторони його захищають поручнями заввишки 0,7...0,8 м. На відстані 1,5 м від кінця майданчика до настилу на всю ширину майданчика прикріплюють опорний брус. До майданчика передбачають дорогу з твердим покриттям шириною не менше 3,5 м, а перед нею майданчик розмірами 12x12 м.

Приймальні колодязі, сполучені з вододжерелом трубою, доцільно влаштовувати для забезпечення огорожі води при заболочених берегах. Істотною перевагою приймального колодязя перед останніми видами водозабірних пристроїв є незамерзаємість води при улаштуванні в його верхній частині двох кришок, простір між якими заповнюють на зимовий період теплоізоляційними матеріалами.

Приймальні колодязі влаштовують з бетонних кілець, каменя або іншого матеріалу. Місткість колодязя повинна складати 3...5 м3.

Глибину колодязя визначають виходячи з умови заглиблення труби нижче за рівень промерзання ґрунту. Верх труби повинен розташовуватися нижче за найбільшу товщину льоду у водоймищі. При заглибленні дна колодязя мінімальна глибина води в нім має бути не менше 1,5 м з урахуванням зниження рівня під час водозабору і запасу над всмоктуючою сіткою.

Трасування мережі. Зовнішню водопровідну мережу складають магістральні і розподільні лінії. Магістральну лінію прокладають з таким розрахунком, аби вода до споживачів подавалася найкоротшою дорогою після самих піднесених точок території, а розподільні трубопроводи розташовують на нижчих. Таким чином, за рахунок перепаду висот (рельєфу місцевості) створюється додатковий натиск в розподільній мережі.

Водопровідні труби, як і всі інші комунікації, можна прокладати в колекторах, але нижче за електричні кабелі, кабелів зв'язку і т. п., щоб уникнути заливки їх водою в разі аварії. Для установки пожежних гідрантів і засувок в цих випадках передбачають спеціальні виносні колодязі.

Глибина заставляння труб, вважаючи до низу, має бути на 0,5 м більше розрахункової глибини проникнення в ґрунт нульової температури.

Кільцева і тупикова мережі. Зовнішня водопровідна мережа може бути кільцевою або тупиковою. Кільцювання зовнішніх водопровідних мереж внутрішніми водопровідними мережами будівель і споруд не допускається.

120