Тема 11. Матеріально-технічне забезпечення і виробнича логістика Методичні поради до вирішення задач

При подетальному методі потреба в матеріалах визначається як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потребу в матеріальних ресурсах i-го найменування на основне виробництво (Пі) визначає, насамперед, потреба на виробництво готової продукції. Тоді:

,

де А_j – виробнича програма з виробництва j-ї продукції, шт. (м, м² і т. ін.);

N_ij – норма витрат i-го матеріалу на виробництво одиниці j-ї продукції;

n – кількість видів виробів, на які використовується матеріал i-го найменування.

При багатономенклатурному виробництві (електротехнічне, підшипникове, інструментальне тощо) потреба в матеріалах на виконання виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю відбиває середні витрати матеріалів у даній групі (партії продукції). Розрахунок потреби в матеріалі виконують за формулою:

,

де N_тп – норма витрат на типовий представник продукції;

А – програма випуску всіх виробів даної групи.

При використанні метода прямого розрахунку при визначенні потрібної кількості палива (Р_і) на технологічні та енергетичні цілі можна скористатись наступною формулою на підставі норм витрат умовного палива, які установлені на одиницю продукції або робіт:

,

де А_j – виробнича програма з виробництва j-ї продукції, шт. (м, м² і т. ін.);

N_ij – норма витрат умовного палива на виробництво одиниці j-ї продукції;

К_еі – калорійний еквівалент i-го палива.

Індексний метод (метод динамічних коефіцієнтів). За цим методом потреба в матеріальних ресурсах на плановий період визначається, виходячи із фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів, за формулою:

,

де де ВМ_ф – фактичні витрати певного матеріалу у минулому періоді;

І_п – індекс програми виробництва;

І_нв – індекс норм витрат матеріалів.

Поточний запас (М_пот.) – це основна частина виробничого запасу, яка витрачається у виробництві між двома поточними поставками матеріалів. Величина його залежить від трьох факторів: величини щоденного споживання, характеру витрат (ступінь рівномірного споживання) та часу між двома послідовними поставками.

,

де М_д – середньодобові витрати матеріалів в натуральному вимірі;

Т_пост – інтервал між надходженням чергових партій матеріалу, діб.

Розмір страхового запасу визначають за формулою:

,

де М_д – середньодобові витрати матеріалів в натуральному вимірі;

Т_терм – час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього.

Потреба в підготовчому запасі (М_п) матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, приймання, сортування, сушка та інші) для підготовки матеріалів, які надійшли від постачальника, і передачі їх у виробництво. Величина підготовчого запасу може бути визначена за формулою:

,

де М_д – середньодобові витрати матеріалів в натуральному вимірі;

Т_підг – час на підготовку матеріалів в днях.

оптимальний розмір партії (ОП) може бути визначений як:

,

де О_пл – обсяг потреби в ресурсі, натуральних од.;

ВО – витрати на постачання однієї поставки, грн. .

ВП– витрати на збереження одиниці ресурсу, грн.

У загальному вигляді потреба цеху (П_ц) щодо кожного типу різновиду матеріалу визначають так:

,

де А_ц – виробниче завдання цеху по виготовленню і-го виробу, од.;

N_ij – норма витрат матеріалів на виробництво одиниці і-ї продукції;

n– кількість найменувань продукції чи робіт, на які використовується даний різновид матеріалу в цеху

Річна виробнича програма визначається за формулою:

де П – виробнича програма, нормо-год.;

п – номенклатура продукції;

Тшт – трудомісткість одиниці продукції, хв./шт.;

N – річний обсяг випуску (попиту) продукції, шт.

Виробнича програма за номенклатурою та об’ємом випуску продукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та персоналу.