QutGD0YDRgV8zNDA0LnBkZg==

території будівництва або підсобного підприємства на відстані не менше 30 м від підсобних будівель, що будуються і тимчасових, в кількості не більш тридобового надходження їх з цехів або з об'єктів будівництва. Складувати деревну тирсу разом з рейками і тріскою не дозволяється. Деревну тирсу слід зсипати в спеціально відведені місця або ящики. Інші відходи (ганчірки, металеву стружку і ін.) необхідно складати окремо від деревних відходів.

Користування побутовими електронагрівальними приладами і відкритим вогнем забороняється в адміністративних, побутових, складських і виробничо-підсобних приміщеннях. Застосування електронагрівальних приладів в приміщеннях слід погоджувати з представником місцевих органів Держпожнагляду.

На території будівництва забороняється розводити вогнища. Не допускається куріння в місцях зберігання і застосування легкозаймистих, горючих і вогненебезпечних рідин, синтетичних смол і інших горючих матеріалів. Палити на території будівництва вирішується тільки в спеціально відведених місцях, забезпечених засобами пожежогасінні, урнами або ящиками з піском. На місцях куріння мають бути напису «Місце для куріння».

Легкозаймисті і горючі рідини зберігають в негорючих будівлях. Зберігати рідини з температурою спалаху пари 28 °С і нижче в напівпідвальних і підвальних приміщеннях не вирішується. Забороняється зберігати горючі і легкозаймисті рідини у відкритій тарі. Наливати легкозаймисті рідини дозволяється тільки в металеву тару, що герметично закривається, за допомогою насосів через лійку з мідною сіткою. Забороняється наливати легкозаймисті рідини відрами. Порожню тару з-під цих рідин слід зберігати на спеціально відведеному майданчику. Протипожежні розриви між складами легкозаймистих і горючих рідин і іншими будівлями на території будівництва визнача-

ють по СНіП ІІ-89-80* [35].

Крупні новобудови, розташовані далеко від населених місць, поза радіусом виїзду найближчих підрозділів пожежної охорони, забезпечуються пожежною технікою (автоцистернами, мотопомпами), кількість і вид якої визначаються начальником будівництва за узгодженням з управліннями (відділами) пожежної охорони.

До початку будівництва основних споруд для розміщення особового складу пожежної охорони або добровільної пожежної дружини і пожежного устаткування має бути виділене спеціальне приміщення, а для крупних об'єктів побудовано пожежне депо, передбачене проектом. Заселення пожежних депо різними службами замовників і підрядчиків забороняється.

1.3.2 Забезпечення будівельного майданчика необхідними засобами пожежегасіння

Оскільки повністю виключити, в силу відомих причин, імовірність виникнення пожежі неможливо, то необхідно використовувати стратегію обмеження її наслідків, яка досягається таким заходом, як своєчасна ліквідація горіння.

Для виникнення й розвитку процесу горіння, який спричиняє пожежу, мусить бути одночасне сполучення горючої речовини, окисника, джерела запалювання та безперервного потоку тепла від осередку пожежі до горючого матеріалу. Водночас для припинення горіння досить виключити будь-який із цих елементів. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, на-

зивається пожежогасінням.

1.3.2.1 Класифікація пожеж і вогнегасних речовин

Класифікація пожеж здійснюється залежно від виду речовин, що горять, і матеріалів в відповідності з ГОСТ 27331-87 [41]. Встановлено чотири класи пожеж, а також їх символи:

Класи і підкласи пожеж вказані в табл. 1.49.

101

Таблиця 1.49 – Класифікація пожеж в відповідності з ГОСТ 27331-87

Символи класів пожеж повинні відповідати вказаним в табл. 5.50.

Символи класів пожеж застосовуються для позначення пристроїв і засобів, які призначені для гасіння пожеж даного класу.

Таблиця 1.50 – Символи класів пожеж в відповідності з ГОСТ 27331-87

Крім цих чотирьох класів Правилами пожежної безпеки в Україні введено ще додатковий п'я- тий клас (E), прийнятий для позначення пожеж, пов'язаних з горінням електроустановок.

Нижче наведені символи класів пожеж: Основні способи припинення горіння:

Охолодження зони горіння або речовин, що горять, до певного рівня температури;

102

Ізоляція осередку горіння від кисню; Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення його не горючими газами;

Хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення (горіння) в полум'ї; Механічне придушення полум'я сильним струменем води, порошку чи газу; Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум'я не має можливості поширюватися.

Практична реалізація способів припинення горіння може бути досягнута за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів подачі їх до місця горіння.

До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей.

Використовуються такі основні види вогнегасних речовин: вода; вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність; піна;

газові вогнегасні суміші; вогнегасні порошки; комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.

Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.); розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.); ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність і добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. З літра води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбувається розбавлення реагентних речовин. Унаслідок великих значень теплоти пароутворення вода забирає із зони горіння велику кількість тепла, що, своєю чергою, забезпечує помітний охолоджувальний ефект.

Вода має високу термічну стійкість. Розкладення її на водень і кисень відбувається при температурах понад 1700°С. Тому гасіння водою більшості горючих матеріалів та рідин є безпечним, адже температура їх горіння не перевищує 1300°С.

Найбільший вогнегасний ефект спостерігається під час застосування води у дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть горючі рідини, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води спричиняє ізолювальний ефект. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 3050%.

Вода добре проводить електричний струм. Це треба пам'ятати під час гасіння пожеж в електроустаткуванні, що перебуває під напругою.

Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається з пухирців газу. Стінки пухирців утворюються з розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.

Піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні.

Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних технічних пристроїв із водних розчинів поверхнево-активних речовин (піноутворювачів).

Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких і газоподібних речовин.

Вогнегасний ефект застосування порошків складається з:

103

хімічного гальмування реакції горіння внаслідок дії порошку (кристали введеного у полум'я порошку спричиняють суміжні реакції, які руйнують здатні горіти радикали або перешкоджають їх утворенню);

утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки; утворення хмари порошку, яка має властивості екрана; механічного придушення полум'я твердими частинками порошку; виштовхування кисню із зони горіння.

Діоксид вуглецю (СО2) не має кольору та запаху. За підвищеного тиску переходить із газоподібного стану в рідкий.

Механізм припинення горіння діоксидом вуглецю базується на його здатності зменшувати шляхом розбавлення концентрації реагентних речовин до меж, коли горіння стає неможливим. Вогнегасний ефект спостерігається, коли концентрація СО2 буде не менше 30% по об'єму.

Діоксид вуглецю може подаватися до зони горіння у вигляді снігоподібної маси, здійснюючи охолоджувальну дію, оскільки СО2 перебуває у вигляді снігу при температурі мінус 78°С.

Існує два основні методи гасіння пожеж за допомогою СО2: об'ємний і поверхневий. Об'ємне гасіння здійснюється у замкнутих приміщеннях.

Вихід снігоподібного СО2 з балона при температурі навколишнього середовища 20°С становить не менше 28% (з кілограма рідкого СО2 може утворитися 280 г снігу та близько 500 л газу). Діоксид вуглецю не гасить тліючі матеріали, бо не має змочувальної здатності.

Практично всі вогнегасні речовини характеризуються комплексною дією на процес горіння. Наприклад, вода може охолоджувати, ізолювати та розбавляти речовини, що горять; піна ізолює й охолоджує; газові засоби пожежогасіння одночасно діють як інгібітори й розбавляють горючі речовини; порошки гальмують хімічні реакції й ізолюють зону горіння в разі утворення стійкої порошкової хмари. Однак припинення горіння досягається одним із застосовуваних способів, тоді як інші тільки сприяють цьому. Це визначається співвідношенням властивостей вогнегасної речовини та матеріалу, що горить.

Для кожної вогнегасної речовини існує домінуюча властивість. Для води - це охолодження, для піни - ізоляція осередку горіння, для порошку - гальмування реакції горіння, для діоксиду вуглецю - розбавлення газової та конденсованої фаз (твердої, рідкої) неоднорідної фізико-хімічної системи негорючим газом

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі й визначається: властивостями та агрегатним станом речовин, що горять; параметрами пожежі (площею горіння, інтенсивністю горіння, температурою тощо);

видом пожежі (в закритих приміщеннях та будівлях, на відкритому просторі); умовами тепло- й газообміну на пожежі; наявністю та кількістю вогнегасних засобів;

вогнегасною здатністю щодо гасіння речовин і матеріалів; ефективністю способу гасіння пожежі.

Визначаючи способи пожежогасіння, розраховують на досягнення максимального ефекту за мінімальних витрат вогнегасних речовин.

Для успішної ліквідації пожежі необхідно правильно визначити вогнегасні речовини та подати їх у зону горіння. Внаслідок упливу теплового випромінювання, дії інших небезпечних факторів пожежі наблизитися до фронту полум'я не завжди можливо, особливо на пожежах, які набули розвитку. Тому для подачі вогнегасних речовин застосовують спеціальні технічні засоби.

Технічні засобі, які забезпечують подачу вогнегасних речовин до місця пожежі поділяються на стаціонарні (спринклерні і дренчерні протипожарні системи, внутрішній протипожежний водопровід), напівстаціонарні (зовнішній протипожежний водопровід з пожежними гідрантами, протипожежні резервуари, протипожежні депо з протипожежними автомобілями, або мотопомпами) і первинні засоби (вогнегасники, бочки з водою, кошма, пісок)

На початок основних будівельних робіт на будівництві має бути забезпечене протипожежне водопостачання від пожежних гідрантів на водопровідній мережі або з резервуарів (водоймищ).

Внутрішній протипожежний водопровід і автоматичні системи пожежогасіння, передбачені проектом, необхідно монтувати одночасно із зведенням об'єкту. Протипожежний водопровід повинен вводитися в дію до початку опоряджувальних робіт, а автоматичні системи пожежогасіння і

104

сигналізації - до моменту пусконалагоджувальних робіт (у кабельних спорудах - до укладання кабелів).

Пожежні депо, передбачені проектом, повинні зводитися в першу чергу будівництва. Використання будівлі депо під інші потреби не дозволяється.

До початку будівництва основних споруд і будівельної бази мають бути виділені спеціальні утеплені приміщення для розміщення пожежної охорони або добровільних пожежних формувань і пожежної техніки.

При виконанні робіт по улаштуванню покриття площею 1000 м2 і більш із застосуванням горючого або важкогорючого утеплювача на покрівлі для цілей пожежогасіння слід передбачати улаштування тимчасового протипожежного водопроводу. Відстань між пожежними кранами слід приймати з умови подачі води в будь-яку точку покрівлі не менше чим двома струменями з витратою 5 л/с кожна.

Пожежні підрозділи гасять пожежі за допомогою протипожежної техніки, основу якої становлять пожежні автомобілі. Вода з цистерни автомобіля або зовнішнього джерела, наприклад, гідранта, потрапляє в насос, який створює необхідний тиск, і далі по пожежних рукавах рухається до ствола, де струмінь формується й спрямовується на осередок пожежі

Так використовуються основні пожежні автомобілі - автоцистерни та автонасоси. Є ще автомобілі пінного, порошкового, газового, комбінованого гасіння, колінчасті автопідіймачі та автодрабини, автомобілі газодимозахисної служби, пожежні автомобілі зв'язку та освітлення, технічної служби тощо. Крім того, ефективними під час приборкання вогню є літаки, вертольоти, пожежні поїзди та судна.

1.3.2.2 Класифікація стаціонарних установок пожежогасіння

Автоматичні спринклерні і дренчерні системи гасять вогнище пожежі без участі людини з одночасною подачею сигналу пожежної тривоги. Такі системи встановлюють в приміщеннях, де вогонь може виникнути і швидко поширитися (приміщення книгосховищ, бібліотек і т. ін.). Автоматичні спринклерні системи складаються з водоживильників, в які входять зовнішня мережа, гідропневматичний і водонапірний баки; водопідвідних трубопроводів, контрольно-сигнального клапана (КСК); спринклерной мережі, що включає подвідні і розподільні трубопроводи; спринклерних зрошувачів (спринклерів). Контрольно-сигнальний клапан і трубопроводи за ним утворюють секцію, яку можна швидко відключити для ремонту. Спринклери, що розкриваються при підвищенні температури і заливають вогнище пожежі, складаються з штуцера з рамою і розеткою, діафрагми з отвором, який закривається скляним клапаном. Клапан притиснутий до отвору термочутливим замком, який складається з трьох пластинок, спаяних легкоплавким припоєм. При виникненні пожежі припій під дією температури плавиться, замок розпадається, тиск води вибиває клапан, вода, ударяючись об розетку, розбризкується і зрошує площу до 12 м2. Зі всіх встановлених спринклерів розкривається лише їх частина, яка розташована над вогнищем пожежі. Автоматичні дренчерні системи по конструкції аналогічні спринклерним. Як зрошувачі в них використовуються дренчери - пристрої, аналогічні спринклерам, але без клапана і термочутливого замку. Вода подається в дренчери по розподільному трубопроводу при відкритті клапана групової дії, який управляється спринклером, встановленим на спонукальному трубопроводі. При виникненні пожежі спринклер розкривається, груповий клапан відкривається і вода, що поступає через всі дренчери, заливає вогнище пожежі. Напівавтоматичні дренчерні системи дистанційної дії включаються людьми при виникненні пожежі або небезпеки його поширення. Такі системи влаштовані так само, як автоматичні дренчерні, але не мають спонукального трубопроводу і клапана групової дії. Пуск системи здійснюється засувкою з електроприводом або звичайною засувкою, що знаходиться у вузлі управління.

Вибір пристосувань і основних варіантів для пожежогасінні

Для того, щоб подавити процес горіння першим кроком має бути інтенсивне зменшення компонента горіння, зниження температури процесу горіння або, навпаки, збільшення енергії горіння, для швидшого вигорання горючого компонента. Для цього на сьогоднішній день в пожежогасінні застосовується один з нижче перерахованих способів пожежогасіння:

105

зниження епіцентру горіння за рахунок ізолювання вогнища пожежі або розбавлення повітря в районі пожежі негорючими речовинами (наприклад, газами), або насиченість киснем повітря до меж, в яких не може відбуватися горіння;

інгібірування хімічної реакції, тобто гальмування виниклої реакції окислення; зниження температур, які приводять до самозагорання, спалаху речовин легкого займання без-

посередньо у вогнищі горіння, до температур нижче за горіння і зрештою до припинення горіння в цілому;

механічний тиск на вогнище в результаті подачі на полум'я сильного струменя негорючого газу або холодної рідини;

створення умов, при яких полум'я вимушене буде поширяться по вузьких ходах або ж взагалі горіти не поширюючись на подальші ділянки.

Аби реалізувати вище представлені методи вогнегасіння можна використовувати різні досяжні матеріали, наприклад, такі як пісок, вода, інколи це можуть бути спеціальні пожежні щити з потрібним устаткуванням.

Найбільш якісним і добре поширеним методом пожежогасінні є вогнегасники. Якщо доводиться гасити об'ємні вогнища спалаху, то в таких випадках застосовують інертні розбавники. У наш час набирають силу і широко використовуються вогнегасні порошки.

У ряді організацій застосовуються автоматичні системи пожежогасіння, що, під час пожежі, приводить до псування приміщення і устаткування. Тому, якщо підходити до вибору пожежогасінні серйозно, слід визначати не лише швидкість вогнегасіння і його якість, але і такий важливий аспект, як низьке сумарне пошкодження. Це дасть можливість зазнати мінімальних збитків, як під час пожежі, так і безпосередньо під час її гасіння.

Загальна класифікація

У загальному випадку, під установками пожежогасіння (ГОСТ 12.2.047 [42]) розуміється сукупність стаціонарних технічних засобів для гасіння пожежі за рахунок випуску вогнегасних речовин.

За способом приведення в дію установок пожежогасіння (випуску вогнегасних речовин) вони підрозділяються на:

ручні (з ручним способом приведення в дію); автоматичні.

При цьому, всі автоматичні установки пожежогасіння (окрім спринклерных) можуть приводитися в дію ручним і автоматичним способами. Спринклерні установки пожежогасіння приводяться в дію виключно автоматично.

Установки пожежогасіння залежно від принципу гасіння (створення вогнегасного середовища в об'ємі приміщення, що захищається, або дія на поверхню, що горить) підрозділяють на установки об'ємного і поверхневого пожежогасіння [42].

Відмітною особливістю автоматичних установок пожежогасіння (АУП) є виконання ними одночасно і функцій автоматичної пожежної сигналізації (за п. 3.2 НПБ 88 [43]).

Відповідно до цих визначень ГОСТ 12.3.046 [44] підрозділяє автоматичні установки (системи) пожежогасіння:

по конструктивного виконання - на спринклерні, дренчерні, агрегатні, модульні; по вигляду вогнегасної речовини - на водяні, пінні, газові, порошкові.

За способом пуску установки пожежогасіння класифікуються (ГОСТ 12.4.009 [45]): автоматична установка пожежогасіння з дублюючим ручним пуском (місцевим і (або) дистан-

ційним); автоматична установка пожежогасіння без дублюючого ручного пуску;

ручна установка пожежогасіння (з місцевим і (або) дистанційним пуском). За способом гасіння - на установки:

об'ємного пожежогасіння; пожежогасіння за площею;

локального пожежогасіння (за об'ємом, за площею). По вигляду вогнегасного засобу - на установки: водяного пожежогасіння (спринклерні, дренчерні);

106

пінного пожежогасіння (спринклерні, дренчерні); порошкового пожежогасіння;

газового (СО2, хладонового, азотного, парового і ін.) пожежогасіння. Загальна класифікація установок пожежогасіння приведена на рис. 5.37.

З а га л ь н а к л а с и ф ік а ц ія ус та н о во к п ож е ж о га с ін н я

Рисунок 1.37 - Класифікація стаціонарних установок пожежогасіння

Класифікація установки водяного і пінного пожежогасіння

Автоматичні установки водяного пожежогасіння підрозділяються, відповідно до ГОСТ Р 50680 [46] (рис. 1.38), за типом зрошувачів на спринклерні і дренчерні.

Спринклерні установки підрозділяють за типом заповнення підвідного живильного і розподільного трубопроводів водою або повітрям на: водозаповнені; повітряні; водоповітряні.

Дренчерні установки по вигляду приводу підрозділяють на: електричні; гідравлічні; пневматичні; механічні; комбіновані.

Установки за часом спрацьовування підрозділяють на: швидкодіючі - тривалість спрацьовування не більше 3 с; середньоінерційні - тривалість спрацьовування не більше 30 с;

інерційні - тривалість спрацьовування понад 30 с, але не більше 180 с.

За тривалістю дії установки підрозділяють на:

середньої тривалості дії - не більше 30 хв.; тривалої дії - понад 30 хв., але не більше 60 хв.

Відповідно до ГОСТ Р 50800 [47] автоматичні установки пінного пожежогасіння класифікуються по:

конструктивному виконанню; виду приводу; часу спрацьовування; способу гасіння; тривалість дії; кратності піни.

107

Установки пінної пожежогасіння по конструктивного виконання підрозділяють, як і водяного, на спринклерні і дренчерні залежно від типа зрошувачів.

Дренчерні установки по вигляду приводу так само підрозділяють на електричні, гідравлічні, пневматичних, механічні і комбіновані.

Установки пінного пожежогасіння за часом спрацьовування мають аналогічні з водяними параметри швидкодії.

Установки за способом гасіння підрозділяють на: установки пожежогасіння за площею; установки об'ємного пожежогасіння.

Ус та н о в к и вод я н о го п ож е ж о га с ін н я

Рисунок 1.38 – Класифікація стаціонарних установок водяного пожежогасіння

Відмінними характеристиками класифікації установок пінного пожежогасіння від водяного є параметри тривалості дії і кратності піни.

За тривалістю дії установки підрозділяють на: короткочасної дії - не більше 10 хв.; середньої тривалості - не більше 15 хв.;

тривалої дії - понад 15 хв., але не більше 25 хв.

Установки за кратністю піни підрозділяють на установки пожежогасіння піною: низької кратності (від 5 до 20); середньої кратності (понад 20, але не більше 200); високої кратності (понад 200).

Відповідно до ГОСТ 4.99 [48] піноутворювачі розподілені на дві класифікаційні групи залежно від застосування:

загального призначення; цільового призначення.

Залежно від хімічного складу (поверхнево-активної основи) піноутворювачі підрозділяють

(ГОСТ Р 50588 [49]) на:

синтетичні вуглеводневі; синтетичні фторвміщуючі.

Окрім синтетичних піноутворювачів у ряді країн застосовуються також піноутворювачі на протеїновій основі, зокрема такі, що містять фторировані поверхнево-активні речовини.

До піноутворювачів загального призначення відносяться: ПО-6К, ПО-ЗАІ, ПО-ЗНП, ТЕАС, ПО6ТС. Вони використовуються для отримання вогнегасної піни і розчинів змочувачів.

108

До піноутворювачів цільового призначення відносяться: САМПО, ПО-6НП, ФОРЕТОЛ, «Універсальний», «Морський». Вони використовуються для отримання піни при гасінні нафтопродуктів і горючих рідин різних класів, пожежовибухонебезпечних об'єктів.

Класифікація установок порошкового пожежогасіння

Відповідно до НПБ 88 [43] установки порошкового пожежогасіння застосовуються для локалізації і ліквідації пожеж класів А, В, С і електроустаткування (електроустановок під напругою) відповідно з даними на вогнегасячий порошковий склад (далі по тексту розділу - порошок), яким вони заряджені.

При захисті приміщень, що відносяться до вибухопожежонебезпечної категорії, устаткування, яке входить до складу установки, при його розміщенні в приміщенні, що захищається, повинно мати вибухобезпечне виконання.

У приміщеннях, в яких евакуації людей гасіння не перешкоджає, допускається використання установок, що здійснюють функції виявлення і гасіння пожежі; видачі світлових або звукових сигналів за межі об'єкту, що захищається; дистанційного запуску з улаштуванням перемикання автоматичного пуску установки на дистанційний (торгівельні кіоски, намети, індивідуальні гаражібокси, приміщення виробничого призначення).

Для захисту приміщень об'ємом не більше 100 м3, де не передбачено постійне перебування людей і відвідини яких проводяться періодично (у міру виробничої необхідності), в яких горюче завантаження не перевищує 50 кг/м2, швидкості повітряних потоків в зоні гасіння не перевищують 1,5 м/с, а також для захисту електрошаф, кабельних споруд і ін., допускається, при окремому виконанні автоматичної пожежної сигналізації, застосування установок, що здійснюють тільки функції виявлення і гасіння пожежі.

Відповідно до ГОСТ Р 51091 [50] основні класифікаційні характеристики автоматичних установок порошкового пожежогасіння приведені на рис. 1.39.

109

Вогнегасні порошки, відповідно до ГОСТ 4.107 [51], поділяються на два класифікаційні угрупування:

вогнегасні порошки загального призначення; вогнегасні порошки цільового призначення (спеціальні).

Вогнегасні порошки загального призначення використовуються для гасіння твердих, рідких, газоподібних речовин і матеріалів, а також установок під електронапругою (пожежі класів А, В, С,

Е).

Вогнегасні порошки цільового призначення використовуються при гасінні металів, окремих видів горючих рідин і тому подібне.

Залежно від функціонального призначення, способу подачі і дисперсності вогнегасні порошки діляться на два види: поверхневого і об'ємного гасіння.

НПБ 174 [52] встановлюють сучасну класифікацію порошків спеціального призначення (далі - СП). Порошки СП застосовуються як вогнегасна речовина (ВГР) в автоматичних і інших засобах для гасіння тільки (виключно) металів і їх з'єднань або металів (їх з'єднань), а також горючих і легкозаймистих рідин, газів, електроустановок під напругою.

Порошки СП ділиться на: цільові і універсальні.

Цільові порошки призначені тільки для гасіння металів (їх з'єднань).

Універсальні порошки призначені для гасіння металів (їх з'єднань), а також горючих рідин, газів, електроустановок під напругою до 1000 В.

Основу вогнегасних порошків складають амонійні солі (моно-, диамонійфосфати, амофос), карбонат і бікарбонат натрію, хлориди натрію і калію і ін. Як добавки застосовуються кремнійорганічні з'єднання (аеросил AM-1-300 і тому подібне), стеарати металів, ніфелін, тальк і ін.

Класифікація установок газового пожежогасіння

Відповідно до НПБ 88 [43] установки газового пожежогасіння застосовуються для ліквідації пожеж класів А, В, С по ГОСТ 27331 [41] і електроустаткування (електроустановок з напругою не вище вказаної в ТД на використовувані газові вогнегасні речовини.

Залежно від механізму гасіння ГОСТ 4.106 [53] підрозділяє газові вогнегасні склади на два кваліфікаційні угрупування:

інертні розчинники, що знижують вміст кисню в зоні горіння і створюють в ній інертне середовище (інертні гази - діоксид вуглецю, азот, гелій, аргон і їх суміші);

інгібітори, що гальмують процес горіння (галоідовуглеводороди і їх суміші з інертними газами).

НПБ 88 [43, таблиця. 4, дод. 5] уточнюють вживані газові вогнегасні речовини (ГВГР) і нормативну об'ємну вогнегасну концентрацію (% об.): Зріджені гази: двоокис вуглецю (СО2) - 34,9%(об.); шестифтористої сірки (SF6) - 10,0%(об.); хладону 23 (CF3H) - 14,6%(об.); хладону 125

(C2F5H) - 9,8%(об.); хладону 218 (C3F8) - 7,2%(об.); хладона 227еа (C3F7H) - 7,2%(об.); хладонуа 318Ц (C4F8ц) - 7,8%(об.). Стислі гази: азот (N2) - 34,6%(об.); аргон (Аг) - 39,0%(об.); склад «Інерген» - 36,5%(об.).

Під автоматичними установками газового пожежогасіння (АУГП) підрозумівають [52; 79] - сукупність стаціонарних технічних засобів пожежогасіння для гасіння вогнищ пожежі за рахунок автоматичного випуску газової вогнегасної речовини (складу).

У основі класифікації АУГП, відповідно до визначення, лежать їх конструктивні особливості і фізико-хімічні властивості вогнегасної речовини.

За конструктивним виконанням АУГП бувають двох типів: централізовані; модульні.

За централізовану автоматичну установку газового пожежогасіння вважається АУГП, що містить батареї (модулі) з ГВГР, які розміщені в станції пожежогасіння, і призначені для захисту двох і більше приміщень.

При цьому, модулем газового пожежогасіння є балон (посудина) із запірно-пусковим пристроєм для зберігання і випуску ГВГР, а батарея газового пожежогасіння - група модулів, об'єднаних загальним колектором і пристроєм ручного пуску, які дозволяють здійснювати випуск ГВГР з групи або окремих модулів.

110